Дорога життя через кладовище. Як родина на Харківщині втекла з окупації - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Дорога життя через кладовище. Як родина на Харківщині втекла з окупації

Новина

Чоловік Наталії зупинив машину неподалік блокпоста окупантів, взяв горілку, цигарки. Євген сказав дружині: «Я спробую домовитись. Якщо не повернусь — їдьте додому без мене». Він розвернув машину так, щоб жінці з дитиною було легше їхати назад. Поки чекали на нього, перехожа бабуся переконувала, що родина точно не виїде. 

Наталя, Євген та їхня 5-річна донечка тікали від окупації з села Циркуни Харківської області у березні. Жінка розповіла свою історію для ініціативи «Трибунал для Путіна», документатори Української Гельсінської спілки з прав людини вже внесли ці дані до бази воєнних злочинів Росії в Україні

Виїжджали через кладовище

Наталя з Євгеном у день одруження

П’ять днів ми провели в окупації і зрозуміли, що треба виїжджати: зв’язку і світла не було, снаряди прилітали все ближче. Вирішальним став приліт через річку від нас. Зібрались за годину —  в машину склали все: від теплих речей до вудочок і бензопили. Ми не розуміли, чого чекати. Води в селі не було, але в нас працювала власна колонка.  Тож залишили сусідам відкритий двір, аби вони могли набирати собі воду, попрощались та поїхали. По дорозі ми зустрічали людей з місцевих,  і всі переконували: на блокпості не те, що не пропустять – розстріляють. Декілька чоловіків порадили пов’язати білі ганчірки на машину, «щоб одразу не розстріляли».

Недалеко від блокпоста, на виїзді з села, чоловік зупинив машину, взяв горілку, цигарки. Каже: «Спробую домовитись. Якщо не повернусь — їдьте додому без мене», розвернув машину, щоб мені було легше їхати назад. Поки чекали, ще одна перехожа бабуся встигла мені сказати, що ми точно не виїдемо. Дивлюсь — біжить чоловік! Нам пощастило – блокпост був пустий. Виїхали з Циркунів, повернули на кладовище. Інші дороги були недоступні. Це був єдиний варіант. 

Наталя з донькою

Під’їхали — ворота кладовища закриті, чоловік відігнув їх акуратно фомкою, щоб не було видно, що тут хтось проїжджав. Далі — полями та багнюкою: машину заносило, але ніде навіть не забуксували. Виїхали недалеко від Харківського авіаційного інституту, розпитували людей, що відбувається, чий Харків зараз, де блокпости. Летіли по Білгородському шосе (зараз — Харківське), угору Сумської, хвилин за 15 проскочили місто. Мені ще напередодні снилось, наче були на проспекті Науки, а там пусто, людей немає, суцільний апокаліпсис. А тут реальність, як той сон. 

Нам пощастило — наступного дня після того, як ми виїхали з Циркунів, на тому ж повороті росіяни розстріляли машину знайомих: загинули всі. А з іншого боку селища, ближче до Черкаських Тишок, виїжджала колона машин. В останній була сім’я – тато і донька дев’яти років загинули, мама і ще одна родичка вижили, але отримали важкі поранення.

Наші шанси були 50 на 50

В Циркунах вцілілих будинків майже не залишилось. Багато руйнувань від обстрілів навесні, решта — вже під час деокупації. Наш будинок має ще «легкі пошкодження»: знесло літню кухню, повилітали вікна, двері пошкоджені, пробило дах, тріщини по будинку. На загальному фоні це ще добре, адже інші будинки стоять як «скелетики». 

Будинок сім'ї в Циркунах після обстрілів
Будинок сім’ї в Циркунах після обстрілів

Ми знаходились в окупації п’ять днів. За цей час стали свідками обстрілів Харкова. Повз нас постійно пролітали ракети в бік окружної дороги, до Північної Салтівки, яку буквально знищували з першого дня. Ті, хто були в Циркунах місяць-два, або ж до самої деокупації, пережили більше.

Чоловік знайомої вивозив людей ще в березні – його машину розстріляли на виїзді, жінка залишилась вдома. В один з днів її під тиском «евакуювали» в Росію. При чому «евакуювали» як біженку: вивезли в Калінінградську область, поселили в бараках і тепер вона по документах не зможе звідти виїхати протягом 3 років. 

Знайома виїхала 28 березня після прильоту в їхній будинок. Снаряд вбив її брата, його поховали в городі. Тоді стали пробувати виїжджати через Росію, на Харків нікого не пускали. Зараз вона в Німеччині, в дуже поганому моральному стані.

Ще одна історія від моєї колеги. Її брат розповідав, як окупанти приходили щотижня в будинок «знайомитись», як снаряди прилітали у двір. Ця сім’я прожила так два місяці, потім вони виїхали. 

Російські військові багато мародерили. Знайома мала будинок у Черкаських Тишках, так окупанти поселились в будинку, а потім і покрали те, що там було. У центрі Циркунів виносили все під нуль. Те саме і в Руських Тишках, і в Черкаських Тишках. Все, що можна було винести — виносили, до килимів і покриття підлоги. Багато машин забрали, та й так глумились над місцевими, собак розстрілювали.

Після того, як я дізналась про всі ці історії, зрозуміла, що шанси були насправді 5050. Коли ми там були, у нас не було світла, воду набирали з колонки. У когось і води не було – сусіди приходили за водою до нас. Небагатьом пощастило виїхати, тож зараз ціную кожен момент, будь-які незручності компенсуються тим, що ми живі та в безпеці.

Флігель, до якого поселилась сім’я після евакуації з Циркунів

Нове життя

Коли ми приїхали на хутір, нас поселили у літній кухні. Місця на чотирьох було мало, але я відчувала себе неймовірно щасливою: тут спокійно, є світло і невелика пічка. Нарешті зігрілись, почали приходити в себе. Я думала, що швидко відпустить, але стрес був сильний – перший час реагувала на всі звуки. Іноді було чутно вибухи, але в порівнянні з Циркунами – це тихо.  

З часом почали шукати, куди переїхати. Місцеві мешканці порадили подивитись серед закинутих будинків. Перебрались в той, що ближче до центру, навели порядок і вже облаштовуємо побут тут. У будинку була погана пічка, постійно димила, так пічник з хутора, теж переселенець, допоміг нам зібрати нову. Зараз маємо свій город та худобу – вперше у своєму житті завели кіз та й потроху навчились робити сири. Після окупації я зрозуміла, що варто мати своє господарство та запас продуктів.

Так виглядав закинутий будинок на хуторі, коли родина туди тільки переїхала
Так виглядав закинутий будинок на хуторі, коли родина туди тільки переїхала

Якби не хутір, то можливо ніколи у житті я б не спробувала багато цікавих речей: знайти купу усього у закинутих хатах, від шафи до карнизів, розтоплювати сніг, спати на ліжку зі старих дверей, випікати власний хліб у печі, робити власний сир та консервацію. Про це розповідаю у своєму блозі, який почала вести, коли переїхала на хутір.

З росіянами немає про що говорити

З росіянами зараз мені немає про що говорити, після того, що ми пережили в Циркунах. Одного разу їхні військові обстріляли ТЕЦ, у нас зникло світло і зв’язок. Так мені написала підписниця блогу про те, що вона знає, що це ми самі себе обстріляли, що була якась комісія, вони вже все вияснили. Я її заблокувала. 

Навіщо мені їм щось доказувати? Є речі, які я бачила на власні очі. Вони дивляться телевізор і несуть нісенітниці, переконувати сенсу немає. Краще спрямовувати енергію на себе: на підтримку близьких, на підтримку країни. Всім непросто, у кожного своя трагедія, але ми проходимо ці випробування і стаємо сильнішими.

З початку повномасштабного вторгнення ініціатива «Трибунал для Путіна» задокументувала понад 22 тисячі воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня.

Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі. Напишіть нам на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося.

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.

Мережа громадських приймалень УГСПЛ надає допомогу постраждалим від війни за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.