ПРАВА ДИТИНИ[1]

Огляд політики та законодавчих ініціатив

В 2015 р. ситуація із правами дитини істотно не покращилась: національне законодавство залишається неузгодженим з положеннями Конвенції ООН про права дитини, Рекомендації Комітету ООН з прав дитини (2011р.) виконуються формально. Детальний опис складено у тематичній доповіді Коаліції “Права дитини в Україні”[2] – “Дотримання прав дитини в Україні у 2012-2015 роках”.[3]

Як вже неодноразово відмічалося Коаліцією “Права дитини в Україні” та іншими організаціями, державні інституції досі тримаються об’єктного підходу, коли дитина розглядається як об’єкт впливу та захисту, а не як суб’єкт правових відносин. Іншими глобальним недоліком є розпорошеність функцій між органами державної влади, відсутність алгоритмів їх взаємодії між собою замість комплексного системного підходу. Створювані нормативні акти переважно носять декларативний характер і не мають правових та фінансових механізмів реалізації.

Так, План заходів на виконання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2015 р.,[4] який є стратегічним документом у сфері захисту прав дитини, було прийнято Кабінетом Міністрів України лише 26.08.2015 (у 2014 р. план було затверджено у листопаді, що пояснювалося надзвичайними обставинами у країні, у 2013 р. такий план був прийнятий в березні).

Як свідчить практика, під час роботи над Планом заходів частина завдань та цілей, визначених Національним планом дій, ігнорується, або навіть формулюються протилежні завдання. У заходах на 2015 р., наприклад, для реалізації мети «створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї» було передбачено «проведення моніторингу ефективності функціонування навчальних закладів, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах», виконання якого покладено на Міністерство освіти і науки. Слід зазначити, що прогнозований обсяг фінансових ресурсів на реалізацію Національного плану дій у 2015 році було збільшено – 436 247,6 тис. грн. проти 213 094,9 тис. грн. у 2014 р. З них бюджетних асигнувань у галузі охорони здоров’я 433 930,7 тис. грн. у порівнянні з 206 397,4 тис. грн. у 2014 р. На боротьбу з насильством щодо дітей протягом 2012-2015 років не передбачено жодних витрат з державного бюджету.[5]

Варто, тим не менш, відмітити позитивні тенденції. Національне законодавство з питань забезпечення прав дитини майже припинило розвиватися після 2010 року,  однак з початку 2014 р. нормативні акти у частині запобігання негативним наслідкам подій, що відбуваються у країні, вдосконалюються. Посилено контроль за переміщенням за межі України дітей, які потребують додаткового соціального захисту; дії органів та служб у справах дітей було спрямовано на профілактичний догляд за дітьми у сім’ях, що перебувають у складних життєвих обставинах.

Протягом 2015 р. були внесені зміни до базових нормативних актів щодо пільг на навчання дітей; розпочато процес внесення змін до нормативної бази щодо посилення контролю за всиновленими дітьми та родинами, що їх всиновили,  виїздом їх за межі України; передбачена система зберігання та обміну інформацією щодо дітей, які можуть бути всиновлені, у разі зміни місця проживання таких дітей; більше уваги приділено матеріальному забезпеченню дітей. Мінсоцполітики утворило робочу групу з розробки нового проекту Закону України щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини[6].

На жаль, ці законодавчі покращення є лише спробою вирішити найбільш актуальні проблеми. Деякі права дитини, передбачені Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними актами, не знайшли свого відображення у національному законодавстві. Так, на початку 2015 р. було подано на розгляд проект закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації, який у грудні 2015 р. залишався у статусі «опрацьовується в комітеті». Такий статус має й законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо кримінальної відповідальності за вербування, залучення та (або) втягування дітей до участі у військових конфліктах чи діях. На нашу думку, таке ставлення до важливих законодавчих новел можна вважати злочинним затягуванням, оскільки за умов триваючого збройного конфлікту захист прав дітей є однією з нагальних проблем.

Діти, що постраждали внаслідок озброєного конфлікту на Сході України та анексії Криму

Ситуація на Сході країни виявилась універсальним маркером прогалин в законодавстві та практики його застосування щодо забезпечення прав та свобод дітей. Громадські та міжнародні організації, наприклад, постійно фіксують численні порушення законодавства щодо дотримання прав дітей у спеціалізованих закладах інтернатного типу, реєстрації дітей як ВПО, порядку отримання дітьми-ВПО адресної допомоги, реалізації права на освіту та медичну допомогу.

З березня 2014 р. щонайменше 109 дітей поранено і 42 вбито внаслідок дії вибухових предметів, які залишились після бойових дій у Донецькій та Луганській областях. Станом на кінець березня 2015 р. ДСНС України знешкодила 33717 вибухонебезпечних предметів у Донецькій та Луганській областях, вилучаючи за 1 добу від 21 до 36 боєприпасів.[7]

Слід зазначити, що переважна більшість законодавчих змін 2015 р. стосується саме дітей, які переміщені з тимчасово окупованої території та зони АТО. Було посилено контроль за дотриманням прав дітей з вразливих категорій – дітей, що прибули з окупованих територій та зони проведення АТО без супроводу законних опікунів (виявлення таких дітей, фіксування факту наявності таких дітей, реєстрація, збір та обробка інформації щодо зв’язку з законними опікунами та іншими близькими родичами), порядок отримання дітьми статусу ВПО, а також статусу дитини, що позбавлена батьківського піклування, матеріального забезпечення, пільг на проживання у гуртожитках, навчання, відпочинок та оздоровлення тощо. На розгляді знаходяться законопроекти щодо внесення змін до порядку реєстрації дітей-ВПО, спрощення процедури реєстрації факту народження дитини, подано на розгляд ініціатива щодо зміни строків подання документів для отримання державної допомоги у зв’язку з народженням дитини. Однак занадто повільний процес внесення змін до нормативних актів в цілому не відповідає вимогам часу.

Невирішеними залишаються питання належної реєстрації народження та громадянства, забезпечення вільного пересування дітей, які перебувають у зоні проведення АТО або на непідконтрольних територіях. Нажаль, судова влада при прийнятті рішень щодо встановлення юридичних фактів по дітям з зони АТО (народження, встановленні опіки, тощо) перевагу віддає застарілим нормативам та стандартам.

Відсутня процедура евакуації, що було наочно продемонстровано під час загострення військових дій в районі Дебальцево взимку 2015 р. Якщо станом на жовтень 2014 р. із закладів, розташованих в зоні проведення АТО, евакуювали понад 1600 дітей, то станом на липень 2015 р. залишалися ще не евакуйованими дитяче відділення Ровеньківського обласного будинку-інтернату для людей з інвалідністю (27 дітей) та Краснодонський обласний дитячий будинок-інтернат Луганської області (80 дітей).[8]

Гостро постає нова для України проблематика дітей-комбатантів, що мають досвід використання зброї та участі у збройному конфлікті.

Ще 15.06.2015 Представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності А.Філіпішина повідомляла: «Уповноважений з прав людини … вже тричі зверталася з цього приводу до керівництва АТО. Два тижні тому ми звернулися до керівництва Міністерства оборони, МВС і СБУ щодо проведення перевірок за кожним фактом залучення дітей до участі у воєнних діях, оскільки така інформація періодично з’являється у ЗМІ. Ми отримали відповіді, що вже направлено листи та ведеться роз’яснювальна робота серед керівників військових формувань в зоні АТО з тим, щоб дітей не допускали до участі у збройних конфліктах»[9].

Однак національне законодавство не передбачає кримінальної відповідальності за такі дії, а відповідний законопроект, як зазначено вище, досі знаходиться на стадії розгляду. Єдиною нормою залишається ст. 30 Закону України «Про охорону дитинства»[10] («Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах»), яка визначає, що участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, створення дитячих воєнізованих організацій та формувань, пропаганда серед дітей війни і насильства забороняються. Проте Закон, на жаль, не може бути нормою прямої дії для притягнення винних до відповідальності. До того ж, він не є достатнім втіленням у національному праві норм Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Перепоною до притягнення до відповідальності осіб, винних у втягуванні дітей у збройний конфлікт, є також гальмування ратифікації Україною Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, що містить положення щодо визнання злочином протизаконних дій щодо дітей у ході військових конфліктів.

Право на виховання у сімейному середовищі

На початок 2015 р. в Україні нараховувалося понад 83 000 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.[11] Ці діти потребують особливої уваги з боку держави, зокрема, у частині дотримання їх права на виховання у сімейному середовищі.

На законодавчому рівні процедуру всиновлення дитини було покращено. Так, змінами від 12.08.2015 №580 до Постанови Кабінету Міністрів України №905[12] встановлені норми, що уточнюють перелік документів та порядок оформлення статусу дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування, отримання згоди та оформлення всиновлення такої дитини, підвищено захист дітей, що знаходяться на тимчасово окупованій території та у зоні проведення АТО щодо залишення права таких дітей бути всиновленими та зберігання даних таких дітей і під час перебування на вищевказаних територіях та після переміщення з них. Для громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, вдосконалено перелік документів, що вони мають подавати як потенційні всиновлювачі.

Також передбачено можливість отримання інформації щодо дитини у разі, якщо така дитина має родичів за кордоном, стосовно знаходження такої дитини в українській сім’ї, що безумовно є позитивною нормою. Посилено забезпечення права дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я і сімейні зв’язки, як це передбачається законом, не допускаючи при цьому протизаконного втручання. Пункт 55 Постанови доповнено положенням щодо ненадання кандидатам в усиновлювачі інформації про дітей, які перебувають на обліку з усиновлення, стосовно яких розглядається заява громадян щодо поновлення їх у батьківських правах, встановлення батьківства, скасування рішення про визнання особи (осіб) недієздатною, безвісно відсутньою.

В той же час, запропоновані зміни не вирішують проблеми порушення права дитини на виховання у сімейному середовищі й недопущення інституалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Наприклад, нещодавно у ЗМІ з’явилась інформація щодо «новацій» у Одеській області – програми з поступової ліквідації системи інтернатних закладів[13]. З огляду на існуючу систему встановлення опіки та всиновлення, можна впевнено казати про те, що за існуючих норм законодавства повна ліквідація інтернатів може бути здійснена або з грубими порушеннями норм законодавства, або за умови докорінної зміни вимог для сімей та осіб, що можуть бути потенційними всиновлювачами або опікунами. Також, за умов скорочення штату соціальних працівників, які здійснюють контроль за дотриманням прав та свобод дітей у таких сім’ях, програма призведе до численних грубих порушень прав дитини.

Незважаючи на економічну кризу та збройний конфлікт, що є надвеликим викликом для багатьох українських сімей, Державна цільова соціальна програма підтримки сім’ї до 2016 року в основному передбачає проведення інформаційних та святкових заходів й не спрямована на комплексне вирішення проблем родин. Введення системи патронатних сімей залишається на рівні законопроектів, хоча саме вона могла б стати на захисті дітей від інстітуалізації, в першу чергу – дітей з числа внутрішньо переміщених осіб.

Свобода від жорстокого поводження[14]

Невирішеною проблемою залишається запобігання жорстокого поводження з дітьми. Існуючих законодавчих норм відверто недостатньо, а практика їх застосування залишає бажати кращого. Тілесні форми покарання залишаються досить поширеним явищем як у сім’ї, так і в державних інституціях.

За відсутності системи ювенальної юстиції продовжує існувати як стале явище жорстоке поводження з дітьми в пенітенціарних закладах.

Невирішення проблеми запобігання катуванню та жорстокому поводженню із дітьми в закладах пенітенціарного типу призводить до трагедій. Так, у 2015 р. 14-річного хлопця зґвалтували шваброю двоє співкамерників у Житомирському СІЗО №8. В результаті дитина вже перенесла кілька операцій і досі перебуває на лікуванні. Жоден працівник СІЗО не запобіг сексуальному насильству, не зупинив, не виявив його. На третій день після злочину хлопця було доставлено в лікарню з підозрою на гострий апендицит, але при обстеженні виявили розрив прямої кишки. Інший підозрюваний по цій справі, 16-річний хлопець, якому не було обрано у якості запобіжного заходу перебування у СІЗО, перед засіданням суду покінчив життя самогубством.

З 2012 р. в Україні розбудовується система кримінальної юстиції, яка, на жаль, значно звужує принципи, функції та цілі ювенальної юстиції. В державі не ведеться належна інформаційна кампанія щодо роз’яснення понятійного апарату ювенальної юстиції, її завдань та функцій. Орган, який відповідає за адміністрування ювенальної юстиції, не сформований, що призводить до нескоординованості діяльності ключових суб’єктів ювенальної юстиції (про що свідчить невиконання плану дій щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції), відсутнє державне фінансування програм іі розбудови. Основна діяльність у цій сфері ведеться переважно інститутами громадянського суспільства.

Протягом останніх років майже відсутні зміни у сфері організації заходів з адаптації дітей, що стали жертвами насильства. Наявна система реагування не передбачає створення належних умов та механізмів, скориставшись якими, дитина сама може звернутися не лише по правову допомогу, а й за фізичним та психологічним захистом.

Через відсутність окремо визначених норм у кримінальному та адміністративному законодавстві, які передбачали б відповідальність за катування та жорстоке поводження з дитиною, судове переслідування таких правопорушень мають низький рівень юридичної техніки та недостатній досвід правозастосування.

Позитивним моментом є скорочення кількості виховних колоній для неповнолітніх та інших спеціальних закладів для утримання неповнолітніх, що перебувають у конфлікті із законом. Проте цей факт не свідчить про тотальне зниження рівня дитячої злочинності. Про створення реабілітаційних, корекційних центрів, зокрема центрів денного перебування і пробації, взагалі не йдеться через системну кризу соціальної сфери.

Прийнятий 05.02.15 р. Закон України «Про пробацію», попри свій позитивний потенціал, наразі має щонайменше дві суттєві  загрози в сфері своєї реалізації:

• відсутній «персонал органу пробації». Виконання цих функцій поки що покладено на кримінально-виконавчу інспекцію, що, звісно, не може прирівнюватись до кваліфікованих інспекторів пробації. Програм, закладів з підготовки «персоналу органу пробації» не існує;
• «пробаційних програм» та програм соціально-виховної роботи, передбачених Законом, так само немає.

Діти з інвалідністю

Тільки за останні 15 років кількість дітей з інвалідністю в Україні збільшилась на 20 000 осіб і зараз сягає майже 170 000. На думку А.Філіпішиної, профільного Представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, “державна допомога для сім’ї при народженні дитини з вадами повинна бути більшою. Оскільки для реабілітації та лікування такої дитини потрібні значні кошти. Крім того, необхідно навчати батьків догляду за дітьми, збільшувати кількість центрів денного перебування для дітей, де їм буде надаватися необхідна реабілітаційна допомога”.[15]

Наказом Міністерства соціальної політики №857 від 19.08.15 р.[16]  затверджено мінімальні норми забезпечення предметами, матеріалами та інвентарем, зокрема – дітей з інвалідністю в інтернатних установах та територіальних центрах соціального обслуговування (надання соціальних послуг) системи соціального захисту населення. На жаль, цей нормативний акт, об’єднуючи людей з інвалідністю взагалі, виділяє дітей з інвалідністю лише в окрему категорію замість того, аби спрямовувати  зусилля на роботу з дітьми з інвалідністю окремо, через спеціальні нормативні акти.

Проблемою залишається доступ до освіти дітей з інвалідністю. На сьогодні в Україні для таких дітей працює близько 2 тис. дошкільних навчальних закладів компенсуючого (санаторні, спеціальні) та комбінованого типу, де водночас зі здобуттям дошкільної освіти діти отримують корекційно-реабілітаційну допомогу. Слід зауважити, що у сільській місцевості майже повністю відсутні дошкільні групи спеціального призначення (компенсуючого типу) і доступ до дошкільної освіти забезпечується на неналежному рівні. За даними дослідження стану інклюзивної освіти в Україні, на сьогодні лише 11% шкіл частково пристосовані для навчання школярів з інвалідністю. Ще менше вони відповідають нормам безпеки і вільного пересування, в них відсутні пандуси, ліфти, спеціальні гігієнічні кімнати, відповідні двері, меблі, освітлення.[17]

Діти з числа внутрішньо переміщених осіб[18]

Згідно з інформацією Уповноваженого Президента України з питань мирного врегулювання ситуації в Луганській і Донецькій областях Ірини Геращенко, більше 60 % з тих, хто став вимушеними переселенцями із зони конфлікту на Донбасі – жінки і діти. Лише, у Дебальцевому, звідки після 28.01.15 почали евакуювати людей, з 10 000 осіб було 1908 дітей. Уповноважений Президента України з прав дитини М.Кулеба повідомив, що за весь час військового конфлікту в Донецькій і Луганській областях було вбито більше 65 і поранено 127 дітей.

За повідомленням директора Харківського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді О.Хватинець, в області офіційно зареєстровано 1976 сімей переселенців, у яких 2823 дитини. До послуг благодійного фонду «Станція Харків» з листопада 2014 р. по березень 2015 р. на волонтерський пункт на Південному залізничному вокзалі Харкова звернулося 4509 осіб, з них майже 900 – діти.

Як фіксують волонтери-психологи «Станції Харків», у дітей-переселенців спостерігаються заїкання, енурез, нервові тики, істерики, напади агресії та інші психологічні проблеми. Ці особливості поведінки, окрім іншого, можуть бути причиною нетерпимості до дітей-переселенців, насамперед з боку інших дітей у дитячих установах і місцях проживання переселенців.

Крім цього, тривала позитивна дискримінація переселенців, коли їм надаються місця у дитячих дошкільних установах позачергово або вони звільняються від фінансової участі в житті класу, може негативно вплинути на ставлення з боку приймаючої спільноти. Так, у Харкові станом на 05.02.15 в електронній черзі вже записано 12 000 дітей, на 2016 рік – 6000. Також дітей переселенців, як виняток, оформлюють у дитсадки без електронної черги. Якщо на 01.09.14 в харківських дитсадках їх було 900, то на лютий 2015 року – вже 1200.

 

Висновки та рекомендації

1. Враховуючи той факт, що дитина все ще не стала на законодавчому рівні суб’єктом, що має права, повага до людської гідності дитини та її правосуб’єктність має бути відображена у національних правових підходах та політиці.
2. Необхідно створити комплексну програму, спрямовану на вирішення нагальних проблем із дотриманням прав дітей, які постраждали від збройного конфлікту та дітей з числа ВПО, яка охоплювала б усі категорії дітей і не допускала б виключень. Дії на забезпечення прав дитини державою мають отримати відповідне фінансування. Обов’язковим є прийняття спеціального законодавства, яке б криміналізувало втягування дітей у збройні конфлікти.
3. На законодавчому рівні необхідно закріпити такий порядок реєстрації народження дитини, за якого права дитини матимуть необхідний захист. Також необхідно надати першочерговість справам зі встановлення факту народження; дозволити з урахуванням обставин подовжувати 12-місячний термін для надання документів на отримання державної допомоги; спростити процедуру оформлення ідентифікуючих документів для представників ромської національної меншини.
4. Для захисту прав дітей, що знаходяться у конфлікті з законом, в тому числі – для захисту їх від катування та жорстокого поводження, вважається за необхідне прискорити запровадження моделі ювенальної юстиції, враховуючи міжнародні стандарти найкращих інтересів дитини. Будь-яке влаштування дитини в закриту установу має здійснюватись лише у виключних випадках і підлягати регулярному перегляду на предмет необхідності та прийнятності.
5. В якості завдання загальносуспільного значення державним інституціям спільно з неурядовими та міжнародними організаціями рекомендується ініціювати практичне вирішення питань захисту прав дитини на території АТО та в АР Крим.
6. Необхідно активізувати процес реальної деінституціоналізації дітей, зокрема переглянути можливості надання фінансової підтримки сім’ям у кризі та розвитку системи фостерних сімей, одночасно вдосконалюючи усю систему надання соціальних послуг сім’ям з дітьми та розвиваючи цю систему на рівні місцевих громад.
7. Вважається за необхідне на рівні держави забезпечити нормативне врегулювання питання захисту прав та інтересів дітей, розлучених із сім’єю, зокрема через надання таким дітям статусу позбавлених батьківського піклування, спрощення процедур встановлення опіки та пріоритетне влаштування до сімей родичів та знайомих дитини.

[1]     Розділ підготовлено Марією Ясеновською від імені Коаліції “Права дитини в Україні”

[2]     Коаліція “Права дитини в Україні” http://www.childrights.in.ua/

[3]     Доповідь “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402

[4]        Закон України «Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року” http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1065-17; Розпорядження КМУ “Про затвердження плану заходів з виконання у 2015 році Загальнодержавної програми Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року ” № 881-р –  редакція від  26.08.2015 http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248449176

[5]        З доповіді “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402

[6]        “Мінсоцполітики закликає усіх небайдужих долучитися до розробки нового Закону щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини”, 20.11.2015, сайт Міністерства соціальної політики http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=183607&cat_id=107177

[7]        З доповіді “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402

[8]        З доповіді “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402

[9]        “Аксана Філіпішіна “Дії щодо залучення дітей до зброєних конфліктів мають бути криміналізовані””, 15.06.2015, сайт Уповноваженого ВР з прав людини http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/15615-jc-aksana-filipishina-diii-schodo-zaluchennya-ditej-do-zbrojnix-konflikti/

[10]      Закон України “Про охорону дитинства” http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2402-14

[11]      “Мінсоцполітики закликає усіх небайдужих долучитися до розробки нового Закону щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини”, 20.11.2015, сайт Міністерства соціальної політики http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=183607&cat_id=107177

[12]      Зміни до Постанови №905 від 12.08.2015 № 580 http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/580-2015-%D0%BF/paran8#n8

[13]      “В Одесі хочуть за 5 років ліквідувати інтернати”, 25.11.2015, УНН http://www.unn.com.ua/uk/news/1524172-v-odesi-khochut-za-pyat-rokiv-likviduvati-internati

[14]      З доповіді “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402

[15]      “Аксана Філіпішіна: “Реалії, у яких сьогодні опинилася країна, потребують від держави стрворення цілісної системи сімейної політики””, 17.06.2015, сайт Уповноваженого ВР з прав людини http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/17615-ng-aksana-filipishina-realiii-u-yakix-sogodni-opinilasya-kraiina-potrebuy/

[16]      Наказ Мінсоцполітики від 19.08.2015 №857 http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1068-15

[17]      З доповіді “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402

[18]      З доповіді “Дотримання прав дитини в Україні 2012 – 2015”, Коаліція “Права дитини в Україні”, 2015 http://komsport.rada.gov.ua/komsport/control/uk/doccatalog/list?currDir=50402