Безпека скривджених дітей: від міжнародних стандартів до українських реалій

Сьогодні, мабуть, тільки лінивий не чув і не знає про скандал щодо сексуального насильства відносно дітей, залучення їх до виготовлення порнографічної продукції нібито в міжнародному оздоровчому таборі «Артек» та нібито депутатами, священиками та іншими особами. На жаль, ця справа стала настільки політизованою, що самі діти, які постраждали від сексуального насильства, а також дотримання і забезпечення їхніх прав та інтересів відійшли на другий план.

Сьогодні більшість з тих, кого зачіпає ця справа, говорять не про жахливість скоєння сексуального насильства відносно дітей, не про необхідність захисту дітей, надання їм відповідної допомоги, а про «нанесення невиправної шкоди репутації міжнародної дитячої здравниці», «про політичні ігри», «брудні політтехнології», «негативний вплив на імідж України» тощо. А в цей же час особисті дані скривджених дітей (імена, дати народження, адреса проживання, навіть фото) «гуляють» Інтернетом, виходять з вуст політиків та посадових осіб. Але наскільки розголошення такої інформації вплине на самих дітей, здається, зовсім не турбує ані можновладців, ані ЗМІ, які сприяють розповсюдженню такої інформації. Цими питаннями опікуються, як завжди, тільки правозахисники.

Ситуацію, що склалася навколо цієї справи, перш за все, можна охарактеризувати як грубе, неприпустиме порушення прав дитини. Розповсюджена інформація про дітей, які є постраждалими від сексуального насильства, наносить шкоду їх психічному здоров’ю та загрожує їх розвитку, безпеці, життю. Наслідками таких дій стає стигматизація дітей, посилення травми, яку переживає дитина, ускладнення процесу реабілітації та ресоціалізації постраждалих. Діти у таких випадках стають об’єктами глузувань, знущань, інших форм жорстокого ставлення, що може призвести до непоправних наслідків.

До речі, імовірність саме таких подій та відсутність практики щодо гарантування безпеки осіб, які є постраждалими та свідками злочинів – серед головних причин того, чому батьки, діти яких зазнали сексуального насильства, часто не заявляють в міліцію.

А яким чином можуть бути забезпечені конфіденційність даних про дітей та їхня безпека, спитаєте ви? У конкретному випадку, спираючись на існуючі положення українського законодавства, до скривджених дітей мали бути застосовані як мінімум наступні заходи безпеки:

* забезпечення конфіденційності даних про потерпілих дітей, шляхом обмеження відомостей про них в матеріалах перевірки, а також протоколах слідчих дій, шляхом заміни прізвищ, імен та інших особистих даних на псевдоніми; накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про потерпілих дітей, взятих під захист, адресним бюро, довідковим та паспортним службам;
* переселення в інше місце проживання та зміна місця навчання.

Звісно, час не повернеш назад, і особисті дані дітей вже відомі, але все ж таки можна вжити певних дій задля дотримання інтересів дітей, уникнення їх повторної віктимізації. При подальшому розгляді цієї конкретної справи, необхідно розглянути такі можливості:

* заміни документів, що посвідчують особи цих дітей;
* проведення упізнання підозрюваних осіб поза візуальним спостереженням того, кого впізнають;
* закритого судового засідання, зокрема, через звільнення потерпілих дітей від обов’язку з’являтися у судове засідання та надання письмового підтвердження свідчень, наданих ними раніше.

Ці та інші заходи безпеки гарантовані особам Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 52-1, 52-3) та Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Окрім цього, ст. 121 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає недопустимість розголошення даних досудового слідства і встановлює кримінальну відповідальність за розголошення таких даних (ст. 387).

На жаль, ці норми в повній мірі не відповідають ані потребам та інтересам дітей, які постраждали від сексуального насильства та сексуального розбещення, ані сучасним міжнародним стандартам. Хоча б тому, що застосовуються тільки за наявності «реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну» та тільки на підставі клопотань осіб, яким загрожує така небезпека. Але такі норми все ж таки існують в законодавстві, і навіть їх інколи може бути достатньо, щоб хоча б мінімально забезпечити право дитини на безпеку.

Міжнародні стандарти щодо безпеки дітей, які постраждали від сексуального насильства та експлуатації, спираються на дотримання найкращого інтересу дитини, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами. Конвенція про права дитини, що набула чинності в Україні 27 вересня 1991 р. і є обов’язковою до виконання Україною, проголошує, що жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16). Держави-сторони повинні сприяти розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю (ст. 17). Також держава повинна вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. Такі заходи захисту включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідності початку судової процедури (ст.19)

Факультативний протокол до вищезазначеної Конвенції щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, що ратифікований Верховною Радою України 3 квітня 2003 р., у ст. 8 чітко вказує, що Держави-учасниці вживають відповідних заходів для захисту прав та інтересів дітей-жертв торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, на всіх етапах кримінального судочинства. Зокрема – шляхом захисту у відповідних випадках особистого життя і особи дітей-жертв та вжиття заходів, згідно з національним законодавством, з метою уникнення небажаного розповсюдження інформації, яка могла б призвести до встановлення особи дітей-жертв; забезпечення у відповідних випадках захисту дітей-жертв, а також їхніх сімей та свідків, які виступають від їхнього імені, від залякування та застосування заходів помсти.

Нова Конвенція Ради Європи про захист дітей проти сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, на превеликий жаль, поки що не ратифікована нашою державою, хоча підписана ще у 2007 р. Вона передбачає, що кожна сторона Конвенції вживає необхідних законодавчих та інших заходів, гарантуючи, щоб розслідування та кримінальні переслідування здійснювалися в інтересах та поважаючи права дитини. Документ вживає захисний підхід до жертв, забезпечуючи, щоб розслідування та кримінальні переслідування не посилювали травму, пережиту дитиною (ст.30 ), гарантуючи захист прав та інтересів жертв, та враховуючи їхні особливі потреби як жертв на всіх стадіях розслідування та кримінального переслідування. Конвенція також зобов’язує захищати власність потерпілих, їх особистість та їх репутацію та вживати заходи відповідно до внутрішнього права з метою попередження публічного розповсюдження будь якої інформації, яка могла б призвести до встановлення їх особистості (ст. 31).

Ця Конвенція містить багато інших положень, що стосуються не тільки наслідків сексуального насильства над дітьми, але і усунення причин таких злочинів. Це, зокрема, встановлення окремої процедури прийняття на роботу персоналу для роботи з дітьми (відсутність судимості за скоєння сексуальної експлуатації чи сексуального розбещення дітей), введення до початкової та середньої освіти отримання дітьми інформації про ризики сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, так само як способів самозахисту у формі, якій відповідає їх віковим можливостям, підвищення загальної обізнаності громадськості тощо.

Хочу звернути вашу увагу на те, що у 2008 р. МВС виявлено більше 500 злочинів статевого характеру відносно дітей, і кожного року така цифра збільшується. Оскільки на сьогодні законодавство України не відповідає забезпеченню найкращого інтересу дитини, яка постраждала від сексуального насильства чи експлуатації, існує гостра необхідність у прискоренні процесу ратифікації вищезгаданої Конвенції Ради Європи та вдосконаленні норм чинного законодавства згідно з принципами та положеннями цього міжнародного документу.

І наостанок, спробуємо зрозуміти реакцію українського суспільства щодо сексуальних злочинів відносно дітей та цього конкретного випадку, виникають деякі думки. В 2007 р. центр «Ла Страда-Україна» ініціював національне опитування «Що громадяни думають з приводу порушення прав дитини в Україні» (репрезентативне для України). Результати дослідження показали досить високий рівень засуджувального ставлення до порушення прав дитини, особливо до статевих злочинів відносно дітей. Зокрема, 97 % респондентів вказали на необхідність посилення кримінальної відповідальності за отримання сексуальних послуг від дитини.

В той же час, проаналізувавши події останніх днів, склалася думка, що суспільство жахається не самого факту розбещення дітей, а того, хто це зробив, де це зробили – таким чином зміщуючи акценти з порушення права дитини на захист від сексуального насильства.

Це не можна виправдати, але, мабуть, можна пояснити неготовністю ані нашої правової системи, ані органів державної влади, ані самого суспільства до реальності сексуального насильства над дітьми, до реально існуючих жертв такого грубого, неприпустимого порушення прав дитини.