Батько вбитої жінки відсудив в уряду України майже 7000 євро
Мешканка міста Кременчук Інна Пузир (Свисторук) поїхала до чоловіка, який відпочивав у санаторії села Омельник Кременчуцької області. Увечері разом із друзями всі пішли до сільського бару.
Незадовго до півночі 11 серпня 2007 року Інна вирішила повернутися до санаторію, але не дійшла. Слідство встановило, що вона була вбита ударом ножа у серце та прихована у кущах біля
дороги. При цьому її не пограбували і не зґвалтували. Чоловік Сергій знайшов її труп через три години після вбивства. Зять батька жінки Віктора Свисторука, одружений із рідною сестрою загиблої, Ігор Повід розповідає, що друзі та родичі загиблої навіть почали проводити самостійне розслідування.
Ігор Повід: «Ми самі цікавились, хто там був у тому селі в той час. Там були дуже такі люди, які раніше й судимі були. Їх треба було опрацьовувати, з ними треба було проводити слідчі дії».
Але самі слідчі зовсім не поспішали працювати. На думку родичів загиблої, справу явно затягували.
Ігор Повід: «Один слідчий був, потім інший слідчий, потім третій. праву забирали то в обласне управління, то повертали, то якось її вивчали. Справа розслідувалася неналежним чином. Ми просили, стукали у всі двері, писали, кому тільки можливо. І так вже пройшло з 2007 року 9 років. А віз й нині там.
Врешті батько загиблої Віктор Свисторук звернувся до Української Гельсінської спілки з прав людини, щоб йому допомогли написати скаргу до Європейського суду.
Ігор Повід: «Що хоч може Європейський суд або наша заява туди якось спонукає наші правоохоронні органи активізувати роботу. Як кажуть, накрутити хвоста отим операм, слідчим».
Керівник Центру стратегічних справ Гельсінської спілки Михайло Тарахкало каже, що розслідування проводилося вкрай неефективно.
Михайло Тарахкало: «Сьогодні правоохоронці не справляються, розслідуючи серйозні злочини, пов’язані із правом на життя та забороною поганого поводження. І тому необхідно, щоб Європейський суд вказав державі на те, що треба провести низку структурних реформ, щоб покращити ситуацію».
Власне, так і сталося. 24 листопада 2016 року Європейський суд з прав людини визнав, що мало місце порушення другої статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на життя). Судді зазначили, що позивач відчув біль і страждання через неналежне розслідування його справи, тому заслуговує на компенсацію у 6000 євро моральної шкоди та 650 євро для компенсації судових витрат. Михайло Тарахкало каже, що український уряд не вбачав у розслідуванні справи Свисторука жодних порушень.
Михайло Тарахкало: «Нашим противником у суді був урядовий уповноважений, який стверджував, що розслідування проведено на належному рівні. Але нам вдалося довести, що були серйозні недоліки у розслідуванні і їх необхідно усувати».
В результаті державний бюджет втратив кошти через непрофесіоналізм правоохоронців. Але ж навіть тоді можна було зекономити.
Михайло Тарахкало: «Грузинський уряд пішов іншим шляхом. Він пропонує позивачам мирову угоду. У більшості випадків грузинський уряд не витрачає ресурси, а пропонує мирову угоду, виплачує компенсації, обіцяє вдатися до заходів індивідуально-загального характеру. Це надешевший (для державного бюджету — О.Ш.) вихід із ситуації».
«Громадське радіо» звернулося до Міністерства юстиції України із проханням пояснити, чому не розглядався варіант мирової угоди, а справа вбивства Інни Свисторук досі не розкрита, але ніякої відповіді від урядовців ми так і не отримали.