ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ

МОНІТОРИНГОВОГО ВІЗИТУ

Української Гельсінської спілки з прав людини

 

за тематикою «Права осіб з проблемами психічного здоров’я. Дотримання прав людини у психіатричних закладах»

 

ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ МОНІТОРИНГОВОГО ВІЗИТУ:

Мета візиту: проаналізувати стан дотримання прав людини у психіатричній лікарні шляхом обстеження соціально-побутових умов перебування пацієнтів, вивчення документів, що є підставами для лікування та свідченнями перебігу лікування та проведення опитування пацієнтів та персоналу лікарень.

Місце проведення: Миколаївська обласна психіатрична лікарня №1 (вул. Володарського, 4 б., м. Миколаїв. Миколаївська  область).[1]

Дата проведення: 24 грудня 2015 року

Склад групи:

• Мойса Богдан Степанович, керівник групи ([email protected], 0968360617),
• Руслан Імереллі Едуардович, юрист, президент організації користувачів психіатричної допомоги «Юзер» ([email protected], 0972217193),
• Ксенія Казачинська Павлівна, юрист ([email protected], 0637827919).

Завдання:

• описати дотримання належних умов проживання, харчування та дотримання приватності пацієнтів;
• з’ясувати умови отримання медичної допомоги, в тому числі не психіатричного характеру;
• проаналізувати умови участі пацієнтів у прийнятті рішення щодо госпіталізації до закладу госпіталізації та лікування.
• дослідити чи убезпечені пацієнти від катувань, жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини поводження чи покарання.
• окреслити напрями реабілітації пацієнтів, їх участь у громадському житті.

Методи:

• Вивчення документів: підзаконних актів, внутрішніх документів Херсонської обласної психіатричної лікарні.
• Спостереження за дотриманням стандартів та критеріїв Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Моніторинговою групою оглянуті: житлові корпуси, відділення лікарні, наглядові палати та палати із звичайним режимом, санвузли, кімнати для роздачі їжі, кімнати для зустрічей відвідувачів, загальна їдальня, та маніпуляційні кабінети.
• Інтерв’ювання пацієнтів за критеріями ВООЗ (участь в опитуванні запропоновано взяти 15 пацієнтам, по п’ять із кожного відділення, де проводилось спостереження[2]).

 

ОПИС ВІЗИТУ:

Психіатрична лікарня №1 знаходиться, фактично, в центрі міста, що зменшує стигматизацію пацієнтів. Позитивним є й те, що лікарня має зручне транспортне сполучення та покриття мобільного зв’язку. Розташована установа в двох корпусах. Один з корпусів був побудований ще 1898 року (на сьогодні в ньому знаходяться 6 відділень), другий – більш новий 1978 року, у якому два відділення. Попереднє призначення першого корпусу не відповідало психіатричному профілю, що впливає, в тому числі, на розташування палат.

Психіатричний заклад складають 9 лікувально-діагностичних відділень, лікувально-реабілітаційний центр, дві лабораторії. На теперішній час ліжковий фонд складає 495 ліжок. В лікарні проходять стаціонарне лікування чоловіки, жінки та діти. Присутнє Наявне поліклінічне відділення, яке в амбулаторному порядку обслуговує мешканців м. Миколаїв.

 

Гідний рівень життя. Побутові умови

Технічний стан споруд лікарні можна вважати задовільним, забезпеченим центральним водопостачанням та опаленням. Температурний режим в опалювальний сезон відповідає нормам. Разом з тим, часто виникають перебої з водопостачанням, про що свідчать баки з водою, встановлені в кожному туалеті і ванних кімнатах. Відділення лікарні мають високі стелі, в палатах і коридорах скрізь великі вікна, що дає достатнє природне освітлення. Палати мають діючу вентиляцію, тому в більшості відділень відсутній специфічний неприємний запах. Загальної сигналізації у відділенні та в палатах не існує. Останнє може бути додатковим викликом під час пожежної небезпеки.

Доводиться констатувати, що палати є перенаселеними. Так, в жіночому відділенні в одній палаті знаходяться від 4 до 10 пацієнтів, а в чоловічому від 4-до 14 пацієнтів. При цьому площа палат не відповідає нормі 6 м² на одного пацієнта. Більше того, перешкодою забезпечення приватності у більшості палат є відсутність дверей.

	Фото 1. Палата із звичайним режимом чоловічого відділення №3
	Фото 2. Наглядова палата змішаного Відділення № 9

 

Не у всіх відділеннях забезпечено достатньо простору для зберігання особистих речей. Так, в одному із відділень, у палатах наявні вішалки для верхнього одягу, де, в тому числі, можна зберігати взуття. В іншому – тумбочки якщо і є, то не біля кожного ліжка. В окремих палатах, окрім ліжок, жодних інших меблів немає. «Речі, які не поміщаються під подушкою, віддаються на зберігання персоналу. Особисті речі зберігаються у спеціальних кімнатах схову, і видаються сестрою-господаркою з дозволу медичного персоналу», – зазначають пацієнти

Фото 3. Палата із звичайним режимом чоловічого відділення № 3	Фото 4. Приміщення ізолятора чоловічого відділення № 7

 

Постільна білизна і рушники пацієнти переважно приносять з дому. Матраци надто застарілі і давно потребують заміни, або відповідної реконструкції. За словами пацієнтів, гігієнічних засобів (зокрема: туалетного паперу, мила, зубної пасти) лікарня не надає.

Наявність режиму дня, із якого респондентам відомо лише час підйому та харчування, може свідчити про те, що пацієнти не можуть самостійно обирати час, коли вставати, а коли йти до сну. Час підйому, згідно із режимом передбачено о 6.00, час відбою здійснюється о 22.00 годині. Більше того, після 22 години заборонено вмикати світло. Виключенням є лише наглядові палати, в яких світло горить всю ніч. Однак, у цій ситуації постійно увімкнене світло може пригнічувати пацієнтів.

За словами пацієнтів, санвузли у відділеннях знаходяться віддалено від палат, але це не створює будь-яких незручностей. Відсутність неприємного запаху може бути свідченням, що там прибирається.

Одночасно туалетами можуть користуватися від 2 до 3 пацієнтів, ванною кімнатою – від одного до двох пацієнтів. На жаль, у туалетах не створено умов для дотримання приватності, оскільки двері між перегородками відсутні. «Коли у туалеті набираються черги, без свідків не обійтися», – зазначають пацієнти.

Вхідні двері туалету мають замок, що дає підстави вважати, що користування туалетною кімнатою може бути обмежено.

Фото 5-6. Туалет чоловічого відділення №7
Фото 7-8. Туалет змішаного відділення №9

 

Пацієнти змішаного відділення у доступі до туалетних кімнат стикаються із додатковими перешкодами. Формально, у відділенні є дві туалетні кімнати. Медичний персонал запевняє, що одна з них чоловіча, інша – жіноча. Хоча в останньому є сумнів. Наявність засобів гігієни (туалетного паперу, паперових рушників, інше) в одній із кімнат та її постійне замикання на ключ, дає підстави підозрювати, що це, швидше, кімната, якою користується персонал. Респонденти цього відділення, додатково вказують, що доступ у туалетні кімнати ускладняється «окремою чергою для чоловіків та для жінок».

Фото 9-10. Інший туалет змішаного відділення №9

 

Схожою є ситуація із доступом до ванної (душової) кімнати. У відділеннях ця кімната поєднана із кімнатою для здійснення особистої гігієни. Проте, вона теж під замком. З цього приводу пацієнти, напевне, з іронією, вказують: «Можна обирати собі час для здійснення особистої гігієни, якщо звернутись до медичного персоналу і тобі відчинять». Водночас, персонал зазначає, що щонеділі пацієнти обов’язково мають можливість скористатись ванною чи душовою кімнатою (т.з. «банний день»). Напрошується висновок, що існує певний графік користування цими кімнатами. Більше того, самі ж пацієнти змішаного відділення підтвердили, що є: графік (час) для користування кімнатою чоловіків та жінок. А якщо згадати описані вище проблеми із водопостачанням, то здійснення особистої гігієни пацієнтами супроводжується додатковими викликами.

 

Фото 11-12. Ванні кімнати чоловіче відділення №7
	Фото 13. Ванна кімната жіночого відділення
Фото 14, 15. Ванна кімната змішаного відділення

 

Немає особливих підстав стверджувати, що ванна (душова) кімната оздоблена з поваги до гідності пацієнтів. Так, в окремих кімнатах відсутні гачки для вішання одягу. Помітно, що персонал спішно намагався показати, що дотримується приватність пацієнтів, невдало повісивши шторки. У кімнаті особистої гігієни є рідке мило. З цього приводу респонденти зазначають: «Мило поклали до Вашого приїзду, поїдете – мило заберуть».

Також пацієнти зізнаються, що, на жаль, якість їжі у їдальні не задовільна. Харчування відбувається за чітко визначеним графіком, а вживання їжі та напоїв в інший час не передбачено. Водночас, опитаним не відома вартість харчування та його нормативна кількість.

Свідченням того, що пацієнти не доїдають, може бути домінування у їх раціоні продуктів та страв, які приносять близькі. Але і в цьому випадку пацієнти повинні дотримуватись графіку, оскільки доступ до холодильника та/або шаф із продуктами харчування обмежується певними годинами. Перелік страв та продуктів, які можуть приносити пацієнтам, теж є обмеженим, про що свідчить відповідний список у кімнаті відвідувачів. Існування такого переліку персонал пояснює санітарно-епідеміологічними вимогами.

Пацієнтів, які не можуть самостійно їсти, годують санітари і медсестри. Залишається незрозумілим, хто допомагає таким пацієнтам, коли вони мають намір споживати страви, принесені їм близькими.

Фото 16–17. Їдальня

 

Їдальня, де харчуються пацієнти загалом виглядає чисто. На час нашого приїзду справляла враження затишку. Проте, враження це могло бути «підготовленим». Пацієнти харчуються у дві зміни, так як відсутня достатня кількість місць у їдальні відділення. Не у всіх відділеннях є місце для контрольної страви, що може виникати сумніви у пацієнтів стосовно порції страв.

Фото 18-20. Їдальня

 

На жаль, комунікація із зовнішнім середовищем є обмеженою. У більшості відділень навіть є повідомлення про заборону приносити із собою мобільний телефон. Місцевим телефоном у лікарні користуватись можна лише у присутності представника персоналу. Листів респонденти не пишуть, оскільки переконані, що їх все одно перечитують: «Розумієте, ми ж хворі, можемо що завгодно написати».

Відвідування пацієнтів здійснюється за встановленим графіком – три години зранку та дві – друга половина дня. Для цього при вході у відділення облаштовано відповідну кімнату. Однак, кімната нічим не відгороджена, що ставить під сумнів можливість пацієнтів самостійно зустрічатись з родичами. Така можливість є лише у пацієнтів окремих відділень, які з дозволу персоналу можуть вийти до родичів на території закладу. Як виявилось, більшість респондентів, виняток деякі відділення, не мають права виходити за межі території лікарні.

 

Фото 21. Інформація для пацієнтів у відділенні №7	Фото 22. Кімната для відвідування пацієнтів відділення №7

 

У більшості відділень лікарні є прогулянкові дворики, обнесені парканом. З однієї сторони, наявність таких місць для прогулянок, є хорошою можливістю вийти за межі палати та вільно спілкуватись. Для змішаного відділення – у цьому є ще й додаткові переваги. З іншої сторони, огороженість цих двориків, обмеження парканом території прогулянок не додає йому затишності. Оскільки дворики розташовані лише на першому поверсі, то ними користуються й пацієнти відділення другого і вище поверхів, що наштовхує на думку про існування певного графіку. До того ж, прогулянка пацієнта залежить від його стану та поведінки.

Фото 23. Прогулянковий дворик у змішаному відділенні Фото 24. Інформація для пацієнтів у чоловічому відділенні Фото 25. Інформація у жіночому відділенні

 

Можливість більшістю пацієнтами вільно пересуватись територією закладу суттєво обмежена внутрішніми правилами лікарні. Респонденти підмітили, що «найкращою допомогою для медсестри і санітарки буде те, що ми не встаємо з ліжок». Скутість пацієнтів відчувалась і під час спостереження. Будь-яка ініціатива з їх сторони швидко вгамовувалась персоналом.

Викликало занепокоєння використання у більшості відділень відео нагляду, про що нагадує й відповідне попередження (див. на фото вище). Такий спосіб контролю, без сумніву, можна трактувати як втручання у приватне життя пацієнтів.[3]

Здивувала й наявність ґрат у коридорах кількох відділень лікарні. Миколаївська психіатрична лікарня не є закладом закритого типу, тому подібні речі є не лише зайвими, але й такими, що порушують права пацієнтів.

У переважній більшості відділень облаштовані місця або кімнати для перегляду телевізора

Фото 26. Місце для перегляду телевізора у змішаному відділенні.

 

Гнітюче враження справило розташування місця для перегляду телевізора у чоловічому відділенні. Телевізор повісили під стелею, у кінці коридору. Не хочеться думати, що персонал свідомо спланував, що пацієнти повинні стоячи дивитися телевізор обпершись на стіни. А щоб такі незручності не тривали довго, також обмежив час його перегляду кількома годинами ввечері, а саме: з 17.30 до 20.00.

Фото 27-28. Місце для перегляду телевізора у чоловічому відділенні

 

Все ж персонал намагається донести певну інформацію до пацієнтів, обладнавши відповідні інформаційні куточки. Серед матеріалів, в тому числі, є Закон України «Про психіатричну допомогу».

Фото 29-31. Відділення № 9

 

Медичне обслуговування

Відділення лікарні обладнанні процедурними кабінетами, кабінетами для лікарів, кімнатами для чергових медичних сестер.

На думку респондентів, молодшого та середнього персоналу у лікарні достатньо. Проте, проблема у недостатній кількості кваліфікованих лікарів. Таку оцінку опитані підтвердили, вказавши, що не у всіх пацієнтів є можливість обирати собі лікуючого лікаря. Виникають сумніви і щодо розуміння персоналом мети лікувального закладу та способів чи методів лікування пацієнтів. Так, на їх думку, основною проблемою є недостатня кількість ліків. Стосовно ж реабілітаційних заходів, програм відновлення, то лікарі або не знають про це, або відносяться до цього без належної уваги.

Окрім не знання персоналом альтернатив лікування пацієнтів, виникли сумніви щодо їх добросовісності під час госпіталізації. Згідно із наданими даними щодо кількості госпіталізованих, за 11 місяців 2015 року госпіталізовано 3214 осіб, з яких лише п’ятеро – за рішенням суду.[4] Очевидно, кількість примусово госпіталізованих мала би бути вищою. Складається враження, що лікарі обмежуються тим, що просять особи, яка не усвідомлює значення своїх дій ставити підпис про згоду на лікування. Можливо, це викликано небажанням лікарів займатись процедурою госпіталізації. Головний лікар не зміг пояснити причини таких показників.

Респонденти переважно наполягають на тому, що персонал лікарні відноситься до них доброзичливо. У його ставленні не виявлено зверхності. Однак, є підстави підозрювати протилежне. Підтверджується це відповідями респондентів на інші запитання. Респонденти переконані, що: «Перебувають у закритому закладі». Позиціонують себе як: «Дуріків, яким треба лікувати голови». Таке нав’язування персоналом пригніченого ставлення пацієнтів до себе важко назвати приязним.

В лікарні в повному обсязі відсутні елементи реабілітації пацієнтів, в тому числі і лікувально-терапевтичні заняття з підопічними. Фактично, пацієнти перебувають або в палатах, або біля телевізора. Так, респондентки одного із відділень із захопленням розповідали, що: «Медсестри дозволили їм допомогти прикрасити ялинку». Адміністрація закладу навпаки намагалась запевнити нас, що психотерапія все таки проводиться. Для цього є відповідна кімната. У кімнаті і шезлонги для психотерапії, і тенісний стіл (щоправда на ньому лежали матраци та інше обладнання). Складається враження, що кімната використовується швидше для відпочинку персоналу. Тим більше, що респонденти не змогли підтвердити наявність занять із психотерапії.

Фото 32-33. Кімната для занять із психотерапії змішаного відділення № 9

 

Респонденти серед основних проблем вказують на надто дорогі лікарські засоби, які їм доводиться купувати. Особливо гостро ця проблема для тих, чиїм основним доходом є пенсія чи соціальна допомога: «Перебування у лікарні, орієнтовно, 300 гривень в тиждень, з пенсією понад до 1000 гривень виходить надто дорого», – зазначають опитані.

 

Реалізація правоздатності

Пацієнти не володіють інформацією, що міститься в їхній історії хвороби: «Ми не маємо права ознайомлюватись із історією хвороби», – зазначають вони та вважають, що доступ до історії хвороби має медичний персонал відділення, лікуючий лікар та їх родичі. Більшість опитаних вважають, що можуть внести зміни до історії хвороби, однак не знають, що саме можна змінити. Єдине, що було зазначене, що можна поскаржитися лікарю на те, що їм погано від того чи іншого психотропного препарату, який надають їм для лікування.

Лише у частині відділень пацієнти мають власні кошти. Персонал дозволяє їм витрачати кошти на свій розсуд, зокрема, купувати щось за межами відділень. Однак, пацієнти більшості відділень доступу до власних коштів не мають. Залишається невідомим, яким чином реалізують свої права особи, визнані недієздатними. Особливо ті, які тривалий час перебувають у лікарні чи перебувають під опікою закладу. Крім того, відкритим залишається й питання допомоги персоналом тим пацієнтам, які мають фізичні порушення у реалізації ними правоздатності.

Усі присутні під час опитування пацієнти приречено заявили, що знають чому знаходяться у психіатричній лікарні: «Бо ми дуріки. Нам треба підлікувати голови». Переважно респонденти знають, які ліки отримують: «Ми ж самі їх купуємо». Разом з тим, ніхто не зміг впевнено сказати, скільки часу доведеться провезти у закладі і чи взагалі поліпшиться їх стан здоров’я.

На жаль, серед пацієнтів були такі, кому не має до кого повернутися і не має, де проживати після виписки з лікарні. Останнє вкотре засвідчує нагальність запровадження послуг із підтриманого проживання.

Респонденти впевнені, що знають свої права: «На стіні висить перелік прав пацієнтів». Проте, під час спілкування, опитані не змогли пригадати, які права ними були реалізовані.

 

Свобода від катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження чи покарання та від експлуатації, обмежень та наруги

Доводиться констатувати, що у лікарні застосовується м’яка в’язка пацієнтів. «Руки та ноги прив’язують колготами до ліжка», – зазначають респонденти. Головний лікар надав нам наказ закладу, який регламентує таке застосування. Нормативний документ, який складений на основі методичних рекомендацій, не може вважатись прийнятним. Більше того, пропоновані у наказі процедури не відповідають міжнародним стандартам.

Респонденти вважають, що не відчувають поганого ставлення із сторони персоналу. Однак, як зазначалось вище, вербальне ставлення медичних працівників до пацієнтів, нав’язування пацієнтам зневажливого до себе ставлення важко трактувати як належне.

У ситуації, коли пацієнти зазнають образ, зневажливого ставлення від інших пацієнтів, персонал вживає «адекватні» дії: «Особі (тому, хто образив пацієнта) колять велику дозу аменазіну та прив’язують у наглядовій палаті». На жаль, цитоване свідчить про використання наглядової палати та фіксації пацієнтів у якості покарання.

Крім того, серед ознак неналежного поводження, респонденти згадали обмежений доступ до туалетних кімнат: «Особливо погано тим, хто прив’язаний у наглядовій палаті».

Опитані не підтвердили використання їх праці на користь лікарні.

Пацієнти впевнено стверджували, що не відчувають себе потерпілими. Однак, пізніше виявилось, що опитані не розуміють значення цього терміну, Вони не уявляють, що можна оскаржити порушення своїх прав у суді. А навіть, якщо і доведеться звертатися, то впевнені, що ніколи не зможуть добитися результату на свою користь, адже відчувають себе неповноцінними. Якщо додати сюди порушення таємниці листування та заборону безперешкодного користування телефоном, то доступ до зовнішнього органу взагалі є не можливим. Найвищою апеляційною інстанцією для пацієнтів залишається головний лікар: «У разі чого, можна поскаржитись головному лікареві і він наведе порядок».

 

Інші аспекти дотримання прав людини

Пацієнтів дуже засмучує, що в відділеннях не має приміщень для ведення релігійних обрядів, з іконами та іншим церковним приладдям. Пацієнти не можуть усамітнитись, щоб помолитися, вони не можуть вільно дотримуватись обрядів своєї релігії. В своїй більшості, пацієнти не мають права брати участь у недільній молебні через те, що не виходять з відділень. Вони не мають можливості причащатись. Лікарняну установу не відвідують священики різних конфесій, хоча пацієнти не є представниками лише однієї з них.

На жаль, у лікарні відсутнє самоврядування пацієнтів, навпаки, будь-яка ініціатива є небажаною.

Лише одиниці могли згадати про правозахисні організації та об’єднання, що працюють в інтересах осіб із психосоціальними порушеннями.

 

Протидія дискримінації

Під час опитування з’ясувалось, що серед респондентів є представник ЛГБТ спільноти. «Поруч зі мною сидить особа із жіночою душею,проте особа перебуває у чоловічому відділенні», – зазначив один із пацієнтів. Респондент підтвердив, що визнає себе жінкою, і що дивується, чому перебуває в іншому відділенні. Головний лікар запевняв нас, що не знає цієї ситуації. Зазначене є свідченням того, що персонал не сприймає думок та побажань пацієнтів. Якщо припустити, що працівники не знайомі із анти дискримінаційним законодавством та не обізнані із забезпеченням прав представників ЛГБТ, все ж вислухати думку пацієнта є їх обов’язком.

 

 

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ:

Загальні висновки:

1. Умови перебування у лікарні не відповідають гідному рівню життя пацієнтів. Перенаселення спальних приміщень із недостатньою кількістю меблів для зберігання особистих речей не дозволяє говорити про особистий простір. А перебування під постійним наглядом через відсутність дверей у більшості палат ставить під сумнів дотримання приватності. Далеким від поваги до приватності пацієнтів є наявність у відділеннях відеоспостереження. Ґрати в окремих відділеннях не справляють враження відкритого закладу.
2. Харчування пацієнтів теж викликає занепокоєння. Окрім загальних проблем недостатньої кількості харчування, що пропонується лікарнею, додається обмежений доступ до власних продуктів та страв.
3. Здійснення гігієнічних процедур супроводжується певними обмеженнями. Перебування відповідних кімнат під замком має наслідком залежність пацієнтів від персоналу. А весь позитив від перебування у змішаному відділенні руйнується побутом, зокрема почерговим користуванням ванною кімнатою.
4. Умови для проведення дозвілля, перегляду телевізора в окремих відділеннях є швидше випробуванням, ніж проведенням вільного часу.
5. У наданні психіатричної допомоги домінує медикаментозна складова. Заклад практично не здійснює напрямів пов’язаних із реабілітацією чи відновленням стану здоров’я. Вартість же перебування у лікарні для багатьох пацієнтів є досить дорогою.
6. Пацієнти практично не володіють інформацією про стан психічного здоров’я, термін лікування. Більшість із них переконані, що не мають на це права.
7. Не усі пацієнти мають змогу реалізовувати свої майнові права. Для більшості із них заборонено розпоряджатись власними коштами.
8. Спілкуванню персоналом із пацієнтами притаманне домінування пригнічення та приниження останніх. Можна стверджувати, про відсутність поваги до гідності осіб, що проходять лікування. Крім того, до пацієнтів застосовують методи фіксації, які не відповідають стандартам. Більше того, фіксація, як і перебування у наглядовій палаті, може використовуватись у якості покарання.
9. Персонал лікарні протидіє будь-яким ініціативам пацієнтів. У лікарні заборонено самоврядування У лікарні відсутні форми задоволення культурних прав та релігійних переконань пацієнтів.

 

Рекомендації:

1. Роз’яснити заступнику головного лікаря із медичних питань, завідуючим відділенням та лікарям, що під час госпіталізації пацієнтів та їх стаціонарного лікування вони повинні користуватися не лише статтею 13 Закону України «Про психіатричну допомогу». В Україні існують Конституція України, Цивільний кодекс України, Конвенція про права інвалідів, Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини, якими вони теж повинні керуватися не порушуючи права пацієнтів.
2. Провести практичну роботу з черговими лікарями та завідуючими відділень на предмет дотримання прав пацієнтів під час госпіталізації, у випадку, коли пацієнт не може дати свою усвідомлену згоду на госпіталізацію.
3. Виділити окреме приміщення в лікарні, де можуть відбуватись судові процеси у випадках передбачених ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу», а не возити пацієнтів до суду в місто не принижуючи тим самим гідність самих пацієнтів.
4. Звернутись з листом до голови Міського суду м. Миколаїв щодо забезпечення суддів для проведення судових процесів на предмет примусової госпіталізації в приміщенні Миколаївської обласної психіатричної лікарні №1, а не в будинку суду першої інстанції.
5. Звернутись до Прокуратури м. Миколаїв щодо забезпечення присутності прокурора під час судового процесу з питання примусової госпіталізації пацієнта в приміщенні Миколаївської обласної психіатричної лікарні №1.
6. Звернутись до Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо присутності представника органу опіки та піклування під час судового процесу стосовно примусової госпіталізації пацієнта у випадках, коли у пацієнта немає законного представника, а він не розуміє значення своїх дій.
7. Роз’яснити медичному персоналу Миколаївської психіатричної лікарні №1, заступникам головного лікаря що Миколаївська обласна психіатрична лікарня №1 є лікарнею відкритого типу. Зняти грати у коридорах відділень лікарні.
8. Винайти можливість забезпечити дотримання гігієнічних норм перебування пацієнтів в палатах спеціалізованих психіатричних установ відкритого типу.
9. У палатах кількість лікарняних ліжок слід привезти у відповідність з гігієнічними нормативами. Розрахункова площа в палатах загального типу психіатричних закладів повинна відповідати 6 м.кв. на одне ліжко. У наглядових палатах – 7 м.кв. Ліжка в палатах слід розміщувати рядами, паралельно стінам з вікнами. Відстань від ліжок до стін з вікнами має бути не менше 0,9 м. Відстань між торцями ліжок , а також між торцями ліжок і стіною має бути не менше 1,2 м. Відстань між сторонами ліжок має бути не менше 0,8 м, а в палатах дитячих відділень – не менше 1,2 м.
10. Меблі та інші предмети для зберігання особистих речей (тумбочки, стільці) слід привезти у відповідність із кількістю ліжко-місць. Кожне відділення слід оснастити засобами малої механізації (каталками, кріслами-каталками, візками для транспортування ліків, білизни, їжі, відходів тощо) в необхідній кількості, яка має залежати від ліжкової місткості відділення.
11. Забезпечити дотримання приватності пацієнтів, встановивши двері до їх спальних приміщень.
12. Припинити практику відео спостереження у відділеннях лікарні.
13. Забезпечити освітлення наглядової палати таким чином, щоб воно не заважало пацієнтам у нічний час.
14. Припинити практику заборони вмикати світло у палатах після 22 години. Права пацієнтів повинні бути пріоритетом над правилами лікарні.
15. Забезпечити необмежений доступ пацієнтів до туалетних та ванних кімнат, знявши усі замки.
16. Відділення для спільного проживання чоловіків та жінок забезпечити окремими туалетними та ванними (душовими) кімнатами.
17. Роз’яснити працівникам кухні у відділенні та молодшому, середньому персоналу необхідність вільного доступу пацієнтів до холодильника, в якому знаходиться їх страви чи продукти харчування. Найліпшим варіантом для того було б, щоб холодильник знаходився в самому відділенні.
18. Провезти роботу з лікарями приймального відділення, завідуючими відділень стосовно запровадження в історії хвороби листа призначення харчування пацієнту під час його стаціонарного лікування: порційної вимоги на харчування пацієнта, який знаходиться на стаціонарному лікуванні. Під час госпіталізації пацієнта до психіатричного закладу охорони здоров’я, його обов’язково необхідно зважувати, визначати зріст, а черговий лікар повинен призначати харчування. Дані заносяться до листа призначення харчування в карті стаціонарного хворого. Під час роз’яснення керуватись Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.10.2013 року № 931 «Про удосконалення організації лікувального харчування та роботи дієтологічної системи в Україні».
19. Провести роботу з медичним персоналом стосовно припинення ганебної практики перечитування листів, які надсилаються або отримуються пацієнтами. Сприяти пацієнтам у безперешкодному користуванні телефонами та іншими засобами комунікації. Телефонні розмови пацієнтів повинні відбуватись без свідків.
20. Обладнати місця (кімнати) для проведення вільного часу, перегляду телевізора з поваги до гідності пацієнтів.
21. Роз’яснити всьому медичному персоналу лікарні, що відповідно до 49 статті Конституції України у Миколаївській психіатричній лікарні №1 надається безоплатна психіатрична допомога, а не за кошти самих пацієнтів.
22. Відповідно до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» застосовувати у відділеннях лікарні елементи реабілітаційних заходів відносно стаціонарних пацієнтів.
23. Розробити індивідуальні реабілітаційні програми для кожного стаціонарного хворого.
24. Започаткувати навчання пацієнтів навичкам життєдіяльності, застосовуючи програми соціального супроводу.
25. Провести інструктаж з молодшим, середнім медичним персоналом та лікарями стосовно випадків елементів катувань пацієнтів, які завуальовано під м`яку фіксацію. Роз’яснити вищезазначеним особам, що в Україні на сьогоднішній день відсутній будь-який нормативно-правовий документ, яким затверджено правила здійснення фіксації.
26. Знайти можливість опанування персоналом альтернативних фіксації та ізоляції деескалаційних практик.
27. Припинити практику використання наглядової палати та м’якої фіксації у якості покарання пацієнтів.
28. Започаткувати тренінгові навчання з основ прав пацієнтів психіатричних закладів України відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів прав людини.
29. Надати можливість пацієнтам за їх бажанням зустрічатись із юристом, правозахисником, якого пацієнт може самостійно обрати. Передбачити, що такі зустрічі повинні відбуватись без участі персоналу.
30. Запровадити пацієнтське самоврядування в відділеннях лікарні, оновивши громадську раду із залученням неурядових організацій, родичів та близьких пацієнтів та створивши ради пацієнтів при відділеннях.
31. Налагодити співпрацю з організаціями громадянського суспільства, які працюють в галузі захисту прав людини з метою дотримання прав пацієнтів, отримання ними медичної, в тому числі психіатричної допомоги належної якості.
32. Створити Інтернет-сторінку, на якій висвітлити інформацію, яка має суспільне значення, в тому числі і статут Миколаївської психіатричної лікарні №1 та акредитаційний сертифікат Міністерства охорони здоров’я України.
33. Щорічно запрошувати фахівців з громадських організацій для проведення громадського аудиту стосовно дотримання прав пацієнтів в лікувальному закладі.
34. Поліпшити культурно-просвітницьку діяльність у відділеннях лікарні із залученням пацієнтів. Організовувати концертні програми, творчі вечори, дискотеки та інше. Розширити та оновити бібліотеки в відділеннях. Влаштовувати для пацієнтів відзначення днів народження у вигляді вітання, свят, тематичних вечорів з декламування віршів, інших видів самодіяльності.
35. Налагодити постійну роботу з релігійними конфесіями міста для сприяння здійсненню релігійних обрядів пацієнтами. Винайти приміщення в кожному відділенні або в одному з місць в самій лікарні для можливості усамітнення пацієнтів.
36. Департаменту охорони здоров’я Миколаївської обласної державної адміністрації проконтролювати виконання рекомендацій, наданих під час соціально побутового обстеження Миколаївської обласної психіатричної лікарні №1 головному лікарю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей звіт підготовлено в рамках проекту «Права людини в дії», який впроваджує Українська Гельсінська спілка з прав людини завдяки щедрій підтримці американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 50 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine

[1] Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Миколаївська обласна психіатрична лікарня №1 є юридичною особою, діяльність якої здійснюється у відповідності КВЕД 86.10 – діяльність лікарняних закладів.

[2] Пряма мова пацієнтів, викладена у тексті, взята із аудіо запису, зробленого під час інтерв’ювання.

[3] 26 грудня під час телефонній розмові головний лікар запевнив, що усі відеокамери зняті.

[4] Згідно статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».