Українофобія – не расизм?

Члени Громадської ради при МВС занепокоєні змістом брошури, яку МВС рекомендує поширювати серед своїх працівників для роботи із запобігання злочинів, зчинених на підґрунті расової, національної або релігійної нетерпимості. Йдеться про “доробок” за авторства Кобзіна та Черноусова “Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного дослідження”.

На перший погляд, в цьому нема нічого примітного. Але це лише на перший погляд. На думку члена Громадської ради Олеся Донія “дослідження є суто науковим, відбиває лише точку зору своїх авторів і може хибно орієнтувати працівників міліції при некритичному сприйнятті змісту дослідження”.

Дійсно, автори брошури рекомендують звертати увагу на організації та на сайти, що по своїй суті аж ніяк не закликають до расової, релігійної чи іншої ворожнечі, не закликають до повалення чинної влади тощо.

З точки зору вітчизняного законодавства, міліція не має права в таких випадках втручатися в діяльність цих організацій чи Інтернет-сайтів і тим більше проводити з їх активістами чи редакторами “профілактичні бесіди”.

Ще один мінус видання полягає в тому, що попри згадку усіх можливих організацій ультраправого і навіть націоналістичного спрямування, жодним чином не зачіпається діяльність українофобських організацій, які, до речі, досить комфортно почувають себе в Україні, особливо – в Криму.

Чомусь автори брошури не б’ють на сполох через обставину функціонування в Україні різного роду сумнівних козацьких організацій, таких як, наприклад, “Вєрноє казачєство”.

Ці організації використовують російську імперську символіку, неодноразово зі сторінок друкованих видань і навіть з екранів телебачення закликають до повалення існуючого режиму, пропагують міжрелігійну ворожнечу (агов, МВС!) і не приховують своєї антидержавницької спрямованості.

Дехто з таких “казачков” домігся не просто легалізації своєї діяльності в Україні, але й долучився до спільних з МВС заходів, в першу чергу – з патрулювання вулиць. Так відбувається, наприклад, в Чернігові.

Але “казачки” – це лише півбіди. Справжню загрозу для внутрішньополітичної і соціальної стабільності, територіальної цілісності України становить низка радикально налаштованих проросійських організацій в Криму.

Не кажучи про відверто фашистську екстремістську організацію Євразійський союз молоді, яка відкрито пропагує міжнаціональну і міжконфесійну ворожнечу! Але ними МВС також неохоче займається.

До сих пір нікого не вдалося притягти до суду, ув’язнити – тим паче. Мабуть, вітчизняній міліції легше ловити “скінів”. Це ж бо не вимагає великих зусиль.

Але повернемося до брошури. Окрім згадки різного роду націоналістичних і ультраправих організацій, в ній зачіпається й проблема футбольних фен-рухів. Зокрема, згадуються фанатські угруповання ФК “Карпати” (Львів), “Дніпро” (Дніпропетровськ) та “Динамо” (Київ), як потенційні розсадники ідей нацизму, расизму тощо.

Але чомусь жодним словом не згадано ультрас ФК “Чорноморець” (Одеса), які в не меншій мірі є прихильниками позицій расової і національної нетерпимості. Просто відмінність цих фанів в тому, що вони є яскраво вираженими, як це прийнято тепер казати, “патріотами Росії”, і, як і низка кримських радикальних угруповань, несуть загрозу внутрішній стабільності на Півдні України.

Так само не зачіпає брошура питання діяльності антинацистських формувань, так званих “анті фа” (антифашисти). А вони, як свідчить практика, несуть не меншу загрозу, ніж ультраправі. Це стосується не лише ідеології, яку сповідують ці нацисти навпаки (відомо, що дуже багато антифашів свого часу перебували в лавах українського осередку Націонал-більшовистської партії одіозного Едуарда Лимонова), але й в їх безпосередніх діях.

Хто-хто, а правоохоронці повинні пам’ятати випадок довкола осіннього матчу поточної першості України з футболу у Львові, коли до місцевих “Карпат” мав завітати столичний клуб “Арсенал”.

Нагадаємо, що тоді органи МВС затримали декілька десятків молодиків, що везли з собою не лише файєри і петарди, але й бейсбольні біти, арматуру і навіть холодну зброю з явним наміром вчинити провокацію під час футбольного матчу, а то й масові заворушення в самому місті.

Не секрет, що до фанатських угруповань ФК “Арсенал” в більшості своїй належать саме ті, хто називає себе “антіфа”. І ще більш показово те, що під час того сумнозвісного виїзду в більшості затриманих фенів столичної команди були при собі паспорти…Російської Федерації.

Ось вона, інтернаціональна пролетарська взаємовиручка!

В правоохоронних органах припускають, що в когорті затриманих горе-вболівальників могли бути і члени ЄСМ, зокрема й ті, що замішані в скоєні актів вандалізму на Говерлі і біля пам’ятника Героям Крут.

Отже, не лише ультраправі несуть загрозу нашому суспільству. Українофобські структури потенційно є куди підступнішими й страшнішими, особливо в період назрівання політичної нестабільності, під час парламентських і президентських виборів тощо.

Відомо, що ці структури, так чи інакше, знаходяться під контролем Федеральної служби безпеки Росії (втім, один з лідерів УНА-УНСО Микола Карпюк восени минулого року в розмові з журналістом видання “Кореспондент” заявив, що ФСБ може контролювати і ультраправі ніби-то патріотичні проукраїнські сили).

Підсумовуючи все вищесказане, можемо лише підтримати прохання, що викладено в депутатському листі, що рекомендує керівництву МВС не поширювати дану брошуру серед рядового складу, мотивуючи це також і тим, що звичайні міліціонери просто не можуть розібратися в тонкощах ситуації і почати “гребти під одну гребінку” і ультраправих, і цілком адекватних патріотичних діячів, як це, наприклад, сталося 4 листопада 2007 року.

Тоді, нагадаємо, під час мітингу патріотичної громадськості міста Києва було незаконно затримано близько трьох десятків молодих хлопців з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, “Тризуба”, ВО “Свобода”, УНА-УНСО.

Натомість учасників так званої “православної ходи”, що відбувалася в цей же час, міліція навіть не попросила згорнути прапори Російської Імперії і ніяк не відреагувала на присутність серед “шествующіх” агресивно налаштованих “козачків” у камуфляж ній формі.

Істерія навколо так званих проявів “нетолерантності” є більшою мірою надуманою і роздмуханою ЗМІ. Так, звичайно, не можна заперечувати фактів насильства над іноземними громадянами, особливо – неслов’янського походження.

Так само не можна заперечувати і ту обставину, що багато справ, з цими випадками пов’язаних, свідомо перекваліфіковували у “хуліганство”, ігноруючи “расове підґрунтя” насильства і мотиви, які могли бути більш акцентованими, ніж банальне бажання просто натовкти комусь пику через надлишок випитого алкоголю.

Але не можна також ігнорувати і численні факти скоєння злочинів нелегальними мігрантами та просто особами неукраїнського походження проти власне українців.

Питання національної, расової, релігійної нетерпимості не можна розглядати однобоко. Адже українофобія – це такий самий прояв нетолерантності, як і будь які прояви нацизму, расизму, шовінізму.

І коли їдеш по Кримському півострову на авто чи поїзді і маєш змогу побачити багато некоректних написів, серед яких найм’якішим є “Хохли, убєрайтєсь прочь!” або закреслені і замальовані таблички з написами державною мовою (!), то мимоволі доходиш висновку, що в першу чергу міліція повинна думати про те, як захистити наших громадян. І не лише представників національних меншин, але й, власне, українців.