Актуальне інтерв’ю з відомими правозахисниками Білорусі, Росії, України стосовно захисту прав правозахисників

В 7-х країнах світу, і, зокрема, в Україні триває проект, присвячений захисту прав правозахисників. Чи змінилась ситуація?
Відомі правозахисники та громадські діячі з Росії, Бєларусі та України погодились взяти участь в опитуванні кореспондента Української Гельсінської спілки з прав людини, присвяченому проблемам правозахисного руху.

Учасникам опитування були поставлені наступні запитання:

Що зараз найбільше загрожує правозахисникам в вашій країні?

Чи існують переслідування правозахисників?

Чи мають вагу правозахисники у суспільстві?

Дмитро Маркушевський прес-секретар Республіканського громадського об’єднання «Білоруський Гельсінській Комітет»

В Білорусії загроз для правозахисників достатньо. Зокрема діє стаття 193.1 Кримінального кодексу, яка передбачає кримінальну відповідальність за громадську активність в незареєстрованій організації, або поза зареєстрованою організацією. Зареєструвати ж громадську організацію надзвичайно складно. Адже рішення про реєстрацію чи не реєстрацію приймають місцеві органи влади. Вони ж вирішують і питання про надання приміщень бажаючим зареєструватися. Тож дуже часто причиною відмови стає нібито відсутність приміщення.

На відміну від реєстрації організації, для її скасування потрібно не багато. Зокрема наша організація одного разу звернулась до Міністерства юстиції з листом, у якому в назві «Білоруський Гельсінській Комітет» не були проставлені лапки. Після цього ми отримали попередження від посадових осіб цього міністерства. А двох таких попереджень достатньо для скасування реєстрації.

Також існують надзвичайно великі складнощі з отриманням фінансування як від зовнішніх донорів, так і від внутрішніх. Якщо білоруські підприємці офіційно виділять кошти на статутну діяльність нашої організації – їх обов’язково чекатимуть перевірки, або інші неприємності.

Тож переслідування у нас ведуться на державному рівні.

Що стосується ваги правозахисників у суспільстві, то ми можемо підтримувати свій авторитет лише конкретними справами. Наша організація єдина в державі, що зберегла в статуті положення про можливість захищати людей у суді. І іноді там це дійсно вдається.

Проте, не дивлячись на нашу роботу, громадська думка про правозахисників склалася вельми неоднозначно. Здебільшого завдяки державним ЗМІ. Нас називають ворогами народу, запроданцями та шпигунами. І якщо міжнародні організації накладають на Бєларусь санкції, то винними у цьому роблять не державу, яка порушує права людини, а правозахисників, які насмілились про це повідомити міжнародну громадськість.

Андрій Юров почесний президент Молодіжного Правозахисного Руху (Росія)

У російських правозахисників є 5 основних негараздів. Це проблеми зі свободою зібрань, асоціацій, доступу до інформації, тиск на правозахисників (санкціонований не тільки державою).

Переслідування правозахисників в Росії виражається організацією судових процесів проти НДО,  забороною масових акцій. При чому для заборони цих акцій уряд використовує статті кримінального кодексу, які раніше не застосовувалися, на кшталт «екстремізм», «тероризм».

Також ми спостерігаємо факти переслідування правозахисників не тільки державними органами, а і різноманітними недержавними організаціями, діяльність яких спрямована на підтримку расизму тощо.

Чи мають правозахисники вагу в суспільстві? Так, але вплив ця вага через фактори, що я описував вище, поступово втрачається. Правозахисний рух слабшає. Цьому також сприяють і ЗМІ, де нас називають шпигунами, зрадниками національних інтересів і т.п.

Ми все рідше можемо протидіяти державному механізму, все рідше демонструємо ефективність та дієвість. Через це люди починають зневірюватись і казати: «Та ви ж просто кричите, і нічого не робите!»

Володимир Яворський виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Найбільша загроза – це обмежені можливості працювати. наприклад, законодавство України, фактично, забороняє правозахисні організації, через обов’язок для громадських організацій захищати права виключно своїх членів. Законодавство для громадських організацій прямо суперечить Конституції та Європейській Конвенції про захист прав людини. Завдяки цьому законодавству, поки що не закривали організації, проте вже давали їм офіційні попередження.

Інших загроз з боку держави ми не бачимо.

Прямих переслідувань з кінця 2004 роки нами не зафіксовано. Проте був певний тиск на тих, хто боровся проти корупції, зокрема, журналістів і громадських активістів. Цей тиск був різним. У будь-якому разі, такий тиск не виходив з боку правоохоронних органів, котрі перестали використовувати з метою переслідування опонентів.

Стосовно ваги, то її важко виміряти. Якщо подивитися на соціологічні опитування, то не багато людей свідомі хто такі правозахисники, а ще менше тих, хто їм довіряє. Проте, через відсутність прямої дискредитації, як це відбувалося в Росії та Білорусі, не велика кількість людей мають негативні думки про нас нашу діяльність.

З іншої сторони, ми справді впливали на прийняття низки важливих рішень державою. Це стосувалося як розробки та прийняття нових законів чи не допускання їх прийняття, так і захисту окремих громадян в судах чи інших органах влади.

Тому я би сказав так, що для суспільства ми не є справді впливовими, проте ми маємо на сьогодні механізми впливу на державу з метою захисту суспільних інтересів і до нашої думки все частіше прислуховуються