Правозахисники заликають уряд розробити законопроект, який би поклав початок створення механізму запобігання тортурам в українських правоохоронних органах. Представник Харківської правозахисної групи Андрій Діденко каже, що в Україні жертвою катувань, так само, як і несправедливого суду, може стати кожен. У цьому спвірозмовник Бі-Бі-Сі переконався на власному досвіді.

Правозахисник Андрій Діденко у студії Бі-Бі-Сі

А. Діденко: Так сталося, що про катування в міліції і в місцях позбавлення волі я дуже гарно знаю, тому що я відбув 8 років покарання за злочин, якого не вчинив. В Україні жертвою катувань може стати кожен. Відповідно до соціальних досліджень, кожного року більш ніж 600 тисяч українців піддаються різним формам катування: побиття або іншого знущання над особистістю. Ситуацію потрібно і можна змінити. В 2006 році Україна взяла на себе зобов’язання перед ООН створити механізм попередження катувань.

Бі-Бі-Сі: Умови в українських в’язницях переважно, звісно, погані, але, можливо, є винятки? От в одній з колоній Вінниччини, у Могильові-Подільському, нещодавно збудували футбольне поле, фонтан, а у виправній установі неподалік Крижополя ув’язнені заробляють більше, ніж, приміром, прибиральниця на волі. Після колонії суворого режиму про такі заклади в’язні кажуть, що це курорт. Чи багато таких закладів в Україні, чи це все-таки більше якась показуха для журналістів?

А. Діденко: Ви знаєте, це ексклюзивні заклади і загалом ситуація з виконанням покарань зовсім інша. І якщо в таких колоніях строк відбувають, приміром, 250 в’язнів, то в переважній більшості установ виконання покарань ця кількість в’язнів набагато більша. І, напевно, й ставлення до них зовсім інше. Звичайно, коли б, наприклад, такі колонії були тенденцією і держава ставилася б до засуджених як до людей, то і ситуація змінилася б. І з катуванням, і з усім іншим.

Бі-Бі-Сі: А чи можна взагалі назвати загальну цифру про кількість смертей у міліції упродовж року внаслідок саме катувань? Тобто, динаміка збільшується чи зменшується?

А. Діденко: Я наведу приклад, що тільки за останні 3-4 місяці в міліції від катувань померло близько 6 осіб. Це тільки від катувань у міліції. А щодо систем виконання покарань, то цієї статистики точно підрахувати дуже важко тому, що люди гинуть, і їх зазначають як померлих від хвороб чи від чогось іншого. Але взагалі в місцях позбавлення волі важко прослідити, саме в яких умовах утримуються люди, які до них незаконні дії вживаються. Тому що ця тема закрита і залишається такою з часів Радянського Союзу.

Бі-Бі-Сі: А чи існує взагалі проблема вибивання свідчень? Скільки от людей сидить просто так, за когось іншого…

А. Діденко: Справа в тому, що коли катування в міліції відбувається, то це можна пояснити, існує якась логіка. Тобто, людину примушують свідчити проти себе задля того, щоб сфабрикувати матеріал кримінальних справ. Таких випадків у нас також багато. Є випадки, коли людина відбуває довічне ув’язнення, як, наприклад, справа Олександра Рафальського. Адвокат по цій справі – Аркадій Петрович Бущенко, голова Гельсінської спілки з прав людини. Так от, щодо цього Олександра Рафальського є всі підстави вважати, що відносно нього застосовувалися катування. І безпосередньо він зараз відбуває довічне ув’язнення. Також це й справа Бондаря. Тут теж є всі підстави вважати, що він є закатований і відбуває довічне ув’язнення. Це і справа Осипкова, якому відрізали мочки вух, коли до нього застосовувалися катування. Тобто, катування – це звичайне явище в міліції. Але коли катують людей в місцях позбавлення волі, то тут логіка відсутня, тому що який зиск від цього? І це вже залишається наслідком каральної системи СРСР, коли починають розповідати про умови утримання, і вони за ознаками нагадують колишній ГУЛАГ.

Бі-Бі-Сі: А якщо повернутися до проблеми тортур з боку міліції, як довго може тривати таке свавілля? До якої межі? Тобто, це суди повинні бути чи правозахисний рух повинен збільшити свої повноваження?

А. Діденко: Ми якраз і займаємося цією кампанією. Власне, цього року Міністерство юстиції України розробило законопроект про створення національного механізму попередження катувань. Проте зроблено це було за закритими дверима. Цей закон називається «Зміни до закону про повноваження Верховної Ради з прав людини». І жодна правозахисна організація не була залучена до процесу створення цього законопроекту. Світова практика свідчить, що подібна законотворча робота передбачає максимально широке залучення громадськості не лише до процесу розробки та впровадження механізмів попередження катувань, а й до контролю за їх виконанням. Натомість, законопроект містить вказівку не залучати громадськість до цього процесу. І, власне, сьогодні ми пропонуємо провести мирну акцію з прав людини біля Кабінету міністрів і Верховної Ради. Безпосередньо будемо говорити про цей законопроект. І люди, які постраждали від катування, добровільно приходять на цю акцію і висловлюють свою стурбованість про те, що такого механізму не існує в державі. Я маю на увазі, громадського контролю за діями влади. Оце, власне кажучи, у нас і головна мета. І ця програма безпосередньо направлена на те, щоб усе-таки в Україні був створений превентивний механізм по запобіганню катувань, і цей механізм був створений саме за участю громадськості і громадського широкого обговорення. І тоді, власне кажучи, є можливість уникнути якось катувань і їх запобігти. Бі-Бі-Сі: Ви думаєте, влада дослухається до ваших пропозицій?

А. Діденко: Звичайно, це дуже важкий процес. Це дуже тривалий процес, але ми сподіваємося на конструктивний діалог між громадськістю і владою. І ми, власне, апелюємо до міжнародних інституцій, ми говоримо про те, що Україна ратифікувала протокол, який безпосередньо зобов’язує створити цей превентивний механізм ще в 2006 році. Але, на жаль, на сьогоднішній день цього не було зроблено, і ми вимагаємо від влади, власне, такого конструктивного діалогу і дій.

Бі-Бі-Сі: У Росії, приміром, з’являлися групи молодих людей, які нападали на міліціонерів. Тобто, як приклад спротиву суспільства проти міліції. Чи в Україні може бути такий?

А. Діденко: Звичайно. Коли людину катують, коли до неї застосовуються недозволені методи фізичного примусу, то й родичі, й самі ці люди можуть якось протестувати. Коли не існує того механізму, який зможе передбачити і запобігти цим катуванням, так і примусити владу покарати винних. Бо це найголовніше, коли повинна бути відповідальність. Якщо існує злочин, то повинно бути й покарання.