Чи варто з виробництв влаштовувати катастрофи ?

Минулого тижня тернопільська громадська приймальня УГСПЛ провела прийом громадян та ознайомлення з ситуацією у зоні надзвичайної екологічної ситуації:  місті Калуші, селах Кропивник та Сівка.

Тутешня місцева влада й мешканці зони неабияк стривожені тим, що від моменту підписання Указу Президента спливає місять, тоді як передбачені ним кошти на здійснення першочергових кроків на ліквідацію екологічних загроз, моніторинг та прогнозування ситуації все ще не надійшли. Відповідно, жодні роботи у цьому напрямку не розпочаті…

Не відчувають необхідності прилучитися до справи ліквідації наслідків і діючі нині найбільші підприємства Калуша: «Карпатнафтохім» і «ЛУКОР», котрі свого часу привласнили активи заводів „Хлорвініл” та „Оріана”. Натомість пасиви, залишені хімічними монстрами минулих років, схоже, ще довго будуть жахом місцевих мешканців та головним болем держави. Головний з пасивів – полігон токсичних відходів, де у землі зберігається близько 12 тис. тонн гексахлорбензолу, третина усіх токсичних відходів України. Керівництво «ЛУКОРу», вочевидь не визнає правової відповідальності за стан безпеки токсичних відходів. Більш того, новий монстр продовжує скидати до хвостосховищ калійного виробництва рідкі відходи, клас токсичності яких не визначений.

Схоже, що ані панам з російського „Лукойла”, яким належить левова доля акцій калуських хімічних виробництв, ані українським чиновникам з контролюючих та дозвільних державних установ невідомо, що у цілому світі діє універсальний принцип відшкодування екологічних збитків: „забруднювач платить”. В нашій ситуації тягар екологічних катастроф окрім платників податків нести вочевидь нікому…

З усього видно, що пакет екологічних ризиків, які у Калуші необхідно негайно мінімізувати, немалий. Це й утворення провалів земної поверхні над шахтними виробками – загалом на території шахтних полів, тобто під певним ризиком руйнування, перебуває біля 1000 житлових будинків у Калуші, селах Кропивник, Сівка та Голінь… Це й й 15 млн. м3  розсолів та хімічних відходів у у Домбровському кар”єрі, які вже викликали засолення грунтових вод на площі 950 га та швидко мігрують до річки Лімниця й джерел водопостачання міста. Сам той циклопічний кар”єр також перебуває під загрозою затоплення водами річки Сівка. Якщо на додачу весняними зливами буде зруйновано дамби хвостосховища №2 колишнього калійного заводу і 10 мільйонів кубів соляного розсолу потраплять до ріки, то увесь Дністер чекають наслідки, співставимі з приснопам”ятною стебницькою катастрофою 1983 року…

Отже, резерв часу, відведений для негайних та осмислених дій, не такий вже й великий. Натомість схоже, що 90-денний термін дії статусу зони надзвичайної екологічної ситуації  може вичерпатися у бюрократичних з”ясуваннях: що, кому, як і коли робити…