Публікація

Данія поважає права людини

В таких от будиночках відбувають строк покарання в Данії ув’язнені

Скандинавська модель суспільного устрою — це, мабуть, і є той самий соціалізм, про який ми мріяли, але так і не змогли побудувати. Розповідати про неї можна нескінченно — особливо якщо подивишся на це дивовижне життя своїми очима.

Мені пощастило, в рамках Проекту розвитку громадянського суспільства в Україні, разом з представниками ОБСЄ в співпраці з Датським інститутом прав людини побувати в учбовій поїздці в Данії. У ній взяли участь представники неурядових організацій, які впроваджують проекти в рамках грантової програми, яку підтримує Міністерство закордонних справ Данії.

П’ять днів ми знайомилися з цією дивовижною країною, порівнювали її з нашою і всі прагнули зрозуміти, чому ж така колосальна різниця між ними і нами. Чому у них не крадуть, не беруть хабара, не кричать на дітей, не б’ють і не катують затриманих, витрачають величезні гроші на навчання інвалідів і ввічливо поводяться з ув’язненими? Але зрозуміти це складно…
Організатори поїздки потурбувались, щоб ми подивилися якомога більше, тому й запропонували на вибір відвідати датські в’язниці, мерію Копенгагена і Центр рівних можливостей для інвалідів. Власне мене зацікавили саме в’язниці, про які вже доводилося неодноразово чути.

У Данії існують в’язниці двох типів – відкриті і закриті. Нам вдалося подивитися зсередини обидві і можу з упевненістю сказати, що вони не мають нічого спільного з нашими. Всього в Данії 8 в’язниць відкритого типу, 5 закритого і 40 слідчих ізоляторів, які теж дуже відрізняються від українських.

У в’язницях відкритого типу містяться ув’язнені, яких засуджено на термін понад п’ять років. Або ті, хто порушив умови перебування у в’язницях відкритого типу. Ми відвідали в’язницю Vestre, яка знаходиться в Копенгагені. У ній передбачено 750 місць для ув’язнених і ніхто не пам’ятає, що б ця кількість коли-небудь перевищувалося. На момент нашого перебування там знаходилося 550 чоловік і містилися вони по одному ув’язненому в камері. Також у в’язниці досить велика кількість обслуговуючого персоналу: 550 чоловік наглядачів, 7 лікарів, 25 медичних сестер. Керівництво дуже стурбоване тим, що ув’язнені багато грошей витрачають на покупку солодкого, від чого псуються зуби і тому один раз на тиждень в’язницю відвідує стоматолог. На території є церква і цього року в ній навіть був проведений обряд вінчання. Також є тренажерний зал, бібліотека, магазин, лікарняне відділення, майданчик для прогулянок (його довелось огородити сіткою, що б хоч в якійсь мірі перешкодити потраплянню наркотиків на територію в’язниці).
Ми відразу поцікавилися, чи є серед обслуговуючого персоналу психолог, але датчани вже давно зрозуміли, що одна людина просто фізично не в змозі допомогти чотирьомстам ув’язненим і тому вони просто значно ретельніше готують своїх наглядачів, з яких 30% – жінки. Що б працювати у в’язниці і отримувати досить пристойну заробітну плату (3000 євро в місяць) потрібно закінчити спеціальні трирічні курси. Саме на них і вчать, як правильно знаходити спільну мову з засудженими, як поводитися у момент надходження людини у в’язницю, адже абсолютно зрозуміло, що потрапляють туди люди в стресовому стані і тому потрібен особливий індивідуальний підхід. Але не кожен зможе працювати наглядачем і усвідомлено, більшу частину свого життя, провести у подібному закладі. Саме тут, і криється дуже велика проблема. Якщо, закінчивши трирічні курси людина, розуміє, що така робота не для неї, то ті навички і знання, які вона вже отримала, залишаться абсолютно не затребуваними за межами тюремної структури. І наглядачеві буде дуже важко знайти роботу з гарною зарплатнею. Керівництво в’язниці вже розуміє, що існує така проблема і намагається знайти шляхи її вирішення.

У нашій групі що відвідувала в’язницю був чоловік, який пропрацював близько 15 років в тюремній структурі України і він був здивований, що ув’язнені перебувають у звичайному одязі, який вони приносять з собою або їм передають родичі. Тим самим, державі не доводиться витрачати ні копійки на форму для ув’язнених, які набагато комфортніше почуваються у власному одязі. Наглядачі ж хоч і носять форму, та не мають при собі зброї, а тільки палицю, яку застосовують вкрай рідко.

Ув’язнені, перебуваючи за гратами не забувають елементарні навики – як готувати їжу, ходити в магазин. Так, саме ходити в магазин, адже на території в’язниці є магазин, в якому можна придбати все, що душа забажає (виняток становлять спиртні напої) і на що, звичайно, вистачить коштів, які засуджені самі заробляють. У день ув’язненим видається 50 крон. Крім того, вони працюють і отримують зарплатню — 10-35 крон за годину. Робочий день — з восьмої до третьої. Ті, у кого немає закінченої середньої освіти (більшість ув’язнених – це емігранти, які взагалі не знають датську мову або не уміють писати і читати), можуть замість роботи вчитися в школі. Їм теж платять зарплату: навчання заохочується.

Якщо в цій тюрмі нам все ж таки вдалося побачити грати, високу огорожу і строгу систему пропуску, то в’язниця відкритого типу взагалі більше схожа на приміський пансіонат або, якщо хочете, піонерський табір, тільки для дорослих. Дерева, доріжки, обсаджені кущами, газони скошеною травою, одноповерхові довгі будиночки, магазин, церква, бібліотека, тренажерний зал… Декілька хлопців і дівчина ніжаться на сонці, і, побачивши директора, посміхаються і вітаються за руку. Чесно кажучи така привітність нас приємно здивувала. Адже у всьому пострадянському просторі завжди вважалося, що ув’язненого потрібно тримати в страху, постійно принижувати і саме тому, ні про які «теплі» відносини між ув’язненими та адміністрацією не може бути і мови.

Ув’язнені взагалі все роблять самостійно — прибирають у себе в кімнаті, перуть (звичайно, в пральних машинах), годують себе, лягають спати коли виникне бажання… Бараки закриваються в десять годин вечора, але відбою не буває. Всередині вони можуть ходити скільки забажають. Можуть дивитися телевізор, пити чай у вітальні, спілкуватися, слухати музику або просто сидіти у себе в кімнаті. Живуть тут поодинці, як би в одиночних камерах, але це не камери, а просто маленькі кімнатки, де є ліжко, шафа, стіл, умивальник, дзеркало, телевізор, полиця з книгами, вентилятор. І гарний вигляд з вікна: поле, ліс, пташки співають…

Ще одна відмінна риса: якщо у нас ув’язненого, щоб його не тягнуло додому і в нього не виникало бажання втекти відправляють у в’язницю, що знаходиться якнайдалі від постійного місця проживання, то в Данії все з точністю до навпаки. Кожні треті вихідні у тих ув’язнених, які не порушують правила перебування – відпустка. Можна в суботу поїхати додому, а в неділю — повернутись. І зрозуміло, що тільки одиниці з них не повертаються, адже якщо вчасно не з’явитись, то тебе переведуть в закриту в’язницю, де більш строгі умови утримування. Мотивують датчани це тим, що людина і так вже покарана і немає сенсу озлоблювати її розлукою з рідними і найголовніше – якщо в сім’ї є діти, то вони не повинні забувати батьків. Тим самим, у ув’язненого виникає бажання поводитися добре, що б отримати відпустку і взагалі скоріше повернутися в родину.

Дивлячись на ці умови утримування засуджених широко розплющеними очима, нам здавалося, що проблем тут не існує. Та вони є, просто в порівнянні з тими, які є в наших в’язницях, вони здаються нам не такими значущими. А ось датчани відзначають, що їм дуже важко боротися з торгівлею наркотиків на території. І це дуже серйозна проблема. Тому що у в’язницях відкритого типу перекрити канали надходження наркотиків практично не можливо. Адже після прибуття з «відпустки» ув’язненого не піддають принизливому огляду, та і в нічний час на території залишається всього лише шість наглядачів, які просто фізично не в змозі за всім стежити. Зате тих, хто відмовляється від вживання наркотиків та спиртних напоїв, тут заохочують. Селять їх в будинках сімейного типу, де можна знаходитися з дитиною до трирічного віку, потім рідні зобов’язані забрати дитину з в’язниці, що б не позбавляти її свободи.
Що ж тепер і нам є до чого прагнути і намагатися, хоч би маленькими кроками, наближатися до таких, на наш погляд неймовірно комфортних, а якщо чесно то просто людських умов утримування ув’язнених.


А це одиночна камера

Такий вигляд має їдальня

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування