Активістка Інга Дуднік: «Якомога швидше необхідно ратифікувати Стамбульську Конвенцію»
Нове інтерв’ю з серії “Правозахисниці, які змінюють Україну”, яке підготувала гендерна експертка Тамара Марценюк. На питання відповідала Інга Дуднік, виконавча директорка ГО «Територія успіху» з Кропивницького, яка входить до Української Гельсінської спілки з прав людини.
Інга Дуднік – виконавча директорка громадської організації «Територія успіху» (м. Кропивницький), яка з 2010 року входить до УГСПЛ і «сприяє дотриманню прав кожної людини, впроваджуючи засади верховенства права та демократії в реальне життя»[1]. Пані Інга має досвід як правозахисної, так і аналітичної роботи. З 2007 року видано 9 досліджень із питань дотримання прав людини. Тематика стосується прав дитини, доступу до інформації, паспортної системи як чинника реалізації соціально-економічних прав людини, захисту персональних даних. Окрім того, Інга Дуднік має досвід упровадження змін до нормативно-правових актів. Активно займається тренерською діяльністю, авторка таких тренерських програм як «Профілактика домашнього насильства», «Доступ до публічної інформації», «Захист персональних даних в контексті прав людини», «Організація кампаній адвокасі», «Участь у процесі прийняття рішень».
– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?
– Важко згадати, що саме стало відправною точкою і коли викристалізувалося розуміння, що ті цінності, з якими я жила, і є права людини. Спочатку мені здавалось, що життя мене привело на цю стежку якимись незвіданими, чи не містичними шляхами. Але зараз я розумію, що інакше не могло бути: усе, що зі мною відбувалось, то були логічні кроки до саме моєї стежини.
Спочатку я, працюючи в школі, була волонтеркою дитячої екологічної громадської організації «Флора», яка залучала дітей до екологічної діяльності, працювала з «важкими» дітьми. Потім стала керівницею декількох правозахисних проектів вже на професійній основі, бо знаходила саме в цій роботі свою самореалізацію. Згодом ми зрозуміли, що проблем набагато більше, і вони набагато глибші; вирішувати їх у рамках дитячої організації просто немає можливості. Саме тому з’явилась громадська організація «Територія успіху». Коли ми в 2008 році її створили, то вже розуміли, чим і як маємо займатись.
Є кілька людей, які вже багато років працюють у питаннях захисту прав людини і які стали для мене вчителями та провідниками. Саме Євген Захаров, Олександр Степаненко, Олександр Букалов та Володимир Яворський стали моїми наставниками, чия думка для мене завжди важлива.
– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?
– Я маю дві вищі освіти, але вони не є навіть дотичними до правозахисту, – педагогічну та економічну. Тож уся моя освіта в галузі прав людини неформальна. Першим значним освітнім кроком у цьому напрямку для мене була П’ята школа з прав людини, яку проводила Харківська правозахисна група.
Серед численних тренінгів хотілось би виділити тренінг із питань запобігання насильству в сім’ї за «Програмою рівних можливостей та прав жінок України» від ПРООН і стажування у Данському інституті прав людини.
– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?
– У правозахисті всі теми дуже тісно пов’язані між собою! Сфера моїх професійних інересів – це теми доступу до інформації, захист права на приватність, свобода пересувань, реалізація соціально-економічних права та превенція катувань і жорстокого поводження. Дотичними до цих тем є питання недискримінації та рівності в соціальній та економічних сферах.
– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?
– Працювала з питаннями захисту жертв домашнього насилля. Для будь-якого правозахисника важливо не тільки допомагати конкретній жертві порушень прав людини в конкретній ситуації, але й сприяти створенню механізмів захисту прав. Тож після того, як вступив в силу Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (2001), дуже важливо було зробити так, щоб він запрацював. Потрібно було працювати з людьми, на яких держава поклала обов’язок попереджати та захищати жертв насилля. Починаючи з 2010 року було проведено більше 50 освітніх заходів для працівників міліції. Щороку проводимо профілактичні освітні заходи в навчальних закладах області: школах, вишах І,ІІ,ІІІ та ІV рівнів акредитації. Юристи активно консультують жінок – клієнток соціальних центрів.
– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
– На сьогодні правозахисний рух в Україні є видимим і з кожним днем стає більш потужним гравцем. Повільніше, ніж нам би хотілось, але Україна рухається вперед. Беззаперечним успіхом правозахисників є створення національного превентивного механізму.
– І з якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
– Найголовнішим викликом є війна і все, що з нею пов’язане. Але також існує багато питань, які напряму не стосуються військових дій – вони лежать в площині звичаєвого права: людям важко відмовитись від патерналізму та від споживацької психології, взяти відповідальність за своє життя на себе.
Та й реформи у нас проводяться, на жаль, здебільшого для створення відповідної картинки на міжнародному рівні, а не для реальних змін у житті суспільства. І чим далі від центру знаходиться регіон, тим яскравіше ці проблеми виражені.
– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
– Не схиблю, якщо скажу, що в сучасному світі неможливо відокремити питання захисту прав людини від питань гендерної рівності. Саме тому, я думаю, що правозахисний рух приділяє достатньо уваги цим питанням.
– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
– Якомога швидше необхідно ратифікувати «Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція). Потрібно не тільки привести у відповідність до неї нормативні акти України, але й забезпечити ефективні механізми реагування на прояви гендерного насильства, запровадити кращі світові практики корекційної роботи з агресорами, проводити політику, направлену на формування у суспільства нульового рівня толерантності до насильства.
– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?
– Молодь та однодумці.
Спілкувалась Тамара Марценюк
[1] http://helsinki.org.ua/orhanizatsiya/hromadska-orhanizatsiya-terytoriya-uspihu/