Більше інформації про пані Стефанію Шабатуру
(нар. 05.11.1938, с.Іване-Золоте Заліщицького р-ну Тернопільської обл.)
Художниця, член Української Гельсінкської групи (УГГ).
Із селян. Батько загинув на війні. Пані Шабатура закінчила 1961 художнє училище, 1967 — Художній інститут у Львові за фахом художник-прикладник. Член Спілки художників України. Ії гобелени не раз експонувалися й були високо оцінені пресою. Про її творчість написано в 6 томі „Історії мистецтва України“.
Стефанія Шабатура брала участь у роботі Клубу творчої молоді „Пролісок“ (КТМ), розповсюджувала самвидав. 1970 Вона разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист В.МОРОЗА і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Заарештована під час погрому української інтеліґенції 12.01.72 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок В.СТУСА „Веселий цвинтар“, М.Холодного „Крик з могили“, статті В.МОРОЗА „Серед снігів“. 12-13 липня 1972 засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання.
Каралася в жіночому таборі ЖХ-385/3 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну Мордовії. Стефанія Шабатура брала дуже активну участь в акціях протесту, голодівках, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її рахунку 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
Їй забороняли малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні оголошували голодівки протесту. Лише 1974 представник Львівського КДБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі та папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх.
У кінці 1975 пані Стефанію возили до Львова на "перевиховання". 10 грудня, у День прав людини, вона, як і в попередні роки, оголосила голодівку протесту проти порушень прав людини в СРСР. Попри наполегливі докори представника Львівського КДБ, жінка її не припинила. Тоді їй пообіцяли, що вона "ще пошкодує" про це.
Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Стефанії оголосили акт про спалення 150 її малюнків, відібраних перед від’їздом, — як „абстрактних" і де зображено табір. На знак протесту вона в лютому 1976 відмовилася від роботи. Її спочатку посадили до карцеру, а в квітні — на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: "Ми зараз не розстрілюємо, але в нас є інші способи зробити так, щоб із табору ви живою не вийшли". Вона оголосила голодівку, яку тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власности (тоді ж були обголошені акти про знищення вишивок Н.СВІТЛИЧНОЇ, віршів І.КАЛИНЕЦЬ та В.СТУСА).
1976 Стефанії Шабатурі надали побачення з матір’ю на одну добу. Воно прослуховувалося. Коли ж розмови не стало чути, сам начальник Мордовського КДБ полковник Дротенко вламався в кімнату побачень і в сутичці відібрав ручку й папір з написаним текстом розмови. Дротенко доводив матері, що її донька невиправна, що таких, як вона, слід розстрілювати. Переконував, що її праць не знищували — лишень ті, на яких зображені в’язні та де були „абстрактні замальовки табору“. Дротенко кинув декілька екслібрисів на долівку і розтоптав їх, кричав, що вони призначені для ув’язнених державних злочинців, а екслібрисів письменникам, художникам, дітям — таких не було.
Після такого побачення Стефанія знову протестувала проти знищення її робіт відмовою від рабської табірної праці. Її знову покарали карцером і ПКТ.
На етап Стефанію Шабатуру взяли з одиночної камери в Явасі на Різдво 1977. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської обл.. Працювала в художній майстерні при Будинку культури (оформленння наочної агітації).
У лютому 1979 група політв’язнів і засланців, у т.ч. пані Шабатура, підтримала Українську Гельсінкську Групу, оголосивши себе її членами. Як такій, що „не стала на шлях виправлення“, їй, після закінчення заслання, веліли нікуди не заїжджаючи прямувати до Львова і стати там під адміністративний нагляд. 02.12.79 вона прибула додому. Однак міліція відмовилася її прописати у власній кооперативній квартирі, де жила її хвора мати — вдова учасника війни. Стефанія категорично відмовилася будь-куди виїздити. Рік перебувала під адміністративним наглядом.
У кінці 80-х Стефанія Шабатура активно включилася в національно-політичне відродження. Була активісткою Львівських організацій Меморіалу, Народного Руху України (НРУ), брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). 1990-95 була депутатом Львівської міськради. З 1991 — голова Марійського товариства милосердя.