Доказування злочинів про колабораційну діяльність: проблемні питання закону
Збройна агресія РФ та окупація частини території України призвела до зростання кількості зареєстрованих та розслідуваних правоохоронними органами кримінальних проваджень щодо фактів колабораційної діяльності. У рамках серії вебінарів про колабораційну діяльність разом з експертами Валерієм Жидковим та Олександром Жилою обговорили низку проблемних аспектів, з якими стикаються при розслідуванні й доказуванні злочинів колабораційної діяльності. Чим це обумовлено, як чинити при розслідуванні таких проваджень та з чим можна стикнутися – експерти роз’яснили у цьому матеріалі.
Зупиняючись на кримінально-правовому аспекті колабораціонізму в Кримінальному кодексі України, а також можливих шляхах удосконалення юридичних конструкцій, що його регламентують, слід розкрите наступне.
Нові юридичні конструкції складів кримінальних правопорушень у
ст.ст. 111, 111-1, 111-2 КК України викликають багато запитань щодо відмежування один від одного.
Якщо ми поглянемо на вісім частин ст. 111-1 КК України, то в них можливо сформувати щонайменше 24 окремі склади кримінальних правопорушень, при цьому не виділяючи окремо суб’єктів злочинної взаємодії (держава-агресор, окупаційна адміністрації, незаконні військові формування тощо) це забагато.
Усі злочини щодо колабораційної діяльності дуже близько перебувають в площині державної зради та пособництва державі-агресору і лише в кількох випадках мають посилання – за відсутності державної зради. І за своє логікою можуть утворювати безліч ідеальної й реальної сукупності.
Дуже прикро, що законодавець не визначив поняття колабораціонізму і лише передбачив певні сфери його прояву, що ускладнює практичне розуміння цього питання.
Колабораціонізм – це спеціальна форма державної зради громадян, яка виникає на окупованих ворогом територіях під час міжнародного збройного конфлікту, та передбачає добровільну співпрацю населення з окупантом.
Щоб краще зрозуміти логіку покарання, визначену законодавцем, колабораціонізм – це державна зрада внаслідок збігу тяжких обставин, вчинена на окупованій території.
Щодо сфер прояву, то законодавець виділив певну діяльність, як колабораціонізм і заняття посад, як колабораціонізм. Однак не виділив діяльність на посадах як колабораціонізм, мету і мотиви здійснюваної діяльності, а в деяких випадках, – її наслідків.
З метою розв’язання певних наявних проблем на сьогодні у Верховній Раді вже зареєстровано близько восьми законопроєктів, які стосуються:
- посилення відповідальності за ч. 1,2 ст. 111-1 КК України;
- уточнення форми умислу у ч. 4 ст. 111-1 КК України;
- визначення переліку господарської діяльності, які б не вважались злочином у розумінні ч. 4 ст. 111-1 КК України;
- криміналізації окремих сфер діяльності (нотаріуси, реєстратори, адвокати, посадові особи установ, які не належать до органів влади).
Робота на ниві законотворчості триває, однак минає і час, зміни потребують обережності щодо зворотної дії закону в часі, враховуючи відсутність сталої судової практики Верховного суду з цих питань.
Оцінюючи наявні практичні напрацювання варто відзначити, що судді Верховного Суду у своїх рекомендаціях не виключають сукупність колабораціонізму і державної зради у випадках, коли суб’єкт злочину після призначення на посади, використовуючи свої повноваження, вчиняв дії на шкоду певній безпеці України.
Прокурори у свою чергу наголошують на можливості ідеальної сукупності державної зради й колабораціонізму у разі призначення на посади в окупаційні органи влади чи правопорядку суб’єктів, які були пов’язані професійною присягою на вірність українському народу.
Передача матеріальних ресурсів (ч. 4 ст. 111-1) чи збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів (ч. 1 ст. 111-2) викликає найбільше питань з огляду на різні санкції. Є думка, що у першому випадку це передача своїх ресурсів, а в другому – залучених в інших ресурсів. Питання не мають наразі остаточної відповіді щодо правильності кваліфікації.
Вважаємо, що ці склади можна розмежувати виходячи з умислу особи, оскільки у першому випадку (ч. 4 ст. 111-1) така передача відбувається у зв’язку з життєвим збігом обставин та виконанням правил, встановлених окупантом, з метою збереження власної життєдіяльності особи або інших осіб.
В другому випадку (ч. 1 ст. 111-2) особа передає матеріальні ресурси саме з метою пособництва державі-агресору та завдання шкоди Україні.
Підлягає уточненню визначення господарської діяльності у взаємодії з державою-окупантом, а також чи передбачає ч. 4 ст. 111-1 КК України кримінальну відповідальність за податкові платежі.
Так, стаття 48 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі (Гаазька конвенція) та додатку до неї – Положення про закони і звичаї війни на суходолі визначає, що якщо на окупованій території окупант стягує визначені такою державою податки, мита і збори, він здійснює це, по можливості, відповідно до чинних правил оподаткування та їхньої сфери дії, в наслідок чого, на нього покладається обов’язок нести витрати по управлінню окупованою територією у тій самій мірі, як це був зобов’язаний робити законний уряд.
Всього за ст. 111-1 КК України (станом на березень 2023 року) притягнуто до кримінальної відповідальності 1804 осіб, з них у порядку спеціального досудового розслідування розслідувалось провадження щодо 605 осіб, а щодо 453 провадження зупинені за розшуком.
До суду спрямовано 1081 кримінальних проваджень з них 515 проваджень у порядку спеціального досудового розслідування.
За ст. 111-2 КК України з моменту набрання чинності нормою, 23.04.2022, розслідувалось 465 кримінальних проваджень, з яких 31 направлено до суду (з них 29 в порядку спеціального досудового розслідування). Всього з притягнутих осіб (82) у порядку спеціального досудового розслідування розслідувалось провадження щодо 29 осіб, а щодо 17 провадження зупинені за розшуком.
Ілюстративне фотоПереходячи від кваліфікації до проблеми доказування злочинів про колабораційну діяльність слід зупинитися на такому.
Вчинення їх на тимчасово окупованій території України, до якої не мають доступу працівники правоохоронних органів. Це ускладнює проведення всіх необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Вимагають визначення та проведення якомога більшого комплексу слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою перевірки інформації про факт можливої колабораційної діяльності, зокрема щодо підтвердження або спростування отриманої інформації про причетність особи до кримінальної колабораційної діяльності, а у випадку її підтвердження, – здобуття достатніх доказів вчинення таких злочинів.
Окрім обставин, визначених ст. 91 КПК України, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, слід також враховувати та з’ясовувати:
властивості інформації змінюватися на шляху від першоджерела до громадськості та правоохоронних органів;
можливий наклеп з боку недоброзичливців;
співпраця, вчинена під безпосереднім впливом фізичного або психологічного примусу, що можуть виключати кримінальну протиправність;
співпраця, вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.
У вказаній категорії кримінальних проваджень підлягають встановленню та дослідженню обставини, що свідчать про здійснення колабораційної діяльності та/або призначення на посади в незаконно створених так званих органах влади на тимчасово окупованій території України, а також на підтвердження факту тимчасової окупації території України.
Основними доказами у вказаній категорії кримінальних проваджень переважно є електронні (цифрові) докази.
Цифровими доказами є матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп’ютерні дані), що містяться у відкритих мережах (Інтернет; різноманітних засобах масової інформації; соціальних мережах), закритих мережах, а також у свідків (приватні месенджери та телеграм канали; особисте листування з використанням комп’ютерної техніки та мобільних телефонів, флеш-носії, карти-пам’яті тощо).
Цифрові докази є документами (ст. 99 КПК України), які в свою чергу є доказами (ст. 84 КПК України).
У вказаній категорії кримінальних проваджень доказами, переважно виступають такі документи.
Матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп’ютерні дані), що містяться у відкритих, закритих мережах, перебувають у свідків:
– веб-сайти та сторінки в соціальних мережах незаконно створених органів влади; відкриті телеграм канали; різноманітні засоби масової інформації, що працюють на тимчасово окупованій території України, та держави-агресора, що висвітлюють створення окупаційної владою псевдо-органів влади;
– веб-сайти, сторінки в соціальних мережах громадськості (у тому числі окремих фізичних осіб); журналістів, адвокатів, органів державної влади України та місцевого самоврядування, відкриті телеграм канали; різноманітні засоби масової інформації, що фіксують та висвітлюють воєнні злочини та злочини проти основ національної безпеки України, вчинені на тимчасово окупованій території України, а також, що висвітлюють події на тимчасово окупованій території України;
- фото, відео, аудіо файли; різноманітні відриті та приватні месенджери, що містять у свідків.
Протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії (огляду; тимчасових доступів до речей та документів; витребуваних відомостях в порядку ст. 93 КПК України; допитів; пред’явлення для впізнання; НСРД).
Громадські та журналістські розслідування (заяви, письмові повідомлення, різні документи).
Використання спеціальних знань та експертиз
Доказування злочинів проти основ національної безпеки може передбачати залучення спеціаліста, яким є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (частина 1 статті 71 КПК України), а також призначення та проведення різного роду експертиз.
Використання можливостей спеціалістів та експертів може бути застосовано при розслідуванні інших кримінальних проваджень про колабораційні злочини.
Наприклад, вони можуть бути використані при доказуванні:
– публічного заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічних закликів до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України (ч. 1 ст. 111-1 КК України);
– здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України (ч. 3 ст. 111-1 КК України);
– дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти (ч. 3 ст. 111-1 КК України).
Проблематика у доказуванні злочину щодо дій громадян України, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
Частина 3 статті 111-1 КК України передбачає відповідальність за дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
Разом з тим, частина 3 статті 111-1 КК України не передбачає кримінальної відповідальності за дії громадян України, спрямованих на впровадження стандартів освіти так званих «Л/ДНР» у закладах освіти.
Виходом із вказаної ситуації може бути використання спеціальних знань спеціалістів або/та експертів, якщо за їх допомогою можна довести, що впроваджені у закладах освіти на тимчасово окупованій території України стандарти освіти так званих «Л/ДНР» відповідають стандартами освіти держави-агресора.
Види експертиз, що можуть бути призначені та проведені у вказаній категорії кримінальних проваджень.
- Портретні експертизи
- Лінгвістичні (семантико-текстуальні) експертизи
- Психолого-лінгвістичні експертизи
- Комп’ютерно-технічні експертизи
- Почеркознавчі експертизи
- Економічні експертизи
Взаємодія слідства та громадськості
Тимчасова окупація державою-агресором частини території України призвела не лише до неможливості здійснення на такій території діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів та судів, а також до часткової або повної втрати зв’язків між людьми, які залишились з різних боків лінії розмежування.
Це також погіршило використання правоохоронними органами можливостей співробітництва з громадянами з метою виявлення та розслідування злочинів, у тому числі колабораційної діяльності.
Натомість, наразі розповсюдженими є випадки фіксації воєнних злочинів, а також злочинів проти основ національної безпеки (державної зради, колабораційної діяльності) громадськими організаціями, волонтерськими рухами, приватними особами, журналістами, у яких можуть зберігатися відповідні відомості та докази.
Крім того, певні докази такої діяльності можуть бути у представників органів державної влади, місцевого самоврядування, різних підприємств, установ та організацій, які виїхали з тимчасово окупованої території України.
Тому особливого значення під час розслідування злочинів вказаної категорії набуває взаємодія слідства з громадськими організаціями, волонтерськими рухами, засобами масової інформації, фізичними особами органами державної влади, місцевого самоврядування з метою перевірки інформацію про колабораційну діяльність та здобуття її доказів.
Встановлення таких організацій, рухів, осіб, та журналістів можливе шляхом витребування відомостей в органах державної влади та місцевого самоврядування, що дозволить отримати документи, які підтверджують факт колабораційної діяльності та проведення вже слідчим огляду відповідних джерел інформації. Таким саме чином можна встановити можливих очевидців, свідків, яких надалі за можливості слід допитати.
Після їх встановлення форми взаємодії можуть бути процесуальні та поза процесуальні.
Поза процесуальна форма взаємодії передбачає спілкування та обмін орієнтуючою інформацією слідства з представниками громадських організацій, волонтерських рухів, засобів масової інформації, органів державної влади, місцевого самоврядування та фізичними особа щодо відомих їм обставин колабораційної діяльності певних осіб, наявності доказів такої діяльності, перспектив розслідування (спільні робочі зустрічі, робочі групи наради, інші заходи).
Процесуальна форма взаємодії передбачає отримання стороною обвинувачення шляхом витребування в порядку ст. 93 КПК України, тимчасового доступу до речей і документів (ст. 159 КПК України), під час проведення слідчих (розшукових) дій від громадських організацій, волонтерських рухів, засобів масової інформації, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб документів, відомостей, що можуть бути доказами.
Допиту в якості свідків представників громадських організацій, волонтерських рухів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб.
Проведення огляду або пред’явлення для впізнання за участі представників громадських організацій, волонтерських рухів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб.
Така взаємодія слідства з громадськими організаціями, волонтерськими рухами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та фізичними особами є необхідною для:
– отримання власних напрацювань (розслідувань) колабораційної діяльності певних осіб, що самостійно здійснюються громадськими організаціями, волонтерськими рухами, фізичними особами;
– встановлення першоджерела доказів колабораційної діяльності конкретних осіб на певній території;
– процесуального закріплення доказів такої незаконної діяльності;
– встановлення свідків-очевидців та їх допиту.
Свідки колабораційної діяльності
У кримінальних провадженнях вказаної категорії не завжди можливо отримати показання безпосередніх очевидців (свідків), тому встановлення таких осіб є першочерговим завданням слідства, що передбачає вжиття різного роду заходів.
Такими заходами можуть бути витребування відомостей в порядку ст. 93 КПК України або тимчасового доступу до речей і документів від органів державної влади (військово-цивільних адміністрацій, правоохоронних, судових, контролюючих органів тощо) та місцевого самоврядування щодо працівників, які виїхали з тимчасово окупованої території України, а також працівників, що залишились на цій території.
Подальший допит осіб, які виїхали з тимчасово окупованої території України, може призвести до отримання свідчень від безпосередніх очевидців факту колабораційної діяльності.
В органах державної влади, центрах надання адміністративних послуг можна отримати відомості про внутрішньо переміщених осіб з певної тимчасово окупованої території України, серед яких можна встановити очевидців колабораційної діяльності конкретних осіб.
Витребування відомостей від органів державної влади (військово-цивільних адміністрацій, правоохоронних, контролюючих органів) та місцевого самоврядування щодо функціонування пунктів перетину лінії розмежування, а також фільтраційних пунктів сприятиме встановленню осіб, які виїхали з тимчасово окупованої території, серед яких є ймовірні очевидці, свідки вказаної діяльності.
Отримання зазначених відомостей також допоможе перевірити можливість (неможливість) виїзду з тимчасово окупованої території у певні періоди часу з метою перевірки суб’єктивної сторони особи, яка підозрюється у колабораційній діяльності.
Допити встановлених свідків, що здійснюються в умовах воєнного стану, необхідно проводити із фіксуванням за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації, як передбачає ч. 11 ст. 615 КПК України
Проблемним аспектом у випадку встановлення серед біженців (переміщених осіб) свідків-очевидців, які перебувають за кордоном, може бути організація їх допиту та процесуального оформлення.
Ефективним засобом допиту свідків, які перебувають за кордоном, може бути їх допит шляхом проведення відео- або телефонної конференції за запитом про міжнародно правову допомогу компетентного органу України, скерованого до іноземної держави, де вони перебувають.
Допит шляхом відео- або телефонної конференції виконується у порядку, передбаченому процесуальним законом запитуючої сторони у тій мірі, в якій такий порядок не суперечить засадам кримінального процесуального законодавства України та загальновизнаним стандартам забезпечення прав людини і основоположних свобод (частина 2 статті 567 КПК України).
Протокол допиту та носії відео- або аудіоінформації надсилаються до компетентного органу запитуючої сторони (частина 5 статті 567 КПК України).
За правилами, передбаченими цією статтею, проводяться допити за допомогою відео- або телефонної конференції за запитами компетентного органу України (частина 6 статті 567 КПК України).
На практиці можуть траплятися випадки, коли особа, яка перебуває за кордоном, або, яка є внутрішньо переміщеною особою, відмовляється давати показання (через різні причини), проте зазначає слідчому, прокурору, в телефонному режимі про те, що їй відомі певні обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
В такому випадку, надані такою особою слідчому чи прокурору пояснення, необхідно оформити поясненням осіб, отриманим слідчим, прокурором від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою в порядку ч. 8 ст. 95 КПК України.
КПК України не передбачає процесуальної форми такого пояснення, проте слідчому чи прокурору необхідно документально фіксувати, надані пояснення в такому форматі
Формами фіксації слідчим чи прокурором, отриманих пояснень особи, яка перебуває за кордоном, можуть бути:
– письмові пояснення особи (які відповідають письмовій формі протоколу допиту свідка), що містять анкетні та контактні дані особи, зазначені відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, дата та підпис слідчого чи прокурора;
– рапорти слідчого, доповідні (службові) записки прокурора керівнику органу досудового розслідування та органу прокуратури відповідно, що місять вищевказані обставини.
Пояснення таких осіб, надане слідчому чи прокурору, в режимі телефонного зв’язку, само по собі не може бути джерелом доказів, проте за наявності інших доказів, що це підтверджують, можуть доповнювати встановлені фактичні обставини злочину.
З часом (на стадії судового розгляду) може з’явитися можливість допиту таких осіб, які раніше надали пояснення слідчому чи прокурору, тому їх покази у подальшому можуть бути належним та допустимим доказом.
З урахуванням вищезазначених аспектів кримінально-правової кваліфікації колабораційної діяльності, а також доказування фактів цієї діяльності, пов’язаних із вчиненням таких злочинів на тимчасово окупованій території України, з метою встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, стороні обвинувачення слід застосовувати означені процесуальні інструментарії з метою здобуття, збереження та фіксації таких джерел доказів як показання та документи, висновки спеціалістів та експертизи, а також забезпечення їх належності та допустимості.
Матеріал підготували:
- Жидков Валерій Леонідович, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора, випускник навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні»
- Жила Олександр Борисович, заступник начальника управління Офісу Генерального прокурора
Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.