Родом з с. Борисівка Приморського р-ну Запорізької обл. Фаховий військовий, учасник війни, доктор військових наук, начальник першої військової кафедри кібернетики, комуніст, він критично переглянув сформовану в СРСР політичну систему: «Треба виступати. Не можна мовчати». 7 вересня 1961 виступив на районній партконференції з закликом демократизувати вибори, за що переведений у Далеко­східний військовий округ. Створив підпільну «Спілку боротьби за відродження ленінізму», поширював листівки. 1 лютого 1964 затриманий, на рік запроторений у психлікарню, позбавлений генеральського звання. Працював сторожем, вантажником. Увійшов у коло московських дисидентів, включився у боротьбу кримських татар за повернення на історичну батьківщину. Виступив з промовою: «Перестаньте просити! Поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відібрано”.

1967 написав історико-публіцистичний памфлет «Приховування історичної правди – злочин перед народом!», де проаналізував причини поразок Червоної Армії на початку війни: знищення Сталіним військових кадрів і підготовка до агресивної війни. Виступив проти окупації в 1968 р. Чехословаччини. Написав працю «Про спеціальні психіатри­чні лікарні (дурдоми)». Висунув ідею надати правозахисному рухові організованих форм, що було реалізовано вже після його арешту. На демонстрації кримських татар перед будинком ЦК КПРС зажа­дав, щоб його затримали разом із іншими. 1969 збирався виступити на суді в Ташкенті, але був заарештований там 7 травня і понад 5 років провів у спецпсихлікарнях. З виступу на захист Григоренка розпочалася правозахисна активність академіка Андрія Сахарова. У самвидаві поширилась анонімна «Психіатрична заочна експертиза у справі Григоренка», яку зробив Семен Ґлузман, за що був ув`язнений на 10 років. Під тиском громадськості світу Григоренко звільнений 24.06.1974. Негайно відновив правозахисну діяльність. Був членом-фундатором правозахисних Московської (12.05.1976) та Української (9.11.1976) Гельсінських груп, ініціював створення «Робочої комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях», написав працю «Дискримінація кримських татар продовжується». У день конституції, 05.12.1976, взяв участь у традиційній правозахисній демонстрації в Москві на Пушкінській площі, де виголосив стислу промову: «Спасибі всім, хто прийшов сюди вшанувати пам’ять мільйонів безневинно знищених людей! Спасибі усім вам і за те, що ви своєю присутністю тут висловили солідарність із в’язнями сумління!».

У листопаді 1977 Григоренко одержав дозвіл на піврічну поїздку до США для лікування. У лютому 1978 позбавлений радянського громадянства . У США на його прохання був підданий психіатричній експертизі, яка зробила висновок: «Всі риси його особистості радянськими діагностами були деформовані. Там, де вони знаходили нав’язливі ідеї, ми побачили стійкість. Де вони бачили марення – ми виявили здоровий ґлузд. Де вони вбачали нерозсудливість – ми знайшли ясну послідовність. І там, де вони діагностували патологію, – ми зустріли щиросердечне здоров’я».

П.Григоренко створив Закордонне пред­ставництво Української Гельсінкської Групи, яке фактично стало представництвом України, яка бореться за свою свободу незалежність, ініціював видання «Вісника репресій в Україні». Остаточно відмовився від комуністичних поглядів, повернувся до православ`я. Написав книгу спогадів «У підпіллі можна зустріти тільки щурів…», яка вийшла кількома мовами. Зустрічався з лідерами держав, брав участь в альтернативній Мадридській нараді НБСЄ, поставив перед ООН питання про деколонізацію СРСР. Читав лекції, писав публіцистичні статті, які виходили багатьма мовами, мав величезну популярність у світі як людина сумління, як кришталево чиста, гранично чесна особистість. Григоренко був не бунтівник, а стратег, що свідомо і цілеспрямовано боровся проти Імперії Зла – і переміг її. Він відкривав і вказував іншим дорогу до добра.

Похований на українському цвинтарі Баундбрук біля Нью-Йорку з військовими почестями, з участю людей багатьох національностей і конфесій.

1997 П.Григоренко нагороджений (посмертно) орденом «За мужність» І ступеня. 5 березня Президент України В.Ющенко підписав Указ про відзначення 100-річчя П.Григоренка. У подячному листі його син Андрій написав: «Покійний генерал був і залишається символом толерантності, символом істинного патріота, який не тільки не забуває про біль свого народу, але так само безкорисливо відгукується на біль інших народів. Саме такий взірець так гостро потрібен сьогодні не тільки українському народові, але і цілому світу, світу, що захльостується отруйною хвилею релігійної і національної нетерпимості.»

У день народження П.Григоренка вшанують у Симферополі. У Києві 17 жовтня у видавництві «Смолоскип», яке готує книжку його творів, відкриється о 17 годині фотовиставка (вул. Межигірська, 21); 18 жовтня в Будинку вчителя (Володимирська, 57) розпочнеться о 19 годині вечір його пам`яті. Виступлять його син Андрій, Леонід Плющ, Раїса Руденко, Мустафа Джемілєв, Семен Ґлузман, Осип Зінкевич, представники Міноборони.

Ширшу довідку про П.Григоренка шукайте на сайті  http://archive.khpg.org

Василь Овсієнко,

Харківська правозахисна група