Публікація

Свобода обєднань (асоціацій) – В. Яворський

СВОБОДА ОБ’ЄДНАНЬ (АСОЦІАЦІЙ)[1]

 

  1. Загальний огляд

Ще в 2013 р. набули чинності суттєві зміни до законодавства, що істотно покращили правове регулювання об’єднань, зокрема, громадських об’єднань та благодійних організацій.[2] У 2015 р. були прийняті позитивні зміни до податкового законодавства, а також законодавства щодо реєстрації та ліквідації об’єднань.

Однак багато проблем залишилося в практиці застосування нового законодавства, оскільки посадові особи, що здійснюють реєстрацію, часто намагаються пристосувати свою стару практику до нового закону, ігноруючи його певні базові принципи. Саме цим пояснюється досить велика кількість повернутих на доопрацювання документів.

У січні 2015 р. уряд вирішив ліквідувати Реєстраційну службу України, а її функції передати Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України[3], як це було раніше. Складно оцінити практичний ефект від такої дії, однак для громадськості ситуація погіршилася в тому, що зникла будь-яка довідкова та статистична інформація з сайту органу влади про реєстрацію громадських об’єднань та благодійних організацій, інформація про їхні перевірки, позови про ліквідацію тощо, що погіршило громадський контроль за їхньою діяльністю. Внаслідок цього ми не можемо вказати, як у минулих доповідях, статистичну інформацію у цій сфері за 2015 р.

9 квітня парламент прийняв закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»[4], котрим обмежив свободу об’єднань[5].

За даними Державної служби статистики станом на 01 листопада 2015 р. було зареєстровано 69 175 громадських організацій,    720 їхніх спілок, 26 255 профспілок та їхніх об’єднань, 14495 політичних партій та їхніх осередків.[6] Рік назад було 75 057 зареєстрованих громадських організацій.

В Україні в цілому зберігається сприятливе середовище для створення та діяльності об’єднань. Зокрема, не існує суттєвих фінансових обмежень щодо отримання чи витрачання коштів. Разом з тим зберігається адміністративна відповідальність за участь в незареєстрованій громадській організації, що є порушенням Європейської Конвенції про захист прав людини.

 

  1. Створення та діяльність об’єднань

26 листопада парламент прийняв законопроект «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»[7] з метою встановлення однакових для всіх юридичних осіб процедур створення та ліквідації. До найбільш позитивних новел нового закону слід віднести наступні[8]:

  • Гроші більше не потрібні. Реєстрація громадських та благодійних організацій, а також внесення змін до статутних документів таких організацій стала безкоштовною.
  • Витрат часу стане менше. Час реєстрації громадських об’єднань зменшений до 3 робочих днів, а для благодійних – до одного робочого дня.
  • Процедура буде простішою. Порядок реєстрації громадських об’єднань, їх відокремлених підрозділів спрощується, як й процедура ліквідації громадської організації.
  • Засновники ГО втрачають свій “особливий статус” одразу після реєстрації ГО. Це спрощує роботу організаціям, бо реєстратори більше не будуть вимагати від засновників різних документів, заяв від засновників, котрі давно вийшли з ГО або навіть померли.
  • Зменшено вік засновників для молодіжних та дитячих громадських організацій з 15 до 14 років.
  • Чітко зазначено про можливість вийти з членства у профспілці чи творчій спілці, а також повністю поширено законодавство про громадські об’єднання на творчі та професійні спілки. Щоправда цим була скасована можливість створювати профспілки без державної реєстрації, тобто без створення юридичної особи, що суперечить Конвенції Міжнародної організації праці № 87.[9] Крім цього, реєстрація профспілки, її організації або об’єднання займає найдовший період часу – 15 днів та може бути продовжена ще на 15 днів (на відміну від реєстрації інших юридичних осіб, які можна зареєструвати протягом 1-3 робочих днів).
  • Суттєво уточнено порядок реєстрацій політичних партій.

При реєстрації важливою є стадія внесення організації до Реєстру неприбуткових організацій й надання їй неприбуткового статусу. Це звільняє організацію від сплати податку на прибуток. Такий статус надається Державною податковою службою індивідуально за окремою процедурою. Фактично це є необхідним додатковим етапом реєстрації, оскільки без нього громадське об’єднання діє як підприємство й значно обмежене у фінансовій діяльності.

28 грудня 2014 р. парламент без жодного обговорення з громадськістю, приймаючи закон про державний бюджет, змінив усе податкове законодавство для неприбуткових організацій. В результаті з’явилися як нові можливості, так і нові бар’єри[10]:

  • Скорочено перелік організацій, надходження яких звільнені від податку на прибуток.
  • Розширено перелік надходжень, які звільнені від податку на прибуток, проте їх остаточно має визначати Міністерство фінансів.
  • Критерії включення до Реєстру неприбуткових організацій чітко не визначені, порядок включення до Реєстру не змінився.
  • Податкова звітність тепер є обов’язковою для усіх неприбуткових організацій.
  • Введені дискримінаційні податкові умови для господарської діяльності неприбуткових організацій.
  • З`явились додаткові податки для організацій громадянського суспільства.
  • Обмежені податкові пільги для донорів неприбуткових організацій.

4 червня Державна фіскальна служба оприлюднила проект наказу, за яким протягом півроку значна частина неурядових організацій могла втратити статус неприбутковості. Вона планувала за 6 місяців перевірити 234 тис. громадських об’єднань, які мають статус неприбутковості, на відповідність їхніх статутів чинному податковому законодавству[11]. Під тиском громадськості наказ так і не був прийнятий.

Лише 17 липня 2015 р. був прийнятий довгоочікуваний закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій»[12], розроблений за участі громадськості. Ним суттєво покращено законодавство для неприбуткових організацій. Окрім багатьох позитивних змін, ним також заборонили Державній фіскальній службі виключати до 01 січня 2017 р. неприбуткові організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій, оскільки організації до цієї дати будуть повинні привести свої статути у відповідність із новими вимогами Податкового кодексу.

Проблемою залишається нечітка практика реєстраційної служби щодо відмежування громадських об’єднань від релігійних організацій, що реєструються за іншою процедурою та мають інший правовий статус.

 

  • Перевірки діяльності, тимчасова заборона видів діяльності та ліквідація громадських об’єднань. Судові процеси щодо заборон комуністичних партій.

Якщо у минулому році найбільш резонансними були процеси з ліквідації об’єднань, котрих звинувачували у сепаратизмі, то в 2015 р. резонансу набули заборони партій та організацій у зв’язку із законами про декомунізацію.

Так, 09 квітня парламент прийняв закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»[13], котрим обмежив свободу об’єднань[14]. З літа 2015 р. закон почав активно застосуватися при встановленні заборони на створення та діяльність будь-яких юридичних осіб:

1) що використовують у назвах комуністичні чи нацистські символи;

2) у статутних документах яких присутня пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки.

Крім того, закон заборонив таким політичним партіям брати участь у будь-яких виборах.

27 травня Уряд своєю постановою затвердив Порядок прийняття рішень щодо невідповідності діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, політичної партії, її обласної, міської, районної організації або іншого структурного утворення, передбаченого статутом політичної партії, іншого об’єднання громадян вимогам Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.[15]

23 липня Міністерство юстиції затвердило три правові висновки Комісії з питань дотримання Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” стосовно Комуністичної партії України[16], Комуністичної партії України (оновлена)[17] та Комуністичної партії робітників і селян[18], котрими визнав, що:

  • найменування цих партій не відповідає частині другій статті 3 згаданого Закону.
  • символіка цих партій не відповідає частині першій статті 4 згаданого Закону.

Також було визначено, що статут КПУ (оновленої) не містить положень, які є пропагандою комуністичного тоталітарного режиму відповідно до статті 1 Закону, а статутні документи інших двох партій містять положення, що орієнтують на пропаганду комуністичного тоталітарного режиму.

За наслідками цих наказів Мін’юст звернувся до суду з позовом про заборону цих трьох партій.

30 вересня 2015 р. Окружний адміністративний суд м. Києва за позовом Мін’юсту постановив припинити діяльність Комуністичної партії робітників і селян[19], погоджуючись із висновком про суперечність її статуту закону про декомунізацію. Станом на кінець року була відсутня інформація про оскарження цього рішення в апеляційному порядку.

Також 30 вересня цим же судом та суддею було постановлено рішення припинити діяльність Комуністичної партії України (оновленої)[20]. Станом на кінець кінець року була відсутня інформація про оскарження цього рішення в апеляційному порядку.

По іншому пішла справа проти Комуністичної партії України.

КПУ подала декілька позовів проти Мін’юсту, а також вирішила створити всеукраїнську громадську організацію «Лівий марш».

28 травня 2015 р. в м. Києві відбулися Установчі збори Всеукраїнської громадської організації «Лівий марш: праця, зарплата, захист»[21]. 29 липня 2015 р. були подані документи для реєстрації ВГО «Лівий марш: праця, зарплата, захист», однак в строк вони не були розглянуті, а пізніше було прийнято рішення про відмову у реєстрації.

Підставою відмови стала нібито суперечність статутних документів із законом про декомунізацію. Зокрема, у відповіді було зазначено:

«Листом Українського інституту національної пам’яті від 14.07.2015 №01/782 повідомлено:

«В Українського інституту національної пам’яті відсутня інформація щодо існування формувань, інших підрозділів або організацій за такою назвою у період встановлення радянської влади на території України, під час переслідувань учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, а також щодо наявності прямого зв’язку зазначеної назви з діяльністю комуністичної партії.

Разом з тим, назву «Лівий марш» («Левый марш») мав вірш радянського поета Володимира Маяковського. Цей вірш було написано під час так званої «Громадянської війни» у 1918 році та присвячено матросам-червонофлотцям, які боролися за встановлення радянської влади на території колишньої Російської Імперії. Цей вірш, серед іншого, містив заклики до встановлення радянської влади […].

Щодо зв’язку назви «Лівий марш» («Левый марш») з діяльністю Націонал-соціалістичної робітничою партії Німеччини (НСДАП) або символікою нацистської Німеччини, то відповідна інформація в Інституту також відсутня.»

Таким чином, зазначена назва видання – «Лівий марш», «Левый марш» може підпадати під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», оскільки містить напис, присвячений подіям, пов’язаним із встановленням радянської влади.»

Очевидно, що це досить довільне трактування закону про декомунізацію, однак воно чітко показує термінологічну невизначеність цього закону.

12 листопада Окружний адміністративний суд м. Києва відкрив провадження в адміністративній справі за позовом до Подільського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 19 жовтня 2015 р. №351/01-41 “Про відмову у реєстрації громадської організації “Всеукраїнське об’єднання “Лівий марш: робота, зарплата, захист”. Справа була призначена до розгляду на 30 листопада.[22]

КПУ подала чотири позови, що стосувалися визнання незаконним наказу Мін’юсту № 1312/5 від 23.07.2015 р., котрим було затверджено правовий висновок про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки Комуністичної партії України вимогам Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, котрі були об’єднані Окружним адміністративним судом м. Києва в одну справу 10 вересня 2015 р.[23] 13 жовтня суд відмовив у задоволенні позовів КПУ до Мін’юсту[24]. КПУ подала апеляцію, котра станом на кінець листопада не була розглянута. Раніше під час розгляду своїх позовів КПУ вимагала вжити заходів для забезпечення позову й призупинити дію рішень Мін’юсту, однак 21 вересня суд першої інстанції, 21 жовтня апеляційний суд і 11 листопада Вищий адміністративний суд відмовили у задоволенні цього клопотання[25].

Мін’юст на підставі наказу № 1312/5 від 23.07.2015 р. звернувся до суду з позовом про припинення діяльності Комуністичної партії України. 31 липня було відкрито провадження і 28 серпня підготовче провадження було завершене.[26] КПУ декілька разів подавала клопотання про відвід судді у справі з різних причин, однак суд їх відхиляв. 16 грудня Окружний адміністративний суд міста Києва постановив повністю задовольнити позов Мін’юсту та припинити діяльність КПУ на підставі закону про декомунізацію[27]. Це рішення було оскаржено в апеляційному порядку.

Також варто розглянути судові процеси про заборону КПУ, котрі почалися ще в 2014 році.

У липні 2014 р. Міністерство юстиції звернулося до суду про заборону Комуністичної партії України за антиконституційну діяльність.[28] 05 листопада 2014 р. суд зупинив провадження по справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах:

  • №826/13088/14 за позовом Комуністичної партії України до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування пункту 1, підпункту 1 пункту 3 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого постановою від 02 липня 2014 р. №219, у певних частинах;
  • №826/13089/14 за позовом Комуністичної партії України до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування окремих пунктів Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 р. №228;
  • №800/390/14 за позовом Комуністичної партії України до Президента України про скасування Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 р. №401.

Це досить парадоксально й очевидно було зроблено з наміром затягнути процес. КПУ подала три фактично ідентичні позови, що оспорювали повноваження Мінюсту та Реєстраційної служби подавати позови про їхню заборону. Позови були подані після того, як був поданий позов про її ліквідацію. І ця маніпуляція правом пройшла.

По першій справі Окружний адміністративний суд 5 листопада прийняв рішення,[29] яким повністю відмовив у позові КПУ. 15 січня 2015 р. апеляція була відхилена й рішення набуло чинності.[30]

По другій справі 15 жовтня 2014 р. суд виніс рішення[31], яким повністю відмовив КПУ в позові. 18 листопада була відхилена апеляція КПУ[32]. 15 січня 2015 р. Вищий адміністративний суд відхилив касаційну скаргу[33].

По третій справі Вищий адміністративний суд України 30 вересня 2014 р. відмовив КПУ в позові[34]. Це рішення набуло чинності.

Паралельно народні депутати від КПУ звернулися до Конституційного суду України з проханням розтлумачити положення законодавства, що визначає підстави для розпуску політичних партій[35]. Однак 22 вересня 2014 р. КСУ відмовив у відкритті конституційного провадження через те, що депутати не вказали конкретних положень, що є незрозумілими та потребують тлумачення[36].

Мін’юст оскаржив в апеляційному порядку ухвалу про призупинення розгляду справи про заборону Комуністичної партії України за антиконституційну діяльність. 24 грудня 2014 р. Київський апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду від 5 листопада про призупинення розгляду справи[37].

Окружний адміністративний суд м. Києва призначив справу до розгляду на 11 лютого 2014 р. та на початку лютого за власною ініціативою запросив у СБУ та органів прокуратури інформацію про хід кримінальних проваджень, де фігурували представники КПУ, а також ряд інших доказів.

16-17 лютого в приміщенні Окружного адміністративного суду м. Києва ГПУ та міліція провели обшук, в результаті якого вилучалися матеріали справ, комп’ютери тощо[38]. Зокрема, був вилучений комп’ютер судді, який розглядав цю справу. Як наслідок, судді заявили самовідвід в усіх справах, що ними на цей час розглядалися. 18 лютого по справі КПУ суд задовольнив самовідвід судді[39] та у зв’язку з тим, що всі інші судді також заявили самовідвід, що унеможливило призначити справу до розгляду – передав справу КПУ до розгляду в Київський окружний адміністративний суд[40]. Представник КПУ шість разів подавав апеляційну скаргу на це рішення, однак через пропущення строку оскарження вона залишалася без руху та поверталася представнику КПУ. Очевидно, що це робилося з метою затягнути судовий процес.

Однак до грудня 2015 р. Київський окружний адміністративний суд так і не розпочав розгляд цієї справи, перше засідання було призначено лише на січень 2016 року[41].

Крім того, через рішення Мін’юсту відповідно до закону про декомунізацію КПУ було заборонено брати участь у місцевих виборах восени 2015 р. Відповідно до законодавства, необхідно було подати завірену Мінюстом копію свідоцтва про реєстрацію політичної партії для участі у виборах. Однак Мінюст відмовився це зробити на підставі закону про декомунізацію. КПУ оскаржило дії Мінюсту, однак суд відмовив у такому позові[42]. Апеляція КПУ була також відхилена 29 вересня 2015 р.[43]. Це рішення стало остаточним і КПУ повідомила, що звернулася у зв’язку з цим до Європейського суду з прав людини, однак при цьому навіть не поскаржилася на обмеження діяльності КПУ і відповідно обмеження свободи об’єднань.[44]

Також декілька десятків громадян спробували оскаржити дії ЦВК та Мінюсту, дії яких в сфері декомунізації, обмежили їхнє право брати участь у виборах, однак в усіх справах суди відмовляли в задоволенні таких позовів.

Відповідно до чіткої та однозначної практики Європейського суду з прав людини, розпуск політичної партії може відбуватися виключно через діяльність партії, а не через її назву, символи чи навіть зміст статуту. Саме конкретні дії, спрямовані на обмеження прав людини, порушення територіальної цілісності чи суверенітету, можуть бути підставою для ліквідації політичної партії. Формальна назва партії не несе жодної реальної загрози а ні державі, а ні її інститутам. У багатьох країнах діють комуністичні партії, в багатьох вони мають свій історичний шлях розвитку. В Україні діє до сьогодні Комуністична партія України, однак крім неї діють ще сотні юридичних осіб, що використовують «комуністичну символіку». До цього часу вони використовували її цілком легально, і це не спричинило саме по собі будь-якої суттєвої шкоди. Тому існування подібних організацій, в тому числі, Комуністичної партії України, повинно розглядатися в контексті їхньої діяльності.[45]

Необхідно нагадати, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях досить чітко визначив, що такий серйозний захід, як розпуск партії чи заборона її створення, повинен здійснюватися лише у крайньому випадку. При цьому завжди ретельно оцінюється масштаб загрози від існування такої партії у кожному конкретному випадку з урахуванням принципу пропорційності. ЄСПЛ також визначив, що при оцінці загрози партії недостатньо оцінювати лише статутні положення партії, не підкріплені жодними фактичними діями, що загрожують охоронюваним державою інтересам. Лише коли наміри, закріплені в статуті, збігаються з діями партії, лише тоді такі дії можна розглядати як підставу для примусового розпуску політичної партії.

До того ж поняття пропаганди не є чітко визначеним в законі про декомунізацію, що дозволяє його по-різному трактувати. Якщо стосовно «використання символіки у назві» ще можна розібратися з певною визначеністю, то щодо статутних положень організації виникає достатньо багато складнощів, оскільки вони за своєю природою визначають лише цілі організації і не мають на меті «виправдати» режим чи заперечити якісь певні історичні факти. З тексту закону не зрозуміло, чи будь-яка комуністична партія, що має цілі, сумісні з демократичними цілями, повинна змінювати свою назву, чи обов’язок змінити назву партії стосується всіх видів комуністичних партій або тільки тих, що зазначають прихильність до «диктатури» пролетаріату.

Закон про декомунізацію взагалі робить неважливим те, яку власне діяльність здійснює юридична особа, оскільки вже сам факт використання комуністичної чи нацистської символіки є достатнім для її розпуску. При цьому очевидно, що використання комуністичних символів саме по собі абсолютно не означає підтримку тоталітарних режимів. З огляду на викладене, заборона юридичної особи в судовому порядку через використання символів суперечить, на нашу думку, Конституції та Європейській конвенції про захист прав людини.

Одночасно можна прогнозувати, що наслідком цього закону стане заборона низки організацій за формальною ознакою наявності комуністичних символів. Однак у близькому майбутньому ці організації зможуть відновитися, як це було на початку 90-х, після ухвалення рішення Конституційного суду щодо КПУ чи рішення Європейського суду з прав людини. Очевидно, якби хтось ставив справжню мету заборонити комуністичну партію, то розглядав би більш ґрунтовно питання діяльності кожної окремої партії, особливо в минулому році. Ці формальні ознаки для заборони дозволять фактично уникнути цим партіям відповідальності за свою діяльність у 2014 році.

Тому в частині обмеження найменування юридичних осіб, в тому числі політичних партій та громадських об’єднань, закон про декомунізацію явно не відповідає Європейській конвенції про захист прав людини, оскільки безумовно порушує свободу об’єднань. Також в частині заборони використання символів у символіці організацій закон не відповідає міжнародним стандартам. Подібні заборони не можуть бути абсолютними, і такими, що не залежать від контексту ситуації та оцінки реальних дій юридичної особи. Заборона кожної юридичної особи повинна вирішуватися в залежності від того, на які цілі спрямована діяльність організації. Правомірність та потреба таких дій повинні оцінюватися індивідуально. Тому будь-які автоматичні заборони в таких випадках є явним порушенням прав людини. На жаль, закон позбавив можливості суд індивідуально підходити до ліквідації тих чи інших організацій, оскільки в судовому порядку буде розглядатися питання лише формального використання забороненої символіки.

Закон забороняє висування кандидатами у депутати будь-яких рівнів (а також на посаду Президента України) політичною партією, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їх символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення щодо невідповідності її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні» та заборону пропаганди їх символіки.

Основною проблемою при такому порядку є те, що партія не вважається ліквідованою до моменту, коли її реєстрація буде припинена Мінюстом на підставі рішення суду, що набуло законної сили після апеляції. Проте фактично закон забороняє брати участь у виборах партіям, котрі залишаються законними і не ліквідованими. За такої ситуації це очевидне порушення Конституції та європейських стандартів прав людини, оскільки будь-які обмеження на висування кандидатів можуть бути прийнятними лише стосовно заборонених партій та інших об’єднань.

У грудні Венеціанська комісія Ради Європи прийняла спільний проміжний висновок щодо закону про декомунізацію в котрому чітко вказала на порушення ним свободи об’єднань[46].

 

Рекомендації

  • Виключити статтю 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення, що встановлює відповідальність за керівництво чи участь у незареєстрованих об’єднаннях громадян.
  • Виключити із Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» обмеження щодо створення та діяльності політичних партій та інших об’єднань, використання символіки, а також обмеження щодо участі у виборах для політичних партій, не ліквідованих в судовому порядку.
  • Внести зміни до Закону України “Про громадські об’єднання”, якими включити до переліку прав громадських об’єднань, передбачених статтею 21 цього закону, право представляти та захищати права своїх членів, інших осіб за їх запитом, ініціювати позови з питань суспільних інтересів.
  • Міністерство юстиції повинно узагальнити практику подання судових позовів щодо ліквідації політичних партій та громадських об’єднань і привести її у відповідність із вимогами статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини, статті 37 Конституції України та практики Європейського суду з прав людини.
  • Вищому адміністративному суду України доцільно узагальнити судову практику з питань позовів щодо ліквідації (анулювання свідоцтва про реєстрацію) політичних партій та громадських об’єднань.
  • Розробити та прийняти зміни до Закону України «Про політичні партії» з метою приведення його у відповідність до міжнародних стандартів[47].
  • Внести зміни до частини 2 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, якими включити до переліку позивачів в адміністративній справі громадські об’єднання без статусу юридичної особи.
  • Спростити створення професійних спілок та їхніх об’єднань відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію», зокрема, дозволити можливість їх створення без реєстрації.[48]

 

[1] Підготовлено Володимиром Яворським, членом Правління УГСПЛ.

[2] Див. більш докладно про закон про громадські об’єднання тут, а також тут: «Умови діяльності громадських об’єднань. Реалізація Закону України “Про громадські об’єднання” та регіональних програм розвитку громадянського суспільства у 2013 році.» УНЦПД. 2014.

[3] Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» та від 31.03.2015 № 150 «Питання Міністерства юстиції».

[4] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/317-19.

[5] Див. більш докладно про цей закон також тут: Аналіз закону про заборону комуністичних символів. 

[6] http://www.ukrstat.gov.ua/.

[7] Проект Закону №2983 від 02.06.2015.

[8] Див. «Нові правила реєстрації ГО та БО», УНЦПД.

[9] Конвенція про свободу асоціації та захист права на організацію N 87.

[10] Див. більш докладно тут: Податкове середовище для громадської та благодійної діяльності з 2015 року: нові можливості, нові і старі бар’єри, http://www.ucipr.org.ua/userfiles/tax_ngo1(1).pdf.

[11] ДФС готується позбавити статусу неприбутковості купу громадських організацій, УНЦПД, http://www.ucipr.kiev.ua/publications/dfs-gotuetsia-pozbaviti-statusu-nepributkovosti-kupu-gromadskikh-organizatcii-.

[12] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/652-viii.

[13] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/317-19.

[14] Див. більш докладно про цей закон також тут: Аналіз закону про заборону комуністичних символів, http://khpg.org.index.php?id=1430493970

[15] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/354-2015-%D0%BF.

[16] Наказ № 1312/5 від 23.07.2015 року, http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1312323-15.

[17] Наказ № 1313/5 від 23.07.2015 року, http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1313323-15.

[18] Наказ № 1314/5 від 23.07.2015 року, http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1314323-15.

[19] http://reyestr.court.gov.ua/Review/51867521.

[20] http://reyestr.court.gov.ua/Review/51867526.

[21] http://www.kpu.ua/ru/81539/vidbulysja_ustanovchi_zbory_vseukrajinskoji_gromadskoji_organizatsiji_livyj_marsh_pratsja_zarplata_zahyst.

[22] http://reyestr.court.gov.ua/Review/53644200.

[23] http://reyestr.court.gov.ua/Review/50643828.

[24] http://reyestr.court.gov.ua/Review/52253252.

[25] http://reyestr.court.gov.ua/Review/53646220.

[26] http://reyestr.court.gov.ua/Review/49251340.

[27] http://reyestr.court.gov.ua/Review/54392066.

[28] Див. текст позову тут: http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/07/9/143697/.

[29] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41436798.

[30] http://reyestr.court.gov.ua/Review/42356328.

[31] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40949465.

[32] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41517157.

[33] http://reyestr.court.gov.ua/Review/42404180.

[34] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41392020.

[35] Заява до КСУ доступна тут: http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=252493.

[36] Рішення КСУ доступне тут: http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=253970.

[37] http://reyestr.court.gov.ua/Review/42000437.

[38] Див. більш докладно тут: http://zib.com.ua/ua/print/114567-okruzhniy_adminsud_kieva_nazvav_obshuk_svogo_primischennya_p.html.

[39] http://reyestr.court.gov.ua/Review/42823416.

[40] http://reyestr.court.gov.ua/Review/42844237.

[41] http://reyestr.court.gov.ua/Review/54502837.

[42] Див. рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 25 вересня 2015 року, http://reyestr.court.gov.ua/Review/51531633.

[43] http://reyestr.court.gov.ua/Review/51659633.

[44] Див. текст заяви до ЄСПЛ тут: http://www.kpu.ua/uk/82647/kpu_sprjamuvala_do_jevropejskogo_sudu_z_prav_ljudyny_pozov_schodo_porushennja_derzhavoju_ukrajina_osnovopolozhnyh_prav_i_svobod_ljudyny.

[45] Див. для більшого розуміння цього питання рішення в справі Комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини від 28 травня 1998 року: hudoc.echr.coe.int.

[46] Див. текст висновку українською тут: http://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD%282015%29041-ukr, англійською тут: http://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD%282015%29041-e.

[47] Див., зокрема, Руководящие принципы правового регулирования деятельности политических партий, ОБСЕ, http://www.osce.org/ru/odihr/81988.

[48] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_125.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування