Без документів, з важким захворюванням і без житла. Хто має допомогти під час війни? - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Без документів, з важким захворюванням і без житла. Хто має допомогти під час війни?

Новина

Олена (ім’я змінено з міркувань безпеки) втекла від війни поїздом до Хмельницького. Окрім ВІЛ-позитивного статусу, вона має захворювання, яке заважає їй пересуватися самостійно. Одразу з поїзда вона у важкому стані потрапила  до стаціонарного відділення спеціалізованої лікарні за містом. 

В дорозі Олена втратила всі документи. Її підлікували у лікарні і далі вже треба виписуватися, втім подітися немає куди. Головний лікар СНІД-центру звернувся до «Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» у Хмельницькій області, адже жінка не може назавжди залишатися в лікарні. 

Евакуація. Фото: Укрзалізниця

Як повернутися до нормального життя?

Перша проблема – це документи. В жінки немає телефону, в якому можна було б використовувати додаток «Дія». Встановити її особистість допомогла система МІС ВІЛ, вона доступна по всій Україні і лише лікарі-інфекціоністи кабінетів довіри і СНІД-центрів мають доступ до неї. 

«В цю систему підтягуються люди, які мають декларацію із сімейним лікарем. Тобто на момент підписання угоди з лікарем, документи в неї були, – пояснює Оксана Драч, представниця БО «Мережа ЛЖВ» в Хмельницькій області. – Тобто людина не видає себе ні за кого іншого. Від цього вже можна відштовхуватися, щоб відновлювати документи». 

Друга проблема – житло. Перша ідея – інтернат для безхатченок, але туди її влаштувати не вдалося. 

«Як мені повідомив директор цього закладу, в них навіть в статуті прописано, що туди потрапляють лише люди здатні до самообслуговування, які пересуваються без милиць і ходунків, – згадує Оксана Драч. – А ця жінка пересувається з ходунками».

Звернення до міських органів Хмельницького не давали результатів, вони відправляли правозахисників до обласних керівників. 

«В обласному соціальному захисті нам сказали йти до територіальної громади, в якій Олена перебуває, і подавати туди документи. А вона перебуває в лікарні, яка не відноситься до жодної територіальної громади, – наголошує представниця БО «Мережа ЛЖВ». Зібрати весь той пакет документів вона самостійно із ходунками просто не в змозі – там перелік на А4»

«Футбол» від державних органів

Таких звернень все більше і це не нова проблема. Просто з початком повномасштабної війни вона ще більше загострилася. Так само в «Мережі ЛЖВ» не знають, що робити із чоловіком, який потрапив до лікарні з туберкульозом і зовсім не має документів. Його вже пролікували і він безпечний для оточення, тільки от ризикує опинитися на вулиці. Без жодного документа йому не дадуть доступ і в інтернат для безхатченків. 

Координатор приймальні та юрист УГСПЛ Анастасія Площинська

Благодійна організація «Мережа ЛЖВ» в Хмельницькій області звернулася до приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ). Координатор приймальні та юрист УГСПЛ Анастасія Площинська переконана, що треба зробити усе можливе, аби допомогти не лише одній людині, а всім у подібних випадках. 

«Ми звернулися до Уповноваженої з прав людини Верховної Ради, звернулися в Департамент охорони здоров’я Хмельницької обласної адміністрації, в Департамент соціального захисту населення Хмельницької ОДА»

Анастасія Площинська направила адвокатські запити, щоб дізнатися як державні органи вирішують проблеми паспортизації людей, що опинилися в спеціалізованих лікарнях. Адже поки людина лікується, вона не може самостійно відновлювати документи. Ще одне питання – забезпечення лікарень необхідною кількістю ліжкомісць та плани з реабілізації. 

«Інша група питань – скільки коштів витрачають з бюджету для забезпечення прав цільової категорії людей, які проживають на території Хмельницької області, а також окремо – внутрішньо-переміщених осіб? – зазначає Анастасія Площинська. – Чи готова область забезпечити всі потреби, в тому числі медичні для таких людей?»

В Департаменті соціального захисту Хмельницької області на запит відповіли, що кошти є і лікарні забезпечені. 

Зараз працівники благодійної організації домовляються, щоб не виганяли людей на вулицю, тільки за рахунок партнерських людських стосунків. Комплексного рішення наразі немає. 

 «Місто переправляє з цією проблемою на область, тому що в місті всі інтернатні заклади укомплектовані. А область переправляє на місто, хоча на той момент по області було близько 50 вільних місць, – дивується Оксана Драч. – Та нам сказали, що на них зараз приїдуть інші люди. Отак футболять від одного до іншого».

Можливість змінити підходи

БО «Мережа ЛЖВ» у Хмельницькому за допомогою юристів УГСПЛ направила звернення  обласному департаменту соцзахисту з проханням забезпечити житлом людей з ВІЛ та хворих на туберкульоз, в тому числі вимушено переміщених. Інакше вони можуть опинитися на вулиці. На цей лист відповіді в організації ще не отримали. 

«Хотілося б, щоб прийняли програму по цільовій категорії. Щоб внаслідок наших звернень забезпечили би потреби таких людей після лікування, полегшили відновлення паспорта», – зазначає Анастасія Площинська. 

Якщо держава нічого не зробить, то ці люди після лікування просто опиняться на вулиці. Не зможуть оформити собі жодної допомоги і, в кращому разі, залишаться на утриманні громадських організацій, на думку правозахисниці УГСПЛ. 

Люди, які живуть з ВІЛ можуть звертатися до громадських приймалень Української Гельсінської спілки прав людини за юридичною допомогою. 

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Налагодження механізму юридичного захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, які хворіють на ТБ та уразливих до ВІЛ груп населення» в рамках реалізації  проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.