Залучаючи колекторські організації до вибивання коштів у боржників, банки, зазвичай, порушують банківську таємницю

У зв‘язку з численними запитами до Міністерства юстиції від фізичних та юридичних осіб з приводу діяльності в Україні так званих «колекторських» організацій, Міністерство юстиції вважає за потрібне зазначити наступне:

Останнім часом набула поширення практика залученням шляхом посередництва “колекторських“ організацій, предметом діяльності яких є реалізація права вимоги на користь банків виконання боржниками зобов’язань за кредитними договорами.

У зв’язку з цим Міністерство юстиції України звернулося до Національного банку України з пропозицією ініціювати розгляд цього питання на засідання правління Національного банку України та вжити заходів банківського впливу та банківського регулювання.

Зокрема Міністерство юстиції України зауважило, що здійснення “колекторської“ діяльності передбачає передачу банками цим організаціям права вимоги на користь банків виконання боржниками зобов’язань за кредитними договорами. У свою чергу, такі дії набувають ознак передачі банком “колекторській“ організації своїх прав, які виникли на підставі кредитного договору. Проте, згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність“ банк провадить виключний вид діяльності.
Як відомо, право вимоги банк може передати за договором факторингу.

Так, відповідно до Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077).

Водночас Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ факторинг вважається фінансовою послугою (стаття 4). А стаття 5 названого Закону передбачає право надавати фінансові послуги лише фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. При цьому, фінансовими установами є юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

Крім того, Конституцією України встановлено, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32).
За Законом України “Про банки і банківську діяльність“ інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею (стаття 60).

Стаття 62 зазначеного Закон містить виключний перелік підстав, які дозволяють банку розкривати інформацію, що становить банківську таємницю. Так, однією з підстав, за умови наявності якої розкривається банківська таємниця, є письмовий запит або письмовий дозвіл власника такої інформації.
Тобто, банки мають право надавати інформацію, яка становить банківську таємницю, у порядку та у спосіб, встановлений статтею Закону України “Про банки і банківську діяльність“.

У зв’язку з цим, на думку Міністерства юстиції України, залучення банками “колекторських“ організацій для вимагання виконання зобов’язань боржниками за кредитними договорами можливо лише за наявності письмового запиту або письмового дозволу боржника на розкриття банківської таємниці. За інших умов така діяльність порушує права та охоронювані законом інтереси громадян і може кваліфікуватися як злочин, передбачений, зокрема, статтею 182 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, статтею 189 – за вимагання, статтею 355 – за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Фото з сайту http://50rus.info