Як КМДА разом з МАУПом з гомосексуалами боролись. ХХХ
Епізод 2.
Так вже повелось, що багато інформації про порушення фундаментальних прав людини Регіональний інформаційний та правозахисний центр для ґеїв і лесбійок “Наш світ” отримує від самих винуватців цих порушень. Не виняток – і ситуація довкола пікетування технікуму при МАУП.
У 21 числі скандально відомого тижневика МАУП „Персонал” опубліковано офіційного листа за підписом Президента МАУП Георгія Щокіна на ім’я Голови КМДА О. Омельченка. Вочевидь, саме про це повідомлення йшлось у згадуваному вже листі на адресу Центру за підписом п. Ільгова. Прокоментуємо тут лише деякі, найбільш показові, фрази.
Шановний Олександре Олександровичу!
Як нам стало відомо, Київською міською державною адміністрацією дозволено проведення 17 травня з 12 до 14год. біля технікуму МАУП мітингу гомосексуалістів…
Вже перша фраза листа викликає запитання: з яких джерел МАУП стало відомо про те, що КМДА дозволила пікетування? Не треба бути досвідченим юристом, щоб знати, що в Україні не існує дозвільної системи, отже КМДА в принципі не могла дозволяти чи забороняти акцію.
Тут може йтись лише про те, що КМДА не вважала за доцільне просити суд обмежити право активістів Центру на мирні зібрання (це нам, до речі, телефоном повідомила і начальник Управління з суспільно-політичних питань Головного управління з питань внутрішньої політики КМДА Валентина Іванівна Коровіна). Однак про це представники МАУП могли дізнатись лише від самих працівників КМДА.
Носії гомосексуальної патології (вони становлять лише 2-4% від загальної кількості населення) поводяться нахабно, розбещено й агресивно, про що свідчать їхні сайти в Інтернеті…
У 1991 році Всесвітня Організація Охорони Здоров’я виключила гомосексуальність зі списку психічних і поведінкових захворювань. В Україні немає ні кримінального, ні офіційного медичного переслідування за добровільні сексуальні зносини між особами однієї статі, що досягли 16 років. Як немає і будь-якої статистики про частку гомосексуалів в українському суспільстві. Проте авторам цитованого листа це, як бачимо, не відомо. В Інтернеті можемо знайти сайти, що свідчать про не менш нахабну, розбещену й агресивну поведінку окремих гетеросексуальних індивідів. Але жодні Інтернет-сторінки не можуть свідчити про поведінку правозахисних організацій.
Содоміти замість лікуватися намагаються втягти у свої протиприродні стосунки неповнолітню молодь, для чого і влаштовують свої недолугі акції поблизу навчальних закладів…
…Тому, Президія МАУП, відчуваючи всю відповідальність за долю довірених нам дітей, прийме необхідні заходи, аби не допустити аморального свавілля поблизу своїх навчальних закладів. Ми… не допустимо розбещення молоді, хоч би від кого воно виходило…
Пікет мав на меті привернути увагу громадськості до порушень прав людини на ґрунті сексуальної орієнтації, й жодним чином не міг пропагувати ті чи інші сексуальні вподобання. Як бачимо з листа, керівництво МАУП вдає, що їм не було відомо про мету пікетування. Лист є також свідченням неабиякої фантазії його авторів. На відміну від них, нам не вдалось уявити, яким саме чином активісти Центру могли „втягти у свої протиприродні стосунки” студентів технікуму. Не вперше діяльність правозахисних громадських організацій ґеїв та лесбійок намагаються показати як таку, що пропагує сексуальні зносини.
Показово, що МАУП кваліфікує акцію, спрямовану на захист прав людини як „аморальне свавілля”.
Просимо…скасувати запланований гомосексуалістами мітинг біля технікуму МАУП, оскільки демократія – це передусім воля і інтереси більшості. Просимо також притягти до відповідальності працівників міськдержадміністрації, які видали дозвіл на таку аморальну акцію і відкрити у Києві спеціальні лікувальні заклади для цих нещасних людей.
Ця фраза є найважливішою для розуміння позиції МАУП. Як відомо, однією з функцій демократії є захист інтересів меншості. Особливо, якщо йдеться про реалізацію прав людини. Однак, „академіки” розуміють її по-своєму.
Фраза демонструє також повне незнання українського законодавства, насамперед Конституції. Виникають запитання: актами якого часу і якої країни гарантуються права людини всередині цього навчального закладу? Чому, готуючи такого листа, його автори не поцікавились українським законодавством? Врешті, пан Щокін закликає О. Омельченка до порушення закону: відкриття „лікувальних закладів”, фактично, до відновлення традицій радянської репресивної психіатрії.
Як би там не було, важко вважати цей інцидент поодиноким чи випадковим. Надто вже очевидно вписується він у загальну тенденцію „поведінки” КМДА. Він є частиною того, що скидається на добре відпрацьовану технологію порушення права на мирні зібрання в українській столиці.
Регіональний інформаційний та правозахисний центр
для ґеїв і лесбійок “Наш світ”
фото – www.rep.in.ua