11 років ув’язнення: як окупаційна влада посадила жінку в тюрму за ліки

Наталя З. перебувала п’ять років в ув’язненні на окупованих територіях Донецької області. Її затримали представники окупаційної влади у 2017 році, коли жінка перетинала лінію розмежування, щоб потрапити до матері. З собою в неї були препарати антиретровірусної терапії для лікування ВІЛ та замісної терапії для лікування наркозалежності. Все вилучили при обшуку. Вирок: одинадцять років ув’язнення за розповсюдження наркотиків.

У жовтні 2022 року, разом з іншими жінками, вона потрапила в списки на обмін. Юристи Української Гельсінської спілки з прав людини взялись за справу ще у 2020 році й допомагали Наталі З. повернутись додому.

Наталя отримувала замісну терапію з 2007 року, тоді вона стала пацієнткою цієї програми в Донецьку. Після окупації міста до наркодиспансерів перестали завозити необхідні препарати, тож жінка вирішила переїздити до Вінниці. Там вона стала на облік, щоб отримувати ліки безперебійно. Час від часу вона їздила провідати маму в Донецьк.

У 2017 році вона так само вирішила відвідати матір. Тож напередодні від’їзду звернулась в центр, отримала необхідний препарат на законних підставах. Але на пункті в Оленівці її затримали: одразу при обшуку вилучили препарати АРВ-терапії, пізніше — вилучили й препарат замісної терапії. Наталя віднеслась до затримання спокійно: знала, що ліки вона отримала і приймає законно. 

Жінку відправили до «відділку» в Донецьку, її звинуватили в контрабанді наркотичних речовин. Там Наталю допитували: дорікали в тому, що вона продає наркотики, казали, що вона придбала їх незаконно. Наявність документів про те, що вона є учасницею програми замісної підтримувальної терапії, нікого не цікавила.

Згодом її перевели до СІЗО. Ні в СІЗО, ні в колонії вона не отримувала необхідні ліки. Скасування бупренорфіну відчувалось як катування. Не отримуючи потрібних препаратів, Наталя мала больовий синдром, судоми та озноб.  Як ВІЛ-позитивна особа, жінка мала приймати також АРВ-терапію, проте і цих ліків не було. Її здоров’я значно погіршилось. Згодом у лікарні їй поставили діагноз: емфізема легень. Ця хвороба загрожувала життю Наталі З., але жодного лікування вона й тоді не отримала.

Протягом того часу Наталю продовжувала підтримувати мама. Їй вдалося досягти, щоб доньці дозволили вживати знеболювальні. Ще через три місяці Наталя поновила вживання антиретровірусної терапії. 

У грудні 2019 року прозвучав вирок окупаційного «суду»: одинадцять років позбавлення волі за «контрабанду» наркотиків. Прокурори клопотали про 18 років. На той момент Наталю вже більше 24 місяців незаконно утримували у Донецькому СІЗО. Відбувати покарання вона мала у жіночій колонії.

У колонії на стан здоров’я Наталі ніхто не зважав. З перших днів її примушували тяжко працювати, але щось доводити було марно: простіше було працювати, рвати траву, ніж потрапити в ізолятор, в якому не було необхідних умов, і погіршити своє здоров’я ще більше.

На думку юриста Центру стратегічних справ, ця справа належить до найскладніших. Шанси на захист в у так званих «судах» на окупованих територіях вкрай малі, тож юристам довелось докласти зусиль для того, щоб отримати змогу звільнити клієнтку. Зокрема — готувати звернення до Європейського суду з прав людини.

План юридичного захисту міг бути тільки один — вичерпання національних засобів юридичного захисту, ініціація порушення кримінального провадження на національному рівні, заяви до СБУ. Потім — звернення до ЄСПЛ.

У вересні 2020 року Європейський суд з прав людини виніс рішення про застосування тимчасових заходів у справі Наталі. Уряди України та Росії мали забезпечити жінці належне медичне обслуговування. Ухвалення цього рішення стало результатом подання звернення до ЄСПЛ із заявою про застосування тимчасових заходів у вигляді повернення Наталі З. на підконтрольну Україні територію і негайного лікування. ЄСПЛ зобов’язав владу України виконати дії, спрямовані на звільнення Наталі З., а уряд РФ — на проведення лікування. Тоді вдалось забезпечити Наталі З. медичне обслуговування принаймні в тому, що стосується ВІЛ.

Також жінку дуже підтримували її колеги: розповідали, поширювали інформацію, виступали на конференціях та всіляко намагались привернути увагу.

Після отримання рішення ЄСПЛ юристи почали добиватися внесення Наталі в список полонених для обміну: подали декілька звернень до СБУ із заявою. Інших шансів допомогти жінці, крім обміну, не було. З початком повномасштабного вторгнення надії Наталі на обмін гасли, здавалось, що військовополонені більше в пріоритеті, ніж вона. 

Але все ж таки, у жовтні 2022 року вдалось це зробити: Наталю внесли в списки на обмін і повернули. Зараз вона на волі, починає все спочатку й впевнена у тому, що в неї все вийде.

Люди, які живуть з ВІЛ, можуть звертатися до громадських приймалень Української Гельсінської спілки прав людини за юридичною допомогою.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проєкт «Налагодження механізму юридичного захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, які хворіють на ТБ та уразливих до ВІЛ груп населення» в рамках реалізації  проєкту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.