Публікація

Зміни в системі правосуддя: популізм чи реальні кроки?

Аналітика від експертів ГО “Правозахисна Група “СІЧ”

У червні 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (№ 1401- VIII). Цей закон спрямований на виконання положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленій відповідним Указом Президента України від 20 травня 2015 року. Зміни в судовій системі – це одна з принципових вимог Європейського Союзу, який постійно наголошує на недосконалості судової системи України.

Дійсно, сьогодні судова влада – це один з найбільш корумпованих та політизованих інститутів влади, особливо якщо говорити про систему адміністративних та господарських судів. Тому зміни у цій сфері, є необхідними як з позиції міжнародних зобов’язань, так і в контексті реформування влади. Які ж саме зміни запроваджено в Основному законі держави та чи стануть вони «панацеєю» від корупції, суддівського свавілля та непрофесійності суддів?

По-перше, на конституційному рівні закріплено інститут присяжних, які прийматимуть участь у судовому розгляді. Ця практика вже відома світові на має свої переваги і недоліки. Перевагою є можливість народу приймати безпосередню участь у правосудді, що може мінімізувати рівень корупції в судовій владі. Поряд з цим, є і певні недоліки: відсутність у присяжних юридичної освіти; відсутність в державі механізмів захисту присяжних; можливість впливу на присяжних (підкуп, залякування та інше), психологічне ставлення присяжних до конкретних злочинів, наприклад, при розгляді справи про зґвалтування, жінки навряд чи зможуть бути об’єктивними).

Увагу привертає той факт, що зміни в системі судоустрою передбачають конкурсну основу отримання посади у суддівському корпусі та Вищій раді правосуддя, що безумовно сприятиме недопущенню приходу непрофесійних суддів. Натомість виникає питання чи прозорою буде процедура такого конкурсу?

Новацією для судової системи стане однозначна безстроковість обрання суддів. Тобто, якщо раніше судді перший раз призначалися на строк п’ять років і лише друге призначення було безстроковим, то зараз вони одразу ж призначатимуться на посаду безстроково. Одночасно з цим, до числа підстав звільнення судді з посади додані декілька антикорупційних вимог, зокрема порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Також збільшено вік претендентів на посаду судді з 25 до 30 років.

Однак, найбільш знаковим стало створення в Україні Вищої ради правосуддя, яка стане своєрідною адміністрацією в системі правосуддя. Формуватися цей орган буде за відповідними квотами Президентом, парламентом та іншими представниками (з’їзд адвокатів, конференція прокурорів, з’їзд суддів тощо). Важливим є факт передачі Верховною Радою України повноважень щодо звільнення суддів з посади, затримання судді та тимчасове відсторонення. З одного боку, це усуває політичну залежність суддів від парламенту, що безумовно є позитивним моментом, а з іншого виникає питання чи стане Вища рада правосуддя повністю незалежним органом та чи прийматиме вона дійсно законні рішення? Безумовно є ризик, що цей орган може стати інструментом впливу на суддів з боку політиків та бізнес-еліт, адже члени цього органу обираються відповідним суб’єктом, а отже можуть залежати від нього у подальшому.

Увагу привертає той факт, що зміни в системі судоустрою передбачають конкурсну основу отримання посади у суддівському корпусі та Вищій раді правосуддя, що безумовно сприятиме недопущенню приходу непрофесійних суддів. Натомість виникає питання чи прозорою буде процедура такого конкурсу? Відповідь на нього, законодавцем поки що не дається, як і власне механізм проведення таких конкурсів. Достатньо загально у новій редакції Конституції України прописане становище прокуратури та адвокатури, які є суміжними правовими інститутами. Основний обсяг їх повноважень окреслено у відповідних законах. Це не досить правильно, адже закон можна змінити чи доповнити достатньо швидко, а процедура внесення змін до Основного закону України, дещо складніша, що не дозволяє спекулювати питаннями повноважень та компетенції окремого органу влади.

Певні зміни зазнала і конституційна юрисдикція. Зокрема, позитивним є надання звичайним громадянам права на конституційну скаргу. Наприклад, раніше громадяни не мали права звертатись з такою скаргою, тобто звернути увагу влади на неконституційність окремих законів мали право лише можновладці, які і приймають ці закони. Зараз особа може звернутись до Конституційного суду України зі скаргою, якщо вона вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Утім така скарга, може бути подана в разі, якщо інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Можна зробити висновок, що зміни до Конституції України мають суто організаційний характер та стосуються кадрової політики, управління та організації функціонування судової влади. Поряд з цим, ми майже не побачити кроків влади у напрямі обмеження суддівського свавілля. Для звичайних громадян, запроваджені зміни навряд чи матимуть суттєвого значення, адже питання корумпованості суддів, їх упередженості та політичній заангажованості так і залишилися невирішеними. Також не змінилася ситуація і у питанні участі громадськості у формуванні суддівського корпусу, що зрештою відповідає принципам громадянського суспільства. Очевидно, що сьогодні влада просто намагається поспішно виконати зобов’язання перед європейськими партнерами та міжнародними фінансовими донорами, не дуже замислюючись над дійсно принциповими питаннями та наслідками своїх дій. У таких умовах, страждає суспільство, яке чекає від влади не популізму, а прагматичності у вчинках та відповідального ставлення до своїх громадян.

Підготував Віктор Філатов, Правозахисна Група “СIЧ”

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування