Хто чує голос “безголосого” захисника?

Останні зміни до КПК позбавляють адвокатів навіть тих прав, які мали їхні колеги за часів сталінізму. З 29 червня 2001 року діють суттєві зміни до Кримінально-процесуального кодексу (надалі – КПК). Практика застосування нових чи змінених статей все більше переконує: значна частина їх прийнята без урахування майбутніх негативних наслідків. Окремі новели виписані таким чином, за яких становище сторони захисту значно погіршилося. Припускаємо, що такі новації з’явилися в КПК внаслідок лобіювання Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури. Саме тому, під час розгляду справ у судах, учасникам процесу працювати стало значно складніше. Внесені зміни лише декларують змагальність сторін, не надаючи захисникам для цього реальних можливостей.

Звернемо увагу передусім на те, що у зв’язку зі згаданими змінами в період досудового слідства фактично ігноруються вимоги ст.22 КПК: “Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи”. Раніше порушення вказаних вимог визнавалось як підстава для повернення справи на додаткове розслідування. Зараз ст.281 КПК передбачає повернення справи з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства лише тоді, коли ця неповнота не може бути усунута в судовому засіданні. Оскільки ж суд має право не лише взяти до уваги матеріали справи, а й допитати нових свідків, призначити експертизу (в т.ч. – повторну, додаткову, комісійну) давати доручення органу, який проводив розслідування на проведення слідчих дій і т.п., то до суду нерідко направляються справи на кількох аркушах. За таких обставин суд перетворюється на ще один орган розслідування, а значить – втрачає головну сутність своєї діяльності – об’єктивний розгляд справи та винесення законного рішення. Крім того, справи в суді тепер розглядаються значно довше, адже для усунення недоліків потрібен час. Прикметно, що неповнота та однобічність більшою мірою спостерігаються при розгляді справ за участю “спеціалістів в області права”, себто за відсутності адвоката.

Хоча, під час досудового слідства навіть адвокат не має достатніх повноважень для захисту інтересів клієнта. Захисник фактично виключений з процесу допиту підозрюваного й обвинуваченого та під час проведення з останнім очних ставок, так як позбавлений права ставити запитання. Саме в такій редакції діє п.4 ст.48 КПК: “Бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням захисника, а при виконанні інших дій – з дозволу дізнавача, слідчого”. Логічно запитати: які функції виконує під час допиту адвокат, позбавлений права ставити запитання і що він, зрештою, повинен засвідчити своєю мовчазною присутністю? Як на мене, позбавлення права ставити запитання учасникам допиту необхідно визнати істотним порушенням права на захист. Можливість ставити такі питання існувала навіть у 30-50 роки минулого століття під час сталінських репресій… Якщо позиція МВС та прокуратури стосовно згаданих новацій зрозуміла, то мовчанка захисників і громадськості при очевидному погіршенні сторони захисту в процесі, м’яко кажучи, дивує і свідчить про те, що кількість адвокатів, які реально працювали під час досудового слідства, є незначною. Частина ж їхніх колег, здається, й раніше виконували роль “присутніх”. Тому їх становище і позиція не змінилися. Право адвокатів ставити запитання з’являється лише в суді, як це визначено п.7 ст.48 КПК. Саме тому, як мінімум два місяці під час досудового слідства, захисник залишається “безголосим”, його практично позбавляють права впливати на хід процесу.

Крім того, ст.48 КПК “Обов’язки і права захисника” прямо не передбачає право захисника подавати клопотання, заяви. Отже, таке право надається лише під час судового розгляду справи. Тому слідчі, посилаючись на відсутність передбачених законом прав, саме з цих підстав, відмовляють у задоволенні клопотань. Викладене вище дає підстави для сумного висновку – захисник практично усунутий із процесу досудового слідства. Єдине, на що він має реальне право, – консультувати підозрюваного чи обвинуваченого. Але чого варті такі консультації за умов, коли слідчий свідомо порушує права та законні інтереси свого “підопічного”. Крім згаданих обмежень, адвокат “не вправі розголошувати дані, які йому стали відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків” та “зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини у справі”. Саме тому, встановивши очевидне порушення прав людини, свого клієнта, скажімо, незаконне затримання, нанесення тілесних ушкоджень тощо захисник, подаючи скаргу чи звертаючись за підтримкою до громадськості, наражається на небезпеку тлумачення його дій як “розголошення даних” та відсторонення його у зв’язку з цим від виконання професійних обов’язків. Водночас, усі ми є свідками численних “слідчих” коментарів з боку працівників міліції та прокуратури, котрі дозволяють собі кваліфікувати дії осіб задовго до завершення слідства та суду. То чому лише адвоката позбавляють права висловлювати власну точку зору? З іншого боку, якщо захисник жодним чином не може впливати на хід розслідування, то якими ж діями він перешкодить встановленню істини у справі? Зрештою, що це за юридичне поняття – “істина у справі”? Адже для прокурора і підсудного вона може бути різною. Позбавляючи адвокатів реальних важелів впливу на хід досудового слідства, чи справедливіше було б узагалі позбавити їх права брати участь у цьому процесі та передбачити вказане право лише під час судового розгляду?! На мою думку, ст.48 КПК необхідно якнайшвидше доповнити відповідними пунктами, передбачивши право захисників ставити питання підозрюваним, обвинуваченим та іншим учасникам очних ставок, а також подавати клопотання, заяви, скарги.

Недоліком діючого законодавства є також відсутність права захисника ознайомлюватися з матеріалами справи з часу підписання прокурором обвинувачувального висновку до призначення справи до розгляду. Вказана обставина виключає конструктивну позицію захисту під час попереднього розгляду, зокрема, у випадку, коли адвокат не брав участі в досудовому слідстві. Тому він просто не має інформації про обставини справи. Отже, ст.240 КПК необхідно доповнити вимогою про обов’язкове направлення захиснику повідомлення про місце і час попереднього розгляду та про можливість ознайомлення з матеріалами справи. Очевидним порушенням права на захист, рівності сторін у процесі, як на мене, є вимоги ст.254 КПК, яка передбачає вручення підсудному копії обвинувачувального висновку лише після призначення справи до розгляду. Крім того, вказана норма суперечить п.3 ст.237 КПК, згідно з якою суд з’ясовує щодо кожного обвинуваченого, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу. Адвокат і підсудний, не маючи копій документа, позбавлені можливості його аналізувати та висловлювати свою точку зору. Погодьтеся, за вказаних обставин про реальну змагальність у процесі не може бути й мови. Саме тому ст.241 КПК необхідно доповнити абзацом наступного змісту: “Призначивши справу до попереднього розгляду, суд повідомляє учасників процесу про можливість ознайомлення з матеріалами справи та направляє обвинуваченим копії обвинувачувального висновку”. Лише за цих обставин сторона захисту матиме рівні з прокурором права під час попереднього розгляду справи. Ознайомившись з матеріалами справи, адвокат може виявити чимало порушень КПК. Так, справа іноді розслідується неправомочною особою, з порушенням строків, унаслідок чого частина отриманих свідчень не може визнаватися доказами. Мають місце випадки, за яких обвинувачений незаконно утримується в СІЗО, при цьому двомісячний термін закінчився до отримання справи судом, а тому перебування під вартою є незаконним. Подавши відповідне клопотання, захисник лише сприятиме суду у законному розгляді справи та прийнятті обґрунтованих рішень.

Звернемо також увагу на недосконалу форму п.4 ст.237 КПК: “Чи не має підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу”. У випадку, коли обвинувачений перебуває в СІЗО після закінчення терміну, суд не має підстав для зміни чи скасування Постанови про обрання запобіжного заходу, так як вона не діє. Скасувати і змінити можна лише діючу норму! Тому суд, вислухавши клопотання адвоката та погодившись із доказами, зобов’язаний винести постанову про визнання перебування особи під вартою з певної дати незаконним та звільнення її. При необхідності, суд може поставити перед учасниками процесу питання про обрання запобіжного заходу, вислухати думку сторін та винести відповідне рішення. Тому п.4 ст.237 КПК та перший абзац ст.274 КПК необхідно доповнити словами: “…, а також визначити законність запобіжного заходу,” “…, а також визнати незаконність, з певного часу, запобіжного заходу, вказавши відповідне обґрунтування”.

Важливість питань, які вирішуються під час попереднього розгляду, вимагають обов’язкового ведення протоколу засідання. Тому в останньому абзаці ст.240 треба зазначити; “При попередньому розгляді справи ведеться протокол.”

Беручи до уваги можливі порушення норм матеріального та процесуального права під час попереднього розгляду, ч.3 ст.245 КПК необхідно викласти в такій редакції: “На постанову суду протягом 7 діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядалася у першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду”.

Порушення рівності сторін у процесі, надання прокурору ширших повноважень закладені також у ч.2 ст.249-1 КПК: “Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором”. Маємо чимало випадків (на них, до речі, вказано у Постанові Пленуму Верховного Суду України), коли судді, за наявності обставин для постанови виправдального вироку, направляють справи на додаткове розслідування. Саме тому підсудному та захиснику необхідно надати право на оскарження. При цьому без відповідних змін у ст.249-1 КПК, зрозуміло, не обійтися.

Порушенням права на захист та рівності і змагальності сторін в процесі лишаються при розгляді справи за апеляцією.

Так, ст.357 КПК має посилання, що апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд. Закон не містить конкретизації обставин, які повинні братися до уваги при вирішенні питання про необхідність такого розгляду. Не визначено також коло осіб, які вирішують питання про необхідність розгляду. Стаття передбачає обов’язкову участь прокурора та можливий виклик інших учасників. Тому, вкотре, суб’єктивна думка судді, а то й просто відсутність конвертів для виклику інших осіб, порушують право особи на захист та змагальність в суді. Оскаржувати ухвалу попереднього розгляду не передбачено. Отже, порушення закону виправити неможливо.

Юрій Моторний, м. Полтава

Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи

ПРАВА ЛЮДИНИ №04, 2003р.