Найближчим часом ми дізнаємося про Президента багато нового – він розкриє таємниці
22-го вересня цього року, не дочекавшись матеріалізації річної (тоді) давнини запевнення чиновника Секретаріату Президента України про те, що, мовляв, “Громадяни України мають можливість ознайомитися із всіма офіційними документами за підписом Президента України на президентському веб-сайті”1, я надіслав на поштову адресу глави держави запита2 з вимогою надати тексти 44-х виданих Президентом Віктором Ющенком правових актів, що були приховані під незаконною позначкою “опублікуванню не підлягає”.
Відведений законом для надання інформації місяць пролетів, як і не було, без щонайменшого відгуку або то поруху з боку адресата (чого, втім, і раніше за адресатом не помічалося) чи то його Секретаріату. Проминуло і більше, аж поки у середині жовтня не довелося застосувати ще одного і більш сильнодіючого засобу – судовий позов до Президента України щодо визнання незадоволення запита протиправним і зобов’язання надати інформацію3.
Невідомо, чи це саме факт подання позову справив враження на чиновників СП, адже реформований, перереформований та штурмований багатостраждальний Окружний адміністративний суд м.Києва (центральний) поки що не спромігся повідомити про відкриття провадження у справі. Тож, можливо, спрацював якийсь неафішований потаємний канал зв’язку між судом та СП, внаслідок чого останній дізнався про існування позовної заяви, а можливо – в Секретаріаті просто витікла врешті вода з клепсидри, неквапом вимірючої якийсь незбагненний для невтаємничених відтинок часу, вельми відмінний від терміну, передбаченого законом. Але як би там не було, а 01.12.08 (перепрошую, але так і хочеться прокоментувати – не проминуло і півроку), світ побачив лист №45-02/384, в якому пані Марина Ставнійчук (“Заступник Глави Секретаріату Президента України – Представник Президента України у Конституційному Суді України, Представник Президента України у Центральній виборчій комісії України” – кількість великих літер спонукає навести це повністю) написала мені таке:
Шановний Олександре Євгеновичу!
У Секретаріаті Президента України розглянуто Ваше звернення до Глави держави В.Ющенка (відтак, слід вважати, до самого Глави держави моєму запиту-бідасі потрапити не вдалося) щодо опублікування виданих ним правових актів, що мали обмеження доступу “Опублікуванню не підлягає” та “Не для друку”.
Повідомляємо, що за результатами роботи відповідної експертної комісії, яка здійснювала розгляд і оцінку згаданих правових актів за 2005-2006рр., прийнято рішення4 щодо можливости їх опублікування.
Найближчим часом ці акти будуть розміщені на сайті Глави держави і Ви зможете з ними ознайомитись, виняток становлять два Укази Президента України, які не стосуються прав людини та громадянина і віднесені експертною комісією до категорії відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.
Аналогічна робота в Секретаріаті ведеться і з перегляду актів Президентів України Л.Кравчука та Л.Кучми, але через значну кількість цих документів їх оприлюднення планується після завершення роботи експертної комісії.
Насамперед мені варто подякувати пані Ставнійчук – як висококваліфікований юрист вона, безперечно, розуміє тему та проблематику і я чомусь переконаний, що у тому, що “прийнято рішення”, є її особисті зусилля. І подякувати ще більше – тим, хто раніше брав участь у подібних попередніх акціях “Майдану”, надсилаючи власні запити і підписуючись під відкритими зверненнями – без вас точно нічого не було б (у сенсі – нічого хорошого). Факт.
Разом з тим (“вмєстє с тєм” – як казали за совка, ідеологічно витримано виливаючи діжку дьогтю на чайну ложечку меду) є, як завжди, “дрібниці” і “дещиці”, котрі заважають розслабитися і з чистим сумлінням та з відчуттям зробленої справи перехилити за “гепі-енд” кухоль чи келих чогось відповідного.
Я не про те, що невідомою є правова природа “експертної комісії”, яка приймає рішення щодо режиму доступу до документів в СП, адже відповідна постанова Кабміну (№1893 від 27.11.98), яка регламентує діяльність подібних комісій, на СП не поширюється в силу невизначеного правового статусу самого СП, який, зокрема, не є органом виконавчої влади, не підпадаючи, відтак, під “юрисдикцію” КМУ.
І не про те, що навіть приблизно не названо строки завершення перегляду тією загадковою комісією актів попередників пана Ющенка на президентській посаді.
І навіть не про те, що взагалі-то непотрібні жодні експертизи, щоби оприлюднити – тут і зараз – акти, засекречені однозначно незаконно. Не існує в українському законодавстві поняття “опублікуванню не підлягає”, а це значить, що допоки акти, приховані під цією незаконною позначкою, не оприлюднено – щохвилини коїться “триваюче” правопорушення. Не кажучи вже про те, що хтось би мав відповідати за беззаконня.
Я про те, що станом на 24.12.08:
а) жодного акту Ющенка з числа “cекретних матеріалів” на офіційному сайті Президента України так і не з’явилося;
б) жодного такого акту не з’явилося, наскільки мені відомо, і в інших відкритих джерелах;
в) мій бідака-запит про надання інформації у письмовому вигляді так і залишається п’ятий місяць без задоволення, маючи всі шанси зустріти в такому ж незадоволено-набурмосеному стані і новий рік і Рідзво і добре щоб не весну. Може по дев’яти місяцях щось станеться?
Не знаю, втім, можливо в СП є окрема клепсидра і для відмірювання “найближчого часу”?
Тому дякуючи пані Ставнійчук за благу звістку, не поспішу забирати позовної заяви. По-перше, за традицією благими звістки визнаються не апріорі, а лише коли за ними слідують певні явлення (у крайньому випадку – просто явища). А по-друге, “більшого вимагай”, як сказав один екс-депутат, виголосивши (виспівавши) чи не найголовий принцип правильної побудови взаємин громадянина з владою.