Звіт Privacy International про посвідчення особи та тероризм
Член EDRI Privacy International опублікував проміжний звіт про зв’язок між посвідченнями особи (ідентифікаційними картками) і попередженням тероризму. Звіт, перший свого роду, був ініційований спробами урядів Великобританії і Канади ввести біометричні посвідчення особи.
Звіт аналізує 25 країн, які найбільш постраждали від тероризму з 1986 року, і робить висновок, що існування посвідчення особи, виявляється, не вплинуло значним чином на попередження цих атак. У звіті акцентується, що незважаючи на факт частого припущення зв’язку між посвідченнями особи і анти-тероризмом, фактично він виявляється досить інтуїтивним. Майже ніяких емпіричних досліджень не було проведено, аби чітко встановити, яким чином ідентифікаційні реквізити можуть використовуватись як засоби попередження тероризму.
Звіт коментує: “Існування посвідчень особи не розглядається аналітиками як вагомий чи значний компонент у антитерористичних стратегіях. Зазвичай використовується п’ять критеріїв для оцінки і порівняльного аналізу рівня загрози тероризму в межах окремої країн: мотивація терористів, присутність терористичних груп, масштаби і частота попередніх атак, результативність проведення атак групами, а також попередження – як багато атак було відвернено державою”.
Детальний аналіз інформації загального доступу в процесі досліджень Privacy International не виявив жодних доказів, які б встановили зв’язок між посвідченнями особи і успішними анти-терористичними заходами. Терористи традиційно пересувались через кордони, використовуючи туристичні візи (такі самі, як були задіяні у терористичних актах у США), або вони є резидентами і мають у розпорядженні законні посвідчення особи (як у випадку тих осіб, які детонували бомби у Мадриді).
У 80% з-поміж 25 країн, що найбільше постраждали від тероризму, починаючи з 1986 року, були введені національні посвідчення особи (ідентифікаційні картки), третина яких включала також біометрію. Тільки дві європейські країни з перелічених у досліджені Privacy International, якими є Іспанія і Франція, мають національні посвідчення особи, оснащені біометричними елементами. Італія, що теж має посвідчення особи, ледве не потрапила до переліку, як і Німеччина, що мала досвід терористичних нападів у Баадер-Майнгофі, які відбулись ще до періоду, досліджуваного Privacy International. Дослідження не виявило жодного випадку, де б наявність системи посвідчень особи розглядалась як суттєвий стримуючий засіб проти терористичної діяльності.
Майже дві третини відомих терористів діють під своїм справжнім ім’ям. Інші використовують різноманітну кількість технологій для підробки посвідчень або імітації елементів посвідчення, видаючи себе за інших осіб. Звіт робить висновок, що, можливо, існування високо інтегративних посвідчень передбачало б захід вдосконаленої законності щодо цих людей.
“Із десяти найбільш часто застосовуваних методів, які терористи використовують для проникнення або діяльності в межах країни, тільки один буде поєднаний з національними посвідченнями особи. Більшість терористів потрапляють до країни через туристичні візи, які через свою популярність є предметом низького рівня уваги до них.”
Звіт спростовує заяви, зроблені Секретарем внутрішніх справ Великобританії, що біометрія здатна відвернути терористичні атаки. “Теоретично, національний паспорт, як зазначається урядом Великобританії, міг би лише сприяти зусиллям у боротьбі з тероризмом, якби він використовувався терористом, який би мав право і бажав зареєструватись, якщо б особа використовувала свої справжні дані для паспорту, а також якби розвідувальні дані мали б зв’язок з цією ідентифікацією особи терориста. Тільки мала частина з 90 мільйонів перетинань через кордон до Великобританії кожного року, забезпечується всебічними заходами захисту і перевірками осіб.
Звіт Privacy International (April 2004)
www.privacyinternational.org/issues/idcard/uk/id-terrorism.pdf
Звіт Guardian (27.04.2004)
politics.guardian.co.uk/attacks/story/0,1320,1204623,00.html
(Підготував Simon Davies, Privacy Internationa)
що-двотижневий бюлетень про «цифровi» громадянськi права у Європi