Резолюція ПАРЄ із вживання заходів з метою викриття комуністичних тоталітарних систем
Доповідач Горан Ліндблед, Швеція
Попередня версія
Комітет державних справ
I. Попередня резолюція
II. Попередня рекомендація
III. Пояснювальна записка
I. Попередня резолюція
1. Асамблея Європейського Парламенту передає на розгляд Резолюцію 1096 (1996) по вживанню заходів з метою викриття комуністичних тоталітарних систем.
2. Тоталітарні комуністичні режими, які правили в Центральній та Східній Європі в минулому столітті, і які все ще перебувають при владі в деяких країнах, всі без виключення характеризуються масовими порушеннями прав людини. Ці порушення розрізняються залежно від культури, країни й історичного періоду. Вони включають окремі і колективні вбивства, страти, загибель в концентраційних таборах, голод, депортації, тортури, рабську працю й інші форми масового фізичного терору.
3. Виправдувальним приводом для скоєння злочинів була теорія класової боротьби і принцип диктатури пролетаріату. Інтерпретація обох принципів узаконила “ліквідацію” людей, які вважалися шкідливими для будівництва нового суспільства, по суті, ворогами тоталітарних комуністичних режимів. У країнах з комуністичним режимом було знищено величезне число людей власної національності. Особливо це стосується народів колишнього Радянського Союзу, які набагато перевершували інші народи в показниках числа жертв.
4. Асамблея визнає, що, не дивлячись на злочини тоталітарних комуністичних режимів, деякі європейські комуністичні партії зробили внесок у досягнення демократії.
5. Падіння тоталітарних режимів в Центральній і Східній Європі не призвело за собою міжнародного розслідування злочинів, здійснених цими режимами. Крім того, автори цих злочинів не були приведені до відповідальності міжнародним співтовариством, як це було у випадку із страхітливими злочинами, здійсненими в ім’я націонал-соціалізму (нацизму).
6. Отже, громадськість мало обізнана про злочини, здійснені тоталітарними комуністичними режимами. Комуністичні партії активні та існують на законних підставах в деяких країнах, навіть якщо вони і не відокремили себе від злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами у минулому.
7. Асамблея переконана, що усвідомлення історії є однією з передумов того, щоб уникнути подібних злочинів в майбутньому. Більш того, моральна оцінка і засудження довершених злочинів зіграють важливу роль у вихованні молодого покоління. Чітка позиція міжнародної громадськості на події, що відбулися у минулому, має безпосередній зв’язок із тим, як розгортатимуться події в майбутньому.
8. Крім того, Асамблея вважає, що жертви злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами, які все ще живі, або їх сім’ї, заслуговують співчуття і розуміння за перенесені ними страждання.
9. Тоталітарні комуністичні режими все ще активні в деяких країнах, і злочини продовжують мати місце. Поняття національних інтересів не повинно запобігти країні від адекватної критики існуючих на даний час тоталітарних комуністичних режимів. Асамблея рішуче засуджує всі порушення прав людини.
10. Дебати і засудження, які пройшли поки на національному рівні в деяких державах-членах Ради Європи, не можуть звільнити міжнародну громадськість від зобов’язання зайняти чітку позицію по відношенню до злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами. Моральний борг міжнародної громадськості – засудити ці злочини, без якого-небудь подальшого зволікання.
11. Рада Європи покладає надії на подібні дебати на міжнародному рівні. Всі колишні європейські комуністичні країни, за винятком Білорусі, є в даний час членами Ради Європи. Захист прав людини і правової норми є основними цінностями, за які виступає Рада Європи.
12. Тому Парламентська Асамблея рішуче засуджує важкі порушення прав людини, здійснені тоталітарними комуністичними режимами і виражає співчуття і розуміння жертвам злочинів.
13. До того ж, вона звертається до всіх комуністичних або посткомуністичних партій, які до цих пір не зробили цього, переглянути історію комунізму і своє власне минуле, чітко відокремити себе від злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами і засудити їх.
14. Асамблея вважає, що така чітка позиція міжнародної громадськості підготує ґрунт для подальшої взаємодії. До того ж, треба сподіватися, що це надасть підтримку історикам у всьому світі в їх дослідженнях, спрямованих на визначення і об’єктивне підтвердження того, що мало місце.
II. Попередня рекомендація
1. Парламентська Асамблея передає на розгляд резолюцію 1096 (1996) по вживанню заходів з метою викриття комуністичних тоталітарних систем, і резолюцію про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів.
2. Асамблея дотримується думки, що існує термінова необхідність в проведенні всебічних міжнародних дебатів з приводу злочинів, здійснених комуністичними тоталітарними режимами з тією метою, щоб виразити співчуття і розуміння всім тим, хто постраждав від цих злочинів.
3. Повинно бути зрозуміло, що Рада Європи, будучи організацією, яка виступає за дотримання норм права і захист прав людини, повинна прийняти чітку позицію по відношенню до злочинів, здійснених комуністичними режимами.
4.Отже, Асамблея наполягає на тому, щоб Комітет Міністрів:
i. заснував комітет, що складається з незалежних експертів, завданням якого буде збір і оцінка інформації та розробка законопроекту, що має відношення до порушення прав людини в країнах з різними тоталітарними комуністичними режимами;
ii. прийняв офіційну декларацію по міжнародному засудженню злочинів комунізму, здійснених тоталітарними комуністичними режимами, і віддав дань жертвам цих злочинів незалежно від їх національності;
iii. розвернув кампанію щодо суспільного усвідомлення злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами, на Європейському рівні;
iv. організував міжнародну конференцію з питань злочинів, скоєних тоталітарними комуністичними режимами, за участю представників урядів, парламентаріїв, академічної спільноти, експертів та неурядових організацій.
v. порадив державам членам Ради Європи, які знаходилися під управлінням тоталітарних комуністичних режимів:
а. заснувати комітети, що складаються із незалежних експертів, в завдання яких входить збір і оцінка інформації, що стосується порушень прав людини за часів панування тоталітарних комуністичних режимів на національному рівні, з метою тісної співпраці з комітетом експертів при Раді Європи;
b. переробити національний законопроект для того, щоб повністю здійснити рекомендацію (2000) 13 Кабінету Міністрів з приводу європейської політики отримання доступу до архівів;
з. розвернути кампанію, спрямовану на національне усвідомлення злочинів, здійснених в ім’я комуністичної ідеології, включаючи перегляд шкільних підручників і введення дня пам’яті жертв комунізму, і створення музеїв.
d. підтримати місцеві власті в споруді меморіалів задля того, щоб віддати дань пам’яті жертвам тоталітарних комуністичних режимів.
III. Пояснювальна записка
I. Вступ
1. Падіння комуністичних режимів в державах Центральної та Східної Європи на початку дев’яностих років двадцятого століття викликало численні дискусії, що стосуються політичної і правової оцінки дій і злочинів, здійснених в ім’я комуністичної ідеології. Відповідальність злочинців та їх вірогідне судове звинувачення стало предметом суперечки. У всіх колишніх комуністичних країнах по цій темі були проведені дебати, і в декількох країнах були прийняті спеціальні закони після “декомунізації” та/або морального очищення.
2. У всіх зацікавлених країнах це питання розглядалося як частина ширшого процесу викриття колишньої системи і переходу до демократії. Воно сприймалося як внутрішня проблема, і керівництво, спрямоване від міжнародного співтовариства, і зокрема від Ради Європи, зосередилося на запобіганні можливих порушень прав людини.
3 В цьому дусі, дві доповіді Парламентської Асамблеї, що стосуються вживання заходів, направлених на викриття комуністичних тоталітарних систем, були детально розроблені паном Есперсеном (Mr Espersen) і паном Северіним (Mr. Severin) від імені Комітету у юридичних справах і правах людини, відповідно в 1995 і 1996; перша доповідь була передана назад в Комітет після обговорень в Асамблеї, результатом другої доповіді було ухвалення резолюції 1096 (1996).
4. Проте, до цих пір ані Рада Європи, ані яка-небудь інша міжнародна організація не узяла на себе завдання дати загальну оцінку комуністичним режимам, провести серйозне обговорення злочинів, здійснених в ім’я комунізму, і публічно засудити ці злочини. Насправді, як не важко це зрозуміти, але не було жодного серйозного, всебічного обговорення цієї ідеології, яка була першопричиною терору, що широко розповсюдився, масових порушень прав людини, загибелі багатьох мільйонів людей, і тяжкого положення цілих націй. Хоча інший тоталітарний режим 20 століття, а саме, нацизм був розслідуваний, засуджений у світовому масштабі, і злочинці предстали перед судом. Подібні ж злочини, здійснені в ім’я комунізму, не були розслідувані, і не отримали ніякого міжнародного засудження.
5. Відсутність такого міжнародного засудження може бути частково пояснена існуванням країн, в основі керівництва яких все ще лежить комуністична ідеологія. Бажання зберегти хороші відносини з деякими із них може заважати якимсь політикам приступити до розгляду цієї важкої теми. До того ж, багато політиків, які в даний час все ще є дуже активними, в тому або іншому ступені підтримують колишні комуністичні режими. З явних причин вони б вважали за краще не брати на себе ніякої відповідальності. У багатьох європейських країнах існують комуністичні партії, якими не були офіційно засуджені злочини комунізму. Не менш важливе те, що різні елементи комуністичної ідеології, такі, як рівність і соціальна справедливість, все ще полонять багато політиків, які бояться, що засудження злочинів комунізму ототожнюватиметься із засудженням комуністичної ідеології.
6. Проте, доповідач дотримується такої думки, що існує термінова необхідність в проведенні відкритого обговорення злочинів комунізму і їх засудження на міжнародному рівні. Це повинно бути зроблено, без якого-небудь подальшого зволікання. На це існує декілька причин.
По-перше, в ім’я загального усвідомлення, повинно бути зрозуміло, що всі злочини, включаючи і ті, які були здійснені в ім’я ідеології, що вихваляє найшанобливіші ідеї, такі, як рівність і справедливість, повинні бути засуджені. І в цьому правилі не має бути виключень. Це особливо важливо для молодих поколінь, які особисто не випробували на собі методи комуністичного керівництва. Чітка позиція міжнародного співтовариства по відношенню до минулого, може стати поручительством для їх майбутньої діяльності.
7. Схоже на те, що в деяких країнах ностальгія по комунізму все ще жива. Це створює небезпеку посткомуністичного реваншу. Дана доповідь повинна сприяти загальному усвідомленню історії цієї ідеології.
8. По-друге, до тих пір, поки жертви комуністичних режимів або члени їх сімей все ще живі, не пізно надати їм моральне відшкодування за пережиті ними страждання.
9. Не менш важливе і те, що комуністичні режими все ще активні в деяких країнах і злочини, що здійснюються в ім’я комуністичної ідеології, продовжують мати місце. На мою думку, Рада Європи, організація, яка виступає на захист прав людини, не має права залишатися байдужою і мовчати, навіть якщо ті країни не є членами Ради Європи. Таке міжнародне засудження надасть велику можливість і більше аргументів внутрішньої опозиції в цих країнах, і може сприяти розвитку деяких позитивних дій. Це є найменшим, що Європа, колиска комуністичної ідеології, може зробити для цих країн.
10. Слід підкреслити, що в цій доповіді відсутнє питання про яку-небудь фінансову компенсацію жертвам комуністичних режимів, рекомендується тільки одна компенсація, що носить моральний характер.
11. 15-річчя падіння комуністичних режимів в багатьох європейських країнах надають сприятливу можливість для таких дій. На Раду Європи покладається зобов’язання виконати це завдання, оскільки майже половина країн-членів Ради Європи пережила комуністичне правління.
12. В рамках підготовки цієї доповіді, Комітет організував слухання за участю високопоставлених осіб, чия компетентність по цій темі, в значній мірі сприяла підготовці даної доповіді . (Дивитися програму слухання в додатку 1). Я також привів деталі візитів до Болгарії (16 травня 2005), Латвії (3 червня 2005) і Росії (16-17 липня 2005) (дивитися програму візитів в додатку 2-4). Я хотів би виразити вдячність національним парламентським делегаціям цих країн за їх допомогу в підготовці цих візитів.
13. Хочу підкреслити, що ця доповідь жодною мірою не призначена стати всебічною оцінкою комуністичних злочинів. Історичне розслідування повинно бути залишене історикам, і вже існує цілком солідна кількість літератури по цій темі, якою я скористався, готуючи дану доповідь. Мета цієї доповіді – дати політичну оцінку злочинів комунізму.
II. Загальне уявлення про комуністичні режими.
Комуністичні режими мають загальні характерні риси, такі як керівництво, здійснюване однією-єдиною партією, вірною комуністичній ідеології. Влада зосереджена в руках невеликої групи партійних лідерів, які випадають з рамок закону.
Партія контролює державу до такого ступеня, що межа між партією і державою набуває неясних контурів. Крім того, партія здійснює свій контроль над населенням в кожній із сторін повсякденного життя, в безпрецедентному масштабі.
Право на співпрацю не існує, політичний плюралізм спрощений, і будь-яка опозиція, як і всі спроби незалежних самоорганізацій, суворо караються. З іншого боку, масовий вступ до партії або дочірніх організацій заохочується, а іноді навіть проводиться в примусовому порядку.
Для того, щоб підсилити свій контроль над суспільством і запобігти яким-небудь діям, що виходять з-під цього контролю, такі комуністичні режими збільшують штат поліцейських до безприкладних розмірів, упроваджують мережу інформаторів, і заохочують доноси. Кількість поліцейських структур і число секретних інформаторів відрізняється в різний час і в різних країнах, але воно завжди набагато перевершує чисельність в будь-якій іншій демократичній державі.
Засоби масової комунікації монополізуються і контролюються державою. І як правило, застосовується строга превентивна цензура, право на доступ до інформації порушується, і не існує вільної преси.
Націоналізація економіки, яка є незмінною межею комуністичного керівництва, і є результатом ідеології, накладає обмеження на особисту власність і індивідуальну економічну діяльність. Унаслідок чого громадяни потрапляють в залежність від держави, яка є монополізованим працедавцем і єдиним джерелом доходів.
Комуністичне правління тривало понад 80 років в країні, в якій воно вперше виникло, а саме – в Росії, перейменованій потім в Радянський Союз. У інших європейських країнах воно продовжувалося близько 45 років. За межами Європи комуністичні партії стоять у влади більше 50 років в Китаї, Північній Кореї і В’єтнамі, більше 40 років – на Кубі, і 30 років –7 в Лаосі. Комуністи керували протягом деякого часу в різних африканських, азіатських і південно американських країнах, що знаходяться під радянським впливом.
Більш ніж двадцять країн на чотирьох континентах знаходилися і знаходяться під комуністичним управлінням. Окрім Радянського Союзу і його шести європейських держав-сателітів, в список входять: Афганістан, Албанія, Ангола, Бенін, Кампучія, Китай, Конго, Ефіопія, Північна Корея, Лаос, Монголія, Мозамбік, В’єтнам, Південний Йемен, Югославія. До 1989 року число людей, що жили під комуністичним режимом, складало більше одного мільярду.
Географічне положення, тривалість за часом, припускають відмінності і зміни в здійсненні на практиці комуністичного правління в різних країнах. Комуністичний режим розвинувся, виходячи з внутрішньої динаміки, або у відповідь на міжнародні обставини. Важко порівняти комуністичне правління в Росії в 1930, Угорщині в 1960 або Польщі в 1980.
Проте, не дивлячись на відмінності, можна чітко визначити загальні риси комуністичного режиму, якою б не була країна, культура або час. Однією з найбільш очевидних характеристик є жахливе порушення прав людини.
Злочини комунізму
З самого початку, комуністичне панування характеризується масовим порушенням прав людини. Для того, щоб досягти своєї мети і утримати владу, комуністичні режими пішли далі за вбивства окремих осіб і різанини на місцевому рівні, вони інтегрували злочин в систему керівництва. Це правда, що через декілька років після встановлення режиму в більшості європейських країн, терор втратив свою початкову силу, і порушення прав людини стали менш страхітливими. Проте, пам’ять про терор грає важливу роль в суспільстві, і прихована небезпека заміщає реальні жорстокості. До того ж, якщо це необхідно, режим знов звернеться до терору, як це було продемонстровано в Чехословаччині в 1968, у Польщі в 1971, 1976 і в 1981, або в Китаї в 1989. Це правило застосовується до всіх минулих і теперішніх комуністичних режимів, незалежно від країни.
Згідно з приблизними підрахунками, [точні дані не доступні] число людей, знищених комуністичними режимами в різних країнах:
Радянський Союз 20 мільйонів жертв
Китай 65 мільйонів
В’єтнам 1 мільйон
Північна Корея 2 мільйони
Кампучія 2 мільйони
Східна Європа 1 мільйон
Латинська Америка 150,000
Африка 1,7 мільйонів
Афганістан 1,5 мільйонів
За цими цифрами стоять масові страти і страти окремих осіб, смерть людей в концентраційних таборах, жертви голоду і депортацій.
Цифри, приведені вище, документовані. Вони є приблизними підрахунками, існує обґрунтована причина для підозри, що вони повинні бути набагато вище. На жаль, обмежений доступ до архівів, зокрема в Росії, не дозволяє точно перевірити правильність цифр.
Важливою рисою комуністичних режимів є репресії, прямо направлені проти цілих категорій безневинних людей, чий єдиний злочин полягав у тому, що вони належали до цих категорій. Таким чином, в ім’я ідеології, комуністичні режими убили десятки мільйонів багатих селян, куркулів, дворян, буржуазію, козаків, українців і інші групи.
Ці злочини є прямим результатом теорії класової боротьби, необхідності знищення людей, які вважалися даремними для будівництва нового суспільства.
У двадцятих роках в Радянському Союзі ГПУ, колишнє ЧК, пізніше КДБ ввело квоту: кожен район повинен був доставити певне число «класових ворогів». Цифри встановлювалися керівниками комуністичної партії. Таким чином, місцеві чиновники повинні були заарештовувати, депортувати і страчувати конкретне число людей. Якщо їм не вдавалося цього зробити, вони самі ставали об’єктами переслідувань.
У показниках числа жертв, список найбільш важливих злочинів комунізму включає наступні:
Окремі або колективні страти людей, що вважалися політичними опонентами, які не були судимі або судимі довільним судом.
Криваві репресії учасників маніфестацій і страйків.
Вбивство заручників і полонених під час війни в 1918- 1922 року. Відсутність доступу до архівів, а також відсутність яких-небудь документів за чисельністю страт, робить неможливим надати точні цифри, але число жертв складає десятки тисяч.
Приблизно 5 мільйонів людей в результаті конфіскацій померли голодною смертю в 1921-1923 рр., особливо на Україні. Голод використовувався, як політична зброя при деяких комуністичних режимах, не тільки в Радянському Союзі.
Винищування від 300 000 до 500 000 козаків між 1919 і 1920 рр.
Десятки тисяч людей, загиблих в концентраційних таборах. Тут, також відсутність доступу до архівів, робить дослідження неможливим. 690 000 людей, довільно засуджених на смерть і страчених в результаті так званих чищень в комуністичній партії в 1937-1938 рр. Тисячі інших були заслані або поміщені в концентраційні табори. Загалом, між 1 жовтня 1936 року і 1 листопада 1938 приблизно 1 565 000 людей було арештовано і 668 305 з них були страчені. Згідно багатьом розслідуванням, ці цифри зменшені, і повинні бути перевірені, коли всі архіви стануть доступними. Масове знищення приблизно 30 000 кулаків під час насильницької колективізації 1929-1933 років. І подальша депортація 2 мільйонів в 1930-1932 роках.
Тисячі звичайних людей в Радянському Союзі, звинувачених у зв’язках з „ворогами” і страчених у період напередодні Другої світової війни. Наприклад, в 1937 році приблизно 144 000 людей було арештовано і 110 000 з них були страчені. Їм було пред’явлено звинувачення, що вони знаходилися у контакті з польськими громадянами, що проживають в Радянському Союзі. Також у 1937 році, 42 000 людей було страчено на ґрунті зв’язків з німецькими робочими в СРСР.
6 мільйонів українців загинуло з голоду в ході добре продуманої державної політики в 1932-1933 роках.
Знищення і депортація сотень тисяч поляків, українців, литовців, латишів, естонців, молдаван, жителів Бессарабії в 1939-1941 і в 1944-1945 рр.;
Депортація волжських німців у 1941 р., кримських татар у 1943 р., чеченців та інгушів у 1944 р.
Депортація і винищування четвертої частини населення Камбоджі в 1975-1978 рр.
Мільйони жертв злочинної політики Мао Цзедуна в Китаї і Ким Ір Сена у Північній Кореї. Тут, також відсутність документації не дозволяє привести точні відомості.
Численні жертви в інших частинах світу: в Африці, Азії, Латинській Америці, в країнах, які самі себе називають комуністичними і прямо посилаються на комуністичну ідеологію.
Концентраційні табори, створені першим комуністичним режимом у вересні 1918 року, стали одним із найганебніших символів комунізму. У 1921 році було вже 107 таборів, в яких розміщувалося близько 50 000 ув’язнених. Надзвичайно висока смертність у цих таборах може бути проілюстрована на прикладі ситуації в Кронштадтському таборі: з 6 500 затриманих, поміщених у табір в березні 1921 р., тільки 1 500 чоловік залишилися живими рік потому.
У 1940 році число ув’язнених доходило до 2 350 000. Вони були розміщені в 53 концентраційних комплексах, у 425 спеціальних колоніях, у 50 колоніях для неповнолітніх, і в 90 будинках для новонароджених.
На всьому протязі 1940 р. у будь-який час в таборах знаходилося в середньому 2,5 мільйона чоловік.
Загалом, 15-20 мільйонів чоловік пройшли через табори в період між 1930 і 1953 рр.
Концентраційні табори також були введені в інших комуністичних режимах – більше всього у Китаї, Північній Кореї, Камбоджі та у В’єтнамі.
Вторгнення Радянської Армії в низку країн під час Другої світової війни супроводжувалося терором, арештами, депортацією і знищенням. Серед цих країн особливо постраждали Польща – приблизно 440 000 жертв в 1939 р., включаючи знищення полонених польських офіцерів в 1944-1945 рр., Естонія – 175 000 жертв, включаючи винищування 800 офіцерів, що склало 17,5 % усього населення, Литва, Латвія (119,000 жертв), Бессарабія і Північна Буковина.
Депортація цілих націй була загальноприйнятою політичною мірою, особливо під час Другої світової війни. У 1940-1941 рр., приблизно 330 000 польських громадян, що проживали на території, окупованою Радянською армією, було депортовано у східні райони Радянського Союзу, більшість – до Казахстану. 900 000 німців з районів Волги були заслані восени 1941 р.; 93 000 калмиків було депортовано в грудні 1943 р.; 521 000 чеченців та інгушів було депортовано в лютому 1944 р.; 180 000 кримських татар було депортовано в 1944 р. Список буде неповним, якщо не згадати латишів, литовців, естонців, греків, болгар, вірмен, які проживали в Криму, турок-месхетінців та курдів з Кавказу.
Депортація також застосовувалася для політичних опонентів. З 1920 р., політичних опонентів в Росії стали засилати на Соловецькі острови. У 1927 р., в побудованому на Соловках таборі містилося 13 000 ув’язнених 48 різних національностей.
Найжорстокіші злочини комуністичних режимів, такі, як масові вбивства і геноцид, тортури, рабська праця та інші форми масового фізичного терору продовжувалися в Радянському Союзі, і в меншій мірі в інших європейських країнах до смерті Сталіна.
З середини 1950 років терор в європейських комуністичних країнах значно збавився, але вибіркове переслідування різних груп і окремих осіб продовжувалося. Воно включало поліцейське стеження, арешти, ув’язнення, покарання штрафами, насильницьке психіатричне лікування, різні обмеження свободи пересування, дискримінація на роботі, що часто вело до бідності і втрати професіоналізму, публічні приниження і наклеп. Пост-сталінські європейські комуністичні режими використовували широко поширюваний страх можливих переслідувань, який залишався в колективній пам’яті. Проте, пам’ять минулих жахів поступово слабшала і менше впливала на молоде покоління.
Проте, навіть протягом цих відносно спокійних періодів, якщо це було необхідно, комуністичні режими були здатні вдатися до масового насильства. Ілюстрацією є події в Угорщині в 1956 р., в Чехословаччині у 1968 р., або в Польщі у 1956, 1968, 1970 і 1981 рр.
Падіння комуністичного правління в Радянському Союзі та інших європейських країнах полегшило доступ до деяких архівів, що документують комуністичні злочини. До 1990 р. ці архіви були абсолютно недоступні. Документи, які були там виявлені, є важливим джерелом інформації про механізми правління і ухвалення рішень, і дозволяють провести повний історичний аналіз діяльності комуністичних систем.
Висновки:
як видно, стає зрозуміло, що злочинна сторона комуністичних режимів не є результатом обставин, а швидше за все – наслідком добре продуманої політики, ретельно розробленої засновниками таких режимів навіть до того, як вони узяли владу в свої руки. Історичні комуністичні лідери ніколи не приховували своїх цілей, таких як диктатура пролетаріату, знищення політичних опонентів та категорій населення, що не поєднуються з новою моделлю суспільства.
Комуністична ідеологія, вживана де-небудь або коли-небудь, будь то в Європі, або десь в іншому місці, завжди вела до масового терору, злочинів і порушень прав людини в широкому масштабі. Аналізуючи наслідки застосування цієї ідеології, не можна не надати значення тій схожості з наслідками застосування іншої ідеології 20 століття, а саме – нацизму. Хоча обопільно ворожі, ці два режими розділяли деяку кількість загальних рис.
Проте, хоча злочинний характер нацистської ідеології і нацистського режиму є безперечним, принаймні, на протязі половини століття, і його лідери і багато злочинців понесли відповідальність, комуністична ідеологія і комуністичні режими не зустріли відповідної реакції. Злочини, здійснені в ім’я комунізму, були рідкісною темою судових звинувачень, і багато злочинців так ніколи і не з’явилися перед судом. Комуністичні партії все ще активні в деяких країнах, і вони навіть не відокремили себе від минулого, коли вони підтримували і співробітничали із злочинними комуністичними режимами.
Відкрито використовується комуністична символіка, і суспільне усвідомлення злочинів комунізму дуже слабке. Це особливо очевидно, коли порівнюєш з обізнаністю громадськості про злочини нацизму. Освіта молодого покоління в багатьох країнах, звичайно, не може допомогти скоротити цей розрив.
Політичні і економічні інтереси окремих країн роблять вплив на ступінь критики деяких все ще активних комуністичних режимів. Це особливо очевидно у випадку з Китаєм.
Будучи доповідачем, я дотримуюся тієї думки, що не повинно бути подальшого, такого, що не має ніякого виправдання, зволікання в засудженні комуністичної ідеології і комуністичних режимів на міжнародному рівні. Особисто я не розділяю поглядів деяких колег на те, що необхідно провести чітке розмежування між ідеологією і тим, що відбувалося на практиці. Останнє виникає з першого; і рано чи пізно первинними благими намірами оволодіє тоталітарна однопартійна система і перекрутить їх.
Проте, повинно бути зрозуміло, що ці злочини скоювалися в ім’я комуністичної ідеології, а не якою-небудь особливою країною. Самі росіяни стали першими і найчисленнішими жертвами комуністичної ідеології. У будь-якій окремо взятій країні, де комуністи перебували при владі, злочини носили загальний характер.
Асамблеї слід порекомендувати Комітету міністрів заснувати комітет, який би здійснив всебічне розслідування, що стосується злочинів комунізму в країнах членах Ради Європи. У той же час, країни члени Ради Європи, які ще не зробили це, повинні в терміновому порядку заснувати такі комітети на національному рівні.
Очікується, що такі комітети тісно співробітничатимуть з комітетом Ради Європи.
Кінцева мета такої роботи Ради Європи і національних комітетів полягатиме в тому, щоб встановити і запропонувати конкретні заходи для звершення правосуддя і реабілітації жертв комуністичної ідеології, а також для того, щоб віддати їм дань пам’яті.
Необхідна умова для успішної роботи цих комітетів – це доступ до архівів, особливо в Росії. Отже, зацікавленим країнам, і особливо Росії, згідно Рекомендації (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи, слід прийняти важливий законопроект, що стосується європейської системи доступу до архівів;
Не менш важливим є те, що Комітет міністрів повинен покласти початок кампанії по розкриттю і усвідомленню злочинів комунізму. Сюди також входить перегляд шкільних підручників. Необхідно підтримати держави, які є членами Ради Європи, зробити теж саме на національному рівні.