Дорога життя через кладовище. Як родина на Харківщині втекла з окупації
Чоловік Наталії зупинив машину неподалік блокпоста окупантів, взяв горілку, цигарки. Євген сказав дружині: «Я спробую домовитись. Якщо не повернусь — їдьте додому без мене». Він розвернув машину так, щоб жінці з дитиною було легше їхати назад. Поки чекали на нього, перехожа бабуся переконувала, що родина точно не виїде.
Наталя, Євген та їхня 5-річна донечка тікали від окупації з села Циркуни Харківської області у березні. Жінка розповіла свою історію для ініціативи «Трибунал для Путіна», документатори Української Гельсінської спілки з прав людини вже внесли ці дані до бази воєнних злочинів Росії в Україні.
Виїжджали через кладовище
П’ять днів ми провели в окупації і зрозуміли, що треба виїжджати: зв’язку і світла не було, снаряди прилітали все ближче. Вирішальним став приліт через річку від нас. Зібрались за годину — в машину склали все: від теплих речей до вудочок і бензопили. Ми не розуміли, чого чекати. Води в селі не було, але в нас працювала власна колонка. Тож залишили сусідам відкритий двір, аби вони могли набирати собі воду, попрощались та поїхали. По дорозі ми зустрічали людей з місцевих, і всі переконували: на блокпості не те, що не пропустять – розстріляють. Декілька чоловіків порадили пов’язати білі ганчірки на машину, «щоб одразу не розстріляли».
Недалеко від блокпоста, на виїзді з села, чоловік зупинив машину, взяв горілку, цигарки. Каже: «Спробую домовитись. Якщо не повернусь — їдьте додому без мене», розвернув машину, щоб мені було легше їхати назад. Поки чекали, ще одна перехожа бабуся встигла мені сказати, що ми точно не виїдемо. Дивлюсь — біжить чоловік! Нам пощастило – блокпост був пустий. Виїхали з Циркунів, повернули на кладовище. Інші дороги були недоступні. Це був єдиний варіант.
Під’їхали — ворота кладовища закриті, чоловік відігнув їх акуратно фомкою, щоб не було видно, що тут хтось проїжджав. Далі — полями та багнюкою: машину заносило, але ніде навіть не забуксували. Виїхали недалеко від Харківського авіаційного інституту, розпитували людей, що відбувається, чий Харків зараз, де блокпости. Летіли по Білгородському шосе (зараз — Харківське), угору Сумської, хвилин за 15 проскочили місто. Мені ще напередодні снилось, наче були на проспекті Науки, а там пусто, людей немає, суцільний апокаліпсис. А тут реальність, як той сон.
Нам пощастило — наступного дня після того, як ми виїхали з Циркунів, на тому ж повороті росіяни розстріляли машину знайомих: загинули всі. А з іншого боку селища, ближче до Черкаських Тишок, виїжджала колона машин. В останній була сім’я – тато і донька дев’яти років загинули, мама і ще одна родичка вижили, але отримали важкі поранення.
Наші шанси були 50 на 50
В Циркунах вцілілих будинків майже не залишилось. Багато руйнувань від обстрілів навесні, решта — вже під час деокупації. Наш будинок має ще «легкі пошкодження»: знесло літню кухню, повилітали вікна, двері пошкоджені, пробило дах, тріщини по будинку. На загальному фоні це ще добре, адже інші будинки стоять як «скелетики».
Ми знаходились в окупації п’ять днів. За цей час стали свідками обстрілів Харкова. Повз нас постійно пролітали ракети в бік окружної дороги, до Північної Салтівки, яку буквально знищували з першого дня. Ті, хто були в Циркунах місяць-два, або ж до самої деокупації, пережили більше.
Чоловік знайомої вивозив людей ще в березні – його машину розстріляли на виїзді, жінка залишилась вдома. В один з днів її під тиском «евакуювали» в Росію. При чому «евакуювали» як біженку: вивезли в Калінінградську область, поселили в бараках і тепер вона по документах не зможе звідти виїхати протягом 3 років.
Знайома виїхала 28 березня після прильоту в їхній будинок. Снаряд вбив її брата, його поховали в городі. Тоді стали пробувати виїжджати через Росію, на Харків нікого не пускали. Зараз вона в Німеччині, в дуже поганому моральному стані.
Ще одна історія від моєї колеги. Її брат розповідав, як окупанти приходили щотижня в будинок «знайомитись», як снаряди прилітали у двір. Ця сім’я прожила так два місяці, потім вони виїхали.
Російські військові багато мародерили. Знайома мала будинок у Черкаських Тишках, так окупанти поселились в будинку, а потім і покрали те, що там було. У центрі Циркунів виносили все під нуль. Те саме і в Руських Тишках, і в Черкаських Тишках. Все, що можна було винести — виносили, до килимів і покриття підлоги. Багато машин забрали, та й так глумились над місцевими, собак розстрілювали.
Після того, як я дізналась про всі ці історії, зрозуміла, що шанси були насправді 5050. Коли ми там були, у нас не було світла, воду набирали з колонки. У когось і води не було – сусіди приходили за водою до нас. Небагатьом пощастило виїхати, тож зараз ціную кожен момент, будь-які незручності компенсуються тим, що ми живі та в безпеці.
Нове життя
Коли ми приїхали на хутір, нас поселили у літній кухні. Місця на чотирьох було мало, але я відчувала себе неймовірно щасливою: тут спокійно, є світло і невелика пічка. Нарешті зігрілись, почали приходити в себе. Я думала, що швидко відпустить, але стрес був сильний – перший час реагувала на всі звуки. Іноді було чутно вибухи, але в порівнянні з Циркунами – це тихо.
З часом почали шукати, куди переїхати. Місцеві мешканці порадили подивитись серед закинутих будинків. Перебрались в той, що ближче до центру, навели порядок і вже облаштовуємо побут тут. У будинку була погана пічка, постійно димила, так пічник з хутора, теж переселенець, допоміг нам зібрати нову. Зараз маємо свій город та худобу – вперше у своєму житті завели кіз та й потроху навчились робити сири. Після окупації я зрозуміла, що варто мати своє господарство та запас продуктів.
Якби не хутір, то можливо ніколи у житті я б не спробувала багато цікавих речей: знайти купу усього у закинутих хатах, від шафи до карнизів, розтоплювати сніг, спати на ліжку зі старих дверей, випікати власний хліб у печі, робити власний сир та консервацію. Про це розповідаю у своєму блозі, який почала вести, коли переїхала на хутір.
З росіянами немає про що говорити
З росіянами зараз мені немає про що говорити, після того, що ми пережили в Циркунах. Одного разу їхні військові обстріляли ТЕЦ, у нас зникло світло і зв’язок. Так мені написала підписниця блогу про те, що вона знає, що це ми самі себе обстріляли, що була якась комісія, вони вже все вияснили. Я її заблокувала.
Навіщо мені їм щось доказувати? Є речі, які я бачила на власні очі. Вони дивляться телевізор і несуть нісенітниці, переконувати сенсу немає. Краще спрямовувати енергію на себе: на підтримку близьких, на підтримку країни. Всім непросто, у кожного своя трагедія, але ми проходимо ці випробування і стаємо сильнішими.
З початку повномасштабного вторгнення ініціатива «Трибунал для Путіна» задокументувала понад 22 тисячі воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня.
Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі. Напишіть нам на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося.
Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.
Мережа громадських приймалень УГСПЛ надає допомогу постраждалим від війни за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.