Прокуратура демонструє філософію зневаги

Двадцять років Незалежності України. Двадцять років пройшло, як задихнувся у власних бюрократичних випорожненнях Радянський Союз але, здається, наші вітчизняні чиновники на якомусь генетичному рівні зв’язані із своїми колегами з того, вже далекого минулого. Руйнування політичної системи відвертого і неприхованого тоталітаризму практично не змінило їх – ті ж віртуозні поклони у сторону привілейованої касти, безапеляційне «Партія завжди права» та твердоголовий снобізм із категоричним відбракуванням всього нового й прогресивного. А ще вони успадкували зневагу до власного народу, звичайне чиновницьке презирство і недовіру до інших, які драпіруються регулярними запевненнями про відданість інтересам суспільства і признаннями у любові до українців.

Ця філософія зневаги і недовіри стала у нас елементом державної політики. Вона затребувана й культивується чиновниками різних рівнів, оскільки дає можливість тихенько замітати сміття під килимок, приховуючи від нас проблеми і негаразди у своєму відомстві. А якщо це відомство правоохоронне – вона достигає свого апогею, поєднуючись із чиновницькою фобією можливої відповідальності за свої дії чи бездіяльність.

21 червня на розширеному засідання колегії за підсумками роботи органів прокуратури України у І півріччі 2011 року, Генеральний прокурор України Віктор Пшонка визнав: «Надзвичайно гострою для України є проблема дотримання прав людини у кримінальному судочинстві. Непоодинокі факти катування і тортур на стадії дізнання та досудового слідства».

Повністю підтримуючи висловлену тезу, Асоціація українських моніторів дотримання прав людини звернулась до головного прокурора країни з пропозицією про створення робочої групи за участю представників органів прокуратури, науковців та представників громадських організацій, яка займалась би розробкою форм доступу інституцій суспільного контролю до розслідувань за фактами катувань та жорстокого поводження людей у міліції.

Генеральному прокурору України державному раднику юстиції

ПШОНЦІ В. П.

Шановний Вікторе Павловичу!

Необхідність виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини робить нагальним дотримання органами, що здійснюють дізнання та досудове слідство, мінімальних стандартів щодо розслідувань фактів катувань та жорстокого поводження, вчинених посадовими особами. Одним із зазначених стандартів є доступність таких розслідувань суспільному контролю, що відображено, зокрема у справах «Яременко проти України» (2008 р.) та «Ісаєва та інші проти Росії» (2005 р.). Проте наразі у практиці правоохоронних органів України майже відсутні процедури, що мають забезпечувати доступність інститутів громадського суспільства до ходу та результатів розслідувань.

Під час міжнародної конференції «Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі України», що відбулася 1 липня 2011 р. у Верховному Суді України, стосовно означеної проблеми представники Генеральної прокуратури та експерти Асоціації УМДПЛ дійшли спільного висновку щодо можливості створення спільної робочої групи з числа представників органів прокуратури, науковців та представників громадських організацій.

Метою цієї групи вбачається розробка та закріплення відповідними нормативно-правовими документами форм доступу інституцій суспільного контролю до розслідувань за фактами катувань та жорстокого поводження, порядку ознайомлення з інформацією щодо розслідувань, її обсягу, максимально деталізованого та обґрунтованого переліку обмежень користування матеріалами розслідувань, умов щодо подальшого використання отриманої інформації тощо.

Сподіваючись на розуміння з боку керівництва Генеральної прокуратури України важливості встановлення належного рівня довіри та взаємодії між громадянами України та правоохоронними органами держави, а також виконання рішень Європейського суду, ми просимо Вас розглянути питання щодо створення зазначеної робочої групи із залученням представників інститутів громадського суспільства, в тому числі – експертів нашої Асоціації.

З повагою,

голова правління, доктор юридичних наук О. А. Мартиненко

11.07.2011

Позиція прокуратури приголомшила своєю відвертою зневагою до суспільства: «Участь у роботі громадських організацій працівників прокуратури чинним законодавством не передбачена».

Саме таку відповідь надав на адресу Асоціації начальник Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства В. Білоус.

Ну що ж – принаймні чесно. У відповідь будемо чесними і ми. На думку цих самих громадських організацій, з якими Ви так категорично відмовилась навіть не співпрацювати, а просто обговорити проблеми насильства у правоохоронних органах, прокуратура не справляється з своїми обов’язками по захисту громадян від міліцейського свавілля і жорстокості. Простіше кажучи – суспільство незадоволене діяльністю прокуратури і ми мали намір зробити крок до порозуміння та спробувати спільно змінити нинішні реалії на кращі. Зрозуміло, що для органів прокуратури це набагато важче, ніж просто проголошувати правильні лозунги на міжнародних конференціях. Але такі зміни необхідні. Необхідні, перед усім, для нас, оскільки керівників прокуратури міліцейське насильство, зазвичай, не стосується і, судячи з відповіді, особливо не турбує. Своєю відповіддю Генеральна прокуратура у черговий раз засвідчила – їй у минулому краще і змінювати своє ставлення до українців вона не збирається.

І на завершення. Асоціація УМДПЛ зверталась не до Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, а безпосередньо до Генерального прокурора України Віктора Павловича Пшонки і сподівалась отримати відповідь саме від цього керівника та за його підписом, як це, власне, і передбачається статтею 15 Закону України «Про звернення громадян». До речі, того закону, нагляд за неухильним виконанням якого здійснює прокуратура.