Уроки арифметики від міністра Лавриновича

Якщо цифри не збігаються із фактами, результат – позитивний

Даремно вважають, що багаторазове повторення слова “халва” не приносить солодких відчуттів. Масована політична реклама, виявляється діє. Наскільки населення України повірило і відчуло покращення життя “вже сьогодні”, стане відомо, очевидно, наприкінці вересня.

Проте, члени уряду впевнено публічно рапортують про те, наскільки масштабними є зміни, що відбулися у державі.

Так, 31 липня на офіційному сайті Міністерства юстиції було розміщено повідомлення прес-служби Мінюсту, у якому, із посиланням на міністра юстиції Олександра Лавриновича стверджується, що: “в Україні зменшується кількість малозабезпечених громадян, що потребують безоплатної адвокатської допомоги”.

Що ж, дійсно добра новина, проте, на чому ж базуються такі висновки міністра? Як підказує логіка, це може означати, що, або зменшується кількість правових проблем, або значно збільшився рівень доходів населення.

Виявляється, єдиною підставою для гучного висновку є “звітність міністерства юстиції щодо компенсації державою безоплатної правової допомоги в кримінальних справах за бюджетною програмою 3601160 “Надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави”.

Цифри досить переконливі: із передбачених у держбюджеті 1 960 900 грн., Мінюстом за цією статтею видатків використано у 2005 році 233 700 грн., у 2006 році 163 700 грн., а за першу половину 2007 року лише 48 600 грн. Отже, зменшення реальних видатків є очевидним.

Зменшується і кількість кримінальних справ, участь захисника у яких була оплачена за рахунок коштів державного бюджету: 1827 у 2005 році, 1591 у 2006 році та 512 за 6 місяців 2007 року.

Дуже переконливі дані, проте, чи дійсно вони свідчать про різке зменшення кількості малозабезпечених осіб, які потребують правової допомоги? Адже кількість невикористаних коштів вже за рік при такій динаміці витрат має досягти 100%, а кількість кримінальних справ дорівнювати нулю.

Про такі результати могли мріяти лише творці ідеї світового комунізму, як ідеального суспільства, де злочинності просто не може бути за визначенням.

Щоб переконатися у тому, що заява Міністра є як мінімум перебільшенням успіхів, достатньо відвідати будь-який райвідділ міліції. Переважна більшість затриманих осіб є малозабезпеченими.

Кількість затримань в Україні значно перевищує середньоєвропейські показники – особливо, якщо брати до уваги і так звані адміністративні затримання. Якщо порівняти статистику МВС зі статистикою Мінюсту щодо кількості малозабезпечених, які опиняються у сфері кримінального переслідування, стає очевидною відмінність, яка вимірюється числами з багатьма нулями.

У травні 2007 року Начальник обласного управління МВС України у Хмельницькій області (до речі, далеко не найбільшої в Україні як за кількістю населення так і за кількістю скоєних злочинів) звернувся із листом до Голови Хмельницької обласної державної адміністрації, у якому, зокрема, повідомив:

“При провадженні досудового слідства у кримінальних справах чимало проблем виникає при залученні адвокатів до слідчих дій, особливо у випадках де участь aдвокaтiв (захисників) обов’язкова (cт.44-45 КПК України). Протягом першого кварталу 2007 року слідчими підрозділами області до кримінальної відповідальності було притягнуто 1053 особи, які на момент скоєння злочину не мали своїх доходів і не могли оплатити послуги захисників. Таким обвинуваченим забезпечити право на захист згідно з чинним законодавством зобов’язані слідчі. Як наслідок, значну частину свого робочого часу вони витрачають на пошук (безкоштовного) захисника, що нерідко призводить до порушення прав обвинувачених і потерпілих, унеможливлює провадження слідчих дій у справі та породжує написання скарг у різні інстанції. Право обвинувачених на захист блокується позицією самих адвокатів, які є приватними і безоплатно у кримінальну справу вступати не бажають, а кошторисом МВС не передбачено видатки для оплати їх послуг… “

Отже, маємо 1053 особи лише за квартал і лише у одній області України, щодо яких порушено кримінальні справи і які не мають власних доходів. Це за даними МВС.

Водночас, маємо 512 справ за 6 місяців і по всій Україні. Це вже за даними Мінюсту. Здається, тут саме час поставити запитання. А їх немало і перш за все до Міністерства юстиції. Ну, наприклад такі:

Яким чином забезпечується участь захисника для осіб, поза тими 512 справами, щодо яких документи надані адвокатами Мінюсту?

Чи цікавить Мінюст якість допомоги, наданої адвокатами, участь у справі яких забезпечують слідчі, які водночас збирають докази проти тієї самої особи?

Чи вважає Мінюст адекватною оплату роботи захисника у кримінальній справі у розмірі 15 гривень за день, з якого треба вирахувати сплату податків та витратити час на збирання підтверджуючих участь у справі документів?

Чому Мінюст, який відповідає за питання надання правової допомоги малозабезпеченим, робить фактичними заручниками своїх “успіхів” МВС та адвокатуру?

У 2006 році Українсько-американським бюро захисту прав людини за сприяння Державного департаменту з питань виконання покарань та Міжнародного Фонду “Відродження”, було проведено моніторинг стану дотримання прав ув’язнених та засуджених осіб в Україні.

Дослідження, зокрема, містить такі висновки:

1) збільшилася кількість підсудних, які взагалі не мали захисника у судовому процесі. Якщо у 2000 році таких було 40,2 відсотка, то у 2006-му – вже 47.
2) послуги призначених державою адвокатів для малозабезпечених клієнтів зменшилися майже вдвічі, що є наслідком об’єктивних причин:

* як правило, такі адвокати мають низьку кваліфікацію;
* тільки починають свою кар’єру – їм потрібна практика і налагодження контактів у судах для подальшої приватної діяльності, а формальний трудовий стаж і напрацювання “контактів” не пов’язані з успіхом або провалом захисту клієнта;
* за робочий день держава сплачує адвокату за призначенням мізерні кошти.

Значно зменшилася кількість респондентів, які змогли зустрітися з адвокатом одразу після затримання (втричі), до першого допиту (вдвічі). Кількість респондентів, які вперше побачили адвоката на суді, збільшилася в 4,5 рази.

Відмінність наведених оцінок від звітів міністерства юстиції є очевидною. Як показує дослідження, правова допомога у кримінальних справах є недоступною для майже половини (!) підсудних.

Отже, що насправді приховується за заявою мінюсту про зменшення потреб у правовій допомозі малозабезпеченим?

Перш за все неспроможність організувати систему правової допомоги, адекватну потребам суспільства. Замість ефективного вирішення проблеми, міністерство обрало інший шлях – заперечення її існування.

Правова допомога малозабезпеченим є складним питанням для вирішення у більшості країн. У кожному суспільстві є велика різниця між невеликими доходами значної частини населення і постійно зростаючими ринковими апетитами представників вільної професії – адвокатів.

Наприклад, у досить розвинутій європейській країні – Королівстві Нідерланди, 49% населення мають право на повністю або частково безоплатну правову допомогу. Щорічні витрати складають близько 400 млн. євро.

Лише протягом останніх 2 місяців спеціальні закони про безоплатну правову допомогу, були прийняті у Молдові та Грузії. Закони акумулювали кращий світовий досвід з організації системи безоплатної правової допомоги. Ще рік тому такою ж реалістичною виглядала і реформа системи в Україні.

Вироблена Радою з координації реформи безоплатної правової допомоги при міністерстві юстиції концепція формування системи безоплатної правової допомоги була схвалена указом президента 9 червня 2006 р.

Концепція визначає, що обмежений доступ до безоплатної правової допомоги, низький рівень оплати праці адвокатів та неефективний порядок проведення оплати, відсутність ефективного управління у сфері надання безоплатної правової допомоги – головні причини незадовільного стану надання безоплатної правової допомоги в Україні, який не відповідає європейським вимогам забезпечення доступу до правосуддя. Вирішити ці проблеми планується створенням системи безоплатної правової допомоги, яка включає взаємопов’язані складові: безоплатну первинну та безоплатну вторинну правову допомогу, забезпечення належного рівня та оптимального порядку оплати правової допомоги за рахунок Державного бюджету, встановлення чітких критеріїв доступу осіб до безоплатної правової допомоги, створення ефективної моделі управління системою безоплатної правової допомоги та її фінансування.

На підтримку спільних намірів уряду та президента щодо формування нової ефективної системи безоплатної правової допомоги, восени 2006 року Міжнародний Фонд “Відродження” та Благодійний Фонд Віктора Пінчука розпочали фінансування першого пілотного проекту з надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим у кримінальних справах в Харкові.

Адвокати були залучені на добровільних конкурсних засадах. Укладена угода з обласним управлінням МВС про інформування кожної затриманої особи, про доступ адвоката до кожної затриманої особи, про цілодобові чергування адвокатів.

Із лютого 2007 року аналогічний проект розпочав діяти у Білій Церкві Київської області. Ідея проектів полягає у тому, аби зрозуміти можливості побудови ефективної системи правової допомоги в Україні, побачити її вплив на усю систему кримінальної юстиції.

Вже зараз можна зробити деякі висновки. Так, лише один Комінтернівський райвідділ Харкова щомісяця потребує участі адвокатів на безоплатній основі, в середньому, у 30 кримінальних справах.

Правова допомога з моменту затримання особи (як це визначено положеннями закону “Про міліцію”) призводить до різкого зменшення кількості затримань осіб працівниками міліції – у Білій Церкві Київської області цей показник за 2 місяці роботи адвокатів зменшився у 5 разів.

Зменшуються можливості для застосування протизаконного насильства над затриманими.

Перебування у полоні ілюзії, створеної звітами міністерства, є небезпечною хворобою, здатною змарнувати час і знівелювати добрі наміри. Стосується це, на жаль, не лише нинішнього міністра юстиції.

Попередник Олександра Лавриновича пан Роман Зварич, перебуваючи на посаді міністра юстиції, зробив заяву про те, що взагалі надання безоплатної правової допомоги має бути проблемою виключно адвокатури. Мовляв, вони ж такі статки мають, що просити кошти у держави їм взагалі нема чого.

Тому, здається, нерозуміння важливості реального доступу до ефективного захисника є проблемою не лише одного міністра.

Можливо, незабаром після виборів, завершиться час парадних звітів про успіхи, і питання реформ, які потрібні для реалізації прав людини в Україні, знову стане пріоритетом.

Роман Романов,

директор програми “Верховенство права”

Міжнародного Фонду “Відродження”