Публікація

Ті, хто виходять із тіні, або хто дійсно бореться за захисників

Правозахисна діяльність, пов’язана із збройним конфліктом на Сході України, це стиль життя. Сама ситуація, порушення прав людини та робота з ними викликають різні думки, зв’язані правовими нормами та принципами міжнародного права. Тому я, як експерт Центру стратегічних справ УГСПЛ, буду намагатися їх поступово викласти простими словами.

Аліна Павлюк, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ
Аліна Павлюк, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ

Перший блок дописів хочу присвятити тим, чиї плечі тримають найбільший тягар вже майже три роки подій на Сході – рідним українських воїнів, які утримуються у полоні, зникли безвісти чи загинули. Усі вони були вимушені взяти весь тягар ситуації на себе. Один момент визначив для них усю подальшу долю, змусив стати сильними та боротися, але вже на фронті зі своєю державою. Тисячі людей зараз змушені оббивати пороги державних органів, закидати їх листами з мольбами допомоги. А що в результаті? Їм залишається лише віра та надія.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів (2006) 8 визначено, що термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи. Дана позиція визначається не лише для кримінального процесуального законодавства кожної держави, а скоріше як акцент для загальнодержавної політики захисту постраждалих. Ці ж Рекомендації встановлюють: держави мають визначити та підтримати заходи, спрямовані на послаблення негативних наслідків злочину та гарантувати допомогу потерпілим в усіх напрямках їх реабілітації.

Активний державний захист та її зацікавленість у вирішенні проблем, пов’язаних із порушенням прав людини, має доповнюватися повагою до своїх заявників при спілкуванні з будь-яких питань. Родичі постраждалих часто скаржаться на недостатню увагу до них, зверхність та нахабне поводження зі сторони чиновників. Ситуація зводиться до того, що близьких полонених, зниклих безвісти та загиблих просто ігнорують, нехтуючи їх проблеми.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці стверджує, що порушенням статті 3 Європейської конвенції з прав людини є спричинення душевних страждань близьких родичів постраждалої особи, які виникли через відношення та байдужість державних органів. Наприклад, у справі Orhan v. Turkey (appl. # 25656/94, 18.06.2002, § 358) Суд вказав, що спеціальні фактори визначають, чи є член сім’ї жертвою у такому випадку. Вони супроводжуються стражданнями та емоційним розладом, які можуть бути неминуче заподіяні родичам жертви серйозних порушень прав людини. Постраждалі у цьому випадку визначаються близкістю сімейних уз – в цьому контексті найбільшу вагу матиме зв’язок між батьками та дітьми: конкретні обставини відносин; ступінь, в якій член сім’ї став свідком подій, про які йде мова; залучення члени сім’ї до спроб отримати інформацію про потерпілого і те, яким чином держава відреагувала на ці запити. Крім того, Суд підкреслює, що суть такого порушення не стільки в самому факті зникнення члена сім’ї, але швидше у відношенні до реакції органів влади та умов, коли родичі отримують зворотній зв’язок.

Кожна критична ситуація, пов’язана із порушенням прав людини, вимагає від держави якомога повного прояву людяності. Службові особи мають пам’ятати, що вони діють не тільки в інтересах постраждалих осіб, а є відповідальними перед їх близькими. Повага, відкритість, об’єктивність мають бути для них пріоритетними принципами під час комунікації. Державі необхідно усвідомлювати, що родичі постраждалих є її союзниками у боротьбі за відновлення порушених прав людини. Саме у них найбільша мотивація до дій. Близькі люди для постраждалих мають бути ресурсом для поступальних дій уповноважених органів для швидшого досягнення результату. А як відомо, свій цінний ресурс треба належно оберігати.

Далі буде…

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування