Деякі аспекти законодавчого забезпечення прав безпритульних дітей

Основним нормативним актом у роботі з безпритульними дітьми на сьогоднішній день є Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, який набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Цей Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до абзацу одинадцятого частини першої статті 2 зазначеного Закону безпритульні діти – це діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Безпритульні діти мають право на: повагу до їх гідності, охорону здоров’я, соціальний захист, правову допомогу, звернення відповідно до законодавства із заявами та скаргами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, отримання інформації про свої права та обов’язки.

Безпритульні діти також користуються іншими правами та свободами, що закріплені Конституцією і законами України.

Реалізація безпритульними дітьми своїх прав не повинна завдавати шкоди національним інтересам країни, правам, свободам і законним інтересам інших громадян.

Облік бездомних громадян за їх переважним місцезнаходженням здійснюється відповідними спеціалізованими закладами, що створюються органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Структура і режим роботи закладів обліку бездомних громадян повинні забезпечувати доступність обліку для бездомних громадян. Діяльність таких закладів регулюється положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

На сьогодні Типове положення про центр обліку бездомних громадян затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2006 р. № 404.

Відповідно до абзацу другого пункту 6 зазначеного Положення безпритульні діти, що звертаються до центру, в супроводі його працівників направляються до притулків для дітей служби у справах дітей за територіальним принципом розташування притулку.

Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565.

Відповідно до зазначеного Положення притулок для дітей служби у справах дітей відповідної місцевої державної адміністрації (далі – притулок) – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому дітей віком від 3 до 18 років.

До притулку приймаються діти, які заблукали, були покинуті батьками або піклувальниками, жебракують і місце знаходження їх батьків не встановлено, залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), залишили сім’ю чи навчальний заклад, вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров’ю, втратили зв’язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій, не мають постійного місця проживання і засобів до життя, підкинуті та безпритульні діти, самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку, відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

До притулку не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, що вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесення компетентними органами чи посадовими особами рішення про розшук, затримання, арешт або поміщення до приймальника-розподільника для дітей органів внутрішніх справ.

Підставою для прийняття дітей до притулку є звернення дитини до адміністрації притулку за допомогою, направлення служби у справах дітей відповідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради, акт кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ про доставлення до притулку покинутої дитини або дитини, яка заблукала, письмове звернення керівника органу управління освітою відповідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради, звернення органу, установи чи організації, на які покладено здійснення заходів соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк, письмове звернення керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров’я.

Прийняття дітей та надання їм необхідної допомоги здійснюється притулком цілодобово протягом календарного року.

Усі діти, прийняті до притулку, реєструються в журналі обліку із заповненням обліково-статистичних карток установленої форми.

Типове положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 87. Згідно з пунктом 1 зазначеного Положення центр соціально-психологічної реабілітації дітей – заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

До центру приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, переведені з притулка для дітей, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства і потребують соціально-психологічної допомоги.

Центральними органами виконавчої влади які вживають заходи з запобігання дитячої безпритульності є Міністерство внутрішніх справ та Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту.

Так, Міністерство внутрішніх справ відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383, у межах своїх повноважень вживає заходів до запобігання дитячій безпритульності та правопорушенням серед дітей.

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1573, проводить роботу із соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, соціально-психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контролює та координує діяльність служб у справах неповнолітніх.

Також в складі Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту діє Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини.

До основних завдань цього Департаменту відноситься, зокрема, здійснення заходів щодо забезпечення захисту прав, свобод та інтересів дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, узагальнення практики застосування законодавства з питань безпритульності дітей та розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань координує діяльність органів і служб у справах дітей, зокрема, пов’язану з запобіганням дитячій бездоглядності і безпритульності.

Крім цього, з метою подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, запобігання сирітству, створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 623 затверджена Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006 – 2010 роки.

Відповідальним виконавцем зазначеної Державної програми визначено Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту.

Основними завданнями Програми є розроблення та запровадження ефективних форм роботи з профілактики дитячої безпритульності і бездоглядності, виявлення на ранній стадії сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції, та забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в таких сім’ях, застосування ефективних форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, створення єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з наступним впровадженням системи їх обліку, запровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми, які перебувають в закладах соціального захисту, завершення роботи з формування мережі закладів соціального захисту дітей та удосконалення їх діяльності, забезпечення підготовки та перепідготовки фахівців закладів соціального захисту дітей.

Виконання зазначеної Програми дасть змогу розробити і запровадити ефективні форми роботи з дітьми та їх біологічними батьками з метою усунення причин безпритульності і бездоглядності, реалізувати право дітей на сімейне виховання, насамперед біологічними батьками або в прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, спрямувати роботу органів опіки і піклування з урахуванням пріоритетності впровадження сімейних форм влаштування дітей, поліпшити фінансове та матеріально-технічне забезпечення закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, притулків, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, забезпечити кваліфікованими кадрами заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дитячі будинки сімейного типу, притулки, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, створити єдину інформаційну систему ведення обліку кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, реорганізувати притулки в центри соціально-психологічної реабілітації дітей.

Таким чином вирішення проблеми дитячої безпритульності в Україні є одним із головних обов’язків держави, основними напрямами правової політики якої мають стати подальше реформування системи нормативно-правового забезпечення захисту цієї категорії суспільства та значне підвищення рівня правової освіти і правового виховання дітей і молоді, що стане запорукою позитивних зрушень у цій сфері в найближчому майбутньому.

Провідний спеціаліст відділу з питань
законодавства про інформацію
Департаменту соціального, трудового
та гуманітарного законодавства Мін’юсту

Алексенко Галина Георгіївна