Рішення Верховного Суду у справі Олександра Яременка могло стати цілющим для українського кримінального правосуддя, яке давно і міцно перебуває у глибокій кризі. На жаль, Верховний Суд, маючи блискучий шанс сприяти одужанню кримінальної юстиції, примудрився поглибити цю кризу настільки, що став очевидним розпад українського правосуддя, мимоволі виникають думки про його примусову евтаназію.

Верховний суд продемонстрував, що він не тільки не має уявлення про принципи справедливого судочинства, але й не вміє читати рішення Європейського суду, в яких ці принципи розтлумачено у формі, доступною навіть не дуже досвідченим в юриспруденції людям. Більш того, Верховний Суд зробив величезний внесок у культуру презирства до рішень Європейського суду і взагалі до будь-яких правових ідей, що стосуються справедливості. Збиток, нанесений цим рішення, думаю буде мати багаторічні наслідки для правосуддя, і майбутнім діячам правосуддя доведеться докласти чимало зусиль, для того, щоб хоч якось нейтралізувати ефект, викликаний цим рішенням суду.

Коротко: У справі «Яременко проти України» Європейським судом встановлено, що компетентні органи України не провели належного розслідування тверджень Олександра Яременка про застосовані до нього тортур з метою отримати зізнання, а замість цього використовували визнання, отримані за нез’ясованих обставин, в обґрунтування його провини. Також встановлено, що ці зізнання були отримані з порушенням права зберігати мовчання і права на захист. Європейський суд також встановив, що «засудження заявника за злочин 1998 ґрунтувалося головним чином на його зізнанні» (§ 86), яке «не було підтверджено іншими доказами» (§ 79), і взяв до уваги, що «не було проведено жодного адекватного розслідування за скаргами заявника про те, що свідчення були отримані незаконним способом “(§ 80). Про це йшла мова в клопотання адвоката про перегляд справи. Детальніше про справу Яременка ви можете прочитати тут:

/index.php?id=1249043090

http://helsinki.org.ua/index.php?id=1248864733

А тепер увага, слово Верховному Суду України:

Аркадий Бущенко, адвокат

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії

розглянув 31 липня 2009 року в місті Києві кримінальну справу за клопотанням заступника Генерального прокурора України та захисника Бущенка А.П., внесеними за поданням п’яти суддів, про перегляд у порядку виключного провадження вироку Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2001 року щодо Яременка О.В. та Самойленка А.П.

Цим вироком засуджено:

Яременка Олександра Володимировича, 21 жовтня 1976 року народження, раніше не судимого на підставі ст. 55 КК України 1960 р.

– за пунктами «а», «e», «і», «з» ст. 93 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 2 ст. 86 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 3 ст. 215-3 КК України 1960 року (в редакції від 21 вересня 2000 року) на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 2 ст. 194 КК України 2001 року на 10 років позбавлення волі;

– за ч. 2 ст. 145 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі;

– за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі;

– за ч. 3 ст. 185 КК України 2001 року на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України 1960 року Яременку О.В. за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

Самойленка Анатолія Петровича, 6 жовтня 1974 року народження, раніше судимого 28 травня 1999 року за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 140 КК України на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку строком на 2 роки зі сплатою штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

– за пунктами “а”, “і” ст. 93 КК України 1960 року на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 2 ст. 145 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі, на підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, Самойленку А.П. призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за пунктами «а», «e», «і», «з» ст. 93 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 2 ст. 86 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 3 ст. 215-3 КК України 1960 року (в редакції від 21 вересня 2000 року) на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності;

– за ч. 2 ст. 194 КК України 2001 року на 10 років позбавлення волі;

– за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі;

– за ч. 3 ст. 185 КК України 2001 року на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України 1960 року Самойленку А.П. за сукупністю злочинів призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності.

На підставі ст. 43 КК України 1960 року за сукупністю вироків Самойленку А.П. призначено остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності.

Цим же вироком засуджено до позбавлення волі на певні строки Яременка В.І., Кисіля О.П., Оксентюка А.В., судові рішення щодо яких не оспорюються.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2002 року вирок суду щодо Яременка О.В. і Самойленка А.П. залишено без зміни.

Яременка О.В. та Самойленка А.П. визнано судом винними і засуджено за злочини, вчинені ними за таких обставин.

У ніч на 22 серпня 1998 року вони за попередньою змовою між собою в селі Бортничі міста Києва з метою заволодіння майном вчинили напад на водія Халімана В.В. та умисне вбивство останнього. При цьому Самойленко А.П. ножем завдав удари в голову та шию Халіману В.В., а Яременко О.В. – удари викруткою потерпілому по тулубу.

Побачивши, що Халіман В.В. подає ознаки життя, Самойленко А.П. з багажного відділення автомобіля дістав ключ, яким завдав потерпілому не менше 5 ударів по голові. Від отриманих тілесних ушкоджень Халіман В.В. помер на місці вчинення злочину. Після вбивства засуджені заволоділи грішми та набором ключів у кейсі потерпілого, а потім з метою приховання слідів злочину автомобіль спалили.

У ніч на 26 січня 2001 року Яременко О.В., Самойленко А.П. та Яременко В.І. вчинили крадіжку майна громадянина Шкари Г.М. на загальну суму 2 081,50 грн., яке перевезли автомобілем-таксі до Яременків додому, де воно зберігалося до вилучення їх працівниками міліції. Залишивши в автомобілі-таксі частину металевого посуду, Яременко О.В. та Самойленко А.П. запропонували водію за додаткову плату підвезти їх до місця прийому кольорових металів у с. Бортничі. Маючи умисел на заволодіння майном водія таксі Матвієнка А.В., Яременко О.В. та Самойленко А.П. домовились вчинити розбійний напад на Матвієнка А.В. та вбити його. 26 січня 2001 року близько 4-ої годині прибувши в безлюдне місце в селі Бортничі, вони напали на потерпілого: згідно з розподілом ролей Самойленко А.П. накинув водію на шию мотузку та почав душити і бити Матвієнка А.В. по тулубу, намагаючись таким чином подолати його опір, а потім разом з Яременком О.В. перекинули тіло водія з переднього сидіння на заднє, після чого Самойленко А.П. пересів за кермо автомобіля і вони виїхали в район вулиці Березневої с. Бортничі. Прибувши на пустир, засуджені витягнули Матвієнка А.В. із автомобіля, знайшли у нього 170 грн. і таксометром «Елтакс-01 ФТ» вартістю 1 200 грн., якими заволодів Яременко О.В.

З метою приховання слідів злочинів, Самойленко А.П. та Яременко О.В. поклали Матвієнка А.В. у салон автомобіля і спалили його разом з автомобілем. Знищенням автомобіля ТОВ “Касан-Авто” заподіяно майнової шкоди на суму 28 897,07 грн.

26 січня 2001 року близько 0 годин Оксентюк А.В. та Кисіль О.П. на ґрунті виниклих особистих неприязних стосунків спричинили тяжкі тілесні ушкодження потерпілому Козиру В.В., який після побиття пішов від місця події. Близько 1-ої години його зустріли Яременко О.В. та Самойленко А.П., які оцінили стан Козира В.В. і вчинили на нього напад з метою заволодіння майном. При цьому, Яременко О.В. зі значною силою ліктем правої руки ударив потерпілого в праву частину обличчя, від якого останній упав на землю, а Самойленко А.П. – ударив потерпілого ногою в область голови. Спільними діями Оксентюка А.В., Кисіля О.П., Яременка О.В. та Самойленка А.П. Козиру В.В. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

У клопотанні про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК України, заступник Генерального прокурора України вказує на те, що за рішенням Європейського суду з прав людини від 12 вересня 2008 року (далі – рішення) у справі за обвинуваченням Яременка О.В. констатовано порушення пунктів 1 і 3(с) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) – засуджений Яременко О.В. був позбавлений можливості здійснювати захист своїх прав і законних інтересів за допомогою захисника, обраного на власний розсуд, при написанні явки з повинною та під час дачі ним показань 2 лютого 2001 року в якості підозрюваного. Тому просить судові рішення змінити, виключити із мотивувальної частини судових рішень посилання як на докази винуватості Яременка О.В. за епізодом вбивства Халімана В.В. – явки з повинною Яременка О.В. від 29 січня 2001 року та протоколу його допиту від 2 лютого 2001 року у якості підозрюваного. У решті прокурор вважає судові рішення законними і обґрунтованими.

Захисник – адвокат Бущенко А.П. у клопотанні про перегляд судових рішень щодо Яременка О.В. у порядку виключного провадження вказує на те, що суд, обґрунтовуючи висновки про доведеність винуватості Яременка О.В. у вчиненні вбивства Халімана В.В., послався на докази, які були зібрані з порушенням його права на захист, і на те, що належним чином не були перевірені заяви Яременка О.В. щодо застосування до нього недозволених методів ведення слідства. Тому захисник просить скасувати судові рішення, а справу направити на нове розслідування.

Про порушення кримінально-процесуального закону зазначено і в поданні, підписаному п’ятьма суддями судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Канигіної Г.В., пояснення захисника – адвоката Бущенка А.П. про скасування судових рішень щодо Яременка О.В. і направлення справи на нове розслідування, думку прокурора Кудрявцева В.В., який підтримав своє клопотання про виключення із мотивувальної частини судових рішень посилання як на докази винуватості Яременка О.В. за епізодом убивства Халімана В.В. – його явки з повинною та його показання у якості підозрюваного, оскільки ці докази за рішенням Європейського суду з прав людини були зібрані з порушенням права Яременка О.В. на захист – без участі захисника, при цьому вказав на те, що в матеріалах справи зібрано достатньо інших доказів, що підтверджують винність Яременка О.В. по епізоду вбивства Халімана О.В., а тому вважав, що немає підстав для скасування судових рішень щодо Яременка О.В. в повному обсязі з направленням справи на нове розслідування, як про це ставиться питання у клопотання захисника Бущенка А.П., судді Судової палати у кримінальних справах та Військової колегії Верховного Суду України, обговоривши доводи клопотань прокурора і захисника, перевіривши матеріали справи та враховуючи рішення Європейського суду з прав людини, постановлене у цій справі, щодо Яременка О.В., вважають, що клопотання заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню, а захисника – адвоката Бущенка А.П. – частковому задоволенню з наступних підстав:

Як убачається із вироку, суд на підтвердження винуватості Яременка О.В. по епізоду від 22 серпня 1998 року вбивства Халімана В.В. послався як на докази його вини – явку з повинною та показання під час його допиту як підозрюваного 2 лютого 2001 року.

Європейський суд з прав людини, розглянувши заяву засудженого Яременка О.В., у своєму рішенні від 12 вересня 2008 року зазначив, що у справі за обвинуваченням Яременка О.В. допущено порушення пунктів 1 і 3(с) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме було порушено його право на захист – зізнання у вчиненні злочину і явка з повинною Яременком О.В. написані за відсутності захисника та його допит як підозрюваного за ч. З ст. 101 КК України за епізодом убивства Халімана В.В. відбувався без участі захисника при наявності ознак злочину, передбаченого ст. 93 КК України 1960 року.

При перегляді даної справи, судді на спільному засіданні дійшли висновку, що явка з повинною і показання Яременка О.В. під час допиту як підозрюваного по епізоду вбивства Халімана В.В. не можуть вважатися допустимими доказами, що підтверджують винуватість Яременка О.В. по цьому епізоду, оскільки вони були одержані з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

За таких обставин вони підлягають виключенню з переліку доказів обвинувачення Яременка О.В. по цьому епізоду злочинних дій.

Разом з тим, виключення цих доказів із судових рішень істотно не впливає на правильність висновку суду про доведеність винуватості Яременка О.В. за епізодом вбивства Халімана В.В., оскільки в матеріалах справи є інші докази, які підтверджують його винуватість у цьому злочині.

Зокрема, Яременко О.В. та Самойленко А.П. під час проведення відтворення обстановки та обставин події за участю захисників, понятих на місці вчинення вбивства показали та пояснили, за яких обставин 22 серпня 1998 року вони разом вчинили вбивство Халімана В.В. і про роль кожного з них: що Яременко О.В. завдав удари потерпілому викруткою, а Самойленко А.П. – ножем та заволодіння ними з багажника автомобіля Халімана В.В. набором ключів в кейсі (т. З а. с. 228-234, 142-145); показаннями під час допиту Яременка О.В. і Самойленка А.П. як обвинувачених, що проводився за участю їх захисників, вони також визнавали себе винними у скоєнні умисного вбивства Халімана В.В. (т. З а. с. 155-164, 239-242). Ці показання Яременка О.В. і Самойленка А.П. узгоджуються з даними протоколу огляду місця події, під час якого виявлено згорілий автомобіль Халімана В.В. та труп останнього, з показаннями свідків Литвиненка і Касіяна про те, що кейс з набором ключів належав Халіману В.В., свідка Дибеляка П.В. про те, що кейс з набором ключів у 1998 році йому залишив Самойленко А.П., з даними протоколу вилучення речового доказу – кейсу з набором ключів, з даними висновку судово-медичної експертизи, якою встановлено, що виявлені на трупі Халімана В.В. рани частково заподіяні викруткою, а інша частина – ножем (т. 2 а. с. 5-14, 15-16, 128, 131, 133, 147-150, 151-162).

Посилання на те, що перевірку заяв про застосування недозволених методів ведення слідства до Яременка О.В. проведено поверхово, неналежним чином, не відповідають матеріалам справи. Зі справи вбачається, що прокуратурою під час перевірки наведених у заявах фактів про застосування до Яременка О.В. недозволених методів ведення слідства, допитано всіх працівників органів дізнання і слідства, які мали причетність до проведення процесуальних дій з Яременком О.В. Оскільки ці факти свого підтвердження не знайшли, то в порушенні кримінальної справи відносно працівників міліції, які мали відношення до затримання Яременка О.В. і розслідування справи, відмовлено. Така заява з боку Яременка О.В. перевірялася під час судового розгляду справи, де також були допитані працівники карного розшуку та слідчі, які виконували з ним процесуальні дії, але свого підтвердження не знайшло, що на Яременка О.В. під час досудового слідства чинився фізичний чи психічний тиск щодо визнання ним своєї вини у вчиненні злочину. Крім того, 8 червня 2001 року Яременко О.В., будучи допитаний як обвинувачений, за участю захисника Хівріча О.В., запрошеного за його бажанням, дав пояснення, що слідчі міліції та прокуратури не застосовували до нього фізичного насильства.

За таких обставин суддями спільного засідання не встановлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставами для скасування судових рішень щодо засудженого Яременка О.В., а тому не має і підстав для скасування судових рішень в порядку ст. 395 КПК України щодо засудженого Самойленка А.П., як про це ставилося питання у поданні суддів.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК України, Верховний Суд України

ухвалив:

клопотання заступника Генерального прокурора України задовольнити, клопотання захисника Бущенка А.П. задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2001 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2002 року щодо Яременка Олександра Володимировича змінити, виключити із мотивувальної частини цих рішень посилання як на докази його винуватості за епізодом вбивства Халімана В.В. – явку з повинною Яременка О.В. від 29 січня 2001 року та його показання за протоколом допиту в якості підозрюваного від 2 лютого 2001 року.

Головуючий        М.Є. Короткевич

Суддя-доповідач     Г.В. Канигіна