Нериторичні запитання до міністра внутрішніх справ

В умовах кризи та невпевненості люди хочуть знати, що хтось дбає про їх безпеку. Коли, в свою чергу, хтось є зацікавленим в отриманні нової провідної ролі, варто про себе нагадати, демонструючи рішучість та ініціативність. Якщо своїми візовими ініціативами, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко хотів переконати як громадян, так і не громадян України, що його відомство готово забезпечити правопорядок у країні й достойно виповнити покладену на нього роль, то, побоююсь, він прорахувався.

Нагадаю, що найближчим часом має бути створено нове міграційне відомство, підпорядковане саме Міністерству внутрішніх справ. Керівництво міністерства давно лобіює такі зміни, й явно смакує нову роль. Негарно було би підозрювати якісь корисливі мотиви в такому непереборному бажанні взяти на себе додаткову відповідальність, але, на жаль, важко повірити, що керівництво усвідомлює:, не всі нові завдання можна впхнути у звиклі обов’язки правоохоронного органу.

Усе змішалось у відомчій сім’ї …

Пан міністр уважав за доцільне змішати два досить різних завдання. Звісно, їх об’єднає потреба у зверненні до міністерства закордонних справ, але це все, що їх зближує. .

Луценко пропонує запровадити візи для молдаван, оскільки, за його словами,

“Велика проблема сьогодні – це безвізовий режим через західний кордон Європейського Союзу за раніше отриманими румунськими паспортами, які Румунії зараз не цікаві, але за ними намагаються пройти через інші, польський, словацький кордон”.

Відомо, що ЄС дбає про свої недоторканні кордони, й напевно хочеться зробити їм приємний сюрприз, але сумніви залишаються. Ясно, кому такий крок справляє головний біль, але кому він може біль зняти, не так зрозуміло. Чи мають молдавани румунські паспорти, справжні, чи підроблені, чи взагалі не мають, – це жодним чином не вплине на документи, які вони покажуть українським прикордонникам, якщо приїжджають як громадяни Молдови. Навіщо візи? Вони не допоможуть польським прикордонникам вирішити, чи особа з нібито румунським паспортом має право на громадянство держави, яка вже входить до ЄС. Україна тут ні при чому.

Чи єврочиновники зрадіють енергійному напрямку керівництва, яке тепер буде відповідати за міграцію? Сумніваюсь. Що вони не помітять другу мішень нової ініціативи теж видається малоймовірним. Адже мова йде про запровадження віз і для грузин, оскільки, за словами міністра внутрішніх справ України, «понад 150 груп займалося квартирними крадіжками”.

Принаймні, український посадовець не намагається, як колись совєтська влада, візи обґрунтувати міркуваннями безпеки та комфорту іноземних громадян. Ні, йому прикро, але ці злочинці не залишають йому вибору. У зв’язку з цим, маю кілька запитань:

– Чи пан міністр уважає, що всі громадяни згаданої держави, входять до цих злочинних груп, або займаються не менш злочинними діями на території України?

– Якщо не всі, чи вважає він, що громадяни без подібних злочинних схильностей мають нести фактично колективну відповідальність за злочинні дії своїх співвітчизників?

– Чи українці, кому тепер доводиться витрачати чимало часу, коштів та нервів на отримування віз до західних країн несуть ту саму відповідальність за обмежену кількість співвітчизників, які би охоче залишились у країнах, куди потрапляють за візою, чи скоїли там злочин?

Окремо розглянемо питання, чи пан міністр розуміє, яке негативне враження справляють на людей, як в Україні, так і за кордоном, подібні заходи, спрямовані на окремі етнічні чи національні групи. Що стосується європейських країн, розуміння не буде, та й не може бути. Хіба він зможе навести вельми переконливі докази щодо небезпеки для країни від одної групи?

Не зможе. За перші 8 місяців 2008 року, іноземними громадянами на території України вчинено 1856 протиправних дій. З них 1704 (91,8%) скоїли громадяни СНД (Росії – 794 (42,8 %), Грузії – 327 (17,6 %), Молдови – 272 (14,6%), Азербайджану – 95 (5,1%), Вірменії – 88 (4,7%). 152 злочини вчинено громадянами інших країн. Слід відзначити, що в 2007 та 2008, згідно зі статистичними даними на сайті МВС, іноземними громадянами вчинено 1.1 % з усіх злочинів.

Хіба що міліція знає про значно вищу кількість злочинців саме з Грузії, але є неспроможною їм протидіяти. В такому разі вона, напевно, сподівається, що візи доконають те, що їй не вдалось зробити. Досить марна надія, втім, це і так не видається переконливим.

На превеликий жаль, більш імовірно, що йдеться про якісь інші причини, чому – на погляд керівництва МВС – саме грузин можна виділити. Не стану здогадуватися, що це за причини, але зазначу, що дуже прикро бачити, як в Україні влада вдається до заходів, які нагадують кампанію російської влади проти грузин у 2006 році, та й істерику в Росії під час війни в серпні 2008 року.

Наприкінці нагадаю, що не вперше чуємо від вищого керівництва МВС та людей, які ймовірно займатимуть не останні посади в новому міграційному органі, сумнівні та вкрай нетолерантні висловлювання щодо осіб «з Кавказу» чи мігрантів загалом. Сумнівні, наголошую, не за браком політкоректності, а за відсутністю відношення до дійсного стану справ, відображеного в статистиці. Що мають думати прості люди, коли нібито авторитетні люди в міністерстві стверджують, як глава ЦОС Володимир Поліщук, що «іноземці в Києві скоїли в три рази більше злочинів відносно киян і гостей столиці, ніж здійснено злочинів українцями», або заявляють, як начальник Головного управління МВС України в Києві п. Ярема, що у разі «напливу мігрантів з Кавказу» через події в Південній Осетії, міліція готова забезпечити правопорядок, Можна припустити, що мають думати, нібито міліція їх захищає від злочинців, та рішуче приймає заходи з протидії таким діям. Судячи з гучних висловлювань Луценка в липні 2008 року проти мігрантів «з далекого зарубіжжя» та просто разючого маразму Геннадія Москаля про «педофілів, збоченців та маніяків» що нібито масово їдуть в країну, про можливі позитивні аспекти діяльності міграційного органу можна забути, якщо правозахисники та громадськість в цілому однозначно не дадуть зрозуміти, що годі грати на забобонах та прагненні знайти винуватих за наші негаразди.

В умовах кризи люди дійсно потребують захисту, але не тільки від злочинців. Будь-які намагання нацьковувати людей на вигаданих козлів відпущення, переконати їх, що все було би гаразд, якби не певна група осіб, майже напевно матимуть негативні наслідки як усередині України так і для її іміджу в світі. Подібні прийоми дешеві та небезпечні, а їхня ціна для країни занадто висока.