Свобода слова в зоні АТО: як розслідуються справи щодо загибелі, тиску та переслідування журналістів?
Правозахисники стверджують: діяльність журналістів на сході України обмежується як незаконними збройними угрупованнями, так і державними установами, які перешкоджають професійній діяльності працівників ЗМІ і піддають їхню інформацію цензурі. Крім того, непоодинокими є випадки нападу, побиття, незаконних арештів, тримання під вартою та навіть вбивства журналістів.
В звіті «Приглушені голоси: право на свободу слова в умовах збройного конфлікту» представники Української Гельсінської спілки з прав людини, з посиланням на Інститут масової інформації (далі — ІМІ), наводять наступні дані:
У 2014 р. було зафіксовано мінімум 995 випадків порушення свободи слова (це вдвічі перевищує показники 2013 р. (496 випадків) і втричі — показники 2012 р. (324 випадки). За 8 місяців 2015 р. ІМІ зафіксував 95 випадків порушення свободи слова, у тому числі: убивство одного журналіста, 36 випадків побиття та нападів на журналістів, 48 — перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та 10 — цензури.
Міжнародний комітет захисту журналістів зафіксував в Україні загибель протягом 2014 р. п’ятьох журналістів і двох працівників ЗМІ. Із них: один представник українських і шість — зарубіжних ЗМІ. За 9 місяців 2015 р. зафіксована загибель одного представника українських ЗМІ.
Відсутність правосуддя в сотнях вбивств журналістів у всьому світі сьогодні визнається однією з найбільших загроз свободі преси. І хоча міжнародні організації звертають все більшу увагу на цю проблему, однак доводиться констатувати, що за останнє десятиліття було мало прогресу в зниженні ціни безкарності. Як зазначається у Спеціальній доповіді Комітету із захисту журналістів (жовтень 2014 р.), безкарність це не просто одна історія, яка закінчується зі смертю журналіста. Внаслідок безкарності вибудовується клімат залякування. Якщо ніхто не покараний, вбивці сміливішають, і насильство повторюється.
В Україні, за зареєстрованими даними протягом червня–серпня 2015 р. потерпілими від злочинів стали 42 представники ЗМІ, з яких 23 — це журналісти. Натомість за цей самий період було обліковано лише 24 кримінальних провадження за ст. 171 КК України (тобто, щодо майже кожного другого журналіста встановити, жертвами яких саме злочинів він став, неможливо).
Складність збору фактів, за словами Олексія Біди, експерта УГСПЛ, полягає в тому числі в недовірі з боку потерпілих. «Під час конфлікту загострюється чорно-біле сприйняття світу. Відповідно, людина повинна зайняти яку-небудь сторону барикад, закриваючи очі на порушення і, можливо, злочину. Буває складно пояснити, що правозахисники керуються верховенством права і зобов’язані фіксувати порушення з обох сторін, нехтуючи своїми особистими симпатіями», зазначає пан Біда.
Експерти УГСПЛ звертають увагу на особливу суспільну важливість не просто реєстрації фактів вбивств та загибелі журналістів, а й інформування громадськості про вжиті заходи реагування, хід та результати розслідування.
На сьогодні, зазначають правозахисники, суспільство майже не поінформоване стосовно процесу розслідування навіть найбільш резонансних злочинів цієї категорії. Так, моніторинг мережі Інтернет засвідчив переважання «завіси мовчання» щодо встановлених слідством обставин та вжитих представниками правоохоронних органів заходів реагування на випадки загибелі представників ЗМІ протягом 2014–2015 рр. в Україні.
Зокрема, йдеться і про справу журналістів, у вбивстві яких звинувачують Надію Савченко. Чи взагалі проводилось вітчизняними правоохоронними органами розслідування загибелі цих журналістів? Якщо проводилось, то на якому етапі воно зараз? Що було встановлено?
На жаль, навіть, враховуючи необхідність дотримання таємниці вітчизняного слідства, громадськість не має достатньої інформації стосовно основних висновків по цій резонансній справі. Тоді як Слідчим Комітетом РФ досудове розслідування вже завершене, і, починаючи з 22 вересня 2015 р., колегія суддів Донецького міського суду Ростовської області РФ веде засідання у справі.
В звіті Українська Гельсінська спілка з прав людини також надає низку рекомендації державним органам для покращення ситуації зі свободою слова.
Захід проведено за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) в рамках програми «Права людини понад усе» (Human Rights First).