Публікація

Свобода вираження – В. Яворський

СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ[1]

  1. Права журналістів та ЗМІ

28 березня 2015 р. набув чинності ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд», яким журналістам та ЗМІ дозволяється застосовувати портативні відеотехнічні засоби фіксації судових засідань без дозволу суду.[2] Відповідно до цього закону учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники ЗМІ можуть проводити «… в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом». До цього часу, без дозволу суду можна було використовувати лише аудіотехнічні засоби (наприклад, диктофон), а обладнання для відео чи фото зйомок – тільки за дозволом суду. Й хоча на практиці судді часто ще не знають про ці зміни або їх ігнорують, однак очевидно, що з часом обмежень на діяльність журналістів в суді стане менше.

14 травня парламент прийняв ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів»[3]. Відповідно до цього закону Кримінальний кодекс був доповнений новими складами злочинів, зокрема:

  • ст. 345-1 «Погроза або насильство щодо журналіста»;
  • ст. 347-1 «Умисне знищення або пошкодження майна журналіста»;
  • ст. 348-1 «Посягання на життя журналіста»;
  • ст. 349-1 «Захоплення журналіста як заручника».

Також цим законом було уточнено склад злочину «перешкоджання діяльності журналіста»[4]. Крім того, він визначив, що у разі загибелі (смерті) журналіста під час виконання ним професійних обов’язків членам сім’ї загиблого (померлого), а в разі відсутності сім’ї – його батькам та утриманцям з державного бюджету виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 100 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. А у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного журналісту під час виконання ним професійних обов’язків, йому виплачується державою одноразова грошова допомога в розмірі до 50 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів.

За даними Інституту масової інформації (ІМІ) станом на листопад 2015 р.[5]:

– ІМІ передав до МВС 329 справ за 2014-2015 рр. по розслідуваннях і нападах на журналістів, фотографів і операторів;

– із цієї кількості виявилося, що 136 журналістів не подавали заяв до правоохоронних органів, що ускладнює розслідування цих справ;

– МВС передало до суду 17 справ, з них 7 – по ст. 171 ККУ (перешкоджання законній професійній діяльності журналіста) та одну справу по ст. 345-1 ККУ (погроза або насильство щодо журналістів);’

– прокуратура передала до суду 3 справи щодо побиття журналістів на Майданах (1 побиття у Києві 1 грудня 2013, 1 – Дніпропетровськ, 1 – Черкаси).

Тобто, станом на листопад 2015 р. в суді заходилося щонайменше 11 справ, пов’язаних із нападами на журналістів (у 2014 р. таких справ було 6, у 2013 – 5), при цьому залишається багато питань до якості судових засідань та вироків суду.

Тим часом, за 10 місяців 2015 р. ІМІ зафіксував 52 напади на журналістів, 84 перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Раніше на прес-конференції 16 вересня представник ІМІ Ірина Чулівська повідомляла: «Порівняно з 2014 р. за вісім місяців цього року у нас учетверо менше порушень. Здавалося б, що ситуація покращилася, але насправді вона була поганою і критичною минулого року. І якщо брати цю цифру 224 порушення, то виходить, майже щодня в Україні перешкоджають, б’ють, або погрожують якомусь журналісту чи представнику ЗМІ». Найчастіше українські журналісти стають об’єктом фізичних посягань з боку учасників ДТП, мітингувальників, іноді – суддів, депутатів, міліціонерів (рис. 1)[6].

Найбільш ризикованим місцем для роботи українських журналістів сьогодні є АР Крим і Донбас.

За даними Незалежної медіа-профспілки за 2014 р. в Україні загинуло 8 журналістів – як українських, так й іноземних.[7]  Більшість з них пішли з життя на території проведення АТО, де протягом 2015 р. понад 40 медійників побували в полоні. Кілька журналістів перебуває там і зараз, як наприклад, луганська журналістка Марія Варфоломеєва, яка утримується терористів т.зв. «ЛНР» вже дев’ять місяців.

1

Рис. 1. Порушення прав журналістів в 2014-2015 рр.[8]

 

Позови проти ЗМІ та журналістів

Позови проти ЗМІ давно перестали бути інструментом тиску. Справи, що містять вимоги відшкодування моральної шкоди в надто великих розмірах, залишаються рідкістю в судовій практиці. Навіть, якщо особа просить суд сплатити велику компенсацію, то суди в практично усіх випадках істотно її зменшують.

 

Інформація про позови в справах про захист честі, гідності та ділової репутації до ЗМІ [9]

 

Найменування показника 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 6 міс. 2015 р.
1. Знаходилося на розгляді 753 926

 

719

 

737 567 573 396 424 367 318 205
2. Закінчено провадження справ 441 605 490 494 390 399 284 303 291 209 117
2.1 У тому числі з винесенням рішення 246 356 265 281

 

194 215 152 176 179 132 62
2.1.1 у тому числі: задоволено позов 150 193

 

168 165

 

107 108 65 71 77 60 24
2.2 із закриттям провадження в справі 67

 

42 21 21 82 8 8
2.3 Залишення заяви без розгляду 150

 

125 100 92 18 60 32
2.4 переведено в інші суди 8 17 11 14 10 8 15
3. Суми матеріальної й моральної шкоди, що пред’явлені до стягнення, грн. 39 511 170 34 744 134

 

6 956 301

 

19 733 296

 

19 095 164

 

5 034 718

 

4 449 780

 

4. Суми матеріальної й моральної шкоди, що присудженні до стягнення, грн. 636 562 376 713

 

3 236 374

 

2 788 052

 

260 773

 

190 575

 

36 515

 

 

  1. Реєстрація друкованих ЗМІ

Не зважаючи на багаторічну критику з боку правозахисників дозвільного порядку реєстрації друкованих ЗМІ та інформагентств, що взагалі не відповідає європейським стандартам, 01 жовтня Міністерство юстиції суттєво посилило репресивну процедуру реєстрації, запровадивши більше вимог до назви, мови друкованого видання, переліку необхідних для реєстрації даних.[10]

В силу такого підходу засновники ЗМІ на практиці часто зустрічаються з необґрунтованими вимогами чи відмовами у реєстрації.

Так, 28 квітня 2014 р. Всеукраїнська благодійна організація «Точка опори» подала до Державної реєстраційної служби заяву на реєстрацію ТОВ «Інформаційне агентство «Національний ЛГБТ портал України» як суб’єкта інформаційної діяльності.

За наслідком розгляду заяви, реєстраційна служба листом від 15 травня 2014 р. повідомила про необхідність усунення недоліків в оформленні заяви. 11 червня організація внесла документи повторно. 9 липня реєстратор надіслав листа із зауваженнями щодо конкретизації абревіатури «ЛГБТ» у назві інформаційного агентства та щодо уточнення програмних цілей агентства з урахуванням статті 5 Закону про інформагентства. Листом від 10 серпня організація повідомила реєстратора про те, що чинним законодавством України не заборонено використання абревіатури «ЛГБТ» та просила повторно розглянути заяву про реєстрацію інформаційного агентства. Проте рішення про відмову у реєстрації організація не отримала, а тому звернулася до суду. 11 лютого 2015 р. Окружний адміністративний суд м. Києва задовольнив позов частково[11] та визнав протиправною бездіяльність Державної реєстраційної служби України й зобов’язав відповідача розглянути реєстраційну заяву позивача, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Національний ЛГБТ портал України» – як суб’єкта інформаційної діяльності в порядку та строки, визначені ЗУ «Про інформаційні агентства» та Положенням про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності.

24 березня 2015 р. Державна реєстраційна служба відмовила порталу в реєстрації. Правовим висновком реєстратора було встановлено, що засновник не розкрив повне написання слів словосполучення та не надав змістовного тлумачення скорочення “ЛГБТ”, що не дозволяє здійснити реєстраційні дії та дослідити дотримання ст.2 ЗУ “Про інформаційні агентства”; програмна мета та основні напрями діяльності створюваного інформаційного агентства не є діяльністю інформаційних агентств за змістом ст.1 ЗУ “Про інформаційні агентства”, а є власною діяльністю ТОВ “Інформаційне агентство “Національний ЛГБТ портал України”. Організація оскаржила це рішення до суду.

31 серпня 2015 р. Окружний адміністративний суд м. Києва визнав рішення про відмову у реєстрації незаконним і зобов’язав реєстратора повторно розглянути подані документи[12]. Міністерство юстиції подало апеляцію на це рішення, що на момент підготовки цього звіту ще не була розглянута.

 

  1. Суспільне мовлення

10 квітня 2015 р. набули чинності зміни до закону про суспільне телебачення[13], прийняті парламентом 19 березня. Ці зміни просувалися під тиском громадськості й стали перемогою в боротьбі за незалежність редакційної політики мовника. Зміни редагують окремі положення закону в частині визначення механізму створення НСТУ, його організаційно-правової форми, джерел фінансування, умов оплати праці працівників, захисту майнових прав НСТУ та інтересів трудового колективу, удосконалення діяльності органів управління, порядку формування і засад діяльності наглядової та редакційної рад.[14]

Відтепер НСТУ одночасно з надходженнями з бюджету, може фінансуватися за рахунок продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування авторськими та суміжними правами, державного і місцевих бюджетів, добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних і юридичних осіб (крім анонімних), інших надходжень. До положення було додано пункт про можливість отримання коштів за рахунок абонентської плати.

Ліквідовано норму, яка обмежувала трансляцію реклами 5-ма відсотками. Тепер протягом перших чотирьох років з моменту утворення НСТУ трансляція реклами, телепродажу повідомлень про спонсорів на каналах мовлення НСТУ буде такою ж, як і на комерційних каналах.

Фактично ці зміни відкрили дорогу до створення справжнього суспільного телерадіомовлення в Україні.

7 липня на виконання закону Національна рада з питань телебачення та радіомовлення оприлюднила рішення, котре визначає новий порядок проведення конференцій громадських об’єднань та асоціацій, на яких будуть обиратися члени наглядової ради НСТУ. До кінця 2015 р. Наглядова рада була сформована, а її склад цілком спроможний забезпечувати редакційну незалежність мовника.

 

  1. Цифрове мовлення

До кінця 2015 р. Україна так і не перейшла повністю на цифрове мовлення. Під час форуму «Цифрове мовлення в Україні»[15], народний депутат О.Червакова назвала три причини гальмування переходу до цифрового мовлення: корупція з вартістю тюнерів, котрі почали коштувати 60 доларів замість 30, як у сусідніх країнах; відсутність фінансування з державного бюджету та монополія компанії «Зеонбуд», підтверджена у 2015 р. Антимонопольним комітетом судовими рішеннями.

Натомість Національна рада з питань телебачення і радіомовлення на засіданні 20 серпня розглянула проект постанови Кабінету Міністрів №815 «Про внесення змін до Плану використання радіочастотного ресурсу України», що надійшов від Державної служби зв’язку та захисту інформації України. Було ухвалено рішення змінити термін вимкнення аналогового телемовлення на 30 червня 2018 р.[16]

О.Большакова з Незалежної асоціації телерадіомовників під час форуму визначила, що відключенню аналогового сигналу перешкоджає: відсутність державного впливу на оператора та відсутність альтернативних цифрових мереж; відсутність цифрових ліцензій у низки телекомпаній; відсутність у значної частини населення доступу до цифрових програм (покриття та обладнання у населення).

У цьому контексті важливими є наступні дві справи, передані 4 травня Європейським судом з прав людини на комунікацію – справа «ТРК Ера проти України» (заява № 24064/13) та справа «Міська телерадіокомпанія «Чернівці» проти України» (заява № 55592/13).[17]

Обидві заяви стосуються порушень прав заявників під час видачі ліцензій на цифрове мовлення в 2011 р. Телерадіокомпанії мали діючі ліцензії на аналогове мовлення, що мали чинність до весни 2017 року. Однак при переході на цифрове мовлення Національна рада з питань телебачення та радіомовлення провела новий конкурс на регіональне цифрове мовлення, заявники брали участь у цьому конкурсі, проте у ліцензії їм було відмовлено.

Ці справи є дуже важливими, оскільки фактично є єдиним правовим механізмом можливого перегляду результатів ліцензування при переході на цифрове мовлення.

 

  1. Обмеження свободи вираження через декомунізацію

9 квітня 2015 р. парламент ухвалив ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки», який[18]:

1) забороняє пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;

2) забороняє символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів відповідно до наданого переліку, серед чого, зокрема:

– будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік у складі СРСР, держав так званої “народної демократії”;

– гімни СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік або їх фрагменти;

– прапори, символи, зображення або інша атрибутика, в яких відтворюється поєднання серпа та молота; серпа, молота та п’ятикутної зірки; плугу (рала), молота та п’ятикутної зірки;

– зображення гасел комуністичної партії, цитат осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії;

– символіку комуністичної партії або її елементи та інше.

3) забороняє створення та зобов’язує припинити в примусовому порядку діяльність будь-якої юридичної особи, що пропагує комуністичний та/або націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими чи використовує їхню символіку.

Під пропагандою комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів закон визначає окремі три дії:

1) публічне заперечення, зокрема через ЗМІ, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр. в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму;

2) поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, боротьби проти учасників боротьби за незалежність України у ХХ ст.;

3) виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, яка містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

Закон забороняє виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів, передбачивши за вчинення цих дій кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої, якщо ці дії вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням ЗМІ.

Ця заборона не поширюється на використання символіки:

1) в експозиціях музеїв;

2) в тематичних виставках;

3) у наукових, навчальних посібниках, підручниках та інших матеріалах освітнього і наукового характеру (за умови, що це не призводить до заперечення злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр., злочинного характеру націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму), під час наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб;

4) на надгробках, пам’ятниках та пам’ятних знаках, розташованих на території кладовищ (цвинтарів);

5) під час викладення або реконструкції (зокрема історичної) історичних подій, а також на колекціонування такої символіки.

Відповідно до викладеного, Закон також забороняє телерадіомовникам розповсюджувати аудіовізуальні твори, у яких:

1) заперечується або виправдовується злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр. в Україні, злочинний характер націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму;

2) створюється позитивний образ осіб, які займали керівні посади у комуністичній партії починаючи з посад секретаря районного комітету і вище, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працівників радянських органів державної безпеки;

3) виправдовується діяльність радянських органів державної безпеки;

4) виправдовується встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях;

5) виправдовується боротьба проти учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті.

Заборона транслювати аудіовізуальні твори (будь-які фільми, програми, передачі чи їхні частини, ролики, кліпи, рекламу та ін.), а також обмеження щодо виготовлення та використання комуністичної та нацистської символіки є безумовним втручанням у свободу вираження поглядів. Спробуємо визначити, наскільки таке втручання є правомірним з боку держави.[19]

Дане втручання передбачене законом, однак цей закон містить суттєві недоліки.

Якщо проаналізувати висновок Венеціанської комісії щодо схожого молдовського закону та практику Європейського суду з прав людини, то стане зрозумілим, що перелік заборонених символів повинен бути вичерпним. Проект закону не надає такого вичерпного переліку символів, а деякі положення переліку явно потребують додаткового тлумачення. Зокрема, межі використання п’ятикутної червоної зірки виглядають досить суперечливим – не зрозуміло, чи вона підпадає під повну заборону, як «елемент символіки комуністичної партії», чи тільки у поєднанні з іншими комуністичними символами. В ідеальному варіанті необхідна наявність чіткого вичерпного переліку заборонених символів разом з їхнім зображеннями.

Конституційні суди Польщі, Молдови, Чехії у своїх рішення зазначали нечіткість понять «тоталітарні режими» чи «комуністичний режим» чи «комуністичний символ». Наприклад, чи забороняється під цим будь-яка комуністична ідеологія чи нацистська ідеологія чи лише окремі її елементи? Подібні надто загальні заборони, на думку цих судів, порушували принцип правової визначеності.

Також не можна вважати чітким положення, що забороняють аудіовізуальні твори на телебаченні й радіо. Зокрема, серед суттєвих ознак таких творів є такі твердження, як «створюється позитивний образ», «виправдовується», «заперечення злочинного характеру», що стосуються виключно оціночних суджень. Щодо багатьох творів буде досить складно визначити, чи в ньому однозначно створюється позитивний образ, чи щось виправдовується.

Критерієм визначення пропаганди є «заперечення злочинного характеру» режиму, однак це поняття також є дуже нечітким. Не зрозуміло, що саме не можна заперечувати. Що саме повинно бути в творі, щоб він потрапив під заборону? Коли ми згадуємо нацистські злочини – це зрозуміло, оскільки вони чітко визначені Нюрнберзьким трибуналом. На жаль, такого трибуналу не було щодо злочинів комуністичного часу. Тому незрозуміло, про заперечення яких саме фактів йде мова.

Очевидно, що критерії заборони, побудовані в основному на оціночних судженнях, є суттєвою практичною проблемою. Мовник може не усвідомлювати, що порушує закон через подібні нечіткі формулювання. Визначити ж, чи підлягає твір забороні, чи ні можливо фактично лише за результатами експертизи, але хто і коли її буде робити? Чи повинен мовник при будь-якій підозрі робити таку експертизу? Закон не дає навіть жодних натяків на вирішення цих практичних питань, без яких ця заборона або не буде працювати, або буде застосована абсолютно вибірково на розсуд регулятора. У будь-якому разі, закон є нечітким та непередбачуваним у цих положеннях, як того вимагають європейські стандарти прав людини.

Одним з найважливіших принципів обмеження свободи слова полягає в тому, що неможливо встановлювати відповідальність за оціночні судження чи забороняти їх. Обмеження, покарання чи заборони можуть стосуватися лише поширення неправдивих фактів чи в рідких випадках образ. З огляду на це, допустимим покаранням можна вважати відповідальність за заперечення Голокосту чи інших встановлених Нюрнберзьким трибуналом злочинів або, наприклад, заперечення Голодомору, фактів політичних репресій в радянські часи та багато подібних. Однак, «виправдання» якогось чітко не встановленого режиму чи «заперечення злочинного характеру» режиму знаходиться виключно в сфері оціночних суджень. Відповідальність за оціночні судження є порушення свободи слова, оскільки оціночні судження не можуть бути доведені, на відміну від фактів.

Тому встановлення відповідальності за поширення фактів, які не можна довести, є недопустимою практикою. Прийнятий закон фактично нехтує цим фундаментальним принципом й забороняє оціночні судження. Більше того, ці судження забороняються навіть з науковою метою, чого немає в жодній європейській країні, оскільки виняток становлять лише наукові публікації, котрі не «заперечують злочинний характер режиму». Як вже було зазначено, це фактично зупиняє дискусію про історичні факти, оскільки будь-яке уточнення чи розслідування, особливо щодо не надто приємних сторінок історії, може потрапити під заборону.

Найскладнішим є питання, чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві. Європейські стандарти досить чітко визначають таку необхідність. Вона не може ґрунтуватися на доцільності, а повинна диктуватися нагальною суспільною необхідністю. Зокрема, має існувати пряма, а не опосередкована загроза територіальній цілісності, державному суверенітету, громадському порядку чи правам та свободам іншим. При цьому цю загрозу неможливо усунути іншим шляхом. Довести таку необхідність у кожному конкретному випадку може бути складно з огляду на те, що закон не пов’язує використання символіки з певними забороненими цілями, а сам факт використання вже є правопорушенням. За таких умов неможливо буде довести необхідність застосування покарання за використання символів, якщо особа не мала при цьому якихось чітко виражених злочинних цілей. З іншої сторони, на практиці засудження особи відбуватиметься за фактом використання символу, а цілі взагалі не будуть братися до уваги.

Окремо варто зазначити, що необхідність у демократичному суспільстві вимагає пропорційних обмежень з боку держави для досягнення легітимних цілей. З цієї точки зору таке покарання, як обмеження волі на 5 років (найбільш м’яка санкція за використання комуністичних символів), є відверто непропорційним і явно порушує права людини. Такої жорсткої санкції немає в жодній країні Європи, до того ж її застосування може викликати численні політичні переслідування за вираження поглядів. Санкція навіть не передбачає штрафу – лише обмеження чи позбавлення волі, що в якості міри покарання за свободу вираження поглядів є явно непропорційним загрозі такого вираження. Окремо варто сказати, що мова йде виключно про вираження поглядів, а не власне дії, безпосередньо спрямовані на ліквідацію державного суверенітету, порушення територіальної цілісності тощо, оскільки такі дії є предметом уваги інших злочинів.

Оцінюючи законодавство Угорщини щодо покарання за використання комуністичних символів у справі Вайнай, Європейський суд з прав людини наголосив, що потенційна пропаганда комуністичної тоталітарної ідеології, можливо навіть дуже поганої, не може бути єдиною підставою для заборони використання символів й застосування кримінального покарання, особливо коли вони можуть мати різне змістовне значення в різних місцевостях. Проста демонстрація чи використання символу особою, навіть члена політичної партії з тоталітарними амбіціями, не може бути прирівняна до небезпечної пропаганди. Венеціанська комісія Ради Європи, оцінюючи схожий закон Молдови, назвала таку заборону «неприйнятно широкою», замість того, щоби переслідувати тих, хто використовує ці символи для розпалювання насильства та ненависті, така заборона просто має на меті переслідування людей, що використовують певні символи для різноманітних цілей, в тому числі, тих, що не несуть жодної небезпеки суспільству.

Прийнятий закон окремо передбачає кримінальне покарання за використання комуністичних символів у ЗМІ. Міжнародне право завжди дуже ретельно підходить до можливості засудження до позбавлення волі за публікації в пресі. Можна назвати лічені рішення ЄСПЛ, де це визнавалося допустимим і найчастіше мова йшла не про позбавлення волі, а про штраф. У випадку позбавлення волі, наприклад, за звичайне цитування лідерів КПРС – це однозначно буде визнано непропорційним покаранням.

З огляду на це, закон закладає можливості серйозних обмежень свободи вираження поглядів, що порушуватимуть Конституцію України та Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.

На підставі цього закону Міністерство юстиції 25 серпня 2015 р. відмовило у перереєстрації друкованих ЗМІ «Комуніст» та «Коммунист», що бажали змінити назву на «Лівий марш» та «Левый марш». В обґрунтування цього Міністерство процитувало лист Українського інституту національної пам’яті від 14.07.2015 №01/782[20], котрим було зазначено наступне:

«В Українського інституту національної пам’яті відсутня інформація щодо існування формувань, інших підрозділів або організацій за такою назвою у період встановлення радянської влади на території України, під час переслідувань учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, а також щодо наявності прямого зв’язку зазначеної назви з діяльністю комуністичної партії.

Разом з тим, назву «Лівий марш» («Левый марш») мав вірш радянського поета Володимира Маяковського. Цей вірш було написано під час так званої «Громадянської війни» у 1918 році та присвячено матросам-червонофлотцям, які боролися за встановлення радянської влади на території колишньої Російської Імперії. Цей вірш, серед іншого, містив заклики до встановлення радянської влади […].

Щодо зв’язку назви «Лівий марш» («Левый марш») з діяльністю Націонал-соціалістичної робітничою партії Німеччини (НСДАП) або символікою нацистської Німеччини, то відповідна інформація в Інституту також відсутня.

Таким чином, зазначена назва видання – «Лівий марш», «Левый марш» може підпадати під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», оскільки містить напис, присвячений подіям, пов’язаним із встановленням радянської влади».

Цей випадок є прикладом доволі свавільного та широкого тлумачення закону, однак він одночасно демонструє проблему нечіткості та невизначеності самого закону.

 

  1. Обмеження свободи вираження через збройну агресію Росії

Обмеження, що пов’язані з агресією Росії в Україні можна умовно поділити на три групи:

  • Обмеження в сфері телебачення та радіомовлення

4 червня набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України», яким забороняються:[21]

– розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (Російської Федерації) та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України, вироблених після 01 серпня 1991 р.;

– трансляцію (демонстрування шляхом показу каналами мовлення) будь-яких фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора (Російської Федерації) після 01 січня 2014 р.;

– трансляцію телепередач, виготовлених після 01 серпня 1991 р., що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України;

– трансляцію аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті Міністерства культури України (цей перелік складається на підставі звернень Ради національної безпеки й оборони, Служби безпеки України та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення). При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім’ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер.

Закон встановлює критерії визначення аудіовізуальних творів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій:

– серед позитивних героїв фільму є співробітники (у тому числі колишні або позаштатні) органів держави-агресора, радянських органів безпеки;

– сюжет фільму безпосередньо або опосередковано пов’язаний з діяльністю органів держави-агресора, радянських органів безпеки, і ця діяльність представлена у фільмі як позитивна;

– у сюжеті фільму безпосередньо або опосередковано заперечується або ставиться під сумнів територіальна цілісність України, виправдовується або подається в позитивному світлі окупація території України, акти агресії з боку інших держав, розв’язування війни, пропагується винятковість, зверхність або неповноцінність осіб за ознаками їх релігійних переконань, належності до певної нації або раси, статі, майнового стану, соціального походження.

За розповсюдження та/або демонстрування заборонених фільмів на порушників накладатимуться штрафи в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (з 01 грудня 2015 р. – 13 тис. 780 грн) за кожен випадок, вчинений вперше, та у розмірі 50 мінімальних заробітних плат (з 01 грудня – 68 тис. 900 грн) за кожен наступний випадок. Рішення про накладання штрафу прийматиме Державне агентство з питань кіно, яке має затвердити відповідний Порядок накладання штрафів. Якщо порушення допускатимуть телерадіоорганізації, то їх має виявляти Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, складати відповідні акти та передавати їх Держкіно для накладання штрафів.

Вже за три місяці дії закону Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення було зафіксовано трансляцію понад 50 фільмів та серіалів, що підпадають під дію цього закону. Однак впровадження закону загальмувалося через його нечіткість, зокрема, в частині дати визначення виробництва фільму.[22]

6 жовтня Міністерство культури оприлюднило перший список з 40 осіб, які створюють загрозу національній безпеці[23]. Відповідно до згаданого вище закону цим особам заборонено брати участь у зйомках фільмів та телепрограм.

 

  • Переслідування певних осіб в Україні, котрих влада пов’язує з російською агресією

У зв’язку із російською агресією правоохоронні органи діють абсолютно не прогнозовано щодо людей, котрі висловлюють сепаратистські чи надто критичні судження щодо дій влади. І якщо у випадку реального сепаратизму законні підстави для офіційного реагування часто мають місце[24], то так само часто державні органи часто потурають публічним закликам до сепаратизму, що робить реакцію держави як таку, що виглядає як загальне залякування.

Ситуацію погіршує загальна інформаційна закритість СБУ, а також значною мірою безкарність працівників СБУ. Наприклад, результати перевірок працівниками СБУ газети «Вести», що є відомим проросійським виданням, є інформацією з обмеженим доступом[25]. Діяльність цієї газети, що часто маніпулює інформацією, викликає велику кількість обґрунтованої критики, однак публічна реакція правоохоронних органів на зміст її матеріалів відсутня.

В іншому випадку в жовтні працівники СБУ напали на журналістів, а пізніше, під виглядом боротьби з тероризмом та з метою невикриття своїх працівників, СБУ вимагала від журналістів зняти програму з ефіру[26]. Офіційне розслідування до сьогодні не завершено, хоча наявні відеоматеріали цілком підтверджують позицію журналістів про незаконність дій працівників СБУ.

У лютому СБУ публічно повідомила, що критика мобілізації є підставою для порушення кримінальної справи за ст. 114-1 КК України («Перешкоджання законній діяльність ЗСУ та інших військових формувань в особливий період»),[27] що є прикладом необґрунтованого та непрофесійно розширеного тлумачення норм закону.

Злочинні дії мають бути чітко передбачені, аби людина могла передбачити свою поведінку. Очевидно, що мобілізація може сприйматися критично в будь-якому суспільстві, тим більше, коли з правової точки зору її проведення має багато прогалин та неточностей. Іншими словами, тут є простір для критики, яка в жодній демократичній країні не може бути визнана як злочин. І навіть власна відмова від участі в мобілізації, зроблена публічно, не може кваліфікуватися як злочин за цією статтею.

В силу викладених фактів позиція СБУ неодноразово ставала об’єктом для критики з боку адвокатів та правозахисників.

 

Справа Руслана Коцаби

Найбільшого резонансу набула справа Руслана Коцаби з Івано-Франківська.

17 січня, а пізніше 26 січня 2015 р., Коцаба виклав в мережі Youtube два відеозвернення, в яких піддав критиці мобілізацію та повідомив, що відмовляється від мобілізації.[28]

7 лютого його викликали до СБУ, де йому було оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 111 («Державна зрада») та ч.1 ст. 114 («Перешкоджання законній діяльність ЗСУ та інших військових формувань в особливий період») КК України. Там же він був затриманий без попереднього рішення суду[29]. 8 лютого місцевим судом Івано-Франківська йому було обрано запобіжний захід у вигляді арешту на 60 днів.

Це викликало бурхливу критику з боку правозахисників, хоча певні представники громадськості виправдовували дії влади[30]. Зокрема, Українська Гельсінська спілка з прав людини визнала його політичним в’язнем[31], а Міжнародна амністія визнала в’язнем сумління й вимагала негайно звільнити[32]. Уповноважений з прав людини В.Лутковська заявила, що таке обмеження свободи, як у справі Р.Коцаби, є недопустимим у демократичному суспільстві[33]. А Незалежна медіа профспілка зазначила, що попри всю неоднозначність притягнення Р.Коцаби до кримінальної відповідальності створює прецедент, коли кожного журналіста або громадського діяча за висловлювання, які суперечать офіційній позиції органів державної влади, буде звинувачено у державній зраді[34].

14 лютого Апеляційний суд відхилив апеляцію про зміну запобіжного заходу для Коцаби,[35] а 27 березня Коцабі було висунуте офіційне обвинувачення[36]. За звинуваченням у державній зраді блогеру загрожує позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої, за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України – позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Як сказано в обвинувальному акті, за висновками судово-лінгвістичної експертизи, заклики до відмови від мобілізації «об’єктивно є однією з форм підривної діяльності проти України на шкоду її обороноздатності у сучасних умовах». На думку слідства, серед дій, які переслідуються цими двома статтями Кримінального кодексу, в наявності є наступні:

  • поширення двох відеозвернень;
  • передача мобільного телефону одного з українських військовослужбовців російському журналісту, який пізніше намагався отримати коментар у цього військовослужбовця;
  • виступ в телепрограмі на російських телеканалах «Первый канал», «Россия 1», НТВ;
  • підготовка репортажів для російського телеканалу НТВ з сіл Івано-Франківської області.

За твердженням слідства, потерпілих у справі немає. Також немає жодної особи, котра, послухавши звернення Коцаби, насправді відмовилася б від мобілізації.

Насправді абсолютно очевидно, що дії Коцаби не складають жодного злочину, передбачено Кримінальним кодексом.

9 квітня суд продовжив арешт Коцаби до 6 червня[37], а 03 червня суд знову продовжив строк тримання під вартою ще на 60 днів[38]. 18 серпня суд продовжив запобіжний захід до 16 жовтня[39], а 1 жовтня продовжив до 29 листопада[40]. У листопаді строк затримання продовжено до 25 січня.

Загалом по справі пройшло 11 засідань, на яких було допитано 37 з 58 свідків. Коцаба під час останнього судового засідання в листопаді назвав це все «клоунадою», «свідомим затягуванням судового процесу», «очорненням самого принципу правосуддя», оскільки на місяць допитують лише по два-три свідки[41].

«Це не судовий процес, це просто тримання людини в тюрмі під приводом того, що нам треба допитати дуже багато свідків, але всі вони кажуть одне і те саме і нічого з того, що вони кажуть, не стосується суті обвинувачення, яке висувається Русланові. Ми це розцінюємо як свідоме затягування процесу, порушення норм Європейської конвенції про розгляд справи в розумні строки. Крім того, йому постійно продовжують запобіжний захід на підставі того, що статті, за якими його обвинувачують, входять у перелік, визначений частиною 5 статті 176 КПК України, тобто статті, за якою можливе лише утримання під вартою і ніякі альтернативні заходи», – сказала адвокат Коцаби у коментарі Радіо Свобода[42].

Фактично сторона обвинувачення не представила до сьогодні жодного вагомого доказу по цій справі. Наприклад, на одному з судових засідань, з 8 свідків з’явилися троє, котрі особисто не знайомі з Коцабою, воювали в АТО і вважають заяви Коцаби «обурливими». 18 серпня суд заслухав чотирьох свідків, троє з них є жителями с.Коршів Коломийського району (Івано-Франківська обл.). В цьому селі Коцаба проводив вуличне опитування і записував інтерв’ю. Людей обурило, що в назві викладеного в інтернет сюжету було написано про їхню «готовність убивати».

 

  • Робота журналістів в зоні АТО.

20 жовтня Міністерство оборони започаткувало нову систему співпраці з цивільними журналістами і працівниками ЗМІ. Для «полегшення» роботи цивільних журналістів і працівників ЗМІ (акредитованих в СБУ) щодо висвітлення проведення антитерористичної операції, Міністерство оборони, замість щоденної заявки на роботу журналістів у зоні АТО, запровадило щотижневу заявку по середах. У ній потрібно вказувати П.І.Б. журналістів, сектори, марки і номери автомобілів та номери прес-карт. До змін у правилах журналісти мали повідомляти прес-центр АТО про свої плани на наступний день до 18:00 попереднього дня, що також викликало нарікання деяких медійників.

Нова процедура неодноразово критикувалася журналістами, медіапрофспілками та медіа організаціями, оскільки за такою процедурою неможливо висвітлювати екстрені випадки в зоні АТО.[43]

 

  1. Роздержавлення ЗМІ

24 листопада парламент прийняв довгоочікуваний Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації»[44]. Підписавши цей закон, президент підтримав багаторічні вимоги громадськості щодо необхідності роздержавлення ЗМІ та приведення цієї сфери у відповідність з європейськими стандартами.

Законом передбачається роздержавлення державних та комунальних друкованих ЗМІ, що здійснюватиметься у 2 етапи: впродовж одного та двох років відповідно. Реформування відбуватиметься шляхом виходу органів державної влади та місцевого самоврядування із складу засновників друкованих ЗМІ або шляхом перетворення таких ЗМІ в офіційні друковані видання (рис. 2).[45]

2
Рис. 2. Механізм роздержавлення друкованих ЗМІ

 

  1. Забезпечення плюралізму ЗМІ та прозорості медіавласності

1 жовтня 2015 року набув чинності закон про прозорість медіавласності[46], прийнятий парламентом 03 вересня. Проект довгий час просувався громадськістю і є справді гарною спробою зробити прозорим медіа ринок України. Хоча закон потребує певних уточнень, а його ефективність залежить від того, як його виконуватимуть телерадіокомпанії та Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, закон в цілому є досить прогресивним, а його його результати мають з’явитися вже весною 2016 року (рис. 3).[47]

3
Рис. 3. Алгоритм виконання закону про прозорість медіа власності

Рис. 3. Алгоритм виконання закону про прозорість медіа власності

 

  1. Рекомендації
    • Скасувати процедуру дозвільної реєстрації друкованих засобів масової інформації, яка не узгоджується із вимогами статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини[48].
    • Звільнити Руслана Коцабу та зняти з нього всі обвинувачення.
    • Скасувати закони «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», одночасно передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та прирівняти їх у правах із журналістами недержавних ЗМІ. Ініціювати розробку законопроекту про права та соціальний захист журналістів.
    • Запровадити на законодавчому рівні заборону на спонсорство новин.
    • Внести зміни до Закону про телебачення та радіомовлення з метою приведення його у відповідність стандартам Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу, а також ратифікованої парламентом Європейської конвенції про транскордонне телебачення.
    • Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх заяв щодо випадків насильства та смерті журналістів, а також випадків перешкоджання журналістській діяльності.
    • Ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення під час розгляду проекту змін до Конституції України та Міністерство інформаційної політики.
    • Внести наступні зміни в закон про декомунізацію:
  • звузити перелік комуністичних символів та зробити його вичерпним, супроводжуючи його кольоровим зображенням означених символів;
  • дозволити використання забороненої символіки в мистецтві, науці та інших «неполітичних» цілях;
  • заборонити використання комуністичної та нацистської символіки з метою пропаганди комунізму та нацизму;
  • заборонити повне використання комуністичної та нацистської символіки органами влади та в комерційних цілях;
  • виключити обмеження щодо назв, найменування для юридичних осіб, а також щодо заборони комуністичної символіки;
  • виключити покарання у вигляді позбавлення волі, замінивши його більш м’якими санкціями, а в найкращому варіанті – встановити адміністративну відповідальність за відповідне правопорушення. У той же час, необхідно звузити склад цього правопорушення.

 

[1] Підготовлено Володимиром Яворським, членом Правління УГСПЛ.

[2] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/192-19.

[3] http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/421-19.

[4] Див. більш докладно: Сюмар і Червакова роз’яснили норми закону про посилення відповідальності за перешкоджання журналістам, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-05-14/107090.

[5] http://imi.org.ua/.

[6] Див. також більш загальну інформацію ІМІ за 2015 рік в цілому: ІМІ: У 2015 році зафіксовано удвічі більше випадків обмеження ЗМІ доступу до публічної інформації, http://imi.org.ua/news/51776-imi-u-2015-rotsi-zafiksovano-udvichi-bilshe-vipadkiv-obmejennya-zmi-dostupu-do-publichnoji-informatsiji.html.

[7] http://nmpu.org.ua/2015/05/nmpu-zaklykaje-v-den-svobody-presy-zhadaty-zahyblyh-ta-postrazhdalyh-zhurnalistiv/.

[8] З початку року ІМІ зафіксував в Україні 224 порушення прав журналістів (інфографіка українською та англійською мовами), 16.09.2015, http://imi.org.ua/news/50329-z-pochatku-roku-imi-zafiksuvav-v-ukrajini-224-porushennya-prav-jurnalistiv.html.

[9] За даними Державної судової адміністрації України за різні роки: http://court.gov.ua/sudova_statystyka/.

[10] Наказ Міністерства юстиції України 01.10.2015 № 1860/5 «ЗМІНИ до Положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації та Положення про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності», http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1177-15; «Порядок реєстрації друкованих ЗМІ зазнає змін», http://medialaw.org.ua/news/poryadok-reyestratsiyi-drukovanyh-zmi-zaznaye-zmin/.

[11] http://reyestr.court.gov.ua/Review/42927893.

[12] http://reyestr.court.gov.ua/Review/49419238.

[13] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України», http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/271-19.

[14] Див. більш докладний аналіз закону: Закон України „Про суспільне телерадіомовлення”, Інститут медіа права, http://medialaw.org.ua/analytics/zakon-ukrayiny-pro-suspilne-teleradiomovlennya/.

[15] https://www.facebook.com/dtvforum/.

[16] Аналогове мовлення в Україні планують вимкнути до середини 2018 року, http://www.telekritika.ua/rinok/2015-08-20/110294.

[17] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155072.

[18] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/317-viii.

[19] Див. більш докладний аналіз цього закону тут: Аналіз закону про заборону комуністичних символів, ХПГ, http://www.khpg.org/index.php?id=1430493970.

[20] http://www.kpu.ua/uk/82229/shedevr_pravovogo_bespredela_mynjusta_ukrayny.

[21] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/159-viii.

[22] Див. більше: Перші три місяці заборони російських фільмів: підсумки круглого столу мовників та регуляторів, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-09-04/110845; Нацрада виявила проблеми з виконанням закону про заборону російських серіалів, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-06-12/108171; Голова Нацради заявляє, що телеканали знаходять можливості, аби обійти заборону на показ російських серіалів, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-08-20/110285.

[23] Доступний тут: http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244966871&cat_id=244966805.

[24] Див. наприклад, Редактора одеського сайту визнали винним у сепаратизмі і засудили до трьох років колонії, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-09-09/110984.

[25] Див. СБУ: Результати перевірок газети й радіо «Вести» належать до інформації з обмеженим доступом, https://dostup.pravda.com.ua/news/publications/sbu-rezultaty-perevirok-hazety-i-radio-vesty-nalezhat-do-informatsii-z-obmezhenym-dostupom.

[26] Див. більш детально цей випадок: Секретний автопарк СБУ («СХЕМИ» | ВИПУСК №60), http://www.radiosvoboda.org/content/article/27308714.html; СБУ намагається зняти з ефіру сюжет про елітні авто своїх співробітників, http://blogs.pravda.com.ua/authors/tkach/561ff3c78f095/; Прокуратура відкрила справу щодо СБУ через напад на журналістів «Схем», http://www.radiosvoboda.org/content/news/27307727.html.

[27] Див. СБУ запевняє: буде притягати до відповідальності тільки тих, хто веде в соцмережах антимобілізаційну контркомпанію, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-02-24/104124; СБУ погрожує в’язницею авторам антимобілізаційних постів у соцмережах (ДОПОВНЕНО), http://www.telekritika.ua/pravo/2015-02-23/104113.

[28] Див. відео тут: Руслан Коцаба // Інтернет-акція “Я відмовляюся від мобілізації”, https://www.youtube.com/watch?v=Ve_AJRn-HJA; Руслан Коцаба // Друге відеозвернення про мобілізацію, https://www.youtube.com/watch?v=hLrozTa_oDE.

[29] Блогера Коцабу, що виступав проти мобілізації, затримано на 36 годин (ДОПОВНЕНО), http://www.telekritika.ua/pravo/2015-02-08/103454.

[30] Арешт блогера Руслана Коцаби на 60 днів по-різному оцінюють правники, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-02-09/103474; Руслан Коцаба. Лжец, которого необходимо освободить, http://www.telekritika.ua/daidzhest/2015-02-12/103636.

[31] Правозахисники називають арешт Руслана Коцаби переслідуванням за політичними мотивами, /index.php?id=1423569823.

[32] Переслідування людей за громадянську позицію щодо конфлікту в Україні є неприйнятним, http://amnesty.org.ua/nws/peresliduvannya-lyudej-za-gromadyansku-pozitsiyu-shhodo-konfliktu-v-ukrayini-ye-neprijnyatnim/.

[33] Валерія Лутковська: «Таке обмеження свободи, як у справі Руслана Коцаби, є недопустимим у демократичному суспільстві», http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/10215-nm-valeriya-lutkovska-take-obmezhennya-svobodi-yak-u-spravi-ruslana-kotsa/.

[34] НМПУ заявляє, що арешт Руслана Коцаби попри неоднозначність його дій створює небезпечний прецедент, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-02-09/103489.

[35] Апеляційний суд залишив Руслана Коцабу під вартою, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-02-14/103734.

[36] Повний текст обвинувачення доступний тут: Руслану Коцабі висунуто звинувачення в державній зраді та перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил (ДОКУМЕНТ), http://www.telekritika.ua/pravo/2015-03-30/105519.

[37] Cуд залишив блогера Руслана Коцабу під вартою до 6 червня, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-04-09/105898.

[38] Руслана Коцабу залишили під вартою до серпня, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-06-03/107809.

[39] Суд залишив блогера Руслана Коцабу під арештом до 16 жовтня, http://www.telekritika.ua/pravo/2015-08-19/110241.

[40] Суд продовжив арешт блогера Руслана Коцаби на два місяці, http://www.radiosvoboda.org/content/news/27281611.html.

[41] В Івано-Франківську суд продовжив арешт Коцаби до 25 січня, http://www.radiosvoboda.org/content/news/27389311.html.

[42] Захист Коцаби готує скаргу до ЄСПЛ, http://www.radiosvoboda.org/content/news/27363314.html.

[43] Див. більше: Медійники неоднозначно поставилися до нового Порядку акредитації журналістів у зоні АТО, http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/journalist_rights/mediyniki_neodnoznachno_postavilisya_do_novogo_poryadku_akreditatsii_zhurnalistiv_u_zoni_ato/; Міноборони впроваджує нові правила для журналістів у зоні АТО, http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/government/minoboroni_vprovadzhue_novi_pravila_dlya_zhurnalistiv_u_zoni_ato/.

[44] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52548.

[45] Інфографіка Інституту медіа права.  Більш докладно див. Роздержавлення друкованих ЗМІ: dum spiro spero, http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/rozderzhavlennya_drukovanikh_zmi_dum_spiro_spero/; Експерти Реанімаційного пакету реформ обговорили важливість імплементації законодавства про реформування державної та комунальної преси, http://medialaw.org.ua/news/eksperty-reanimatsijnogo-paketu-reform-obgovoryly-vazhlyvist-implementatsiyi-zakonodavstva-pro-reformuvannya-derzhavnoyi-ta-komunalnoyi-presy/; Експертний аналіз законопроекту «Про роздержавлення комунальних та державних друкованих ЗМІ», http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/ekspertniy_analiz_zakonoproektu_pro_rozderzhavlennya_komunalnikh_ta_derzhavnikh_drukovanikh_zmi/.

[46] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення», http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/674-viii.

[47] Див. Як виконувати закон про прозорість медіавласності: юридичний коментар+інфографіка, ІМІ, http://imi.org.ua/analytics/51354-yak-vikonuvati-zakon-pro-prozorist-mediavlasnosti-yuridichniy-komentarinfografika.html. Див. також: Закон про прозорість медіавласності: чи дізнаємося, «хто кому Рабінович», http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/zakon_pro_prozorist_mediavlasnosti_chi_diznaemosya_khto_komu_rabinovich/; Навіщо нам прозорість медіа власності?, http://medialaw.org.ua/analytics/navishho-nam-prozorist-media-vlasnosti/.

[48] Детальніше про це можна дізнатися зі Спеціальної доповіді Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Міклоша Харасті «Реєстрація ЗМІ в регіоні ОБСЄ: спостереження те рекомендації» від 29 березня 2006 року.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування