Публікація

Василь Овсієнко

1131631754
Народився 8.04.1949 р., с. Леніне (Ставки) Радомишльського р-ну Житомирської області.
Філолог, поширював самвидав, правозахисник, просвітянин, член Української Гельсінкської Групи (УГГ).

Після закінчення в 1966 школи працював у колгості, в 1967 — літературним працівником районної газети в сел. Народичі Житомирської обл. 1967—1972 навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Весною 1968 виготовив декілька фотовідбитків трактату І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“, інтенсивно розповсюджував український самвидав у середовищі студентів. 1972 допомагав В. Лісовому та Є. Пронюку видати „Український вісник“ (УВ), вип. VІ, і „Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України“.

З серпня 1972 Овсієнко працював учителем української мови та літератури в с. Ташань, Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., де написав статтю „Добош і опришки, або Кінець шістдесятників“, робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психлікарнею.

Заарештований 05.03.73 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 06.12.73 разом із Є.Пронюком і В.Лісовим засуджений Київським обласним судом до 4 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму.

У Мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушовського р-ну) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту. 20.08.76 на „профілактиці“ в Київському КДБ відмовився від визнання вини.

Звільнившись 05.03.77, жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв’язки з дисидентами і їхніми родинами. Його інформація про події в Мордовських таборах була опублікована в „Хронике текущих событий“ (ХТС) і використана Українською Гельсінкською Групою (УГГ).

У вересні 1977 попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу ПВР СРСР від 25.12.72. 07.01.78 подав заяву до ВВІР з клопотанням про виїзд із СРСР. Написав для УГГ матеріали про становище засланців і піднаглядних і перший варіант спогадів „Світло людей“. 18.11.78 затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього члена УГГ О. Мешко та О. Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його матом і виштовхнув із сільради. Овсієнко подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 01.12 було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору міліціонерам — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики. 07—08.02.79 засуджений Радомишльським райсудом до 3 р. позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II, де й заарештований. Його текст „Замість останнього слова“ став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. Вільнянськ Запорізької обл.) і № 71 (м. Коростень Житомирської обл.).

Відмовився свідчити у справах Л. Лук’яненка, М. Матусевича, Г. Снєгірьова, В. Стуса, Д. Мазура, на захист останнього подав заяву в КДБ. „Будеш сидіти“, — сказав майор КДБ Радченко. 09.06.80 майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнко про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати „покаянну“ статтю в ґазету з осудом діяльности УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з О.Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 р. таборів особливо суворого режиму, 5 р. заслання і „почесне“ звання „особливо небезпечний рецидивіст“. Овсієнко вибрав останнє і відмовився брати участь у розслідуванні. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26.08.81.

Карався в таборі ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 08.12.87 р. — у зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Помилуваний указом ВР СРСР від 12.08.1988 р., звільнений 21.08.

Працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили. У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки (УГС), 16.07.89 обраний головою її Житомирської філії. 30.04.90 призначений секретарем Української Республіканської партії (УРП) з видавничих справ. З 01.05.97 — заступник голови Республіканської Християнської партії (РХП). З 1990 — співголова Українського комітету „Гельсінкі-90“.

Учасник експедицї з перепоховання В. Стуса, О. Тихого і Ю. Литвина в листопаді 1989 і створення в сел. Кучино Пермської обл. Меморіалу жертв тоталітаризму. В 1996 вийшла книжка нарисів-спогадів О. „Світло людей“ — про В. Стуса, О. Мешко, Ю. Литвина. Автор низки публікацій про правозахисний рух, веде велику просвітницьку діяльність.

12.01.2000 Овсієнку присуджена премія ім. Василя Стуса за публіцистику.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування