Побутує уявлення, що довічне позбавлення волі – це ув’язнення, яке має тривати до моменту біологічної смерті людини. Натомість міжнародні стандарти вже давно змінили цей підхід та вимагають існування реалістичної перспективи звільнення від цього покарання. Зазначені стандарти знайшли відображення у правових системах країн ЄС, які запровадили різні способи звільнення.

Існування реалістичної перспективи вимагає стаття 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних. Європейський суд, який інтерпретує Конвенцію, вказує на необхідність існування механізму такого звільнення (Вінтер та інші проти Сполученого Королівства).

Відповідно до тлумачення Європейського суду засуджені до довічного позбавлення волі мають право знати коли та на підставі яких критеріїв може бути розглянуте питання щодо їх дострокового звільнення. При цьому право на розгляд питання щодо дострокового звільнення від довічного позбавлення волі не означає, що засудженого звільнять. Звільнення можливе тільки за умови, якщо зникнуть обґрунтовані «пенологічні підстави» для подальшого ув’язнення.

В Україні вказаний механізм відсутній. Щоправда Кримінальний кодекс України передбачає, що президент може помилувати довічно засуджених та замінити їхнє покарання на строк. Однак цей механізм має винятковий характер та не є реалістичною перспективою звільнення. Це підтвердив Європейський комітет з запобігання катуванням у доповіді про візит до України у 2016 році.

Стаття 28 Конституції України закріплює норму, подібну до статті 3 Європейської конвенції: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». З огляду на принцип дружнього ставлення до міжнародного права, Конституційний Суд, інтерпретуючи цю норму, може брати до уваги тлумачення статті 3 Конвенції Європейським судом. Отже стаття 28 Конституції може бути інтерпретована подібно до статті 3 Конвенції. Це означає, що відсутність в Україні реалістичної перспективи звільнення від довічного потенційно суперечить Конституції України.

З появою інституту конституційної скарги в Україні з’явився інструмент, який дозволяє громадянам порушити питання про конституційність закону. Серед конституційних скарг, що надходять до КСУ, є і скарги від довічно засуджених. Поки що їх одиниці, проте можна прогнозувати, що у майбутньому їх будуть десятки або й сотні.

Наприклад, зараз серед переліку конституційних скарг на сайті КСУ є скарга засудженого до довічного позбавлення волі В.І. Панасенка. Нам відомо, що перед КСУ порушується питання про конституційність відсутності реалістичної перспективи звільнення.

Можна впевнено констатувати, що проблема має масовий характер, адже в Україні понад півтори тисячі довічників. До УГСПЛ та ХПГ неодноразово зверталися засуджені до довічного позбавлення волі. Вони так само скаржилися на відсутність реалістичної перспективи звільнення. Це підкреслює особливе суспільне значення проблематики звільнення від довічного для захисту прав людини.

До речі, УГСПЛ супроводжує стратегічну справу з цього питання у Європейському суді. Однак навіть у разі прийняття позитивного рішення Судом проблема швидше за все залишатиметься далекою від вирішення поки не будуть внесені зміни до кримінального кодексу. Натомість, рішення КСУ можуть безпосередньо спонукати парламент до створення відповідних законодавчих норм. Тому позиція КСУ щодо відсутності реалістичної перспективи звільнення від довічного має особливе значення.

У світлі зазначеного, УГСПЛ та ХПГ висловлюють сподівання, що проблема дострокового звільнення від довічного найближчим часом стане предметом розгляду Конституційним Судом України і буде вирішена у відповідності до міжнародних стандартів прав людини.

Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група