Публікація

Громадськість проти розширення обсягу засекречення інформації та збільшення повноважень СБУ

Члени Громадської Ради з питань свободи слова та інформації звернулися до Президента України зі зверненням про необхідність застосування права вето до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо сфери охорони державної таємниці).

Президенту України

Кучмі Л.Д.

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ З ПИТАНЬ СВОБОДИ СЛОВА ТА ІНФОРМАЦІЇ

Про необхідність застосування права вето до

Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”

(щодо сфери охорони державної таємниці)

Шановний Леоніде Даниловичу!

11 травня 2004 року Верховна Рада України схвалила в новій редакції Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №1703-ІV, який був повернутий Вами до Верховної Ради після його прийняття 09.07.2003. Закон передбачає внесення змін до низки законодавчих актів України, якими, зокрема, право на інформацію зводиться до права вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію відкриту за режимом доступу; запроваджується поняття “конфіденційна інформація, що є власністю держави”; Службі безпеки України надається низка додаткових повноважень у сфері здійснення оперативно-розшукової діяльності тощо.

На наше глибоке переконання, набрання чинності цим Законом становитиме суттєву загрозу праву на інформацію, необґрунтовано обмежить свободу вираження поглядів і суперечитиме інтересам суспільства та української держави в цілому.

На нашу думку, положення згаданого Закону суперечать нормам Конституції України, міжнародно-правовим стандартам у сфері забезпечення свободи слова, відкритого доступу до інформації. Так, стаття 34 Конституції України визнає за кожною людиною право “вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”. Відповідно до статті 64 Конституції України, права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків визначених самою Конституцією. Таким чином, трактування права на інформацію у редакції щойно прийнятого парламентом Закону звужує обсяг конституційних прав та свобод громадян, що є неприпустимим.

Аналогічно звужене головне право журналіста – на інформацію: відтепер журналіст має “право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації”.

Відповідно до положень чинного Закону України “Про інформацію”, в окремих випадках – коли право суспільства знати переважає право володільця інформації на її збереження у таємниці – навіть інформація з обмеженим доступом може бути оприлюднена. Це демократичне і прогресивне за своєю суттю положення, визнане у всьому світі, лише нещодавно стало частиною вітчизняного законодавства. Норми Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо сфери охорони державної таємниці) у цьому відношенні створюватимуть правову колізію. Це, вочевидь, не сприятиме утвердженню високого авторитету України на міжнародній арені, її сталому демократичному розвитку.

Закон вводить поняття “конфіденційна інформація, що є власністю держави”. Однак, як відомо, у власності держави не може бути конфіденційної інформації. Вона може належати лише конкретним особам. Держава ж може контролювати інформацію, що становить державну таємницю, та володіти конфіденційною інформацією, отриманою від інших осіб. Режим використання такої інформації чітко визначений чинним законодавством.

Крім того, поширення режиму права власності на інформацію суперечить Цивільному кодексу України, який у частині першій статті 316 встановлює, що право власності є правом особи на річ (майно). Відповідно ж до статті 179 ЦКУ, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Інформація, у свою чергу, визнана окремим, відмінним від речі об’єктом цивільних прав (стаття 177 ЦКУ). Отже, нові частини третя та четверта статті 30 Закону “Про інформацію” суперечать положенням Цивільного кодексу України (ст.ст. 177, 179, 316).

Закон запроваджує адміністративну відповідальність за порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, які містять “конфіденційну інформацію, що є власністю держави”, яке призвело до розголошення такої інформації. Однак, передбачається, що суб’єктом цього правопорушення може бути будь-який громадянин.

Разом з тим, очевидно, що у цьому випадку відповідальність повинна нести лише особа, яка мала доступ до конфіденційної інформації, що є власністю держави, виходячи з характеру своєї професійної діяльності. Звертаємо Вашу увагу на ту обставину, що Україна, за визнанням міжнародної спільноти, належить до країн, в яких найменше забезпечені право людини на свободу самовираження та свобода діяльності засобів масової інформації. Набуття чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №1032-IV ще більше віддалить нашу державу від досягнення проголошеної мети, що полягає у приведенні законодавства і практики України у відповідність до європейських стандартів.

Зважаючи на наведені аргументи, просимо Вас використати своє конституційне повноваження і повернути до Верховної Ради Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №1703-ІV, прийнятий Верховною Радою України 11 травня 2004 року, із пропозиціями внесення відповідних змін і тим самим підтвердити Вашу рішучість у прагненні забезпечити свободу слова та інформації в Україні.

від Всеукраїнської асоціації операторів кабельного телебачення і телеінформаційних мереж – Галина Полхович,

від Української Асоціації видавців періодичної преси – Олександр Тарасенко,

від неурядової організації “Інтерньюз Нетворк” – Тарас Шевченко,

від Міжнародної громадської організації “Інтерньюз-Україна” – Тетяна Олексіюк,

від неурядової організації “”Харківська правозахисна група” – Євген Захаров,

від Центру медіа реформ, Могилянська школа журналістики (НаУКМА) – Людмила Гуменюк,

від Асоціації мережевих телерадіомовників України “мережа” – Катерина Котенко,

від громадської організації “Телекритика” – Наталя Лігачова,

від організації “СЕС-Україна” – Олександр Ленгауер,

від Асоціації зовнішньої реклами України – Артем Біденко,

від Всеукраїнської громадської організації “Українська Інтернет Спільнота” – Ігор Дядюра,

від Аналітично-дослідницького центру “АНОД” – Український медіа-сервер – Юрій Марченко

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування