Чому інформаційні запити не кращий спосіб дослідження Місцевого індексу прав людини?
Ще один стереотип, що для моніторингу треба максимально збирати дані запитами на доступ до публічної інформації
В нашому Місцевому індексі – точно ні. Чому?
Поглянемо на прикладі. Початок моніторингу. Треба зібрати дані про близько 100 запитань, велика частина яких – це збір документів, прикладів з 9 різних напрямів діяльності органу самоврядування.
Кому це все писати?
Напишемо голові ОМС – в надії, що він розбереться кому відповідати? Мрійники-монітори. Він виразиться скупим слівцем і розпише комусь вниз. Там знову вниз. Зрештою, прийде до когось, хто часто зовсім не в темі. Ще й на кожному етапі з мінусом у карму.
Яка буде відповідь? Якась буде, залежно від кваліфікації виконавця запиту і кількості помилок в перерозподілі завдання. Саме так, чиновники повище в кращому вигляді прочитають, щоб помилок не було, контролю якості не буде.
Зрештою, на питання, які способи забезпечення внутрішньо переміщених осіб тимчасовим житлом у місті отримаємо відповідь, що їх ставлять на облік. І що з цим робити для оцінки моніторингу? А нічого, починати спочатку.
Були в нас випадки, що розгляди запитів доручались зовсім некомпетентним в цій темі чиновникам. І було 90 відповідей типу “згідно чинного законодавства”.
Може напишемо конкретним чиновникам? Про соціальну сферу – соціальникам, про житлову – житловикам? Уже краще. Але повірте, кожне місто особливе за структурою завдань влади і не факт, що ви втрапите в десятку. Не надійтесь, що чиновник 1, який отримає ваш запит, навіть знаючи, що це робота чиновника 2, буде у нього детально розпитувати чи йому переадресовувати. Таке буває, але з низькою вірогідністю. І отримаєте ви неповну або необ’єктивну інформацію.
Продовжувати приклади? Їх безліч.
Напишемо один запит із 100 питаннями – одержимо часткові відповіді від непрофесіоналів (їх не будуть детально розписувати на 30 чиновників – розпишуть на трьох) на 65, інші “забудуть”.
Напишемо 100 запитів по 1 питанню? Частина їх загубиться, частина зробиться за методом “відстаньте”.
Результат 0 – витрати часу неприпустимі. Ще і чиновників змусимо працювати вхолосту, а вони могли б щось корисне натомість зробити для людей у оплачений людьми ж робочий час.
Що ж робити? Не йти граблями.
Працювати безпосередньо. На першому етапі особистої зустрічі пояснити топ-чиновнику, що ми шукаємо кращі практики, і в його інтересах допомогти їх знайти. Що буде максимально широкий розголос, який ми зможемо зробити. Для цього треба надати прямий доступ і сприяння керівників окремих напрямів. І надалі працювати з ними безпосередньо, при складнощах знову задіюючи топа.
Працювати з відкритими даними. Практика показує, що 75% інформації з індикаторів Місцевого індексу можна знайти онлайн. На офіційному сайті чи інших місцевих ресурсах. Не лінуймося шукати, тоді в ряді питань можна лише перепитати чиновника, чи вірно ми знайшли. А часто і цього не треба.
Лише на етапі уточнення запити корисні, коли точно знаємо, що треба уточнити, часто вже узгодивши з адресатом, що для цієї інформації треба запит.