ПРАВО НА ПРАЦЮ
ПРАВО НА ПРАЦЮ[1]
Законодавчі гарантії права на працю
Протягом всього 2015 року велася серйозна дискусія щодо проекту нового Трудового кодексу. Здебільшого експерти відзначали негативні положення цього проекту, так само як і більшість професійних спілок, які протестували проти прийняття цього документи. Водночас 5 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Трудового кодексу України (реєстраційний № 1658).
Попри певні позитивні зміни щодо збільшення щорічної відпустки з 24 до 28 календарних днів, збільшення доплати за роботу у нічний та за понаднормовий час аналіз положень проекту Трудового кодексу, який здійснила громадська організація “Трудові ініціативи” за участі профспілкових партнерів виявив основні недоліки, які можуть мати негативні наслідки щодо дотримання трудових прав.[2]
Так, проект Трудового кодексу значно звужує права найманих працівників, є антисоціальним, порушує ряд міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною, та «розв’язує» руки недобросовісним роботодавцям, що може призвести до численних маніпуляцій у трудовій сфері. Він не відповідає духу реформ та євроінтеграції, демократизаційним процесам, захисту прав і свобод українців. Деякі положення проекту прямо суперечать ст.22 Конституції України, яка забороняє звуження змісту та обсягу прав і свобод при прийнятті нових законів.
Згідно проекту Трудового кодексу, при прийомі на роботу обов’язковим буде підписання трудового договору між роботодавцем та працівником. На перший погляд, ніби позитивна зміна, що призведе до часткового виведення праці з тіні. Але проект встановлює, що до такого договору можуть бути включені додаткові умови, перелік яких не є вичерпним (ч. 3 статті 33). Запропонований механізм може мати негативні наслідки для працівника, оскільки роботодавець матиме змогу в односторонньому порядку включити будь-які додаткові умови, не передбачені трудовим законодавством, наприклад, щодо додаткових умов звільнення, довшого терміну випробування та ін. Майбутній працівник фактично позбавлений права вносити свої пропозиції.
Проект передбачає, що роботодавець має право здійснювати контроль виконання працівниками трудових обов’язків, у тому числі з використанням технічних засобів, наприклад, відео-спостереження, та покладати на працівника виконання додаткових обов’язків, якщо роботодавець вважатиме, що працівник «недостатньо» зайнятий. Крім цього, якщо «додаткова» робота є нижче оплачуваною, ніж основна, доплати не здійснюватимуться.
Найбільш регресивною нормою проекту Трудового кодексу передбачено те, що роботодавцю надано право переводити працівників до іншого роботодавця на строк не більше 6 місяців. Проект Кодексу не містить жодних обмежень щодо території такого переведення. На практиці це призведе до того, що наймані працівники будуть змушені на невизначений строк переїжджати до іншого регіону, боячись втратити роботу.
Проект містить розширені підстави звільнення, наприклад, за розголошення комерційної таємниці. Згідно українського законодавства, комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру. Це може надати роботодавцю право звільнити працівника, наприклад, за розголошення розміру його власної заробітної плати.
Роботодавець може розірвати трудовий договір у разі ухилення працівника від медогляду, що проводиться за рахунок коштів роботодавця. Тобто медогляд буде проводитись найнятим роботодавцем лікарем, в результаті чого роботодавець зможе отримати приватну інформацію про стан здоров’я працівників і фактично буде самостійно вирішувати, чи можуть вони працювати.
Роботу можна втратити також у зв’язку з недостатньою кваліфікацію, що згідно норм проекту, може підтверджуватися не тільки атестацією, але й іншими довільними доказами.
На відміну від чинного законодавства, проект Кодексу дозволяє звільняти одиноких матерів, які мають дітей віком до 15 років, на загальних підставах.
Жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, зможуть залучати до робіт у нічний час, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також у дні державних і релігійних свят.
Працівників можна буде залучати до роботи у вихідні дні за наказом роботодавця, при цьому згода працівників не потрібна. Відповідно до проекту, залучення працівників до роботи у дні державних і релігійних свят, робота в які не проводиться, допускається, якщо це передбачено трудовим договором.
Більшість формулювань у новому Трудовому кодексі є нечіткими, що створює численні можливості для зловживань. Норми проекту суттєво порушують баланс прав між роботодавцями та найманими працівниками, віддаючи перевагу роботодавцям. Українці фактично втрачають можливість відстояти свої трудові права, беручи до уваги корумпованість українських судів.[3]
- Гарантування зайнятості
Однією із важливих гарантій права на працю є забезпечення державою функціонування ефективної системи, яка б допомагала безробітним знайти роботу, що особливо актуально в час, коли кількість безробітних у зв’язку із несприятливими політичними та економічними факторами постійно зростає.
Протягом 2014 року та першого півріччя 2015 року на ринку праці спостерігалося зменшення кількості вакантних робочих місць та чисельності зайнятих економічною діяльністю, підвищився рівень безробіття економічно активного населення віком 15-70 років. Середньооблікова чисельність штатних працівників підприємств, установ та організацій в березні 2015 року зменшилася порівняно з відповідним періодом 2014 року на 18% (на 1,8 млн. осіб) і становить 8,1 млн. осіб.
Станом на 1 вересня 2015 року кількість зареєстрованих безробітних становила 414,7 тис. осіб. Проте кількість осіб, які зареєструвались у Державній службі зайнятості, не відображає реальної картини безробіття в державі, а лише показує кількість людей, які звернулись до державних органів по допомогу у пошуках роботи. Цей показник ще називають «рівнем зареєстрованого безробіття».
В той же час Державна служба статистики використовує методологію Міжнародної організації праці (МОП), згідно з якою рівень безробіття «визначається у відсотках як співвідношення чисельності безробітних віком 15-70 років до економічно активного населення відповідного віку».
За інформацією Державної служби зайнятості України, рівень безробіття серед населення вікової категорії 15-70 років, визначений за методологією МОП, у першому кварталі 2015 р. становить 9,6% (для порівняння, у 2014 р. – 9,3%, 2013 – 7,3%)[4]. При цьому серед причин безробіття переважає вивільнення з економічних причин – понад 40%[5].
Кабінет Міністрів України спрогнозував, що у 2015 р. економічний спад продовжуватиметься, а до кінця року рівень безробіття може сягнути від 10,2% до 11,5%[6]. Таким чином, впродовж року ще більша кількість українців може втратити роботу. Крім того, значно збільшилась кількість осіб, яких роботодавець повідомив про заплановане звільнення – протягом січня-вересня 2015 року роботодавці проінформували Державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення 355,3 тис. працівників, що удвічі більше, ніж у відповідному періоді 2014 року[7].
Потрібно зазначити, що з метою запобігання негативним наслідкам збройної агресії Російської Федерації, окупації та анексії частини території України, проявам збройного насильства та порушенням прав людини значна частина населення АР Крим, а також окремих районів Донецької та Луганської областей змушена залишати місця свого постійного проживання, що призвело до істотної внутрішньої міграції та значної кількості ВПО. Така ситуація загрожує стрімким підвищенням рівня безробіття та бідності населення. Розв’язання зазначеної проблеми потребувало від держави невідкладного визначення способів здійснення державної політики зайнятості з метою залучення внутрішньо переміщених осіб до економічної діяльності.[8]
За статистикою Державної служби зайнятості, з початку окупації АР Крим та проведення АТО за допомогою у працевлаштуванні звернулися 60,3 тис. мешканців АР Крим, Донецької та Луганської областей, зокрема 48,8 тис. громадян, які отримали довідку про взяття на облік відповідно до Постанови КМУ від 1.10.2014 року №509. Державна служба зайнятості сприяла працевлаштуванню 16,3 тис. таких громадян, зокрема 13,0 тис. осіб, які мали відповідну довідку[9].
Урядом 8 липня 2015 року було затверджено Постанову, яка визначає основні напрямки розв’язання проблем зайнятості ВПО на 2015-2016 роки разом з Планом заходів, направлених на її реалізацію. Але про якісь результати на сьогодні ще зарано говорити.
Ще однією проблемою стало те, що дефіцит бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на наступний рік складає 5,2 млрд. грн. Таким чином, страхування на випадок безробіття вперше за свою історію фінансово не спроможне компенсувати ті негаразди, в які можуть потрапити безробітні.[10]
Вирішення складних питань працевлаштування вимагає від держави застосування комплексного підходу, що передбачав би створення економічних та фінансових умов, зокрема здійснення інвестицій для створення нових або адаптації наявних робочих місць, а також умови для професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Але в реальності ситуація із інвестиціями протягом цього року не давала підстави говорити про розширення кількості робочих місць, так само не стали більш сприятливими і інші економічні фактори. Також не можна говорити, що державна система гарантування зайнятості стала набагато ефективнішою ніж це було раніше. Все це призвело до того, що в цьому році ситуація у сфері гарантування зайнятості залишилася проблемною.
Забезпечення гідних умов праці
За оцінками експертів, частка бідних українців серед працюючих осіб протягом останніх років постійно зростає:
- у 2013 році вона становила 20%;
- протягом 2014 року внаслідок запровадження надзвичайно жорстких заходів бюджетної економії рівень бідності в Україні збільшився в 1,5 рази та сягнув позначки у 30%;
- у 2015 році підвищення цін і тарифів призводить до зростання масштабів і глибини бідності щонайменше вдвічі.[11]
У 2015 р. відбулось дуже серйозне зменшення реальної заробітної плати, яку отримують працівники в Україні, що підтверджує навіть офіційна статистика:
Діаграма 1[12]
Левову частку працюючих бідних складають працівники бюджетної сфери. Адже розмір базового тарифного розряду Єдиної тарифної сітки (ЄТС), за яким нараховується зарплата для цієї категорії працівників, на 30% менше розміру мінімальної зарплати та становить 1012 грн. Зокрема директор соціальних програм Центру ім. Разумкова Л. Шангіна наголошує, що через багаторічну політику влади з грудня 2013 року, коли заморозили зростання зарплат у бюджетній сфері, за межею бідності опинилася найкваліфікованіша і найосвіченіша частина суспільства – лікарі, вчителі, науковці.
Насправді ситуація є ще більш складною, адже офіційно встановлені мінімальні розміри зарплати і пенсії на основі штучно заниженого прожиткового мінімуму дають хибне уявлення про падіння рівня життя, а це, в свою чергу, недостовірно характеризує бідність, у тому числі серед працюючого населення, а також спотворює результати виконання Україною Цілей розвитку тисячоліття щодо боротьби з бідністю, скорочення нерівності та підвищення якості життя українців.
Згідно з розрахунками за узгодженою сторонами роботодавців і профспілок формулою, фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у цінах серпня 2015 року, скоригований на суму обов’язкових платежів, мав становити 3135 грн. Таким чином, затверджена Державним бюджетом України на 2015 рік мінімальна зарплата у серпні склала лише 38,9% мінімально допустимих потреб працівника.[13]
Соціологічне дослідження Федерації профспілок України (ФПУ) засвідчило, що більше 51% працюючих українців отримують зарплату нижче прожиткового мінімуму, який становить 1330 грн.
Незважаючи на підвищення соціальних стандартів з вересня 2015 року, голова Федерації профспілок України Г.Осовий зазначає, що підвищення прожиткового мінімуму і зарплат не допоможуть людям компенсувати втрачене ними через інфляцію і підвищення цін на комунальні послуги. Це стало особливо відчутним з початком опалювального сезону.
Велика частина працівників працює без оформлення трудових відносин. Нелегально за статистикою, а отже і безправно, працює кожен третій українець. Як наслідок 200 млрд гривень зарплати щорічно виплачується не через касу. З них 30 млрд недотримує бюджет України, 70 млрд – Пенсійний фонд.
З метою зменшення тіньової зайнятості 29 грудня 2014 року Верховна Рада ухвалила закон про реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізацію фонду оплати праці, що передбачає зниження чинних ставок єдиного соціального внеску (ЄСВ) в розмірі до 2,5 разів вже з 2015 року. Але поки що суттєвого впливу на зменшення тіньової зайнятості ці зміни не мали.
Поглибилася проблема із невиплатою заробітної плати. Сьогодні 300 тисяч українців мають справу із заборгованістю, що є грубим порушенням конституційного права на гідний рівень життя. Динаміка заборгованості із заробітної плати є невтішною. Так, відбувається постійне її зростання і на вересень 2015 року заборгованість складає 2004,2 млн. грн (і це без частини зони проведення АТО).[14]
Як приклад затримки виплати зарплати можна навести порушення трудових прав працівників ПАТ «Львівська вугільна компанія», які не отримують зарплату з квітня 2015 року і тому з 30 вересня 2015 року припинили роботу. А також гірники шахти №1 «Нововолинська», яким заборгували понад 14,5 млн грн зарплати за три місяці і котрі теж оголосили безстроковий страйк.[15]
Також можна згадати ситуацію з персоналом телеканалу ТВі, якому протягом майже трьох місяців не виплачували заробітну плату. У березні 2015 року директор каналу ТВі О. Манько повідомила, що у зв’язку зі складною економічною ситуацією в країні його діяльність призупинено до кращих часів. При цьому канал заборгував працівникам зарплату за три місяці. Директор телеканалу М.Урбанський заявив, що борги по зарплаті будуть виплачені співробітникам телеканалу після відновлення платоспроможності підприємства, але конкретних термінів не назвав.
У квітні поточного року мовлення було відновлено, проте на короткий термін. І вже у червні Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оштрафувала ТОВ «ТРК “Телерадіосвіт”» (телеканал TBi) на суму 3045 грн. Загалом заборгованість перед працівниками погасили частково. Так, тим людям, які залишилися працювати на каналі після відновлення мовлення, частково повернули гроші.
Цю проблему підтверджує і те, що найбільше звернень до мережі приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини, а також звернень до юристів ГО «Трудові ініціативи» у сфері трудових прав стосується питання заборгованості. У цих зверненнях для прикладу працівники державних шахт повідомляють про масові затримки виплати заробітної плати. Щодо приватного сектору, то там роботодавці не розраховуються при звільненні в повному обсязі або затримують виплату заробітної плати, через що працівники змушені звільнятися за власним бажанням. При цьому, лише невелика частина таких працівників відстоює своє право на оплату праці, гарантоване Конституцією, у суді.
За висновками фахівців профспілок, питання забезпечення гідних умов праці в Україні досі залишаються невирішеними. Вимоги та пропозиції профспілок щодо реалізації на практиці європейських процедур ведення соціального діалогу стосовно визначення проблем у сфері праці та напрацювання шляхів ефективного їх розв’язання, збереження рівня оплати праці в кризових умовах не виконані, переговорний процес із визначення розміру мінімальної зарплати затягується, конструктивний соціальний діалог не відбувається.
Замість запровадження ефективних реформ в економічній сфері з метою стабілізації роботи підприємств, впровадження високопродуктивної та високооплачуваної праці на осучаснених робочих місцях, пошуку ефективних засобів наповнення державного бюджету Уряд проводить політику «затягування пасків».[16]
Забезпечення гарантій безпеки праці
У сфері промисловості проконтролювати дотримання роботодавцем норм трудового законодавства наразі стало навіть складніше з огляду на існування мораторію на проведення Держгірпромнаглядом планових перевірок щодо дотримання роботодавцями вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці. Статистика свідчить, що з появою цього мораторію рівень травматизму на виробництві зріс, почастішали і смертельні випадки.[17]
Прослідкувати роль держави у викоріненні основних проблем у сфері охорони праці дуже складно в нинішній соціально-економічній і політичній ситуації. Більша частина дій держави у сфері охорони праці зводиться до розслідування трудових злочинів, а не на їх попередження.
Одним із важливих моментів для охорони трудових прав громадян є існування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Фонд має свою специфіку, яка полягає в тому, що він створюється виключно за рахунок страхових внесків підприємств, тобто роботодавці несуть відповідальність за застрахованих працівників, вони і сплачують страхові внески до Фонду; при цьому всі особи, які працюють на умовах трудового договору, вважаються застрахованими. Розмір страхових тарифів диференціюється залежно від ступеня професійного ризику для здоров’я на тому чи іншому підприємстві конкретної галузі.[18]
У листопаді 2014 року Міністерство фінансів України своїм наказом затвердило Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників.[19] Відповідно зараз на сайті Державної фіскальної служби у реєстрі страхувальників будь-хто може перевірити, чи сплачує роботодавець єдиний внесок, і який клас професійного ризику було присвоєно.
Останні півроку Міністерство соціальної політики працювало над реформуванням цієї системи соціального страхування. Мінсоцполітики було доручено провести реорганізацію до 1 липня 2015 року Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в один – Фонд соціального страхування. Ідея цього проекту полягає в оптимізації роботи фондів. Верховною Радою прийнято законопроект № 2775 від 05.05.2015 року, який передбачав порядок їх реорганізації, а в листопаді 2015 році цей закон був підписаний Президентом. За розрахунками, таке об’єднання дозволить скоротити на 600 тис. грн. адміністративні видатки фондів. Фахівці відмічають, що така реформа мала б позитивні зрушення у сфері соціальної політики.
Відкритим залишається питання приховання роботодавцями фактів нещасних випадків на виробництві від розслідування та обліку. В свою чергу, це перешкоджає державі аналізувати помилки у сфері охорони трудових прав та розвивати систему контролю за такими порушеннями. Для цього пропонується впровадження системи аудиту та жорстких санкцій у трудовій сфері.
Прогалиною держави у сфері охорони праці є часткова неадаптоватіність трудового законодавства швидкому розвитку суспільних відносин. Незважаючи на те, що на веб-сайті Державної служби України з питань праці публікують про проведення зустрічей робочої групи щодо вдосконалення законодавства та нормативно-правових актів з охорони праці, з питань праці та гігієни праці реальних зрушень в цій частині ще не спостерігається.
Захист трудових прав працівників-мігрантів
Традиційно трудова міграція розцінюється як негативне явище. Кадровий ресурс виступає двигуном усього виробництва у державі і відтік кваліфікованих спеціалістів позначається на загальному рівні її економічного розвитку.
Особа в пошуках роботи, що ефективніше покриватиме її соціальні та економічні потреби, часто йде на ризики нелегального працевлаштування. В такому разі відповідальність за випадки протиправних дій іноземних роботодавців майже зводиться до нуля – офіційно особа не працевлаштована. Незважаючи на це, висока оплачуваність праці зі своїми ризиками закордоном виглядає привабливішою за колосальну конкуренцію на ринку праці та роботу з низьким рівнем доходності в Україні.
Офіційна трудова міграція передбачає декларування мігрантом участь у трудовій діяльності як мету виїзду і робить особу легальним трудовим мігрантом в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика). Існує явище неофіційної легальної трудової міграції – поїздки за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.[20]
Офіційне працевлаштування є надскладним процесом, який вимагає наявності у приймаючої сторони дозволу на працевлаштування іноземця і отримання потенційним мігрантом робочої візи. Тому найчастіше особи, які націлені отримати роботу закордоном, обирають інший варіант – неофіційного легального працевлаштування.
Важливо, що перший віце-президент Світового банку К.Басу заявив, що трудові мігранти стали важливими гравцями в сучасній світовій економіці. За прогнозом Світового банку, в цілому обсяг переказів у світі в 2015 році досягне $586 млрд.[21] Зважаючи на це, явище трудової міграції на глобальному рівні досягає свого піку. Світ став настільки мобільним, що це надало працездатному населенню шанс реалізовувати свої амбіції там, де умови найбільш сприятливі.
Наразі Уряд Україні має намір введення оподаткування для трудових мігрантів, що сприятиме наповненню державного бюджету щорічно на 60 млрд. грн. Пояснюється це вимогами ЄС для запровадження безвізового режиму в Україні. За цим законопроектом трудові мігранти потрапляють в ситуацію подвійного оподаткування (в Україні і закордоном), натомість заробітчани матимуть комплекс соціальних гарантій і гідне пенсійне забезпечення в майбутньому в Україні. Ідея трудової міграції полягає в тому, що вона тимчасова. Тобто, зі спливом часу українці повернуться додому. З огляду на це, законопроект демонструє якісну новелу в трудовому законодавстві – захищає тих, хто повернеться додому із заробітків. З іншого боку – на практиці більшість українців, яким вдалось знайти достойну роботу закордоном, докладають максимум зусиль для того, щоб залишитись в країні свого перебування, і в цьому випадку подвійне оподаткування для них вважається по меншій мірі несправедливим.
Щодо законодавчих змін у сфері трудової міграції, то у листопаді 2015 року Президентом було підписано ЗУ«Про зовнішню трудову міграцію». Основною метою прийняття законопроекту є встановлення правових норм та організаційних засад щодо переміщення, працевлаштування та соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном та членів їх сімей.
Так, документом встановлено, що права трудових мігрантів, зокрема на належні умови праці, винагороду, відпочинок і соціальний захист, регулюються законодавством держави перебування та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВР України. Потрібно сказати, що закон фактично вносить певну чіткість у питання трудової міграції, проте далеко не повністю вирішує усі її «проблемні» питання.
Щодо міжнародного регулювання цієї сфери, то попри наявність деяких ратифікованих міжнародних конвенцій, які стосуються прав працівників-мігрантів, Україна не спромоглася прийняти такий важливий міжнародний документ, як Конвенцію Міжнародної організації праці (МОП) № 97 від 01.07.1949 р. «Про працівників-мігрантів» Особливо ця Конвенція важлива для захисту прав працівників-мігрантів, які офіційно не зареєстровані. У плані заходів щодо забезпечення виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2015-2019 роки ратифікація цієї Конвенції визначена лише на 2018 рік.[22]
Забезпечення прав професійних спілок
Згідно із глобальним індексом Міжнародної конфедерації профспілок, Україна віднесена до 5 категорії, тобто до країн, де відсутні гарантії прав профспілок. Суттєвою проблемою, з якою стикаються сьогодні профспілки, є дискримінація та тиск на профспілкових активістів. Щорічно реєструються порушення прав профспілок та їх об’єднань щодо забезпеченості зайнятості населення, а також проблеми, пов’язані з веденням діалогу та соціальним протестом, в тому числі права на страйк.
Прописані в законодавстві гарантії захисту прав профспілок та профспілкових діячів в реальності часто не спрацьовують і важливим є забезпечення захисту профспілкових активістів для того, щоб вони справді могли здійснювати свою діяльність. Цей висновок може бути зроблений на підставі аналізу дотримання прав професійний спілок в Україні, який був проведений УГСПЛ у 2015 році.[23]
За інформацією ФПУ, найбільш поширеними прикладами порушень профспілкових прав є: втручання у статутну діяльність профспілкових організацій; спротив роботодавців перерахуванню профспілкових внесків; переслідування активістів; обмеження доступу профспілкових інспекторів праці до робочих місць працівників; обмеження права на членство у профспілках та на страйк.
Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ) також відзначає велику кількість порушення прав профспілок. Зокрема, наводять приклади профспілки «Захист справедливості» ПАТ «Національний депозитарій України», голова якої Н.Скальська у зверненні до КВПУ зазначає, що адміністрація своїми діями дискримінує і утискає членів профспілки. Також вона підкреслила, що керівництво ПАТ «Національний депозитарій» в особі голови правління Журова Г.М. докладає всіх зусиль для дискредитації профспілки, не визнає її законних прав, перешкоджає профспілковій діяльності. В подальшому голову та інших членів професійної спілки були звільнено, і наразі вони захищають свої права у судовому порядку.
Крім того, тиск здійснювався і на саму КВПУ разом із Національною профспілкою гірників України (НПГУ). На НПГУ здійснювався незаконний тиск з боку силових структур. 11 червня 2015 року НПГУ отримала листа від Служби безпеки України, в якому повідомляється про досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо обставин фінансування представниками приватних вугільно-добувних компаній України протестних акцій у м. Києві 22-24 квітня 2015 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.110 КК України (Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України). Проте профспілки під час протестних акцій вимагали лише зберегти їхні робочі місця, вчасно і вповні виплачувати заробітну плату, контролювати дотримання нормативів безпеки і охорони праці на робочих місцях.
Голову НПГУ, голів територіальної місцевої організації НПГУ м. Лисичанська, територіальної місцевої організації НПГУ м. Нововолинська викликали на допит в Службу безпеки України, де на них чинився тиск, їх довго утримали в стінах і змушували відповідати на сотні запитань.
КВПУ і НПГУ розцінювали такі дії влади, як порушення прав і незаконний тиск на профспілки. Згідно зі ст.12 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідно до якої професійні спілки у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.
У вересні 2015 року була отримана інформація про закриття цього кримінального провадження.
Щодо законодавства, яке регулює діяльність професійних спілок, то важливо відмітити, що 26 листопада 2015 року прийнято ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» – таким чином запроваджено зміни до чинного законодавства, що регулює діяльність профспілок. Він викликав багато заперечень із боку професійних спілок. Так, заступник голови Федерації профспілок України С.Українець заявив, що такі зміни є несумісним з відповідними міжнародними трудовими стандартами та правовими зобов’язаннями України.
Зокрема, відповідно до закону профспілки для здійснення своєї діяльності будуть змушені проходити систему державної реєстрації, отримуючи дозвіл від органів державної влади, а не повідомляти про неї, як це роблять сьогодні. Це порушення статті 2 Конвенції МОП № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію», згідно з якою працівники «…мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації».
Крім того, слід зазначити, що нинішній варіант проекту Трудового кодексу значно звужує сферу впливу профспілок. Згода профоб’єднання на звільнення працівника знадобиться лише у разі його скорочення, невідповідного стану здоров’я та недостатньої кваліфікації, підтвердженої результатами атестації. У всіх інших випадках, передбачених статтями 92–97 (у т. ч. неналежне виконання трудових обов’язків, неявка на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, невідповідність займаній посаді тощо), згода профспілки взагалі не потрібна.
Також залишається невирішеною проблема забезпечення страйків, зокрема у сферах, де порушення працівників є одними із найбільших – в транспортній галузі та житлово-комунальному господарстві. До сьогодні є правова колізія між ЗУ «Про транспорт» та законодавством щодо вирішення колективних трудових спорів.
Потрібно зазначити, що 2 жовтня 2014 року Європейським судом з прав людини з цих питань було прийнято рішення у справі колишніх працівників «Аєросвіту» («Тимошенко та інші проти України»), в якому суд визнав судову заборону на страйк порушенням статті 11 Конвенції.
Рекомендації
1) Підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, а також внести необхідні зміни до законодавства, які визначали б гарантії отримання цієї допомоги на цьому рівні
2) Зменшити безробіття передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, осіб демобілізованих із військової служби
3) Збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції.
4) Гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії, а також запровадити ефективний механізм індексації доходів.
5) Забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату праці.
6) Здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту простих працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності.
7) Зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності.
8) Удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм.
9) Удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму.
10) Удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення.
11) Укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено.
12) Ратифікувати необхідні міжнародні документи, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту.
13) Забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.
[1] Підготовлений М. Щербатюком, УГСПЛ, за участі О. Шевчук-Клюжевої
[2] Новий трудовий кодекс: короткий огляд положень http://trudovi.org/novij-trudovij-kodeks-korotkij-oglyad-polozhen/#more-485
[3] Новий трудовий кодекс: короткий огляд положень http://trudovi.org/novij-trudovij-kodeks-korotkij-oglyad-polozhen/#more-485
[4] Економічна активність населення, статистичні та графічні матеріали (14 – 26) – Державна служба зайнятості, оновлено 9.07.2015 р. – http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350799
[5] Економічна активність населення, Аналітична записка – Державна служба зайнятості, оновлено 9.07.2015 р. – http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350796
[6] Постанова Кабінету Міністрів України Про схвалення Прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2015 рік та основних макропоказників економічного та соціального розвитку на 2016 і 2017 роки та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/404-2014-%D0%BF#n12
[7] Основні тенденції на ринку праці – http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350794
[8] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/505-2015-%D0%BF
[9] Щодо надання послуг службою зайнятості внутрішньо переміщеним особам станом на 6.11.2015 р. – http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=351058
[10] http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialnij-dialog/8282-pozitsiya-profspilok-problemi-zajnyatosti-ta-sotsialnogo-strakhuvannya-treba-virishuvati-shlyakhom-dialogu-sotsialnikh-partneriv
[11] ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГІДНИЙ РІВЕНЬ ЖИТТЯ http://www.psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-2837.html
[12] http://www.ukrstat.gov.ua/
[13] Забезпечити гідний рівень життя: http://www.psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-2837.html
[14] https://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2015/gdn/prc_rik/prc_rik_u/dsz_u_U.html
[15] Незалежні профспілки вимагали гідної праці http://kvpu.org.ua/uk/news/6/761-nezalezhni-profspilky-vymahaly-hidnoi-pratsi
[16] ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГІДНИЙ РІВЕНЬ ЖИТТЯ http://www.psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-2837.html
[17] http://ohoronapraci.kiev.ua/gurtom-i-batka/
[18] http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009-1/doc/2/03.pdf
[19] Наказ Міністерства фінансів України № 1162 від 24 листопада.2014 «Про затвердження Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників»
[20] http://www.geograf.com.ua/geoinfocentre/20-human-geography-ukraine-world/268-ref22041102
[21] http://news.finance.ua/ua/news/-/348651/svitovyj-bank-nazvav-lideriv-po-nadhodzhennyah-vid-trudovyh-migrantiv
[22] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/450-2015-%D1%80/print1444291615091725
[23] http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/okhorona-pratsi-i-zdorov-ya/8074-problemi-dotrimannya-prav-profspilok-v-poli-zoru-ukrajinskikh-pravozakhisnikh-organizatsij