Чи Ви маєте право знати? Сьогодні ж специфічний день знань – день „права знати”

28 вересня 2002 року організації, які займаються свободою інформації в різних країнах зустрілися в Софії (Болгарія), створили мережу Захисників свободи інформації (FOIA Network) і домовилися співпрацювати у сфері доступу особи до інформації та відркритості влади. Мережа Захисників свободи інформації також запропонували, щоб 28 вересня стало міжнародним днем „права знати” для того, щоб символізувати глобальний рух за підтримку права на інформацію.

Мета започаткування такого дня – підняти усвідомлення проблеми права на інформацію. В цей день активісти права на інформацію з різних країн можуть проводити кампанії для більшої відкритості своїх суспільств. Вони в різних країнах оприлюднюють звіти щодо поточного стану доступу до інформації в країні чи регіоні, присвоюють звання найбільш відкритого чи закритого державного органу, проводять кампанії по зміні чи прийнятті нового законодавства в цій сфері. Українські організації наразі не приєдналися до цієї мережі, хоча деякі з них, наприклад, Харківська правозахисна група достатньо активні в цій сфері, навіть не святкуючи цей день.

Що ж в Україні? Ніяких свят, суцільні будні, бо є ще чим займатися – але є і певні досягнення. Так за запитами Харківської правозахисної групи та її партнерів в рамках проекту по вивченню можливості отримання урядової інформації СБУ розсекретило „Звід відомостей, що складають державну таємницю”; тодішній міністр внутрішніх справ оголосив дані за 2001 рік щодо порушення законності співробітниками органів внутрішніх справ (такі дані раніше не оприлюднювалися). Комісія про Президенті України з питань помилувань з осені 2001 року регулярно інформує пресу про кількість помилуваних нею засуджених тощо.

А ось один з негативних прикладів. Верховна Рада України 11 травня прийняла в новій редакції законопроект №2663 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” з урахуванням пропозицій Президента України , яким значно обмежується право на доступ до інформації.

Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров так коментує прийняття цього закону: „Зміни, внесені до Закону про пресу, суттєво звужують обсяг конституційного права на інформацію (а це вже порушення ст. 64 Конституції, яка забороняє обмеження конституційних прав і свобод, крім випадків, передбачених Конституцією). А саме: частина перша ст. 2 Закону „Про інформацію” „Свобода діяльності друкованих ЗМІ” тепер проголошує „право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих ЗМІ”. Аналогічно звужене головне право журналіста – на інформацію: тепер журналіст має «право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації» (п.1 частини другої статті 26).” Отже, тепер не дозволяється одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію з обмеженим доступом, тобто, за статтею 30 Закону «Про інформацію», конфіденційну або таємну інформацію.

Відповідно до ст. 30 Закону «Про інформацію» до категорії таємної належить інформація, яка становить «державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі». „Дане в Законі “негативне” визначення конфіденційної інформації , що є власністю держави, могло б працювати, якщо б було передбачене створення “Зводу відомостей, які становлять конфіденційну інформацію, що є власністю держави”, як це було зроблено з відомостями, що становлять державну таємницю. Тоді було б подолано вказану суперечність, коли одні і ті ж відомості “за бажанням” одного відомства можуть поширюватися, а іншого – засекречуватися,” – зазначив Євген Захаров.

Проте прийнятий Закон створення такого ”Зводу” не передбачає. А згідно п.2 чинної Постанови № 1813 від 27 листопада 1998 р. «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» центральні і місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування повинні були у шестимісячний термін розробити і ввести в дію переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави. Цій інформації надається гриф ДСК. Адже мало не кожне відомство може мати подібний перелік. Хто конкретно, і виходячи з яких критеріїв має вирішує, які саме відомості є конфіденційними, Інструкція не визначає. Також невідомо, чи були такі переліки створені, і незрозуміло, чи будуть вони доступні для широкого загалу. Практика ж звернень з інформаційними запитами показує, що відмови в наданні інформації з посиланням на те, що запитуваним відомостям наданий гриф ДСК, є дуже частими. Зрештою, з подібних констатацій можна зробити лише один висновок, а саме, що рішення про те, яку інформацію треба захищати, держслужбовці хочуть приймати виключно на свій розсуд. Закон № 2663 покликаний закріпити та охороняти це бажання.

В Україні право доступу до інформації також тісно пов’язане з доступом до архівів та ознайомленням зі своїм дос’є колишніх політичних переслідуваних в Радянському Союзі, найбільш відома справа Устименка, яка дійшла до Конституційного Суду України та була вирішена позитивно.

Найбільший масив роботи в цій сфері – це належне законодавче врегулювання цієї сфери, виведення її з рівня інструкції та підзаконних актів, певна уніфікація інформаційного законодавства.

Незважаючи на відсутність галасливих рейтингів та акцій в цей день українські правозахисники „крапля за краплею” поліпшують камін ситуації з відкритістю, а отже і підзвітністю урядових інституції перед громадянами.

РУПОР