Чому батьки депортованих дітей бояться звинувачень у співпраці з ворогом? Дослідження

13 вересня Українська Гельсінська спілка з прав людини презентувала аналітичне дослідження «Повернення українських депортованих дітей батьками: чи існують ризики звинувачення у колабораційній діяльності?». 

Експерти УГСПЛ під час роботи над дослідженням прагнули виявити проблеми, з якими зіштовхуються сім’ї, чиїх дітей примусово вивезли на територію Росії. Для цього вони опитали батьків та інших законних представників, яким вже вдалося повернути малечу в Україну.

«Наше дослідження мало на меті роз’яснення і доведення інформації саме до батьків і родичів дітей, яких депортували, що саме порушує Росія і за що батьків в жодному випадку не можуть звинуватити», — пояснює Наталія Мезенцова, адвокатка та співавторка дослідження. 

Рідні вимушені шукати шляхи повернення дітей додому, замість звернення до державних органів за допомогою. Вони бояться звинувачень у колабораціонізмі через контакт з громадянами Росії та їхніми правоохоронними органами. 

«Батьки самотужки намагалися повернути дітей, зв’язувалися з представниками оздоровчих таборів на території окупованого Криму або РФ. На місцевому рівні від органів влади вони не почули про наявність єдиного механізму повернення дітей. В деяких випадках лунали обвинувачення, що це був їхній вибір. Побоювання наслідків після надання згоди на переміщення дитини призвело до того, що батьки не зверталися далі», — наголошує Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини.

Ось лише кілька історій, які вдалося виявити: 

• 11-річного Богдана з Балаклії на Харківщині під час окупації росіяни вивезли нібито на оздоровлення в Росію. Після деокупації його маму звинуватили у невиконанні батьківських обов’язків. Через це вона побоялась звертатись до українських органів влади за допомогою у поверненні Богдана. 
• Трьох дітей 14, 11 і 10 років з Херсонщини російські окупанти примусово вивезли з України. Їхня мама побоювалась покарання, тому вирішила не звертатися до українських органів влади і розв’язувала проблему самостійно.
• Ксенія з м. Харкова самотужки повертала з Росії свого 11-річного брата. Вона повідомила, що брат після повернення став дуже замкнутим, уникає спілкування, перестав довіряти людям. У Росії він перебував 9 місяців.

«На початок вторгнення я знаходилась у місті Вовчанськ, весь період окупації. Наша прийомна мати дала згоду, щоб мого молодшого брата забрали на оздоровлення. Його забрали на три тижні. Мене вона відправила на навчання в Росію. Їй було байдуже, що дитина там робитиме. Я не знала, як забрати свого брата, тому що закрили кордони. Сказала матері, що треба їхати, але вона відмовилася. Я зрозуміла, що відповідальність буде на мені і потрібно мені його забрати. Я не хотіла залишатися в цій ганебній країні», — згадує Ксенія, яка повертала з Росії свого молодшого брата.

У більшості випадків батьки надавали згоду саме «на оздоровлення» дітей. 

«В Україні працювали й працюють міжнародні експерти. Всі вже дійшли висновку, що депортація українських дітей дійсно відбувається. Здебільшого вона спричинена за трьох умов: під виглядом евакуації, під виглядом оздоровлення та для усиновлення дітей. У дослідженні ми взяли вузький аспект — переміщення дітей начебто для оздоровлення», — розповідає Аксана Філіпішина.

Обставини доволі різні: хтось прагнув урятувати дитину, а когось поставили перед фактом. Додому діти не могли повернутися понад пів року замість обіцяних окупантами двох тижнів. Росія створювала перепони, вимагала особистої присутності батьків і величезної кількості документів.

«Шість місяців — достатній період часу, щоб дитина була абсолютно розгублена і не знала, де і кому їй вірити. Руйнується довіра. Дитина вже не може довіряти рідним, бо їй закидують думки, що її залишили, – зауважує Лариса Денисенко, правозахисниця та письменниця — Оздоровлення лише підстава для депортації. Як ми бачимо далі – це тимчасова зупинка. Далі дитину починають переводити вглиб Росії, шукати їй прийомну родину чи дитячий будинок. Це типова маніпуляторська схема».

Депортовані діти та їхні рідні потребують допомоги від держави та реабілітації. Для сімей, які зіштовхнулися з депортацією, на державному рівні мають запровадити програми підтримки для подолання наслідків отриманої психологічної травми.

«Рекомендацій небагато, але вони дуже конкретні. Насамперед вони стосуються озвучених під час презентації питань: наведення ладу у законодавстві й вироблення підходів щодо ефективних механізмів повернення, щоб це не було поодинокими кейсами, — підсумовує Аксана Філіпішина. — Ми пропонуємо надати рекомендації уряду щодо посилення зусиль у розшуку дітей, які були примусово переміщені. Уряду разом з органами місцевого самоврядування – сприяти батькам у поверненні дітей, запровадити програми психологічної підтримки і дітей, і сімей. Також варто проводити роз’яснювальну роботи щодо колабораційної діяльності та активізувати інформаційну роботу серед батьків щодо алгоритмів дій та шляхів повернення дітей».

Повний текст дослідження містить рекомендації різним органам влади щодо вирішення виявленої проблеми.

Читати українською мовою: Повернення депортованих дітей батьками. Дослідження

Читати англійською мовою: DeportedChild_Eng

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.*

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine