Публікація

Висновок за результатами проведення громадської експертизи діяльності Міністерства охорони здоров’я України

 

 1
2

 

 

ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПРОВЕДЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Актуальність проведення громадської експертизи

Одним із пріоритетних напрямів діяльності Міністерства охорони здоров’я України є надання психіатричної допомоги. Виходячи із Положення про Міністерство охорони здоров’я, Міністерство здійснює державний контроль діяльності психіатричних установ незалежно від форми власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги.

Надані Міністерством охорони здоров’я запитувані матеріали дозволяють зробити висновок про відсутність положення про психіатричні заклади та психіатричну службу, що свідчить про відсутність в Міністерстві сформованої державної політики по забезпеченню населення України психіатричною допомогою. Існуючі порядки застосування примусових заходів медичного характеру не відповідають міжнародним стандартам захисту прав людини.

Посилаючись на доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, дослідження неурядових організацій, доводиться констатувати порушення прав пацієнтів психіатричних лікарень, які, в тому числі, спричинені діями адміністрації закладів або в окремих випадках – чинною нормативно-правовою базою, тобто, є системними.

 

Процедура проведення громадської експертизи

20.02.2015 р. на ім’я Міністра охорони здоров’я України виконавчим директором Громадської спілки «Українська Гельсінська спілка з прав людини» був направлений запит на проведення громадської експертизи стану дотримання прав людини у психіатричних закладах.

Правовими підставами ініціювання та проведення громадської експертизи стали Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої  влади, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 №976, а також статті 34, 38 Конституції України, статті 5, 6, 9, 10, 21, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію», статті 21, 22 Закону України «Про громадські об’єднання», статті 19-22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», стаття 30 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Як інститут громадянського суспільства, Громадська спілка «Українська Гельсінська спілка з прав людини» (УГСПЛ), повідомила Міністерству охорони здоров’я України усі необхідні відомості щодо реєстрації та атрибутів організації.

Водночас УГСПЛ ініціювала проведення трьох моніторингових візитів до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева, Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1, Комунального закладу «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради.

Отримані результати спостереження та опитування пацієнтів використані в аналітичному звіті.

Предметом громадської експертизи була визначена діяльність Міністерства охорони здоров’я України, його структурних та регіональних підрозділів щодо дотримання прав людини у психіатричних лікарнях.

Мета громадської експертизи була сформульована як дослідження умов утримання та дотримання прав людини у психіатричних лікарнях.

Відповідно до поставленої мети, УГСПЛ звернулася до МОЗ України з проханням надати для вивчення наступний перелік документів та інших матеріалів:

  1. Нормативні документи щодо діяльності психіатричних закладів:

– Нормативні правові акти видані Міністерством охорони здоров’я України, регіональними управліннями із питань охорони здоров’я щодо діяльності психіатричних закладів;

– положення про психіатричні заклади;

– нормативи щодо забезпечення пацієнтів психіатричних закладів (обсяг медичної допомоги, побутовим приладдям, житловою площею, харчуванням, тощо) із розбивкою по областях та по роках (2012, 2013, 2014);

– щодо штатного розпису, кваліфікації працівників психіатричних закладів, нормативів обстеження стану здоров’я працівників;

– щодо кількості, умов отримання та порядку надання послуг у психіатричних закладах;

– нормативні документи щодо порядку надання стаціонарної психіатричної допомоги;

– нормативи щодо методів психіатричного лікування та лікарських препаратів, в тому числі, щодо використання методів та засобів, що становлять підвищений ризик для здоров’я особи;

– правила застосування заходів фізичного обмеження та (або) ізоляції особи, що страждає на психічні розлади, а також методи фізичного обмеження та (або) ізоляції;

– нормативи щодо госпіталізації особи, в тому числі, примусової госпіталізації, переведення до іншого типу психіатричного закладу;

– нормативні документи щодо збереження конфіденційної інформації про стан здоров’я особи, зокрема, в частині ведення реєстру пацієнтів.

  1. Інформаційно-статистичні дані щодо діяльності психіатричних закладів:

– загальна кількість психіатричних закладів з розбивкою по областях та по роках (2012, 2013, 2014);

– кількісні дані щодо госпіталізації;

– кількісні дані щодо використання заходів фіксації та (або) ізоляції у психіатричних закладах, в тому числі, контролю за застосуванням таких заходів;

– кількість звернень та скарг (із зазначенням тематики) щодо порушення прав госпіталізованих до психіатричних закладів, вжиті заходи реагування на звернення.

  1. Інформаційні статистичні дані щодо здійснення контролю за дотриманням соціально побутових умов утримання пацієнтів психіатричних закладів, отриманням ними медичної допомоги, дотримання прав обмежено дієздатних та недієздатних осіб:

– звітні матеріали структурних підрозділів Міністерства охорони здоров’я України, структурних підрозділів, державних та комунальних психіатричних закладів щодо умов утримання та дотримання прав людини по областях та по роках (2012, 2013, 2014);

– матеріали колегій, нарад на яких розглядались питання діяльності психіатричних закладів із розбивкою по областях та роках (2012, 2013, 2014);

– звітні матеріали перевірок діяльності психіатричних закладів із розбивкою по областях та по роках (2012, 2013, 2014).

  1. Матеріали щодо врахування рекомендацій за результатами громадського контролю дотримання прав пацієнтів психіатричних закладів:

– рекомендації зацікавлених сторін за результатами моніторингу дотримання прав людини у психіатричних закладах;

– матеріали стосовно врахування рекомендацій зацікавлених сторін щодо дотримання прав пацієнтів психіатричних закладів.

Представниками інтересів УГСПЛ був визначений координатор аналітичного відділу Мойса Богдан Степанович.

Як керівника органу виконавчої влади, увагу Міністра охорони здоров’я України було звернуто на необхідність забезпечення заходів сприяння проведенню громадської експертизи у відповідності з пунктом 4 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи, а саме:

1) створити спільну робочу групу для підготовки матеріалів і забезпечення ефективного проведення громадської експертизи, до складу якої включити представників структурних підрозділів відповідальних за координацію діяльності психіатричних закладів та представника інтересів УГСПЛ Мойси Богдана Степановича;

2) у тижневий строк видати наказ про проведення громадської експертизи і затвердження заходів, пов’язаних з підготовкою запитуваних матеріалів, а також призначенням посадової особи Міністерства охорони здоров’я України, відповідальної за забезпечення взаємодії з УГСПЛ і координацію співпраці експерта УГСПЛ з представниками структурних підрозділів Міністерства охорони здоров’я України;

3) копію наказу протягом трьох днів з моменту його видання направити уповноваженій особі УГСПЛ та представникам структурних підрозділів для ознайомлення і використання у повсякденній діяльності;

4) інформацію про надходження запиту щодо проведення громадської експертизи УГСПЛ та про заходи Міністерства охорони здоров’я України, здійснені з метою сприяння її проведенню, розмістити на веб-сайті Міністерства охорони здоров’я України;

5) надати УГСПЛ запитувані матеріали та копії документів з урахуванням вимог та строку, визначених Законом України «Про інформацію».

Наказом МОЗ України від 04.03.2015 № 110 «Про проведення громадської експертизи діяльності Міністерства охорони здоров’я України» начальника Управління комунікацій з державними органами та громадськістю та головного спеціаліста відділу прес-служби та співпраці з громадськістю Управління комунікацій з державними органами та громадськістю було визначено відповідальними особами за забезпечення взаємодії з Громадською спілкою «Українська Гельсінська Спілка з прав людини» щодо організації та проведення громадської експертизи. До підготовки необхідних матеріалів було залучено Департамент медичної допомоги, Фінансово-економічний департамент, Юридичний департамент, Державний заклад «Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України».

 

Надані МОЗ статистичні дані свідчать, що забезпеченість населення психіатричними ліжками скоротилась з 39 251 у 2012 р. до 38 810 у 2013 р. і 31 857 у 2014., або відповідно 86,4 85,5 74,3 на 100.тис. населення. Кількість ліжок у досліджуваний період скоротилась у Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Миколаївській, Львівській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Києві. В той же час, більшість скорочень ліжок пов’язана з наявністю частково непідконтрольної території у Донецькій (9 лікарень), Луганській (6 лікарень) областях та окупацією АР Крим (6 лікарень).

Позитивним виглядає відкриття психіатричних відділень за межами психіатричних лікарень. Так в 2014 р. у Київській обласній лікарні було розгорнуто 10 ліжок. Всього не в системі психіатричних лікарень функціонує два відділення в обласних лікарнях та 10 в міських, одне відділення в дитячій міській лікарні.

Кількість госпіталізованих осіб у психіатричні лікарні з 2013 р. по 2014 р. скоротилась на 47695, за рахунок пацієнтів АР Крим 12727, пацієнтів Донецької області 19229, пацієнтів Луганської області 9812, пацієнтів м. Севастополя 1721. На жаль, немає підстав стверджувати, що Міністерство охорони здоров’я володіє інформацією про становище пацієнтів, які перебувають на окупованих територіях..

За даними НДІ соціальної та судової психіатрії та наркології, в Україні у 2015 році, без урахування окупованих територій, нараховувалось 66 психіатричних лікарень, розрахованих на 35 599 ліжок та 56 диспансерів. У 2014 році серед 1 мільйона 700 тисяч осіб, що перебували під психіатричним наглядом, 20% отримували стаціонарну психіатричну допомогу. 254 тисячам осіб встановлено інвалідність за наслідками психіатричних захворювань, при чому 10 тисяч таку інвалідність було встановлено вперше. [1]

Аспекти забезпечення прав людини у психоневрологічних інтернатах згідно із нормативно-правовими актами.

Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я здійснює державний контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності.[2] Вищеозначена норма Закону знаходить своє відображення у Положенні про Міністерство охорони здоров’я: «Міністерство здійснює державний контроль діяльності психіатричних установ незалежно від форми власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги».[3] Цим же нормативним актом задекларовано, що Міністерство забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, додержання закладами охорони здоров’я, підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров’я та прав пацієнта.[4] Цитоване підтверджує, що у Міністерства охорони здоров’я наявні формальні можливості для впливу на дотримання прав пацієнтів у психіатричних лікарнях.

Разом з тим, Положення про МОЗ не містить зобов’язань стосовно регламентування діяльності, пов’язаної із імплементацією міжнародних документів у сфері прав людини. Відповідно, права людини не є визначальними і для діяльності психіатричних закладів. Повага до гідності людини, її рівні права та можливості не проголошено головною цінністю при організації діяльності психіатричних установ, не передбачено заходів для попередження дискримінації. Більше того, відсутність порядку надання стаціонарної психіатричної допомоги та примірного положення про психіатричний заклад, не дає підстав говорити про формування єдиного нормативно-правового підґрунтя дотримання прав осіб із психічними порушеннями, що перебувають у психіатричних лікарнях. До слова, затвердження Положення про організацію психіатричної допомоги в Україні планувалось Міністерством ще у IV кварталі 2009 року.[5]

Певна інформація про регламентування становища пацієнтів у психіатричних лікарнях наявна у затверджених Міністерством охорони здоров’я нормативно-правових документах з окремих питань щодо застосування заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади. Серед них: Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у психіатричній лікарні із суворим наглядом та Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом.[6] В той же час, Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру із звичайним наглядом не розроблено. Не зважаючи на декларування у цілях Наказу необхідності захисту прав осіб, що страждають на психічні розлади, його аналіз дозволяє стверджувати про невідповідність нормативно-правових актів міжнародним стандартам прав людини.

Слід віддати належне, окремі аспекти прав людини передбачені у Стандарті акредитації закладу охорони здоров’я.[7] Зокрема, необхідним є відповідність статуту / положення лікарняного закладу законодавству, що дозволяє прослідкувати дотримання, принаймні статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» у внутрішніх документах психіатричних лікарень. Розділ 4 Стандарту «Права, обов’язки та безпека пацієнтів» включає питання дотримання прав людини. Йдеться про: необхідність навчання етики та деонтології медичного персоналу; необхідність дотримання як і загалом   відповідна обізнаність із аспектом інформованої згоди; облік шкоди від лікарських засобів, які призначаються пацієнтам; необхідність реагування на лікарську помилку або випадки смерті.[8] Разом з тим, критерії зазначеного компоненту є далеко не повними, не відповідають міжнародним стандартам, зокрема стандартам ВООЗ.

Госпіталізація до психіатричного закладу.

Госпіталізація особи до психіатричного закладу регламентується Законом України «Про психіатричну допомогу».[9] Водночас, статтею 94 Кримінального кодексу формалізується вжиття до особи примусових заходів медичного характеру, залежно від захворювання, тяжкості вчинення діяння та небезпеки особи для себе або оточуючих. Такі заходи передбачають, в тому числі госпіталізацію до психіатричного закладу.[10]

Керуючись затвердженим МОЗ порядком застосування до особи заходів медичного характеру, підставою для госпіталізації хворого є рішення суду про застосування до нього примусового заходу медичного характеру з суворим наглядом та рішення суду про застосування до нього примусового заходу медичного характеру з посиленим наглядом. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб визнаних судом неосудними, обмежено осудними або тих хто захворів на психічний розлад після скоєння злочину. Хворі підлягають не рідше одного разу на 6 місяців огляду комісією лікарів-психіатрів, яка визначає психічний стан особи і наявність підстав для звернення до суду із заявою про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру.[11] Зазначений порядок огляду, не захищає пацієнтів від свавілля закладу охорони здоров’я. Так, відповідно до положень ст. 25 Закону України «Про психіатричну допомогу», пацієнт має право на альтернативний, за власним бажанням, психіатричний огляд та залучення до участі в роботі комісії лікарів-психіатрів з питань надання психіатричної допомоги будь-якого фахівця, який бере участь у наданні психіатричної допомоги, за погодженням з ним. Вище зазначені Порядки застосування примусових заходів медичного характеру, не містять механізмів звернення пацієнта до фахівця з метою отримання альтернативної точки зору про процес лікування, чим порушується не тільки національне законодавство, а і міжнародні стандарти у цій сфері.[12]

Аналіз статистичних даних про кількість госпіталізованих за рішенням суду, дає підстави припустити, що в окремих регіонах спостерігається недобросовісність персоналу лікарень при госпіталізації. Дані за 2014 рік показують, що у Хмельницькій області за рішенням суду госпіталізовано 489 осіб, Вінницькій – 375, Харківській – 320. Разом з тим, за цей же період у Миколаївській області госпіталізовано 3 особи, Рівненській – 5 осіб, а у Київській взагалі дві особи.[13] Припущення полягає у тому, що лікарі зловживаючи концептом вільної та інформованої згоди пацієнта на госпіталізацію та рекомендуючи особі, що не усвідомлює значення своїх дій ставити свій підпис під згодою на лікування, не мають наміру займатись процедурою звернення до суду щодо госпіталізації особи.

Надання психіатричної допомоги неповнолітнім. Порушення прав дитини при наданні психіатричної допомоги є предметом уваги як національних правозахисних інституцій, так і міжнародних організацій, зокрема Комітет з прав дитини ООН, на п’ятдесят шостій сесії рекомендував Україні розробити комплексну національну політику в області охорони психічного здоров’я дитини.

Виконання рекомендації Комітету задекларовано в Указі Президента України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні», яким Міністерству охорони здоров’я України було доручено опрацювати у шестимісячний строк питання щодо вдосконалення порядку надання психіатричної допомоги дітям, зокрема відокремлення стаціонарної психіатричної допомоги для дітей від психіатричної допомоги для дорослих, та за результатами опрацювання внести в установленому порядку відповідні пропозиції.[14]

Лише 2013 року Міністерством охорони здоров’я затверджено Порядок надання психіатричної допомоги дітям. Порядком передбачається, що підвищення доступності та якості медичної допомоги дітям з психіатричними захворюваннями, крім іншого, включає створення мережі закладів охорони здоров’я, в яких надаватиметься медична допомога дітям із розладами психіки та поведінки.[15]

Із аналізованих документів Міністерства охорони здоров’я вбачається, що натепер в Україні відсутня організаційна мережа закладів охорони здоров’я для застосування стаціонарних видів примусових заходів медичного характеру до неповнолітніх. Неповнолітні, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, перебувають в умовах з суворим / посиленим наглядом у відділеннях разом з дорослими. Останнє є грубим порушенням стандарту 30 Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яким встановлено, що «психічно хворі неповнолітні не повинні перебувати в одній палаті з дорослими пацієнтами».[16]

Гідний рівень життя. Повага до приватного життя пацієнтів. Аналізуючи умови проживання, харчування, дотримання приватності пацієнтів слід із жалем відзначити, що відсутність примірного положення про стаціонарний психіатричний заклад ставить у залежність від персоналу дотримання прав людини. Разом із тим, окреслення окремих нормативних актів, в тому числі виданих Міністерством охорони здоров’я дозволяє прослідкувати напрями реалізації відповідної політики відомством.

Певне регламентування умов проживання пацієнтів у психіатричних лікарнях наявні у Державних будівельних нормах «Заклади охорони здоров’я».[17] Аналізуючи Державні будівельні норми доводиться констатувати, що психіатричні лікарні є закладами із значним рівнем стигматизації пацієнтів. Так, висота огорожі психіатричних лікарень повинна складати  2,5 м., тоді як висота огорожі інших лікарняних закладів становить     1,6 м. Крім того, норми підтверджують примат контролю, над повагою до приватного життя пацієнтів: «Вимикачі загального та нічного освітлення палат для психічних хворих передбачаються в приміщеннях для обслуговуючого персоналу або в коридорах в спеціальних нішах, обладнаних дверцями, що замикаються». У відділеннях психіатричних лікарень, на відміну від інших закладів, не передбачено встановлення телефонів автоматів та радіотрансляційних мереж.[18] Мало вірогідно, що останнє є аж настільки актуальним, однак наявність таких норм є додатковим підтвердженням обмеження зв’язку пацієнтів із зовнішнім світом.

На жаль, більшість будівель психіатричних лікарень не є доступними для пацієнтів із фізичними порушеннями. Більше того, стурбованість правозахисних інституцій викликає факт незадовільного стану будівель лікарні. У своїй більшості, психіатричні лікарні потребують як ремонту будівель, так й оновлення меблів та інших предметів матеріально-технічного оснащення.[19]

Занепокоєння викликає й недостатнє харчування пацієнтів, особливо після прийняття Наказу «Про удосконалення організації лікувального харчування та роботу дієтологічної системи в Україні».[20] Наслідком прийняття нормативного акту стало практично недоїдання пацієнтів психіатричних лікарень, оскільки суттєво зменшились норми харчування на одного пацієнта. Ось лише кілька цифр для порівняння:

  • Масло вершкове із 40 гр. залишилось 10 гр.
  • Картопля із 400 гр. залишилось 200 гр.
  • Сметана із 20 гр. залишилось 15 гр.
  • Риба свіжо морожена із 100 гр. залишилось 50 гр.
  • Хліб із 350 гр. залишилось 250 гр.
  • М’який сир із 70 гр. залишилось 55 гр.
  • М’ясо із 125 гр. залишилось 50 гр.

В нових нормах харчування відсутні наступні продукти: сир твердий, кисіль, хлібопекарські, кондитерські вироби, дріжджі, джеми, повидло. Немає й круп, зокрема  пшеничної та ячневої крупи , і т. ін.

Залежно від харчового статусу пацієнта норми харчування поділено на 3 групи (гіпотрофія, нормотрофія, гіпертрофія), а у дітей на 5 вікових груп. Останнє має наслідком виникнення у психіатричних лікарнях та їх відділеннях при розподілі їжі непорозуміння, конфліктів між пацієнтами стосовно розміру порцій. Зміна стану пацієнтів прямо впливає на процес його відновлення. Водночас, вплив окремих лікарських засобів, які вживають пацієнти спричиняє необхідність збільшення норм харчування. Як наслідок, пацієнти психіатричних лікарень практично можуть розраховувати лише на страви та продукти, які їм приносять відвідувачі. Становище пацієнтів, які не відвідуються родичами або спрямовуються на лікування психоневрологічним інтернатом взагалі є катастрофічним.

Значним викликом для системи психіатричних лікарень залишається дотримання приватності пацієнтів. Мова йде: про простір у спальних кімнатах, користування туалетами та ванними кімнатами, можливість користуватись засобами комунікації та таємниці листування. В Порядках відсутні норми, які б декларували приватність пацієнтів, натомість містяться норми режимного характеру, що свідчить про акцент на обмежувальній, а не терапевтичній складовій примусових заходів медичного характеру.

Прикладом може слугувати реалізація положення Закону України «Про психіатричну допомогу» згідно із яким особи під час перебування у психіатричному закладі мають право на: спілкування з іншими особами, в тому числі з адвокатом або іншим законним представником, без присутності сторонніх осіб згідно з правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу.[21] Натомість, порядки містять положення, що прямо суперечать нормам Закону «побачення проводяться у спеціально обладнаному приміщенні, яке повинно унеможливлювати втечу хворого, і в присутності медичного персоналу», «Хворі, які перебувають у лікарні із суворим наглядом, мають право на побачення за своїм бажанням або бажанням законного представника в присутності медичного персоналу і контролера відділу охорони лікарні в спеціально обладнаному для цього приміщенні»[22].

Разом з тим, одним із напрямів Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року», на Міністерство соціальної політики та Міністерство охорони здоров’я покладено завдання із: «вивчення питання щодо посилення захисту права на приватність в установах та закладах, де особи з розумовою відсталістю та психічними розладами перебувають цілодобово (інтернатних установах, психіатричних лікарнях, денних стаціонарах, диспансерах)».[23] Характерно, що виконання заходу заплановано у 2014 році. Проте, у звіті про його виконання зазначено: «Мінсоцполітики разом з громадськими організаціями інвалідів опрацьовує питання щодо посилення захисту права на приватність…».[24] Доводиться констатувати, що на сьогодні дотримання приватності пацієнтів віддано на розгляд безпосередньо внутрішнім правилам закладу та його персоналу.

Медичне обслуговування. Відповідно до положень «Основ законодавства України про охорону здоров’я», додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб – підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики. Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.[25] В той же час, представлені Міністерством документи свідчать, що натепер розробленими і затвердженими є лише стандарти надання допомоги хворим на депресію, епілепсію та аутизм. При цьому роль реабілітаційних послуг залишається недостатньою.

Відкритим залишається питання забезпечення лікарень фаховим медичним персоналом. Так, на сьогодні кількість лікарів-психіатрів становить 2 635, психологів та лікарів психологів – 538. Водночас, забезпеченість лікарів психіатрів становить лише 80%.  Дитячих психіатрів – 60%, психотерапевтів – 62%, лікарів психологів 66% від потреби.

Серйозною перешкодою ефективного лікування залишається забезпечення пацієнтів лікарськими засобами. У цьому зв’язку із жалем доводиться констатувати фактичну відсутність забезпечення ліків безоплатно або за пільговою ціною пацієнтів, що проходять лікування в амбулаторному режимі. Так, згідно із переліком захворювань, відпуск ліків безоплатно здійснюється особам, що хворіють на шизофренію, епілепсію, а також хворим на психічні розлади (інвалідам І та ІІ груп та працівникам виробничих майстерень у психоневрологічних та психіатричних закладах).[26] Однак, безоплатне придбання ліків є майже неможливим. Асигнування на їх закупіллю виділяється або надто обмаль, або такі асигнування взагалі є відсутніми. Фактично, медикаментозне лікування здійснюється за рахунок пацієнтів. Однак, їх доходи здебільшого можуть обмежуватись допомогою по інвалідності, або доходами інших членів сім’ї. Як наслідок, амбулаторне лікування є вкрай обмеженим.

Занепокоєння викликає відсутність в психіатричних лікарнях соціальних працівників та реабілітологів. Без наявності реабілітаційного ресурсу, психіатричний заклад не становитиме користі для тих, хто там перебуває. Більше того, відсутність належних реабілітаційних заходів може призвести до втрати особами навичок та орієнтирів. Не забезпечується мультидисциплінарний підхід при наданні послуг, на чому наполягає ВООЗ, практично відсутня взаємодія із Міністерством соціальної політики щодо забезпечення реабілітаційного компоненту.

Виникає необхідність внесення змін до штатних нормативів медичного, фармацевтичного, педагогічного персоналу та працівників кухонь психіатричних лікарень, відділень, передбачивши наявність серед персоналу соціальних працівників, реабілітологів.[27]

На жаль, як проблема недостатнього забезпечення лікарськими засобами, так і відсутність реабілітаційного компоненту призводять до того, що стаціонарна форма лікування залишається домінуючою. При чому, медикаментозна її складова, у переважній більшості закладів є визначальною.

Можна привітати винесення Міністерством охорони здоров’я на громадське обговорення проекту наказу «Інструкція про порядок застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції при наданні психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади».[28] До слова, затвердження правил фізичного обмеження та (або) ізоляції передбачалось ще із 2001 року у відповідності із статтею 8 Закону України «Про психіатричну допомогу». Позитивно оцінюючи норми пропонованого проекту наказу, слід висловити сподівання, що стратегічною ціллю буде все ж опанування лікарями психіатрами інших деескалаційних технік. Разом із тим, потребує законодавчого врегулювання використання методів фізичного обмеження та (або) ізоляції у закладах охорони здоров’я за межами психіатричного профілю.

Однією із найбільш гострих проблем є обізнаність персоналу стосовно прав пацієнтів. На підставі наданих Міністерством охорони здоров’я України матеріалів не можна простежити проведення будь-якої освітньої роботи щодо забезпечення та дотримання прав пацієнтів психіатричних закладів. Чимало із виявлених проблем якраз і виникають через необізнаність персоналу із міжнародними стандартами у сфері прав людей із проблемами психічного здоров’я. Слід врахувати необхідність навчання та підготовки персоналу у сфері прав людини та міжнародним стандартам дотримання прав осіб із проблемами психічного здоров’я, зокрема, стандартам ВООЗ. Тим більше, що стандарт акредитації закладів охорони здоров’я одним із критеріїв визначає наявність правової освіти.[29]

У 2013 році МОЗ в одному із нормативно-правових актів визнавала необхідність такого навчання: «З метою усунення підстав для надходження до Європейського суду аналогічних заяв проти України у майбутньому провести роз’яснювальну роботу (наради, лекції, семінари) з приводу порушень, що призвели до рішення Європейського суду з прав людини М. проти України». Іншим заходом було конкретизовано реалізацію зазначеного напряму: «В рамках проведення „Дня спеціаліста” запровадити роботу семінару щодо підвищення рівня знань лікарів в сфері дотримання прав людини, а саме Конвенції ООН про права інвалідів та Європейської конвенції про захист прав людини, і основоположних свобод та принципів захисту психічно хворих та поліпшення надання психіатричної допомоги».[30] Виконання зазначених заходів обмежилось лише окремими ініціативами неурядових організацій, що працюють в інтересах користувачів психіатричної допомоги.[31]Не дотримання персоналом психіатричних лікарень прав пацієнтів, дає підстави говорити про необхідність системної роботи у цьому напрямі.

Участь пацієнтів у прийнятті рішень, що їх стосуються. Закон України «Про психіатричну допомогу» передбачає право пацієнта на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з наданням йому психіатричної допомоги та обмеженням у зв’язку з цим його прав. В той же час наданими документами не передбачено можливості пацієнта приймати участь в судових засіданнях при продовженні застосування примусових заходів медичного характеру. Не зважаючи на те, що в Кримінальному процесуальному кодексі України передбачено, що участь пацієнта в судовому засідлані є необов’язковою, вважаємо за доцільне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, який наполягає на тому, що доступ до правосуддя є беззаперечним правом особи.[32].

Не має підстав стверджувати, що голос пацієнтів може бути почутим й у самій лікарні. Наданими на експертизу документами не передбачається створення та діяльність громадської ради, яка буде здійснювати вплив на політику установи, зокрема в частині рекомендацій щодо створення умов для поваги до людської гідності та участі пацієнтів у прийнятті рішень, що ставить під сумнів громадський контроль за діяльністю психіатричних закладів. В той же час, функціонування громадської ради є певним запобіжником проти жорстокого або такого, що принижує гідність поводження. Надані документи також не містять норм, що регламентують порядок отримання пацієнтом інформації про свої права, пов’язані з наданням психіатричної допомоги.

Міністерством охорони здоров’я фактично не врегульовано питання використання коштів пацієнтами, зокрема пенсійних чи соціальних виплат. Уповноважений Верховної Ради з прав людини свідчить, що Порядок прийому, збереження і видачі грошей, які належать хворим, затверджений наказом МОЗ України від 2 березня.2007 року №64, є дуже застарілим. Для недієздатних пацієнтів проблема посилюється ще й повною залежністю від опікуна, який отримує виплати. У разі, якщо опікун не відвідує пацієнта, останній практично не в змозі придбати елементарних речей. Якщо ж опікун відсутній, то кошти зберігаються на особистому рахунку пацієнта, розпоряджатись якими особа не має змоги.[33]

Здійснення МОЗ повноважень із контролю за діяльністю психіатричних лікарень. Як зазначалось вище у Міністерства охорони здоров’я наявні повноваження, визначені законодавством та його положенням, які надають можливість здійснювати контроль за діяльністю, в тому числі психіатричних лікарень. Більше того, у вже цитованому Наказі МОЗ, метою якого було вжиття заходів для запобігання рішенням Європейського суду з прав людини у сфері надання психіатричної допомоги, наявні кроки, якими передбачалось посилення цього напрямку, зокрема:

  1. Посилити контроль за виконанням Принципів захисту психічно хворих та поліпшення психіатричної допомоги, що були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН резолюцією 46/119 від 17 грудня 1991 року.
  2. Здійснити заходи щодо дотримання Конвенції ООН Про права інвалідів та Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в закладах охорони здоров’я, що надають психіатричну допомогу.
  3. Проводити перевірки дотримання Закону України «Про психіатричну допомогу» в підпорядкованих закладах охорони здоров’я у частині госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на регіональному рівні за графіком.[34]

Численні порушення прав пацієнтів у психіатричних лікарнях, які фіксуються правозахисними інституціями та неурядовими організаціями збурюючи громадську думку, свідчать швидше про те, що МОЗ самоусунувся від виконання повноважень у сфері контролю. МОЗ не було надано жодних матеріалів, які б дозволили поставити під сумнів вищезазначене припущення.

Слід визнати, що створення у межах факультативного протоколу до Конвенції із протидії катувань Національного превентивного механізму у структурі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вдається виявити системні проблеми у діяльності психіатричних лікарень. Тішить, що Міністерство охорони здоров’я теж віддає належне діяльності НПМ, що засвідчує нижчеподана інформація відомства:

«Протягом 2013 -2015 років працівниками Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками громадськості здійснювалися моніторингові візити стану дотримання прав осіб, які перебувають у психіатричних закладах.

За результатами моніторингових візитів структурними підрозділами з питань охорони здоров’я обласних, Київської міської державних адміністрацій вжито заходів щодо врахування наданих рекомендацій».[35] Разом із тим, У доповідях Уповноваженої з прав людини акцентується увага на тому, що виконання рекомендацій Міністерством охорони здоров’я залишає бажати кращого.

 

Висновки

  1. Формально Положенням про Міністерство охорони здоров’я України задекларовано повноваження стосовно прав отримувачів послуг із охорони здоров’я. Разом із тим, нормативні акти затверджені відомством не передбачають регламентування більшої частини прав пацієнтів психіатричних лікарень. Обмеження, але не права людини є визначальними як для діяльності закладів, так і для МОЗ загалом.
  2. Відсутність типового положення про стаціонарний психіатричний заклад ставить у залежність дотримання прав людини безпосередньо від внутрішніх документів та персоналу лікарень. Нормативні документи, якими регулюються застосування до особи примусових заходів медичного характеру далекі від законодавчо задекларованих прав пацієнтів та не відповідають міжнародним стандартам. Більше того, Міністерство охорони здоров’я практично не досягло прогресу щодо виконання зобов’язань щодо перебування дітей окремо від дорослих.
  3. Нормативні документи та державні стандарти свідчать про неповагу до приватності пацієнтів. Перевага режимних функцій та заходів контролю є є типовою характеристикою правових актів.
  4. Не можуть розраховувати пацієнти психіатричних лікарень на дотримання гідного рівня життя. Важко повірити, що недоїдання пацієнтів, внаслідок різкого зменшення норм харчування є виваженою політикою Міністерства.
  5. Відсутність реабілітаційного компоненту та неналежна підтримка амбулаторного лікування призводить до того, що надання психіатричної допомоги у стаціонарі превалює. Водночас, і лікування у закладі є надто витратною справою для користувачів психіатричної допомоги, що збільшує частку госпіталізованих повторно.
  6. Персонал лікарень, у переважній більшості не ознайомлений із міжнародними стандартами дотримання прав пацієнтів. Системної роботи із освіти фахівців у цьому напрямі практично не проводиться.
  7. Не зважаючи на декларування у Положенні про відомство та інших нормативних документах повноважень із контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я, їх реалізація МОЗ є не помітною. Лише завдяки діяльності Національного превентивного механізму Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, окремим ініціативам неурядових організацій, – вдається запобігти надто відвертою зневагою до гідності пацієнтів.

Залишається сподіватись, що ініційована розробка проекту національної програми із психічного здоров’я та проекти законодавчих змін зможуть поліпшити ситуацію у сфері надання психіатричної допомоги, а їх пріоритетом стане дотримання прав пацієнтів.

 

Рекомендації

  1. Розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України Національну стратегію психічного здоров’я, передбачивши поступовий перехід сфери психіатричної допомоги на рівень місця проживання, запровадження мультидисциплінарного підходу у наданні реабілітаційних послуг. Для реалізації стратегії слід підготувати проект законів про внесення змін до «Основ законодавства України про охорону здоров’я», «Про психіатричну допомогу». Заходами стратегії передбачити: при державному забезпеченні медичних препаратів керуватись виключно індивідуальною потребою користувача психіатричної допомоги; форми терапевтичного втручання повинні бути спрямовані на Індивідуальні плани відновлення та включати комбіновані заходи.
  2. Розробити та затвердити порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру із звичайним наглядом.
  3. З метою забезпечення доступу до правосуддя осіб-користувачів психіатричної допомоги, використовувати режим відеоконференцій та облаштовувати кімнати для проведення виїзних судових засідань у психіатричних / психоневрологічних лікарнях при розгляді справ про примусову госпіталізацію, зміну чи скасування застосування примусових заходів медичного характеру.
  4. Невідкладно розпочати створення мережі закладів охорони здоров’я, в яких надаватиметься медична допомога дітям із розладами психіки та поведінки, передбаченої Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 18 травня 2013 № 400 «Про вдосконалення порядку надання психіатричної допомоги дітям».
  5. Внести зміни до Наказу від 14 березня 2011 № 142 «Про затвердження Стандартів акредитації закладів охорони здоров’я» привівши критерії діяльності лікарняних закладів у відповідність із міжнародними стандартами прав людини, в тому числі стандартами ВООЗ.

6 Привезти у відповідність із національним законодавством та міжнародними стандартами прав людини Наказ Міністерства охорони здоров’я від 8 жовтня 2001 № 397 «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади», в тому числі передбачивши: забезпечення права пацієнта на альтернативний, за власним бажанням, психіатричний огляд та залучення до участі в роботі комісії лікарів-психіатрів з питань надання психіатричної допомоги будь-якого фахівця, який бере участь у наданні психіатричної допомоги, за погодженням з ним; забезпечення права пацієнтів на спілкування з іншими особами, в тому числі з адвокатом або іншим законним представником, без присутності сторонніх осіб згідно з правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу.

  1. Затвердити Правила застосування заходів фізичного обмеження та (або) ізоляції у відповідності із статтею 8 Закону України «Про психіатричну допомогу».
  2. Розробити та затвердити Типове положення про стаціонарний заклад психіатричної допомоги, узгодивши його із міжнародними стандартами прав людини, в тому числі стандартами Конвенціїї ООН про права людей з інвалідністю, регламентувавши забезпечення:
  • недискримінації, розумного пристосування – вказавши на забезпечення пацієнтів усіма необхідними для них видами допомоги, зокрема, реабілітаційних послуг та тих соціальних послуг, доступ до яких наразі відсутній (представництво інтересів, соціальна адаптація, кризове втручання, підтримане проживання);
  • участі у прийнятті рішень – завдяки регламентації процедури вивчення та врахування думки пацієнтів у ході психіатричної допомоги та здійснення планів відновлення;
  • права на свободу, шляхом унеможливлення випадків надмірного обмеження свободи пересування пацієнтів у межах території лікарні та відділень;
  • збереження цілісності особистості та приватність – шляхом нормування забезпечення місць для усамітнення пацієнтів (наприклад, відгородження спального місця ширмою, перегородкою тощо), проведення санітарно-гігієнічних процедур без присутності сторонніх, умов для зберігання особистих речей, допомоги у догляді за особистими речами, допомоги у здійсненні контактів із родичами та близькими, забезпечення релігійних обрядів та участі у культурних заходах;
  • права на доступ до інформації, шляхом ведення інтернет сторінок закладів із висвітленням на них інформації, яка має суспільне значення, в тому числі: статут стаціонарного закладу психіатричної допомоги, Ліцензії МОЗ України на зайняття медичною практикою та іншими діяльностями, Акредитаційний сертифікат МОЗ України;
  • права на повагу до приватного життя щодо унеможливлення безпідставної заборони використання пацієнтами мобільних телефонів, інших пристроїв зв’язку;
  • права на працю та зайнятість – шляхом нормування створення умов для здійснення працетерапії пацієнтами у рамках виконання їхніх індивідуальних планів відновлення (уведення необхідної кількості посад трудінструкторів);
  • права на гідний рівень життя щодо унеможливлення безпідставного обмеження доступу пацієнтів до власних страв чи продуктів харчування;
  • унормування діяльності громадських рад при стаціонарному закладі психіатричної допомоги та пацієнтського самоврядування у відділеннях стаціонарних закладів психіатричної допомоги;

8,10 права на участь у культурному житі, в тому числі на рівні громади.

  1. Внести зміни до штатних нормативів медичного, фармацевтичного, педагогічного персоналу та працівників кухонь психіатричних лікарень, відділень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров’я від 23 лютого 2000 № 33, передбачивши наявність серед персоналу соціальних працівників, реабілітологів.
  2. Із залученням Міністерства соціальної політики України розробити Порядок обліку, зберігання та контролю за витрачанням коштів недієздатних пацієнтів, функцію опікуна над якими здійснює заклад.
  3. Невідкладно внести зміни до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 29 жовтня 2013 р. № 931 «Про удосконалення організації лікувального харчування та роботу дієтологічної системи в Україні», збільшивши норми харчування у закладах охорони здоров’я в тому числі психіатричних лікарнях. Врахувати при нормуванні кількості харчування психічний стан пацієнтів психіатричних лікарень та вплив на них лікарських засобів.
  4. Внести до атестаційних вимог для фахівців психіатричних закладів питання пов’язані із впровадженням міжнародних стандартів у сфері прав користувачів психіатричної допомоги, в тому числі стандартів ВООЗ.
  5. Ініціювати перед Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства внесення змін до Державних будівельних норм 2.2.10. 2001 «Заклади охорони здоров’я», привівши їх у відповідність із міжнародними стандартами дотримання прав людини, в тому числі стандартами ВООЗ.
  6. Спільно із обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, винайти можливість для ремонту будівель психіатричних лікарень, приведення їх у відповідність із нормами безперешкодного доступу для маломобільних груп населення.
  7. Забезпечити навчання персоналу психіатричних закладів міжнародним стандартам прав людини, в тому числі стандартам ВООЗ.
  8. Спільно з органами місцевого самоврядування, започаткувати тренінгові навчання з основ прав пацієнтів психіатричних закладів України відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів прав людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

[1] Оприлюднені під час круглого столу у Комітеті ВРУ з питань охорони здоров’я 30 жовтня 2015.

[2] Стаття 30 Закону України «Про психіатричну допомогу».

[3] Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України».

[4] Там само.

[5] Заходи Міністерства охорони здоров’я щодо удосконалення на 2009 – 2010 роки.

[6] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 8 жовтня 2001 № 397.

[7] Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 14 березня 2011 № 142 «Про затвердження Стандартів акредитації закладів охорони здоров’я».

[8] Там само.

[9] Детальніше див. в «Права осіб із проблемами психічного здоров’я: відповідність національного законодавства міжнародним стандартам. Контекст дотримання прав людини у психоневрологічних інтернатах». Аналітичний звіт Української Гельсінської спілки з прав людини / Р. Е. Імереллі, Р. І. Кравченко, Б. С. Мойса / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, КВІЦ, 2015. — С. 18 – 19.

[10] Кримінальний кодекс України.

[11] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 8 жовтня 2001 № 397 «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади».

[12]  йдеться про Принципи захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, прийнятих резолюцією 46/119 ГА ООН 17.12.1991.

Рекомендация REC(2004)10 Комитета министров государствам-членам относительно защиты прав человека и достоинства лиц с психическими расстройствами.

[13] Статистичні дані надані у межах громадської експертизи діяльності Міністерства охорони здоров’я.

[14] Указ Президента України від 16 грудня 2011 № 1663/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні».

[15] Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 18 травня 2013 № 400 «Про вдосконалення порядку надання психіатричної допомоги дітям».

[16] CPT/Inf/E (2002) 1 – Rev. 2015.

[17] Державні будівельні норми 2.2.10. 2001 «Заклади охорони здоров’я».

[18] Там само.

[19] Із щорічних та спеціальних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2012, 2013 та 2014 роки.

[20] Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 29 жовтня 2013 р. № 931 «Про удосконалення організації лікувального харчування та роботу дієтологічної системи в Україні».

[21] Стаття 25 Закону України «Про психіатричну допомогу».

[22] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 8 жовтня 2001 № 397 «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади».

[23] Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 706 «Про затвердження Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 р.».

[24] Інформація про стан виконання у 2012 – 2014 рр. завдань і заходів Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» на період до 2020 року.

[25] Стаття 141 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

[26] Перелік категорій захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються безоплатно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань».

[27] Штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я від 23 лютого 2000 № 33.

[28] Повідомлення про оприлюднення. Проект наказу МОЗ України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції при наданні психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади та Протоколу застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції при наданні психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади».

[29] Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 14 березня 2011 № 142 «Про затвердження Стандартів акредитації закладів охорони здоров’я».

[30] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 29 травня 2013 № 437 «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров’я України щодо запобігання випадків, що призвели до рішення Європейського суду з прав людини М. проти України».

[31] У 2010 – 2012 роках фахівці Всеукраїнської громадської організації інвалідів-користувачів психіатричної допомоги «Юзер» проводили навчання для 680 медичних працівників та близько 1000 пацієнтів у 17 областях України.

[32] Зокрема, Рішення ECtHR, Gorshkov v. Ukraine, No. 67531/01, 08 February 2006.

[33] Із доповіді «Права людини в Україні у 2014». Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

[34] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 29 травня 2013 № 437 «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров’я України щодо запобігання випадків, що призвели до рішення Європейського суду з прав людини М. проти України».

[35] Із відповіді Міністерства охорони здоров’я на запит про проведення громадської експертизи діяльності органу виконавчої влади.

 

Громадську експертизу проведено в рамках проекту «Права людини в дії» завдяки щедрій підтримці американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст публікації не обов’язково відображає погляди USAID або Уряду Сполучених Штатів Америки.

 Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 50 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування