Втаємничувана „відкритість”, або як голова тюремного відомства Кощинець програв суд

Адміністративний суд Донецької області визнав неправомірним ненадання головою Державного департаменту з питань виконання покарань Кощинцем В.В. у встановлений законом термін запитуваної громадською організацією “Донецький Меморіал” інформації щодо показників смертності в установах системи. Система дійсно стає відкритою, але – через суд.

Показник смертності в установах виконання покарань, як і показник захворюваності на туберкульоз, є одними з показників, які відображають умови утримання ув’язнених, а їх динаміка свідчить про ефективність дій персоналу систем у надання медичних послуг в’язням, що хворіють. Останнім часом керівництво Департаменту заявляє про певні успіхи у надання медичних послуг та зниження смертності.

Так, на критичні зауваження Доповіді міжвідомчої комісії щодо захворюваності та смертності в установах Департаменту, у документі Департаменту надається оптимістична інформація:
„Завдяки виваженій та послідовній роботі щодо медико-санітарного забезпечення осіб, позбавлених волі, кількість померлих в установах Департаменту за останні 5 років вдалося зменшити майже на 25% (2003 рік — 957 померлих; 2006 рік – 716 померлих). У поточному році також присутня позитивна динаміка (за 9 місяців 2007 року в установах ДКВС померло 544 особи, що на 25 осіб менше, ніж за аналогічний період 2006 року”.

Й у листі п. Є. Захарову з приводу вручення анти премії „Будяк року” п. Кощинець стверджує:
“Показник смертності у порівнянні з аналогічним періодом минулого року в установах виконання покарань зменшився на 7%, в слідчих ізоляторах – на 12%.
У 2005 році в порівнянні з 2004 роком захворюваність на туберкульоз в установах виконання покарань зменшилась на 14%”.

За даними „Донецького Меморіалу” смертність в усіх установах Департаменту в розрахунку на 1 тис. ув’язнених з 2003 року навпаки – зросла. Вона становила 4,3 у 2003 та 5,08 у 2005 році, у 2007 – 4,87. Аби з’ясувати ці розбіжності, керівник громадської правозахисної організації „Донецький Меморіал” О.Букалов вирішив дізнатися про процедуру обчислення Департаментом показників смертності та захворюваності на туберкульоз. Для цього звернувся 26 листопада 2007 року з відповідним інформаційним запитом до голови відомства Кощинця В.В. Запит було надіслано відповідно до ст. 40 Конституції України та до норм Закону України “Про інформацію”.

Відповідь на запит протягом двох місяців так і не надійшла. Цей факт зайвий раз свідчить про щирість та справжність численних запевнень керівництва про співробітництво з правозахисними організаціями, про начебто відкритість системи.
У зв’язку з ненаданням відповіді у визначений законом строк, що вже само по собі є порушенням вимог закону України „Про інформацію”, О.Букалов повторно звернувся до Голови департаменту листом від 23 січня 2008 р., в якому відзначив факт ненадання відповіді та наполегливо просив надати запитувану інформацію.

В отриманій відповіді від 6 лютого 2008 року за підписом начальнику управління Живаго С.Б. повідомляється, що „при проведенні розрахунків показників смертності, захворюваності на туберкульоз нами використовуються методики, рекомендовані кафедрою соціальної гігієни…”, Натомість запрошуваної інформації у відповіді не було, тобто відповідь по суті питань була відсутня. Оскільки зазначений лист не містить запитуваної інформації, він не може вважатися змістовною відповіддю на запит.

Важливо зазначити, що надісланий у лютому лист був фактично першою відповіддю на запит від 26 листопада.

Керівник „Донецького Меморіалу” втретє звернувся до Департаменту, направивши 16 лютого 2008 р. листа і голові відомства, і п. Живаго, в якому зазначав, що „ненаданням відповіді порушено вимоги ст. 40 Конституції України, а також ст. 29 Закону України „Про інформацію”, якою забороняється обмеження права доступу до відкритої інформації, а також ст. 32 цього закону, яка проголошує обов’язковість надання інформації”.

В листі відмічалося, що ненаданням змістовної відповіді також порушена ст. 33 цього Закону, яка вимагає протягом 10 днів письмово повідомити про намір дати інформацію або відмовити у цьому, і не пізніше, ніж у місячний термін, тобто до кінця грудня 2007 року, голова Департаменту був зобов’язаний надати змістовну відповідь. До того ж ненадання відповіді порушує вимоги ст.. 19 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією та правоохоронними органами держави”, яка гарантує можливість отримувати інформацію про діяльність правоохоронних органів.

О.Букалов підкреслював, що у факті ненадання відповіді по суті питань містяться також ознаки правопорушення, передбаченого п. г ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”, яка передбачає, що „державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права…. відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.”

Натомість пропозиція надіслати відповідь не пізніше 27 лютого знову була головою Департаменту проігнорована.
Саме тому наступним кроком керівника правозахисної організації стало звернення до окружного адміністративного суду Донецької області з позовом на неправомірне ненадання інформації головою департаменту Кощинцем В.В. Водночас було направлено звернення до Генеральної прокуратури про порушення вимог законодавства головою відомства.

В своєму позові до суду керівник громадської організації зокрема зазначав, що „голова Департаменту з питань виконання покарань без достатніх на то підстав обмежив моє право на отримання інформації, яка є до того ж суспільно важливою та безпосередньо стосується питань дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи. Це моє право гарантоване чч.1, 2 ст.34 Конституції України, ч.1 ст.9, чч.1, 2, 7 ст. 10, чч.2, 3 ст.32 Закону України “Про інформацію”. Крім того, відповіді мені була надані з порушенням термінів, встановлених ст..33 Закону України „Про інформацію”. Таким чином моє конституційне право на отримання інформації, передбачене ст. 40 Конституції України, є порушеним.

Порушення вимог Конституції України та чинного законодавства з боку голови Департаменту з питань виконання покарань відбувається не вперше і свідчить, на мій погляд, про зневагу до закону, принижує мою гідність, змушуючи отримувати будь-яку потрібну інформацію шляхом звернення до суду, я зазнаю суттєвої моральної шкоди.”

Позивач звертався до суду і просив
– „визнати, що направлення відповіді на інформаційний запит було здійснено з порушенням термінів, встановлених Законом.
– визнати ненадання головою Державного департаменту з питань виконання покарань Кощинцем В.В. у встановлений законом термін запитуваної інформації неправомірним”.

Окружний Адміністративний суд Донецької області розглянув позов 10 червня.
Але з моменту подання позову відбулися доволі цікаві події. Ще 6 березня начальник медичного управління департаменту п. С.Живаго вдруге повідомляв, якими вони користуються методиками, не надаючи відповіді по суті. А вже 14 березня перший заступник голови департаменту надіслав листа із запитуваною інформацією. Потім прислав листа з повідомленням про службове розслідування в департаменті причин, з яких відповідь була надана несвоєчасно. Але вся ця метушня почалася лише тому, що Генеральна прокуратура поцікавилась порушеннями чинного законодавства. Цей алгоритм Департаментом застосовано не вперше. Коли минулого року п. Кощинець В. видав вказівку, яка регламентувала доступ громадськості до установ лише два дні на тиждень – у вихідні, „Донецький Меморіал” звернувся до голови відомства з пропозицією скасувати незаконну вказівку. Голова відмовився, бо його вказівка видана „для впорядкування візитів громадськості”. Тільки після звернення „Донецького Меморіалу” до Генпрокуратури, яка визнала цю вказівку незаконною, вона була скасована.

Схожа ситуація була з ігноруванням керівниками територіальних органів Департаменту вимог Закону України „Про інформацію” і ненаданням ними відповідей на запити. На звернення „Донецького Меморіалу” щодо порушень законодавства високо посадовцями відомства п. Кощинець не реагував. Аж допоки громадською організацією не було надіслано листа до Генпрокуратури та до Міністра юстиції. Отримавши з Мін’юсту листа 23 березня 2007 року, п. Кощинець того ж дня видав вказівку, в якій вимагав від підлеглих:

„- забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства про інформацію при інформуванні громадян та громадських організацій про діяльність органів та установ виконання покарань, зокрема при наданні інформації за запитами;
– вжити заходів щодо належного опрацювання звернень і запитів та надання обґрунтованих відповідей у встановлені законодавством строки.”

Проте вже у грудні того ж року ця вказівка була порушена самим п. Кощинцем.

Але повернемось до суду. В суді представник голови відомства повідомила, що в Департаменті було проведено службове розслідування, виявлені працівники, начебто винні у несвоєчасному наданні інформації за запитом. Тому причин для визнання дій голови Департаменту протиправними вже немає.

Натомість позивач зауважив, що п. Кощинець В. як голова Департаменту тричі отримував листи від „Донецького Меморіалу” з проханням надати інформацію. Він був поінформований, що ані на перший, ані на другий лист змістовної відповіді не було надано його підлеглими. Більше того, зрештою відповідь на запит була надана не тому, що хтось з працівників відомства порушив закон, а голова відомства вирішив виправити помилку підлеглого та розпорядився надати інформацію. Ні! Змістовна відповідь була надана тільки після звернення до Департаменту з Генеральної прокуратури.

Цим фактом підтверджується, що пан Кощинець не вважає за потрібне відповідати громадській організації, навіть якщо цього вимагає закон та його власні вказівки. Тільки звернення Генпрокуратури має для нього значення, і саме на це звернення він змушений реагувати. При цьому стають винними працівники, які з його ж відома не надавали інформацію. Та це вже дрібниці для поважного керівника. Але саме з цих обставин, на думку позивача, саме він повною мірою відповідальний за несвоєчасне надання інформації.

Суд зважив на всі обставини, взяв до уваги всі повідомлені позивачем та представником відповідача аргументи і визнав неправомірним ненадання головою Державного департаменту з питань виконання покарань Кощинцем В.В. у встановлений законом термін запитуваної інформації.

Навряд чи п. Кощинець погодиться з таким рішенням суду, бо воно суперечить його численним запевненням про співпрацю з громадськістю, про відкритість системи, про створення пенітенціарної системи європейського зразка.
Натомість, як виявилось, у житті голова відомства практикує зовсім не європейські стандарти ставлення до громадськості, та й до своїх обов’язків також.