Публікація

Новий законопроект уряду р.н. 7290 штучно звужує можливості для притягнення до відповідальності військових командирів та цивільних начальників Російської Федерації за воєнні злочини

Більше 50 днів Україна бореться із новою збройною агресією, під час якої Кремль використовує воєнні злочини та злочини проти людяності як тактику ведення війни. Президент України та вищі посадові особи постійно наголошують на тому, що будуть притягати до відповідальності усіх, хто причетний до скоєння цих міжнародних злочинів: від виконавців – до вищого політичного та військового керівництва Російської Федерації та її пособників.

Мало хто знає, що притягнути до відповідальності за міжнародні злочини в Україні майже неможливо. У Кримінальному кодексі немає відповідальності за злочини проти людяності, а відповідальність за воєнні злочини виписана настільки розмито, що практично неможливо застосувати цю норму на практиці. Саме тому із початку війни у 2014 році та до сьогодні українськими судами було винесено тільки 4 (!) вироки за вчинення воєнних злочинів.

Законопроект про воєнних злочинців р.н. 2689, що має покращити вирішення цієї проблеми,  був прийнятий ВРУ та направлений  на підпис Президента України ще у червні минулого року. Більш ніж 10 місяців цей законопроект залишається не підписаним, хоча  неодноразово  це закликали  зробити правозахисники та міжнародні організації. Таким чином, на момент нового вторгнення у лютому цього року Україна мала  “оголений” правовий фронт.

Натомість уряд вирішив підготувати новий законопроект р.н. 7290, який містить цілу низку проблемних положень, які ускладнюють притягнення до відповідальності військових командирів та цивільних начальників Російської Федерації за воєнні злочини.

Так, законопроект р.н. 7290 лише частково імплементує в національне кримінальне право звичний для сучасного міжнародного права  інститут командної відповідальності. Цей інститут забезпечує  спроможність України переслідувати військових командирів та цивільних начальників Російської Федерації, командирів контрольованих російською владою незаконних збройних формувань.

Українським слідству та суду із об’єктивних причин буде складно доводити участь конкретних російських військових у вчиненні конкретних воєнних злочинів, наприклад, щодо цивільних осіб, які сталися у Бучі, Ірпіні, Ворзелі та Мотижині та інших містах та містечках Київської області. Однак відповідно до норм міжнародного права  важливо також  встановити командирів російських підрозділів та притягти їх до відповідальності за те, що вони знали про злочини їх підлеглих і могли, але не запобігли, не припинили їх вчинення, а також не забезпечили переслідування цих звірств своїх підлеглих.

На жаль, законопроект р.н. 7290 використовує можливості, які відкриває для української системи кримінальної юстиції міжнародне право, лише частково. Зокрема:

⁃ не враховується така форма бездіяльності командира як незапобігання міжнародним злочинам підлеглих;

⁃ не враховується те, що згідно з міжнародним правом  військові командири, особи, що фактично діють як військові командири, та інші начальники відповідають не лише тоді, коли вони знали про злочини підлеглих, але й повинні були знати з огляду на наявну в них інформацію.

Ці невідповідності, що, можливо, на перший погляд, не видаються принциповими, насправді істотно звужують спроможність українських правоохоронців та судів здійснити кримінальне пепеслідування та покарання винуватців у вчиненні міжнародних злочинів, скоєних на території України.

Крім того, законопроект р.н. 7290 пропонує карати військових командирів, осіб, що фактично діють як військові командири, та інших начальників за їхню бездіяльність позбавленням волі на строк від 7 до 10 років. Водночас згідно з положеннями проекту підлеглі можуть бути покарані й більш тривалим строком позбавленням волі чи навіть довічним позбавленням волі, тоді як за міжнародним правом караність бездіяльності командирів та начальників має бути не меншою за караність дій їхніх підлеглих.

Зрештою, проблемним виглядає сам стиль викладення положення, яке покликане представити в українському кримінальному  праві інститут командної відповідальності згідно із законопроектом р.н. 7290. Цей стиль, що придатний для мирного часу, коли йдеться про спорадичні та одиничні випадки протиправної поведінки підлеглих, вимагає доводити бездіяльність командира або начальника щодо кожного із десятків чи навіть сотень воєнних злочинів, вчинених їх підлеглими.

Згідно з міжнародним правом інститут командної відповідальності набагато краще враховує контекст масового насильства й дозволяє переслідувати та карати командира або начальника навіть тоді, коли вони, наприклад, не припинили воєнний злочин одного підлеглого, що породило численні воєнні злочини інших підлеглих, навіть якщо ці інші злочини командир чи начальник дійсно намагалися припинити. Тобто, з точки зору міжнародного права, важливою є не бездіяльність командира чи начальника в кожній конкретній ситуації, а те, чи спровокувала бездіяльність в конкретній ситуації подальшу протиправну поведінку підлеглих.

Інші недоліки нового урядового законопроекту р.н. 7290 наведені у додатку до цього звернення.

Ми не знаємо, чому Президент України не підписав підтриманий правозахисниками та міжнародними організаціями закон про воєнних злочинців 2689, та ким саме було ухвалено рішення про підготовку нового законопроекту та його ухвалення на засіданні уряду саме у такій редакції.

Ми продовжуємо сподіватися на конструктивне вирішення цього питання та звертаємося до народних депутатів внести необхідні зміни у законопроект 7290. У той час, коли російські війська ґвалтують жінок та дітей, розстрілюють цілі родини у їхніх домівках, атакують евакуаційні потяги на станціях – не можна лишити жодної можливості військовим командирам та цивільним начальниками Російської Федерації уникнути відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності.

Додаток до звернення:  інші недоліки нового урядового законопроекту р.н. 7290

Окрім проблем із інститутом командної відповідальності законопроект р.н. 7290 має інші недоліки:

  1. На відміну від законопроекту р.н. 2689 у законопроекті р.н. 7290 немає положення про універсальну юрисдикцію, згідно з яким Україна могла б переслідувати міжнародні злочини незалежно від місця їхнього вчинення та громадянства особи, що вчинила такі злочини. Це положення, можливо, не є надто актуальним у контексті російської агресії, оскільки нині міжнародні злочини вчиняється або проти України, або безпосередньо на території України, що дозволяє побудувати кримінальне переслідування на основі інших юрисдикційних принципів. Однак воно стало б важливим свідченням неприйняття Україною безкарності міжнародних злочинів та її готовності допомагати іншим державам  переслідувати міжнародні злочини подібного до того, як нині ціла низка європейських держав, спираючись на принцип універсальної юрисдикції, ініціювала кримінальні провадження щодо злочинів, вчинених російськими громадянами проти України чи на її території.
  1. Запропонований у законопроекті р.н. 7290 не містить вказівки на лідерський характер злочину агресії. Згідно з чинним міжнародним правом відповідальними за злочин агресії є лише військово-політичні керівники держави. Законопроект р.н. 7290 передбачає, що відповідальними за злочин агресії повинні бути будь-які особи. У практичній площині це означає, що кожен російський військовополонений повинен автоматично ставати підозрюваними згодом – обвинуваченим та засудженим за злочин агресії згідно кримінального закону України. З огляду на масові звірства, які чинять комбатанти, що воюють на боці Російської Федерації проти українців, таке рішення може видаватися справедливим. Однак його складно назвати розважливим з огляду на наслідки, які воно може породити:
  •  відмова від лідерського характеру злочину агресії означає, що кожен взятий в полон російський військовослужбовець автоматично повинен набути статусу підозрюваного у кримінальному провадженні про злочин агресії. Як наслідок, їх обмін на українських військовополонених штучно ускладнюватиметься необхідністю скасування застосованих запобіжних заходів, а можливо – і закриття кримінального провадження. Такі рішення, що, звісно, не мають нічого спільного з відправленням правосуддя, можуть бути витлумачені міжнародним співтовариством як свідчення несерйозності вимог України щодо необхідності засудження російської агресії та надання допомоги в протидії їй;
  •  засуджених за агресію російських військовослужбовців практично буде неможливо у подальшому обміняти на українських військових, оскільки згідно із законопроектом р.н. 7290 амністія та помилування за злочин агресії забороняється. Таким чином, кожен випадок засудження російського військовослужбовця за злочин агресії зменшуватиме шанси на швидку репатріацію взятих в полон українців;
  • практика автоматичного та тотального кримінального комбатантів протилежної сторони однозначно буде засуджена міжнародними організаціями як порушення міжнародного гуманітарного права, що російська влада зможе використати для дискредитації України перед обличчям західних партнерів.
  1. Нарешті, на відміну від законопроекту р.н. 2689, у законопроекті р.н. 7290 немає положення, яке вказує на необхідність враховувати положення міжнародного права при застосуванні положень українського законодавства про міжнародні злочини. У кримінальних провадженнях щодо цих злочинів українські правоохоронці та суду об’єктивно будуть вимушені посилатися у процесуальних актах на норми міжнародного права. Для того, щоб обвинувачені чи їх несумлінні захисники штучно не маніпулювали цим, стверджуючи, що така практика нібито порушує принцип законності чи інші права обвинуваченого, й потрібне чітке законодавче застереження, яке б легітимізувало посилання на норми міжнародного права у національних кримінальних провадженнях про міжнародні злочини.  Його відсутність може виявитися «міною уповільненої дії» під національною практикою кримінального переслідування міжнародних злочинів.

Звернення підтримали:

Українська Гельсінська спілка з прав людини
Центр громадянських свобод
Центр протидії корупції
Харківська правозахисна група
Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем»
Громадська організація «Територія успіху»
Громадська організація Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”
ГО Народний Захист
ГО Платформа Прав Людини
ГО Українська Жіноча Варта
Громадська організація “Культура проти хамства”
Жіночий ветеранський рух
ІСАР Єднання
Міжнародний благодійний фонд «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив»
Об’єднання родичів політв’язнів Кремля
Регіональний центр прав людини Таврійська гуманітарна платформа
Українська гільдія режисерів
Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу
Фонд Громадяни
Фонд ім. Федора Шпига
Фундація Відкритий Діалог
Фундація DEJURE
ХОФ “Громадська Альтернатива”
SaveDnipro / SaveEcoBot
Адвокатська дорадча група
Правозахисний центр “Дія”
Черкаський правозахисний центр

Підтримати звернення можна за цим лінком.

Підписати заяву

Прізвище та ім’я

E-mail

Назва організації

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Узагальнення подій, які відбулися у Миколаївській області протягом 7 місяців повномасштабної російсько-української війни: 24 лютого – 24 вересня 2022 року

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» спільно...

02 Жовтня 2022

Узагальнення подій, які відбулися у Дніпрі та Дніпропетровській області протягом лютого – вересня 2022 року під час повномасштабної російсько-української війни

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Українською Гельсінською спілкою з прав людини, у рамках...

30 Вересня 2022

Узагальнення подій, які відбулися у м. Херсоні та Херсонській області протягом 213 днів повномасштабної російсько-української війни (24 лютого – 24 вересня 2022 року)

Текст: Олександр Данилов, адвокат У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Українською Гельсінською спілкою з...

30 Вересня 2022

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: