Шахраї залишили глухонімих без квартири
Глухонімі не чують вереску авто, що гальмує, роздратованого окрику кондуктора й попередження водія трамвая: “Обережно, двері закриваються!”. Не знають, як співають птахи, звучать вірші, шумить море. Глухонімі НІЧОГО цього не знають, не чують і не можуть відтворити! У них своє, відособлене життя, насичене мімікою й жестами, не зрозумілими для більшості людей. Щоб спілкуватися із зовнішнім миром, вони змушені звертатися по допомогу до дактилологів. Ці фахівці переводять усне мовлення за допомогою мови жестів (дактилології), представляють їхні інтереси в судах, нотаріальних конторах, податкових адміністраціях і т.д. Іншими словами, глухоніма людина, довіряючись перекладачеві, цілком залежить від його порядності.
Безграмотні й безпомічні
Епопея родини Хмельницьких – Зінаїди і її сина Олексія – почалася ще в січні 1999 року. Тоді вони, власники двокімнатної квартири з усіма вигодами на житловому масиві Таїрова, вирішили жити порізно. Однак для розміну квартири, що Зінаїда Григорівна колись одержала від держави, була потрібна стороння допомога.
По-перше, обоє Хмельницьких – глухонімі: спілкуватися по телефону, на біржах, у нотаріальних конторах або в агентствах по нерухомості, ясна справа, не можуть. По-друге, вони неписьменні. Зінаїда ледве закінчила чотири класи школи-інтернату №91, але “знання” про правопис і читання в 64-літньої жінки залишилося в давній давнині. А 32-річного Олексія у свій час зі спеціалізованої школи, що в Болградському районі Одеської області, просто відрахували через відхилення в психічному розвитку.
За допомогою Зінаїда Хмельницька спочатку звернулася до мене, – розповіла перекладач-дактилолог міського відділу Українського товариського товариства глухих (УТОГ) Ольга Дужанова. – Глухонімі люди часто просять виступити посередником у різних організаціях: оформити заповіт, дарування, порозумітися з лікарями в поліклініці або лікарні. На жаль, допомогти всім не вистачає ні часу, ні фізичних чинностей – тільки в Одесі близько 1800 глухонімих, а на той момент в УТОГ був тільки один перекладач – я, зараз двоє. Але запропонувала Зінаїді Григорівні, що буду дзвонити по телефонних номерах, зазначених у газетних оголошеннях, і, коли “вийду” на підходящий варіант, поїду разом з нею дивитися квартиру. Однак через кілька днів Хмельницька повідомила: мовляв, необхідність у моїй допомозі відпала, знайшовся інший перекладач, що до того ж “набив руку” на купівлі-продажу нерухомості. Якщо чесно я не сильно і здивувалася: міміку добре розуміють діти більшості глухих.
В УТОГ Зінаїда Хмельницька повернулася у вересні 2000 року. Ридаючи, вона з горем навпіл пояснила нам, що її квартиру виставляють на аукціон.
Як з’ясувалося, “фахівцем з нерухомості”, що володів навичками дактилології, виявилася Любов Д., якій у лиху хвилину поскаржилася Зінаїда Григорівна. Поділилася проблемою, мовляв, із сином разом жити не може, треба б швидко квартиру розміняти на дві окремі.
І процес пішов. Тоді ж, у січні 99-го, за двокімнатне житло якийсь покупець виклав готівкою 12 тисяч доларів. Тільки “зелені” у руки Хмельницьких не потрапили. Новий хазяїн і Люба оформили документи в нотаріуса, а Зінаїді й Олексію залишалося лише проставити “хрестики” у потрібнім місці. За місяць добровільна помічниця, що так самовіддано звалила на себе чужі турботи, придбала глухонімим однокімнатну квартиру на 25-й Чапаєвській дивізії, 3/1. За словами Зінаїди Григорівни (природно, у перекладі О. Дужановой), квартира №267 під дахом 16-этажки обійшлася в 8700 доларів. Здається, не варто пояснювати, яким чином позначилося скорочення житлоплощі на відносинах матері й сина?! Різниця ж в 3300 зникла разом з Любою.
Правда, просто так “розчинитися” Любі непросто, адже її знають практично всі одеські глухонімі. За їхнім твердженням, більшу частину свого часу вона проводить на “Привозі”, де пропонує їм послуги перекладача. Певна ділянка цього ринку стала своєрідним місцем сходки глухонімих людей, що втратили роботу після зупинки (скорочення) більшості місцевих заводів. Там Зінаїда Хмельницька через півроку без особливих зусиль й відшукала громадянку Д.
Жебраком видали кредит в 15 тисяч гривень
За словами Ольги Дужанової, докучливим Хмельницьким Любов вирішила зробити другу послугу: придбати Олексію будиночок у селі Усатово. Але, як пояснила вона своїм клієнтам, для покупки необхідні додаткові фінанси, і повела їх позичати гроші в кредитний союз “Вікторія”, розташований у районі “Привозу”.
Складно сказати, яким чином шановна організація ризикнула позичити глухонімим злиденним ні багато ні мало 15 тисяч гривень! Адже було зрозуміло, що безграмотний інвалід другої групи, онкологічна хвора, що існує на мізерну пенсію, таку суму навіть перерахувати не зуміє! Лише зовнішній вигляд Зінаїди – ношене пальто, старі кросовки допотопна шапочка – свідчив: ця замучена життям жінка не в змозі протягом декількох років щомісяця виплачувати порядку 150 гривень! Проте договір уклали, що називається, не відходячи від каси. Мати із сином у черговий раз розписалися під мудрим текстом, не розуміючи його суті (папери заповнювала Люба), і Зінаїді відразу видали 15 “шматків”.
Відразу після одержання грошей Люба повезла Хмельницьких у якийсь приватний будинок, до своїх родичів, – переводить жести плачучої Зінаїди Ольга Дужанова. – Там у глухонімих відібрали всі гроші. А через рік, у вересні 2000-го, кредитний союз надіслав повідомлення про аукціон. Виявилося, під 15-тисячний кредит була закладена квартира, у чому нещасні інваліди самі й розписалися… Правда, скріплюючи підписами документи в союзі “Вікторія”, вони поняття про це не мали, втім, не знали вони й про те, що зобов’язані щомісяця сплачувати борг.
Керівництво місцевого УТОГ відразу ж направило лист у кредитний союз, у якому просило простого людського розуміння. Мовляв, Хмельницькі – глухонімі, інваліди плюс неписьменні, змилуйтесь, добродії гарні. Але очікувати участі від фінансистів – справа безнадійна. Відповідь союзу “Вікторія”, що подав позов у Київський суд Одеси, була гранично ясною і сухою: сума занадто велика, щоб її губити, а хто саме її відшкодує, значення не має. І суд ухвалив рішення щодо виселенні Хмельницьких. До слова, тоді на слухання справи перекладача, тобто громадянку Д., навіть не викликали. Суддя вирішив: вона основною діючою особою не є, та й у документах фігурують підписи тільки Зінаїди й Олексія.
Усе ще не вірячи в безвихідність свого положення, Хмельницькі подали позов в Апеляційний суд Одеської області проти “Вікторії” і Любові Григорівни. Там остання визнала, що позичила в Хмельницьких 15 тисяч гривень, але обов’язково виплатить цю суму кредитному союзу “Вікторія”. Більше того, розписка, власноручно написана громадянкою Д., залучена до справи, що з Апеляційного суду бути знову спрямовано в Київський районний – для перегляду.
Більше року Хмельницьких у районний суд не викликали, справа не розглядалася. Вони навіть гадки не мали про те, що кредитний союз “Вікторія” у Київський суд подав другий позов, і вже прийняте нове рішення про їхнє виселення.
А майно пацюки з’їли
Драма розігралася пізньою осінню 2002 року. Коли мати й син відлучилися з будинку, а в їхній квартирі перебував старий родич (у лежачого хворого був перелом шийки стегна), двоє невідомих вирізали замок у вхідних дверях і ввірвалися у квартиру. Ліжко-вертоліт разом зі старим винесли на сходову площадку, нічого йому не пояснюючи. Втім, він, глухий від народження, нічого б і не почув! Потім, не звертаючи уваги на сльози загіпсованої людини, незвані гості – чоловік і жінка – швидко встановили новий замок і закрилися зсередини.
Тоді разом із Зінаїдою й Олексієм я приїхала на 25-ю Чапаєвську дивізію, – згадує Ольга Дужанова. – Це було жахливо! Загарбники відмовлялися відкрити двері навіть дільничному міліціонерові, не говорячи вже про нас. Зінаїда плакала ридма, а потім спробувала викинутися з 16-го поверху! Я ледь встигла неї втримати. Потім, убита горем, вона намагалася кинутися під трамвай. І цей кошмар триває донині!
Котрий рік Зінаїда й Олексій оббивають пороги всіх судових інстанцій регіону. У супроводі дактилолога Ольги Дужановой відвідують всі засідання по своїй справі Київського суду, де розглядається позов родини до кредитного союзу “Вікторія” і Любові Григорівні. Кредитний союз, що споконвічно направляв на слухання свого співробітника, нині й думати забув про знедолених глухонімих, викинутих на вулицю. Представник “Вікторії” заявив у суді, що спірна квартира була продана за 5 тисяч доларів (та сама, котру Любов придбала для Хмельницьких за 8700 доларів). Іншими словами, у суму продажу саме “вписалися” 3 тисячі доларів (еквівалент 15 тисяч гривень) нещасливого кредиту й відсотки, що набігли від дня його видачі. Тобто, таким чином, інваліди з “Вікторією” у розрахунку.
А що стосується жалісливої помічниці Люби, так вона пару разів навіть удостоїла своїм відвідуванням засідання суду. Справа наповнена її борговими розписками й пояснювальними записками, мол, вибачите, високошановний суддя, але з’явитися на слухання не зможу у зв’язку із хворобою.
Втім, Любов писати любить. Свої численні послання вона адресує то судді, то Дужановій, те кредитному союзу. Причому деякі з них громадянка Д. шле від імені офіційного дактилолога УТОГ.
От витяг з одного: “Шановний кредитний союз, просимо не викидати меблі на вулицю, тому що постраждала – глухоніма жінка, інвалід другої групи після другої онкооперації. Їй же необхідно підібрати житло й переїхати. Не можна так поводитись. Адже ви їй повинні дати залишок грошей або надати дешеве житло. Не залишайте її на вулиці. Заради Бога, допоможіть їй. Адже вона не винувата в тому що сталося. Бог покарає людей, які її так сильно скривдили”. Вражає, не чи правда?
До слова, про меблі й інше начиння Хмельницьких. Ще в 2002 році їхні нехитрі пожитки перетягнули на зберігання в підсобне приміщення ЖЕКу (за словами Зінаїди, він тоді перебував на проспекті Маршала Жукова, 10). Правда, каструлі, холодильник, телевізор та інше майно звідти раптом безвісти зникло. За твердженням Зінаїди Григорівни, коли вона прийшла за речами, жеківські працівники докладно пояснили, мвляв, все добро пацюка з’їли.
Закон для законослухняних
Звернулася Зінаїда Григорівна за допомогою до адвоката, офіс якого перебуває в районі “Привозу”, – продовжує Ольга Дужанова. – Каже, мовляв, порадив хтось саме цього юриста, дуже гарний фахівець. Так вона тільки за складання однієї позовної заяви 500 гривень із інвалідів здерла! Але в суді їхні інтереси представляти відмовилася. Говорить, що, про це варто окремо домовлятися.
У будь-якої нормальної людини виникає питання: звідки в потерпілої такі великі гроші? Відповідь проста. Онкологічно хвора, яка перенесла 2 грудня минулого року другу хірургічну операцію (груди вилучені 12 років тому, але кілька місяців назад на “порожнім місці” знову утворилася пухлина), практично щодня відправляється на промринок “Авангард”, що на 7-м кілометрі Овідіопольської траси. Там нещасна збирає порожні пляшки, щоб здати їх у пункті прийому склотари. Очевидці говорять: важезний візок із пляшками, що інвалід тягає протягом багатьох годин, з важкістю зрушують із місця два здоровенних чоловіка! Таким чином, Зінаїда заробляє гроші, які віддає гарному юристові, а що залишилося витрачає на ліки. Зараз вона проходить четвертий курс хіміотерапії.
За словами Ольги Дужанової, всю свою пенсію Зінаїда Григорівна віддає ще одній “гарній людині”. Якась знайома, до слова, теж глухоніма, оцінила кут у квартирі, що здає в піднаймання Хмельницької, в 200 гривень на місяць. Благо, Олексія вдалося влаштувати в гуртожитку одного з одеських заводів, де він живе в маленькій кімнаті із двома сусідами.
– Відповідачка Д. демонстративно на судові засідання не з’являється, мотивуючи це своєю хворобою, – говорить суддя Київського суду Ольга Калашникова. – Але документ, що підтверджує причину неявки, пред’явила тільки один раз. Діючий Цивільний кодекс України не передбачає привід відповідачки силовим методом. До того ж на мій запит, спрямований у Приморський РОВД (передбачається, що відповідачка проживає саме в Приморському районі), прийшла відповідь: зазначена громадянка за цим місцем проживання не зареєстрована. У цей час розглядається угода по конкретній квартирі (по вул. 25-й Чапаєвської дивізії. – Авт.). Але встановити, хто саме зараз у ній проживає, досить складно, тому що житло кілька разів перепродувалося без реєстрації в бюро технічної інвентаризації. Тобто щоб порушити питання про незаконній купівлі-продажу, необхідно “зламати” енну кількість угод, а це, як ви розумієте, досить проблематично.
Цікаво, що в справі підшита боргова розписка Д., що вона власноручно передала судді, де, що називається, чорним по білому написано: Любов позичила (саме так вона пояснює свої дії стосовно потерпілих) у Хмельницьких більше 4 тисяч доларів. А на одному зі слухань у листопаді минулого року вона навіть пообіцяла судді, що в місячний строк купить інвалідам якесь житло, але…За словами Ольги Калашниковій, українське законодавство розраховане на громадян законослухняних, а від дій аферистів і шахраїв ніхто не застрахований. Що ж, із цим важко не погодитися. Однак виходячи з того, що аферисти й шахраї у визначення “законослухняні громадяни”, м’яко говорячи, не вписуються, залишається припустити, що онкохвора Хмельницька так і вмре біля свого візка із пляшками. Саме така доля вже спіткала її родича: старий, винесений з ліжком на сходову площадку, не дожив до кращих часів…Під час нашої бесіди Ольга Калашникова сказала, що була б вдячна, якби ЗМІ допомогли відновити справедливість, захистити права глухонімих Хмельницьких.
За словами Ольги Дужановой, днями в Київський районний суд переданий лист за підписом голови обласного відділу УТОГ Валентини Семенової. У цьому документі зазначено: Любов Д. користується фальшивим посвідченням, диплома перекладача-дактилолога не має, міміку вивчила, оскільки її батьки були глухими. Більше того, як стверджують співробітники УТОГ, Хмельницькі – далеко не перші глухонімі, що стали жертвами квартирних махінацій громадянки Д.
Лариса Козова