Круглий стіл про комісію з питань захисту суспільної моралі

31 березня в Києві в рамках фестивалю документальних фільмів про права людини відбувся круглий стіл “Правові шляхи боротьби з Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі”, організований Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Пропонуємо ознайомитися з основними тезами:

Володимир Яворський , виконавчий директор УГСПЛ, у вступному слові сказав, що наслідки діяльності комісії вже помітні, зокрема, порушено дві сотні кримінальних справ, закриті або зупинений продаж двох десятків ЗМІ. Комісія має кілька видів діяльності: висновки, листи тощо, і задачею круглого столу є проаналізувати, як на них реагувати.

Вячеслав Якубенко , адвокат, розповів про відповідність законодавства про захист суспільної моралі Європейській конвенції про захист прав людини і про практику Європейського суду з прав людини. В українському законодавстві є положення, які відповідають європейській практиці. Він назвав кілька справ, коли європейський суд з прав людини в своїх рішеннях поставив суспільну мораль вище права на свободу слова. Зокрема, організатори певної виставки були визнані винними, бо не забезпечили недопуск дітей і не зробили попередження для людей, яких відверті картини можуть ображати. Важливим критерієм при визначенні, що важливіше, мораль чи свобода слова, є критерій суспільної необхідності, тобто обмеження справді має бути необхідним.

Аркадій Бущенко розповів про оскарження рішень комісії. Головною проблемою є те, що практично нема судових прецедентів. Суди відмовляються розглядати справи, пов’язані з рішеннями комісії, посилаючись на невизначену юрисдикцію і на те, що рішення комісії ніби не обов’язкові. На думку Аркадія Бущенка, обидві ці причини надумані, а справжньою причиною є небажання суддів втручатися у невідому для себе і непросту галузь.

Оскільки не пройдено навіть перші етапи судових оскаржень, то до справді глибоких питань (зв’язок між свободою слова і мораллю тощо) ще не дійшли.

При відсутності судового контролю комісія стає небезпечною, бо над нею нема ніякого вищого органу.

Відповідаючи на питання, наскільки реальним є прийняти закон про розпуск комісії, доповідач сказав, що це практично нереально, бо депутати не підуть проти суспільної думки, яка в цьому випадку популістично захищає “мораль”. Нереально навіть зібрати 45 підписів депутатів, щоб подати в Конституційний Суд.

Олег Веремієнко розповів про свою адвокатську практику щодо законодавства про захист суспільної моралі. Зокрема, про використання комісії для боротьби з незалежними ЗМІ.

Цікавий факт, що, згідно з його розслідуванням, засідання комісії насправді не відбуваються, як цього вимагає закон. Тому і рішення є формально сфальсифікованими. Готують запити в прикордонну службу і в міліцію, щоб довести, що ряд членів комісії не могли бути фізично присутніми.

Деякі документи комісії, вважає доповідач, можна трактувати як перешкоджання розповсюдженню інформації; він зачитав лист від п. Костицького до певного працівника прокуратури.
Кабмін збирається подавати жахливий проект нового закону про захист суспільної моралі, але його можна зупинити.

Євген Захаров , співголова Харківської правозахисної групи, доповідав про відповідність діяльності комісії стандартам прав людини:

— Комісія захоче розширювати свою діяльність і буде боротися не тільки з порнографією, а і з образою релігійних і національних почуттів тощо.

— Її висновки часто ненормальні навіть з точки зору діячого закону про захист суспільної моралі.

— Держава – поганий експерт, її пускати в ці сфери не можна.

— Але створити “знизу” авторитетний громадський орган, який би виконував ці функції, теж непросто, як показує досвід різних етичних комісій.

— Треба виписати в законі чіткі критерії, а тоді авторитетні експерти, виступаючи від себе особисто, а не від держави, визначають на запит суду, чи присутнє розпалювання ворожнечі чи порушення моралі. А в суд подають громадяни, яких обурює твір. Відповідач може звернутися до іншого експерта, і таким чином вийде змагальна процедура.

— В принципі, межа свободи слова – це давня суперечка, в різних країнах і в різний час вона розв’язується по-різному. Наприклад, у США заборонено обмежувати свободу слова, і це правильно. Але оскільки Україна скоріше належить до європейської традиції, то якісь обмеження будуть, але треба прийняти нормальні закони. Теперішня комісія з моралі не є нормальною, це радянська спадщина.

— Проблема існує, бо що, наприклад, робити з газетою, яка в кожному номері розпалює ворожнечу проти кримських татар. 161-ша стаття про розпалювання не працює, її треба переписати і ввести адміністративну відповідальність, тоді буде простіше за таке притягувати.

Всеволод Речицький виступив про філософські аспекти моралі, заборон і свободи слова. Деякі тези:

— Свобода слова належить до тих аспектів організації суспільства, які не повинні голосуватися, а мають бути “абсолютно” притаманні демократії, щоб не можна було її скасувати.

— Невідомо, де насправді межа між мистецтвом і порнографією, адже еротичне – це те, що рухає творчість. Ця межа скоріше пов’язана з естетичним смаком, а на смак заборонами не вплинути.

— Чим більше натискаємо на дидактичну моральність, тим більше буде аморальності і нещирості, як показує хоч би радянський приклад.

— Відбуваються набагато аморальніші речі, ніж порнографія. Наприклад, тотальна корупція в науці при захисті дисертацій.

— Часто наводять аргумент про дітей. Мовляв, перегляд чи прочитання чогось становить небезпеку для дітей. А насправді те, що покоління батьків вважає небезпечним для дітей, таким для них не є. Ці небезпеки були актуальні для батьків, і подолані ними так чи так, а діти стоять перед своїми небезпеками і ризиками, на які вони мають право і від яких захистити заборонами експерименту неможливо.

— Наявність морального експерта порушує рівність людей.

— Доповідача ображають, наприклад, мисливські журнали. Там даються натуралістичні рецепти вбивства тварин, але нікому на думку не спадає ці журнали заборонити, бо мисливці становлять потужне лобі.

— Необмежена свобода творчості фундаментально необхідна. Творення нового не може обмежуватися старими рамками. Прогрес – це вітер, що дме з майбутнього.

— Свобода слова передує політиці. Якщо обмежити мову, якою дозволяється говорити про політику, то і політика стає обмеженою.