Публікація

100 років з дня народження легенди правозахисного руху України

Данило Шумук – учасник національно-визвольної боротьби, член Української Гельсінкської групи, автор самвидаву. 42 роки, 6 місяців і 7 діб ув’язнення в польських, німецьких і російських тюрмах, таборах, на засланні.

17-ти літ Ш. розпочав боротьбу з польським окупаційним режимом, вступив до Комуністичної партії Західної України. 19-ти – засуджений, 5 р. і 4 місяці провів у польських тюрмах.

1939 повертається на батьківщину, викладає в школах геоґрафію. Через розбіжності у поглядах з радянськими комуністами від учителювання був усунутий.

15.05.41 Ш. заарештований радянськими властями “як брат ворога народу”. З тюрми призваний до Червоної Армії. У складі штрафного батальйону брав участь у боях з вермахтом. Червоні ж і роззброїли батальйон. Будучи беззбройним, Ш. потрапив у полон. Перебував у концтаборі для військовополонених у м. Хорол на Полтавщині. Вдалося втекти. Організував партизанський загін на своїй батьківщині, який 1943 вливається в Українську Повстанську армію (УПА). Через принципові розходження з керівництвом УПА Ш. відмовляється брати участь у бойових діях і викладає на військових курсах економічну геоґрафію.

Після приходу Радянської Армії Ш. влітку 1944 командував похідною групою УПА на Житомирщині. З огляду на безвихідь розпустив її. У грудні 1944 заарештований і 1945 засуджений за ст. 54-1, п. “а” і ст. 54-2, п. “а” КК УРСР (“зрада батьківщини”) до кари смерти через розстріл, яка була замінена 20-ма р. таборів. Покарання відбував у 3-му каторжному таборі м. Норильська. Ш. був одним з організаторів повстання в’язнів у Норильську в червні – вересні 1953, за що був переведений до Владимирської тюрми. Повстання в’язнів 1953 Ш. описав у своїх спогадах “За східним обрієм” (вид-во “Смолоскип”, 1974).

1956 Ш. звільнений. Повернувся додому, однак під тиском КДБ мусив виїхати в Дніпропетровську область.

19.11.57 Ш. викликали в КДБ і запропонували співпрацювати з “органами”. Ш. відмовився. Наступного дня в помешканні Ш. був обшук, а ще через день його заарештували й відвезли до тюрми м. Луцька.

05.05.58 на закритому суді Ш. був засуджений за ст. 54-10 КК УРСР (“агітація проти радянської влади”) до 10 р. таборів суворого режиму. Карався у Воркуті, згодом у Тайшеті (с. Вихорівка). За спогади, знайдені під час табірного обшуку, Ш. багато часу провів у БУРі (барак посиленого режиму). 1962 Ш. переведений до мордовського табору ЖХ-385/7, звідти 21.10.67 вивезений до Києва і 20 листопада звільнений.

З осени 1967 Ш. жив у м. Богуславі на Київщині, працював сторожем у піонерському таборі, черговим матросом комбінату облаштування пляжів у Києві.

1968 Ш. познайомився з “шістдесятниками”, зокрема, з І.СВІТЛИЧНИМ, Н.СВІТЛИЧНОЮ і Є.СВЕРСТЮКОМ.

1970 Ш. закінчив другу частину книги спогадів про пережите, яка вийшла друком на Заході.

12.01.72 Ш. знову заарештований за звинуваченням в проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” (ст. 62 ч. 2 КК УРСР) і в наданні “завідомо неправдивих показів” (ст. 197 КК УРСР). Під час арешту були вилучені спогади Ш., а в І.СВІТЛИЧНОГО — лист Ш., визнаний проґрамовим документом.

5-7 липня 1972 Ш. був засуджений Київським облсудом до 10 р. таборів особливо суворого режиму та 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, табір Сосновка.

10.10.72 Ш. звернувся до Президії Верховної Ради СРСР. Виклавши свою біоґрафію і справу, Ш. робить висновок: “…прошу Президію Верховної Ради СРСР звільнити мене від громадянства СРСР. Мені легше буде помирати… в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР”.

Аналогічні заяви Ш. повторив 1973 і 1974.

У неволі Ш. брав активну участь у численних акціях протестів, голодівках, хоча хворів і неодноразово потрапляв до лікарні з виразкою шлунка та іншими хворобами. 1978 Ш. визнали інвалідом 2 групи. Тоді ж група в’язнів (Е.КУЗНЄЦОВ, О.МУРЖЕНКО, М.ОСАДЧИЙ, В.РОМАНЮК) звернулися до парламенту й уряду Канади з проханням “подесятерити” зусилля на звільнення Ш., бо стан його здоров’я катастрофічний. Однак Ш. належалося відбути термін повністю.

З лютого 1979 Ш. — член Української Гельсінкської Групи (УГГ).

01.03.80 Ш. був етапований до відділку особливо суворого режиму табору ВС-389/36-1 (с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.), а потім переведений на суворий режим тієї же зони, згодом — до табору ВС-389/35 (ст. Всехсвятська).

В 1982 Ш. етапований на заслання в с. Каратобе Уральської обл. (Казахстан), де був під адміністративним наглядом до 04.01.87.

Після понад 42-річних поневірянь по тюрмах, таборах і засланнях 1987 Ш. виїхав на постійне проживання в Канаду, м. Торонто. 28. 11. 2002 р. переїхав у м. Красноармійськ Донецької обл. до дочки.

Ш. — автор книг “За східним обрієм”, “Пережите й передумане”, “З ГУЛАГу у вільний світ”.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»...

11 Жовтня 2018

Правова абетка: спротив поліції

Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та...

01 Жовтня 2018

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: