Закон Савченко: хто вийде на волю з українських тюрем?
Тюремники б’ють на сполох: так званий закон Савченко відчинив ворота колоній перед величезною кількістю засуджених. Беручи до уваги, що працевлаштуванням і побутовим облаштуванням колишніх в’язнів у державі не переймаються, невтішні прогнози про рецидивність, мовляв, більшість звільнених знову потраплять за грати за нові злочини, мають підґрунтя.
А як у нашій області – скільки в’язнів вийдуть на волю?
Нагадаю, наприкінці минулого року вступив у дію закон, яким зобов’язано перерахувати засудженим строки відбування покарання, зокрема: один день попереднього ув’язнення зараховується за два дні позбавлення волі. Цей нормативний акт відразу ж охрестили «законом Савченко» (через те, що начебто співавтором закону є народний депутат Надія Савченко, яка зараз у російській тюрмі). Завдяки цьому нововведенню вийшов на волю суддя-«колядник» Зварич, а через місяць звільнять ще одного одіозного в’язня – доктора «Пі» (Слюсарчука).
Закон начебто переслідує благі наміри: гуманізація, проведення досудового розслідування у встановлені законом строки – аби людину утримували у СІЗО якомога менше. Адже перебування у СІЗО – це жорсткіші умови, ніж у колоніях. Відтак справедливим виглядає, що день у СІЗО будуть рахувати як два дні позбавлення волі.
З початку року в’язні та їхні родичі почали масово звертатися до суду по перерахунок. Бо відповідно до закону, має бути прийнята відповідна судова ухвала. Суд має перевірити правильність розрахунків строку попереднього ув’язнення, пересвідчитись, що воно застосовувалося саме в справі, за якою особа відбуває покарання.
Так от, почалася велика вакханалія, пов’язана передусім з нечітко виписаними нормами. Куди звертатися засудженим – до суду, який виносив вирок, чи до суду за місцем відбування покарання? Навіть правники, у тому числі судді, затіяли між собою суперечку. Ця невизначеність доволі затягнула шлях до волі, а надто тим в’язням, які зверталися з клопотаннями у суди, які виносили їм вироки. Ці засуджені отримували відмову. Врешті-решті лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ чітко окреслив: звертатися слід до суду за місцем відбування покарання. У нашій області – це Чортківський райсуд, у межах територіальної юрисдикції якого розміщене СІЗО, Гусятинський райсуд, у межах якого Копичинська колонія для чоловіків, та Збаразький райсуд, під який територіально підпадає Добриводська колонія для жінок.
Представники громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, котрі 30 січня побували у Копичинській колонії, переконалися на власні очі, що засуджені дуже «наелектризовані» згаданою недосконалістю закону, через яку спочатку масово отримали відмови. Також затягнувся розгляд їхніх клопотань.
Воно й не дивно, бо ж на суди раптом лягло непомірне навантаження. Наприклад, у Гусятинському райсуді отримали 336 клопотань від засуджених, з них розглянуто десь половину. Зі слів секретаря у кримінальних справах Тетяни Волошин, фактично увесь тягар з розгляду таких справ ліг на одну суддю. Бо троє інших суддів з 27 січня по 10 лютого перебували у нарадчій кімнаті (у стінах Гусятинського райсуду слухали резонансну масштабну справу автовикрадачів).
У Чортківському райсуді таких клопотань отримали 40. Як повідомила керівник апарату суду Наталія Грузінська, зволікань з розглядом нема.
Скільки в’язнів вийде на волю? На інформаційний запит управління пенітенціарної служби Тернопільської області надало таку інформацію. За формальними ознаками підпадають під дію закону 579 засуджених, з них до 207 осіб уже застосовано закон. Вийшли на волю 57, серед них шестеро засуджених за вбивства ( у тому числі одна жінка), восьмеро – за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, чотирнадцять – за розбій, четверо – за грабіж, восьмеро – за крадіжки, решта – за наркотики і хуліганство. Іншим скоротили строк відбування покарання.
Контингент, так би мовити, непростий: вбивці, розбійники, грабіжники. І коли велика кількість такого люду в один час опиняються на волі, мали б бути насторожі правоохоронні органи, інші державні служби, зокрема, і у сенсі ресоціалізації недавніх в’язнів – аби працевлаштувати їх, забезпечити на початок елементарним. Втім марнота таких сподівань є очевидною.
У нещодавньому інтерв’ю голова Державної пенітенціарної служби спрогнозував, що мінімум 60 відсотків звільнених згодом потраплять за грати за нові злочини. Загалом статистика у межах країни вражаюча: найближчим часом на волю вийдуть шість тисяч засуджених, з них тисяча – убивці. Посадовець припустив, що лобіювали цей закон в’язні – колишні високопоставлені особи.
Співробітники пенітенціарної служби закликають призупинити дію закону, внести зміни, бо такий, як він зараз є, становить небезпеку для суспільства.
Очевидно, що законодавці мають бути обачними, аби вкотре «не напартачити». Адже звільнити одних, а другим в’язням «перекрити кисень», означає покласти край правовій визначеності. А ще це, просто кажучи, несправедливо. І Україна матиме нову мороку з масовими заявами до Європейського суду.
Надану за запитом статистичну інфомацію Державної пенітенціарної служби на Тернопільщині про кількість засуджених, котрі цього року вийдуть на волю, зкориставшись процедурою “закону Савченко” можна завантажити тут.
Автор: Ольга Кушнерик, юрист приймальні УГСПЛ
джерело: Газета “СВОБОДА”, м. Тернопіль