Беззахисний захисник
Арешти в Криму стали буденністю, ми звикли до них. Але бувають серед нескінченного потоку поганих новин особливо паскудні — які свідчать про перейдені рубікони.
Такою була весною 2014 року звістка про вбивство Решата Аметова — перша смерть цивільної особи, яка чинила спротив окупантам в Криму, такою була заборона Меджлісу. Арешт адвоката Еміля Курбедінова, на якого давно гострила вила окупаційна влада, — також із розряду порогових. Ідеться про адвоката, захисника, а це як останній рубіж: коли всі категорії вже під ковпаком — залишається атакувати тих, хто цих людей намагається захистити. Безумовно, Еміль — найбільш помітна, потужна та публічна фігура серед кримських адвокатів. Так само очевидно, що його справа — це перешкоджання професійній діяльності адвоката. Його давно застерігали.
Так зухвало чинити перешкоди професійній діяльності адвокатів російських, які наїздами бувають на півострові, ще не наважуються, хіба викликати на допит — як Миколу Полозова. Те, що не може дозволити собі (поки що) окупаційна влада відносно російських адвокатів, відносно кримського Курбедінова, який тягне на собі більшість політичних справ, — цілком.
Отже, 26 січня окупаційний суд виніс ухвалу про адміністративний арешт Курбедінова за начебто «поширення екстремістських матеріалів». 4 лютого, в найближчу суботу, цей термін збігає, але чи опиниться Еміль на волі? Адже паралельно із арештом у його в офісі та вдома були проведені обшуки, але вже в межах перевірки відомостей щодо «причетності осіб» до тероризму — так само санкціоновані “судом”.
Навіть попри очевидність політичного мотиву переслідування Курбедінова, варто пояснити: чому ми вважаємо його саме таким. І чому події 26 січня можуть завершитися для Еміля статтею, яка тягне на десятиліття суворого режиму. Розкладаємо по поличках.
“Дослідження приміщень”, які насправді — обшук
У публічному просторі на поверхні опинилася інформація передусім щодо арешту Еміля Курбедінова на 10 діб, але ми вважаємо, що головна загроза криється не в “адмінці”. Паралельно із затриманням представники “Центру з протидії екстремізму” МВС РФ провели “дослідження приміщень”, а фактично — незаконні обшуки офісу та помешкання адвоката. Дуже важливо підкреслити, що ці де-факто обшуки відбувалися в рамках не адміністративної справи, за яку Еміль отримав арешт, а — кримінальної.
Для проведення таких оперативно-розшукових дій силовики отримали окрему постанову “суду”. Свій дозвіл на “дослідження приміщень” окупаційна Феміда дала, мотивуючи його необхідністю проведення «перевірки свідчень щодо причетності ряду осіб до скоєння злочинну» за ч.2 ст. 205.5 Кримінального Кодексу РФ (участь у діяльності терористичної організації). Ця стаття — загрозлива, бо дуже зручна для силовиків — коли потрібно “закрити” когось ні за що. Саме ця стаття, нагадаємо, інкримінується більшості підзахисних Еміля, відомих в Україні як фігуранти “справ кримських мусульман”.
Більше того, для отримання дозволу на проведення “огляду приміщень” до “суду” звернувся не рядовий опер, а цілий “заступник міністра, начальник поліції “МВД” по Республіці Крим”, полковник Каранда Павло Леонідович. Сама ж “судова постанова” винесена 13 січня 2017 року — в день, коли Курбедінов перебував у Києві і давав свою незручну для окупаційної влади прес-конференцію про посилення та урізноманітнення репресій в Криму, зокрема, про намір інкримінувати його клієнтам, підозрюваним за згаданою статтею 205.5 КК РФ, нові правопорушення.
Якщо вже цей де-факто обшук провели, і відбулося це в межах кримінальної справи, — значить, ця рушниця неодмінно має вистрілити. У загальних рисах усе відбувається подібно до схеми кримінальних переслідувань Еміра-Усеїна Куку (також кримського правозахисника, але не захищеного адвокатським статусом), а також кримського проукраїнського активіста Володимира Балуха (спершу його притягали до адміністративної відповідальності, потім до кримінальної, але без реального терміну, і зрештою — “знайшли” в нього на горищі набої та динаміт, і Володимир опинився під арештом). Тому найближчим часом, якщо “адмінка” не змусить Курбедінова згорнути свою діяльність, “менше їздити та менше говорити”, варто очікувати на кримінальну справу за, наприклад, “віднайденими при дослідженні приміщень матеріалами” або, як і у випадку з його підзахисними, показами “таємного свідка”.
В історії з обшуками важливо також те, що з обох локацій були вилучені електронні носії інформації, на яких зберігались документи, що стосувались надання правової допомоги і належали як Курбедінову, так і його колезі Едему Семедляєву. Таким чином, “ешникам” вдалося вибити з робочої колії водночас двох адвокатів. Отже, можемо констатувати незаконне перешкоджання професійній діяльності, порушення адвокатської таємниці і, відповідно, статті 8 Європейської конвенції про права людини (право на повагу до приватного життя), а також статті 1 Протоколу 1 до Євроконвенції (порушення права власності).
А тепер повернемося до основного інформаційного приводу — адміністративного арешту.
Порушення міжнародного права: Женевська та Європейська конвенції
На цьому вже наголошувала Євгенія Закревська та українські адвокати в своїй заяві, але не зайвим буде повторити.
Оскільки в Криму ми маємо справу з міжнародним збройним конфліктом (що, в тому числі, засвідчив у своєму крайньому звіті офіс прокурора Міжнародного кримінального суду) і, відповідно, на нього поширюється міжнародне гуманітарне право, арешт Еміля Курбедінова підпадає під статтю 70 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року щодо захисту цивільного населення під час війни . Ця стаття каже: «Держава-окупант не може арештувати, переслідувати або засудити осіб, які захищаються Конвенцією, за дії або думки, здійснені або висловлені до окупації або у період тимчасового її припинення, за виключенням випадків порушень законів та звичаїв війни».
У чому ж саме полягає порушення? У хронології. Адже пост, який окупаційний “суд” називає екстремістським (“публічна демонстрація на сторінці символіки і пропагандистських відеофайлів із символікою “Хізб ут-Тахрір”) з’явився на сторінці Курбедінова 5 червня 2013 року. Тобто в період, коли в Криму діяло виключно законодавство України. До речі, факт розміщення відео Еміль не заперечує, але також наголошує, що пост він розмістив до анексії, в період, коли РФ навіть не претендувала на поширення свого законодавства на територію Криму. І “Хізб ут-Тахрір” не була ні екстремістською організацією, ні забороненою.
Окрім того, стаття 7 Європейської конвенції встановлює принцип “ніякого покарання без закону”, що означає: нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення (до яких за практикою ЄСПЛ належать у тому числі адміністративні правопорушення з покаранням у вигляді арешту) на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, які на час вчинення не становили кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. А на час розміщення відео в Криму діяло виключно законодавство України.
Окрім статей 7 та 8 Євроконвенції, у справі Курбедінова ідеться про порушення статті 10 (свобода вираження поглядів, а в даному випадку — право на поширення інформації) та статті 5 (право на свободу і особисту недоторканність).
Не можна забувати й того, що незаконним арештом Курбедінова окупаційна влада завдає шкоди не лише самому адвокату, а й його клієнтам — позбавляючи їх права на захист. А це становить порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд, що включає в себе ефективний захист адвоката).
Це вже дезавуює “ухвалу суду”, але давайте тепер поглянемо глибше.
Кримське ноу-хау — “екстремістська бездіяльність”
Згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення РФ, адміністративним правопорушенням є протиправна винна дія (або бездіяльність) особи, за яке цим кодексом встановлено адміністративну відповідальність.
10 діб арешту Еміль отримав за ч.1 ст. 20.3 цього Кодексу, якою передбачена відповідальність за “пропаганду або публічне демонстрування нацистської атрибутики чи символіки, або символіки екстремістських організацій”.
Як ми з’ясували раніше, всі дії щодо розміщення матеріалів відбулись до моменту, коли РФ навіть у своїй уяві отримала право щось комусь пред’являти в Криму.
Проте в “постанові суду” акцентується увага на тому, що станом на 16.01.2017 року зазначені матеріали ще були присутні на сторінці Еміля, і таким чином “суд” натякає: вина Еміля полягає в тому, що він не вчинив певні дії — а саме не прибрав записи зі сторінки після того, як на Крим звалилося лихо у вигляді окупації країни з середньовічним інквізиційним уявленням про право…
Але. “Суд” не хоче визнавати, що вся діяльність Еміля, якою б ми її не вважали (РФ вважає її екстремістською), — завершилась до окупації. А після — залишилась тільки бездіяльність. От саме за неї — за бездіяльність з поширення екстремістських матеріалів (“екстремістську бездіяльність”) і притягнули до відповідальності адвоката Курбедінова. І “суд” не враховує при цьому, що закон РФ N114-ФЗ спрямований на протидію саме екстремістській діяльності і що “демонстрування і пропаганду екстремістських матеріалів” закон визначає саме як діяльність, натомість жодної відповідальності за “екcтремістську бездіяльність” законодавство РФ не містить. Таке собі кримське ноу-хау.
Об’єктивно: адвокат, який працює з кількома справами, в яких його підзахисні обвинувачуються в участі чи організації діяльності “Хізб ут-Тахрір”, усвідомлював усі ризики, і видалив би із соцмереж пости, про які він пам’ятав. Чи багато своїх постів 4-річної давності ви пам’ятаєте? Отож.
Окупаційні кримські правоохоронці та судова влада, яка стверджує, що керується російським законодавством, його ж і порушує. На момент притягнення Курбедінова до відповідальності термін давності, встановлений КоАП РФ, — завершився.
Окрім того, чи можна вважати “публічно продемонстрованим” пост, який із моменту початку окупації Криму (з моменту, власне, коли його демонстрація стала забороненою) ніхто на півострові не бачив, окрім, звісно, пильних працівників Центру “Е”? Принаймні, зворотнє не було доведене. За чотири роки пост загубився у стрічці — так, що сам Еміль про нього забув. І як же ж важко працювали “ешники”, щоб дістати той злощасний пост. Це справді завдання, яке посильне тільки висококласним оперативникам. Як зіронізував адвокат Еміля Костянтин Рустемов — треба бути неабияким фанатом Курбедінова, щоб догортати стрічку аж до 2013-го року… Або — мати відповідне завдання. Навряд чи оперативники днями гортають сторінки всіх жителів півострова. Очевидно, їм була дана задача: копати під Курбедінова.
Об’єктивно: адвокат, який працює з кількома справами, в яких його підзахисні обвинувачуються в участі чи організації діяльності “Хізб ут-Тахрір”, усвідомлював усі ризики, і видалив би із соцмереж пости, про які він пам’ятав. Чи багато своїх постів 4-річної давності ви пам’ятаєте? Отож.
“Суд” цілком міг би обмежитися і штрафом (а про це і просив Еміль в “судовому засіданні”), натомість, він ухвалює рішення, що передбачає виключну міру — арешт. І при цьому жодним чином це не мотивує, зазначаючи тільки, що штраф “не будет в полной мере соответствовать содеянному” . Чому і що ж такого страшного здійснив Курбедінов — “суд” не пояснює, що тільки підкреслює безпідставність та політичний контекст його переслідування. Суддя не враховує також наявність на утриманні в Еміля малолітніх дітей, родичів похилого віку, а також його щоденну адвокатську роботу на захист клієнтів.
Імовірні мотиви
Цікаво простежити хронологію проведеного “Центром Е” унікального розслідування. Припускаємо, що насправді дописи, які і стали предметом розгляду в “суді”, були знайдені вже давно, просто чекали на свій момент. А момент, як свідчить “судова ухвала”, наступив 16 січня 2017 року, коли начебто ці дописи були віднайдені. І тут вже судіть самі, чи є зв’язок між цими подіями: в п’ятницю 13 січня, як вже була згадано, Еміль приїздить до Києва та дає широко цитовану прес-конференцію про нові репресивні тренди в Криму, а вже в понеділок 16-го в нього на сторінці несподівано знаходять “екстремістські” матеріали. Цілком можливо, що ця поїздка до Києва стала останньою краплею, після якої вирішили спустити собак. І вже за якийсь тиждень — 23 січня була готова експертиза дописів. Нечувана оперативність експертів, зазвичай дослідження займають значно більше часу, але тут силовики явно поспішали.
Є й інша версія. Російський журналіст Антон Наумлюк припускає, що Еміля закрили, щоб виправити помилку ФСБ і продовжити арешт одному з “кримських диверсантів” Редвану Сулейманову. За день до арешту “Київський районний суд” Сімферополя відмовився продовжувати термін тримання під вартою Сулейманову, оскільки справа йому не підсудна. Відповідно, слідство спізнилося зі зверненням для продовження арешту. Саме на цей факт звернув увагу Курбедінов, і “суд” арешт Сулейманова не продовжив. Проте вже наступного після арешту Еміля дня та сама “судова інстанція” вже за участі адвоката за призначенням без проблем продовжила арешт.
Який би привід насправді не був ключовим, очевидно, що головний мотив переслідування — це професійна адвокатська діяльність Курбедінова, а мета арешту та обшуків — перешкоджання їй.
Родинний підряд Шамбазових і “заслужений” суддя Можелянський
У понеділок 30 січня прес-служба Прокуратури АР Крим заявила про розпочате досудове розслідування за фактом затримання Курбедінова. Провадження відкрите за статтями 146 (незаконне позбавлення волі), статтею 162 (порушення недоторканності житла), статтею 397 (втручання в діяльність захисника чи представника особи) Кримінального кодексу України.
Сподіваємося, у провадженні знайде відображення інформація про виконавців.
Так, в “ухвалі суду” по справі Курбедінова фігурує старший оперуповноважений Центру “Е” Шамбазов Р.Р., який склав протокол про адміністративне правопорушення.
Судячи з усього, це той самий Руслан Шамбазов, який фігурував в історії із затриманням журналіста Заіра Акадирова. Водночас, на особу з аналогічним прізвищем, тільки іншим ім’ям — Артур, Олександр Костенко вказує як на колишнього працівника СБУ, старшого лейтенанта, який брав участь у його викраденні, вивезенні в “зеленку” та катуванні (зламана в результаті цих побоїв рука Костенка досі не загоїлася, а адекватної меддопомоги він не отримує).
Адвокат Олександра Костенка Дмітрій Сотніков припускає, що йдеться про рідних братів, що служать в окупаційних правоохоронних органах і самовіддано борються з “терористами” та “екстремістами” — хто в ФСБ, а хто в “емведешному” Центрі “Е”.
Окрім оперуповноважених, бачимо й інші знайомі прізвища в справі. Наприклад, суддя “Київського райсуду” Сімферополя Можелянський Віктор Анатолійович, який за клопотанням “замміністра МВС Криму” виносив постанову про “дослідження приміщень” адвокатів. Першу постанову у вже окупованому Криму він виніс у травні 2014 року, з того часу на його рахунку — 600 рішень. Він, наприклад, вів справу щойно згаданого політв’язня Олександра Костенка (і, за висловом адвоката, вів її “по некоему своему внутреннему, никому неизвестному кодексу”), продовжував запобіжний захід Ахтему Чийгозу; направляв повістку Рефату Чубарову).
Особливий захист для правозахисників та адвокатів
Якщо повернутися до міжнародного виміру, є ціла низка міжнародних угод, договорів, принципів, декларацій у рамках ООН, ОБСЄ, які підкреслюють особливу роль адвокатів та правозахисників, вимагаючи для них особливого захисту, і всупереч котрих діє окупаційна кримська влада.
Наприклад, “Основні положення про роль адвокатів”, прийняті Конгресом ООН по запобіганню злочинам 1990 року, визначають цілий перелік гарантій діяльності адвокатів, які у випадку справи Курбедінова очевидно порушені. Так, згідно з п. 16 на уряди покладається відповідальність щодо забезпечення адвокатам можливості здійснювати їх професійні обов’язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання. Згідно з п. 18, адвокати не повинні ідентифікуватися з клієнтами та їх справами у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Пункт 22 покладає на уряди обов’язок визнавати і додержувати конфіденційності комунікацій і консультацій між адвокатом і клієнтом в рамках відносин, пов’язаних з виконанням адвокатом своїх професійних обов’язків.
Щодо гарантій діяльності правозахисників, то тут варто згадати “Декларацію ООН про правозахисників”; Будапештський документ 1994 року «На шляху до справжнього партнерства в нову епоху», ухвалений главами держав і урядів країн-учасниць ОБСЄ; відомий Гельсінський Заключний акт 1975 р.
Варто процитувати також документ “Керівні принципи щодо захисту правозахисників”, які розроблені та затверджені під егідою ОБСЄ. Він каже: “Правозахисники піддаються особливому ризику і через свою правозахисну діяльність часто стають жертвами серйозних зловживань. Відтак, вони потребують особливого і посиленого захисту на місцевому, національному та міжнародному рівнях”. Також у керівних принципах ідеться про обов’язки держав саме щодо правозахисників: “утримуватися від будь-яких дій, які порушують права правозахисників через їх правозахисну діяльність”.
Міжнародно-правові стандарти містять також низку імунітетів, які мають поширюватися на юристів та адвокатів, серед них — імунітет від безпідставного притягнення адвокатів до відповідальності, конфіденційність відносин із клієнтом, невтручання у виконання професійних обов’язків.
Зрозуміло, що в умовах, коли Росія відверто нехтує фундаментальними міжнародними “правилами гри”, то декларації-меморандуми вона тим більше ігноруватиме, та все ж таки виключно міжнародний тиск, в тому числі професійна адвокатсько-правозахисна солідарність, на наш погляд, може бути ефективним інструментом задля звільнення Курбедінова та припинення його переслідування.
На підтримку Еміля вже висловилися українські правозахисники та адвокати, МЗС, ключові міжнародні правозахисні організацї: Amnesty International назвала його в’язнем сумління, Human Rights Watch, Freedom House, Human Rights House Foundation, Front Line Defenders також виступили із заявами. Публічно висловилася про незаконне переслідування Еміля також Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні пані Марі Йованович. Але зараз, коли термін адмінарешту майже вийшов, тиск на російську владу не можна послаблювати. Навпаки. Бо саме на забуття протягом 10 днів у ізоляції вони і розраховують, а далі — “рушниця” може вистрілити.