Для чого Україні пост-конфліктне правосуддя?
Кролики вже не пам’ятають, з чого розпочався їхній конфлікт з удавами, а ведмедям важко зрозуміти його причину. Схоже, саме так виглядають бойові дії в Україні на думку сторонніх спостерігачів. Як же досягти миру, не пожертвувавши справедливістю, і чи можливо це взагалі?
Українська Гельсінська спілка з прав людини, Європейське товариство міжнародного права і Українська асоціація міжнародного права провели наприкінці травня спільну міжнародну конференцію «Пост-конфліктне правосуддя в Україні».
Протягом двох днів більше п’ятдесяти авторитетних вчених і експертів дискутували про втілення стандартів міжнародного права в галузі прав людини і міжнародного гуманітарного права під час і після збройного конфлікту; використання механізмів пост-конфліктного правосуддя для «гібридних» збройних конфліктів; позитивні зобов’язання держави за міжнародним кримінальним правом; роль міжнародних судових органів; комісії зі встановлення істини; амністії; процес пост-конфліктного примирення; відшкодування шкоди жертвам збройних конфліктів тощо.
Голова Європейського комітету з питань запобігання катувань чи нелюдському поводженню Микола Гнатовський вважає, що питання пост-конфліктного правосуддя варто вирішувати вже зараз, коли бойові дії на сході України ще тривають.
«Збройний конфлікт спричиняє жертви, і винуватці цього мають понести відповідальність — це очевидно, — пояснює Микола Гнатовський, — дуже важливо також встановити правду: що саме призвело до конфлікту. Суспільство потребує примирення, яке могло би до певної міри задовольнити всіх, не беручи до уваги, звісно, російську агресію. Наразі українцям дуже корисно запозичити досвід інших країн, які в минулому мали схожі проблеми».
Поради міжнародних експертів наразі є особливо актуальними, адже Україна погодилася на юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, який вже почав вивчення ситуації. Сотні і тисячі заяв від постраждалих приходять і до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Президент Європейського товариства міжнародного права Андре Ноллкампер нагадав про досвід колишньої Югославії, частина населення якої визнала рішення Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, скоєних під час громадянської війни на її території, а частина – ні.
«Мирне співіснування цілком залежить від консенсусу, досягнутого громадянами, — сказав Андре Ноллкампер. — це дуже важливий урок і для України».
Виконавчий директор УГСПЛ Аркадій Бущенко зауважив, що сьогодні в українському суспільстві забагато безпідставного оптимізму щодо майбутнього.
«Сьогодні наш лозунг „перемога“, — сказав він. — „Ми переможемо — і життя налагодиться“, вважає дехто. Але нашою головною метою є не перемога, а мир. А до перемоги можна йти різними шляхами. І мир після закінчення збройного конфлікту буде залежати від того, які шляхи до перемоги ми оберемо. Адже під час конфлікту можна зробити багато шкідливих кроків, які можуть унеможливити мирне врегулювання в Україні».
Під час конференції відбулося багато лекцій, дискусій та круглих столів, на яких присутнім запропонували декілька важливих тез. Ось лише декілька з них.
«Чим взагалі може бути корисним Міжнародний кримінальний суд під час збройних конфліктів? — питає Марк Керстен. — У ситуаціях типу „мир проти справедливості“ важко досягти якихось адекватних відповідей».
Презентація дослідника ставить під сумнів ідею, що втручання Суду здатне: прояснити, хто саме в ході війни уособлює “добро”, а хто “зло” і чітко визначити винних у причинах та динаміці конфлікту.
Доктор Міжнародного права та професор Національного Університета “Одеська юридична академія” Дмитро Коваль присвятив свій виступ колективній пам’яті. Він протиставив дві концепції цього терміну. Перша, розроблена дослідниками юридичної практики, полягає в тому, що рішення судів встановлюють правду та справедливість, у той час як політична пропаганда спотворює істину. Дмитро Коваль вважає цю концепцію неадекватною, адже її неможливо спростувати у сенсі “фальсифікації” Карла Поппера: неможливо знайти раціональних аргументів проти неї. Роль рішень судів у формуванні колективної пам’яті професор Коваль вважає перебільшеною і сам такий погляд – ідеалістичним, а отже потрібна друга, зовсім інша концепція. Макіавеллі у своєму творі “Князь” пише, що навіть старі люди не здатні порівняти сучасне із минулим, бо їхні спогади спотворені слабкою пам’яттю. Прекрасну ілюстрацію цього спотворення подає Фазіль Іскандер у своєму оповіданні “Кролики та удави”: сьогодні кролики постійно непокояться через загрозу задушення від удавів, а у старі часи подібна техніка вбивства була останнім зовсім невідома, смертність кроликів у давнину не відрізнялася від теперішньої, але викликана вона була гіпнозом. Одною з найбільш вдалих концепцій колективної пам’яті професор Коваль вважає ідею Моріса Гальбвахса (Maurice Halbwachs) про те, що вона постає в результаті суспільної домовленості. На концепцію минулого кожного з нас дуже впливають образи, потрібні нам для вирішення сучасних проблем. А отже, колективна пам’ять – це реконструкція минулого у світлі сучасного.
Учасники конференції запропонували багато прецедентів зі світової практики вирішення громадняських та міжнародних конфліктів, які могли би бути дуже корисними в Україні. Тези з їхніх доповідей опубліковані на сайті УГСПЛ.