Публікація

Долі близько третини полонених українців нам не дізнатися: правозахисник про катівні росіян

Застосовувати катування росіяни почали з перших днів гібридного вторгнення в Україну в 2014 році. Знущаннями та приниженнями окупанти вирішують кілька задач: подавляють опір місцевих та схиляють їх до співпраці. Але іноді мешканці окупованих територій потрапляють під машину  репресій через банальні побутові сварки. Про те, скільки українців пройшли через місця неволі, піддавались тортурам та чи є надія покарати катів, – виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко у студії медіаплатформи «Ми – Україна». 

Російська катівня на вул. Теплоенергетиків у Херсоні. Фото Олександра Корнякова, 2023
Російська катівня на вул. Теплоенергетиків у Херсоні. Фото Олександра Корнякова, 2023

Фіксувати застосування тортур до мешканців тимчасово окупованих територій виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко почав ще у 2014 році. Спільно з іншими правозахисниками він долучився до створення збірки «Ті, що пережили пекло: свідчення жертв про місця незаконних ув’язнень на Донбасі». Практику, започатковану 10 років тому, росіяни успішно застосовують проти українців і до нині. 

– Найстрашніші місця на окупованих територіях – це Чонгар, Маріуполь. Вони не підконтрольні навіть офіційній системі виконання покарань РФ, там заправляє ФСБ. Назвати точну кількість місць неволі – неможливо. Попередньо це близько 170 стаціонарних «об’єктів», які розташовуються у підвалах шкіл, адміністративних будівель і «працюють» на постійній основі. Але ж є ще тимчасові. Про них ми дізнаємось лише тоді, коли комусь вдається вижити, вибратись на підконтрольну територію і розповісти про те, що відбувалось. Але є такі катівні, з яких живими не виходять, мова про так звані коридори смерті. Ми знаємо, що один з них розташований в Запорізькій області, – розповідає виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко

Точної статистики скільки громадян України пройшли через місця несвободи немає. Правозахисники знають лише про дві третини затриманих – вони легалізовані, а решта – це, так звані, заморожені. 

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко

– Ми про них нічого не знаємо і, якщо ці люди загинуть, ніколи не дізнаємось. Частина з цих людей вивезена в окупований Крим, частина – у РФ. Справа у тому, що вони «проходять» без персоніфікованих даних. Навіть начальники СІЗО або колоній можуть не знати, хто утримується у їхніх закладах. Там всім заправляють співробітники ФСБ, які просто використовують приміщення і працюють із затриманими, звітуючи по своїй вертикалі. 

За словами правозахисника, важко уявити через що щодня проходять бранці у містах неволі. До них застосовують фізичну силу, різноманітні прийоми, апарати, аби завдати якомога нестерпнішого болю. Чимало скоюється сексуального насильства – про яке ті, хто йому піддавався воліють не розповідати. У 2014-му році були зафіксовані випадки, коли затриманих кастрували. 

–  Катам все одно до кого застосовувати силу: до чоловіків чи жінок. Вони піддають стражданням усіх затриманих, особливо в перші місяці. Але не варто думати, що на підвал потрапляють лише люди з проукраїнською позицією. Ні. На окупованих територіях це може торкнутись будь-кого. Приміром кілька молодиків у громадському транспорті посварились із якоюсь жінкою – звичайний побутовий конфлікт. А вона, як виявляється, працює, або знає когось з місцевого «гестапо». Щоб помститись, викликає підмогу і цих «кривдників» забирають на підвал. 

Катівня в Козачій Лопані, вересень 2022рік. Фото: Поліція Харківщини
Катівня в Козачій Лопані, вересень 2022рік. Фото: Поліція Харківщини

«Росіяни не визнають статус військовополонених»

Статус «військовополонений» ні Україною, ні Росією не визнавався до 2022 року. Але країна-агресорка не змінила своєї позиції навіть після повномасштабного вторгнення. Всіх комбатантів «судять» за кримінальними статтями. 

– Ба більше. Росіяни не роблять жодної «градації» стосовно військовополонених, відповідно до їхнього фаху. Ті судилища, які нам іноді демонструють пропагандисти із Ростова, це і про військових, які захищали свою землю і про звичайних водіїв, кухарів, які працювали у частинах.

Проблема, за словами Олександра Павліченка, ще й у тому, що росіяни не дотримуються не лише норм міжнародного гуманітарного права, а й наданих ними обіцянок під час домовленостей. 

– Це ми бачимо на прикладі бригади НГУ «Азов», які виходили під гарантії. І ми бачимо, як до них ставляться у полоні, як їх не обмінюють і засуджують до величезних термінів ув’язнення. Скажу так: навіть у 2014 році ворог був гуманніший. Були випадки, коли польові командири домовлялись про обміни і вони відбувались. Зараз ми бачимо, як неохоче РФ обмінює військовополонених та якої жорстокої тактики ведення боїв і ставлення до бранців дотримується, – нагадує Павліченко. 


Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій Twitter Youtube | Viber

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: