Публікація

Чи отримають Лошадкіни майже 2 мільйони компенсації?

Олена Лошадкіна разом із чоловіком Ігорем мешкала у селі Піски. Коли почалися перші обстріли вона не вірила, що це триватиме довго. «Кожного дня ми чекали, що ось-ось ця абсурдна жахлива ситуація закінчиться, — сказала вона. — Коли восени 2014 року українська армія почала звільняти територію нашої країни від окупантів, ми вирішили, що через короткий час вже забудемо про ці часи. І до того ж нам не хотілося залишати свій дім, де ми прожили все життя».

Але коли російська армія здійснила інтервенцію в районі Іловайська, то стало зрозуміло, що скоро цей конфлікт не закінчиться. «І ми лишилася там воювати, — сказала Олена. — Мій чоловік ремонтував добровольцям трофейну зброю, яку вони здобували в бою за аеропорт. Крім того, на той час у селищі ще жило 180 мешканців, і ми допомагали розповсюджувати серед них гуманітарну допомогу. Люди поступово виїжджали, а ми лишалися, поки у нашу хату не прилетіло серйозно».

vlcsnap-2015-08-04-20h08m13s18
Фото Олени Лошадкіної

В тексті позову Ігоря Лошадкіна до суду вказано, що «10 січня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу селища Піски в дах будинку влучив бронебійний-запалювальний снаряд, від якого загорівся та всередині вигорів весь будинок, а також все майно, яке знаходилось в ньому. В момент обстрілу він разом з дружиною ховався в підвалі будинку. Після того як обстріл закінчився позивач з дружиною вибігли з палаючого будинку. Загасити пожежу не було можливо, оскільки в селищі не було води та пожежних машин. У зв’язку з чим позивач разом зі своєю родиною був вимушений покинути житло та з метою безпеки виїхати в Київську область, де наразі орендує житло та став на облік як тимчасово переміщена особа».

«Нам дуже пощастило, що снаряд прилетів з боку Донецька, тому ми й не загинули», — каже Олена. Перші часи Лошадкіни жили у військового капелана у Першотравенську Дніпропетровської області, а потім переїхали до селища Личанка Києво-Святошинського району столиці. Спочатку вони орендували там будинок, а потім дочка Олени безкоштовно отримала шмат землі. Там вони поставили маленький вагончик, який і став їхнім житлом. Чоловік Олени не працює, бо отримує пенсію, а вона знайшла собі аж три роботи.

Але довго у вагончику не проживеш, а працюючи самостійно, на житло швидко не збереш. Тому Олена пригадала, що українські закони наказують виплачувати грошову компенсацію постраждалим від проведення АТО. Про це, зокрема, йдеться у статті 19-ій шостого розділу «Закону про боротьбу з тероризмом», яка називається «Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом…» І написано там, що «відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом». Дізнавшися про цей закон, Олена вирішила спробувати отримати належну їй компенсацію, адже її житло й було зруйноване саме через терористичний акт.

Якось Олена побачила по телевізору сюжет про адвоката Української Гельсінської спілки з прав людини Юлію Науменко. Ця юристка займається підтримкою судових справ постраждалих від обстрілів в АТО. Олена знайшла цей сюжет в Інтернеті та зробила скріншот кадру, де був вказаний телефон Юлії. Тоді вона подзвонила їй та розповіла свою історію. Але Олена подумала також і про своїх сусідів, які теж втратили житло таким самим чином. Всі вони також отримали телефон Юлії Науменко.

Юлія Науменко
Юлія Науменко

Олені у певному сенсі «пощастило», адже її будинок знаходився на передньому краї, тому він постійно потрапляв у об’єктиви фото та відеокамер. В результаті проблем із доказами в суді щодо його наявності та масштабів руйнувань практично не було. Олена зібрала всі фото та відео свого житла до та після фатального обстрілу і звернулася з ними до приватного експерта-оцінщика. Зробила вона це тому, що влада офіційно відмовила їй в такій оцінці, бо у тому районі проходять бойові дії, тож оцінку проводити занадто небезпечно. Приватний експерт погодився оцінити шкоду по фото та відеоматеріалам. До оцінки Олена доклала документи на нерухомість і звернулася до Печерського райсуду Києва. У своїй заяві вона вказала, що вимагає від держави понад 2 мільйони грн. матеріальної та 200 тисяч гривень моральної шкоди.

«Часто суд призначає постраждалим 10 тисяч гривень компенсації моральної шкоди, але це дуже мало, — пояснює свої вимоги Олена. — Тут, як кажуть, „ситий голодного не розуміє“, бо разом із будинком ми втратили все наше життя. Опинилися буквально у чистому полі з однією сумкою. Ми розуміємо, що такої суми швидше за все не отримаємо, навіть якщо й виграємо суд».

В результаті у вересні Печерський райсуд Києва задовольнив позов Ігоря Лошадкіна до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії України. Суддя Віталій Писанець присудив виплатити їй 1,8 млн гривень матеріальної та 10 тисяч гривень моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Чи будуть виплачені ці кошти — під великим сумнівом. Адже Міністерство регіонального розвитку ще у 2016 році так відповіло на лист Юлії Науменко щодо можливості компенсацій за зруйноване житло в зоні АТО. Там дається довгий перелік коштів виділених для компенсації, але в той самий час зазначається, що «до переліків об’єктів і заходів, що будуть здійснюватись за рахунок зазначених залишків коштів не можуть бути включені об’єкти і заходи на територіях окремих районів, міст, селищ і сіл, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення…»

Крім того, протягом декількох років в Україні склалася практика, що подібні рішення оскаржуються в апеляційному або ж касаційному суді і відправляються на повторний розгляд у першу інстанцію. Так, наприклад, 13 грудня 2017 року Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського райсуду від 14 червня цього ж року про виплату 576 180 грн матеріальної шкоди та 100 000 грн моральної шкоди. Поки що знайти вихід із цієї каруселі не вдалося.

У цьому сенсі показовою є історія пенсіонерів із селища Водяне, що біля Донецьку. В їхній будинок спочатку влучив снаряд, а потім туди зайшли військові Збройних сил України та влаштували в їхній квартирі вогневу точку. В результаті і житло, і все їхнє майно було повністю знищене. Цю справу також допомагала вести в суді юристка Юлія Науменко. 27 січня 2017 року Печерський райсуд Києва своїм рішенням задовольнив їхній позов позов до держави Україна. Сума відшкодування з Державного бюджету України за шкоду, заподіяну внаслідок терористичного акту за пошкоджений будинок та майно, склала понад 6,7 млн гривень, а також по 10 000 гривень компенсації моральної шкоди кожному. По цій справі вдалося виграти навіть апеляцію. Але представники держорганів подали чотири касаційні скарги. При цьому за кожну з них вони уплатили майже 9000 гривень судового збору. Серед причин скарг на рішення держоргани вказали й таку: не доведено, що житло було зруйноване внаслідок терористичних актів. Хоча обставини руйнування житла загальновідомі. Крім того, в скаргах було вказано, що оцінка не може вважатися задовільною, оскільки сам оцінювач персонально не виїжджав на місце руйнувань. «Це заперечення є дуже дивним, — каже Юлія Науменко, — адже доступ у цей район є утрудненим через бойові дії. Крім того, раніше вийшло роз’яснення Фонду Держмайна, згідно з яким оцінку можна робити і без виїзду, якщо є фотографії майна, а само воно знаходиться у зоні проведення АТО».

В результаті касаційний суд зупинив виконавче провадження у справі — тобто виплату грошей постраждалим пенсіонерам. Тоді на цю касацію подали заперечення, справу передали спочатку у Вищий спеціалізований суд, а потім — у новий Верховний суд України.

«Виконавча служба повідомила суд про те, що в українському Бюджеті немає спеціального призначення для виплати цієї компенсації», — сказала юристка УГСПЛ Юлія Науменко.

Остання обставина є дуже цікавою через закон, який нещодавно ухвалила Верховна Рада. Мається на увазі «Закон про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». У статті другій цього Закону серед іншого вказано: «Відповідальність за моральну та матеріальну шкоду, завдану Україні та її громадянам покладається на Російську Федерацію». Чи це означає, що тепер стаття 19-а шостого розділу «Закону про боротьбу з тероризмом», про яку ми згадували раніше, не діє, і українські громадяни більше не зможуть звертатися до наших судів за компенсаціями?

Юрист Чугуївської правозахисної групи Роман Лихачов каже, що це визначення є дуже непевним. З нього, наприклад, не можна зрозуміти, на яку саме точно територію воно розповсюджується. «У мене склалося таке враження, що закон спеціально прописали так туманно для того, щоб, коли будуть докази вини з боку Росії, то звинуватять її, інакше — звинуватять Україну», — сказав Роман Лихачов.

Роман Лихачов
Роман Лихачов

«Довести вину Російської Федерації в міжнародних судах буде дуже важко, — вважає юристка Юлія Науменко, — адже цей закон одноособово з боку України звинувачує Росію у військовій агресії. А сама Россія не визнає своєї участі у військовому конфлікті. Крім того, згідно із прийнятим законом, Україна не відповідає за завдану шкоду на непідконтрольній території. До того ж цей закон не має зворотньої сили: за все, що було зруйноване до його прийняття, виплачувати компенсацію доведеться. Варто також зазначити, що Україна є відповідальною за права громадян, які були порушені на її території».

Наступні судові засідання мають показати, як же судді відреагують на новий закон, і чи буде він впливати на їхні рішення. Очевидно вже й зараз, що він може стати ще одним аргументом на користь відмови у виплаті компенсацій. І цей аргумент буде не на користь Олени Лошадкіної.

Підготував Олег Шинкаренко спеціально для Лівого берега

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування